Дрю Карпішин

Зоряні війни

Стара Респуліка

Реван

ПРОЛОГ

Тут нескінченно царює темрява.

Немає сонця, немає світанку; просто нескінченна ніч.

Єдине світло йде від зубчастих розвилок блискавок, що прорізають шлях крізь сердиті хмари. По їхніх диких слідах грім розриває небо, випускаючи потік сильного холодного дощу.

Наближається шторм, а виходу немає.

Очі Ревана розплющилися – первісна лють кошмару змушувала його прокидатись третю ніч поспіль.

Він лежав нерухомо й тихо, зосередившись усередині, щоб полегшити стукіт серця, коли він мовчки проговорював початковий рядок джедайської мантри.

Немає емоцій, є спокій.

Почуття спокою охопило його, змиваючи ірраціональний жах сну. Але він розумів, що краще від цього не відмахуватись.

Буря, що переслідувала його кожен раз, коли він заплющував очі, була більшою, ніж просто кошмар. Придумана у найглибших куточках його розуму буря мала якийсь сенс. Але як би він не намагався, Реван не міг зрозуміти, що намагалася йому сказати підсвідомість.

Це було попередження? Давно забутий спогад? Видіння майбутнього? Все разом?

Обережно, щоб не розбудити дружину, він встав з ліжка і пішов до ванної щоб бризнути прохолодною водою на обличчя. Поглянувши в дзеркало, він зупинився, щоб вивчити відображення.

Навіть зараз, через два стандартних роки після того, як він знову відкрив свою справжню особистість, все ще залишилися проблеми з поєднанням обличчя в дзеркалі із людиною, якою він був раніше.

Рада джедаїв повернула його до світла.

Реван: джедай, герой, зрадник, завойовник, лиходій, рятівник. Він був усіма цими речами і навіть більше.

Він був живою легендою; втіленням міфу та фольклору; постатю, яка вийшла за межі історії. Але все, що він бачив дивлячись на себе – звичайна людина, яка не спала три ночі.

Втома брала своє. Його кутасті риси стали тонкими і витягнутими.

Його бліда шкіра підкреслювала темні кола під очима, які дивилися на нього з глибоких западин. Схопивши руками обидва боки раковини, він опустив голову й випустив довге, тихе зітхання. Його чорне, довжиною до плечей волосся, впало вперед, закривши обличчя як темна завіса. Через кілька секунд він встав прямо, пальцями обох рук повернувши волосся на місце.

Тихенько рухаючись, він прокрався від ванни через малу вітальню квартири. Він вийшов на балкон, де зупинився і подивився на нескінченний міський пейзаж Корусанта.

Рух у галактичній столиці ніколи не припинявся, і він відчув заспокійливу дію постійного гудіння і розмитих вогнів пливучих аероркарів.

Він перехилився через перила балкону наскільки зміг; його очі не могли розрізати темряву, щоб розрізнити поверхню планети в сотнях поверхів нижче.

– Не стрибай. Я не хочу прибирати безлад.

Він повернув голову, почувши позаду голос Бастіли.

Вона стояла на порозі балконних дверей, накинувши простирадло на плечі, щоб захиститись від нічного холоду.

Її довге каштанове волосся, зазвичай зібране від чола в пучок зверху і короткий хвіст внизу, зараз скуйовджилося від сну. Її обличчя лише частково освітлювало сяйво міста внизу, але він бачив, як її губи стиснулися в криву посмішку. Незважаючи на жартівливі слова, він бачив справжнє занепокоєння, викарбуване на її обличчі.

– Вибач, — сказав він, відійшовши від поручнів і повернувшись до неї, – Не хотів тебе розбудити. Просто потрібно провітрити голову.

– Можливо, тобі варто поговорити з Радою Джедаїв, — запропонувала Бастіла, – Вони можливо, зможуть допомогти.

– Ти хочеш, щоб я просив Раду про допомогу? — перепитав він, – Ти, мабуть, випила забагато корелліанського вина за вечерею.

– Вони тобі завинили, — наполягала Бастіла, – Якби не ти, Дарт Малак винищив би Республіку, ліквідував Раду і знищив Джедаїв. Вони тобі всім винні!

Реван відповів не відразу. Те, що вона сказала, було правдою — він зупинив Дарта Малака і знищив Зоряну Кузню. Але це було не так просто. Малак був учнем Ревана. Всупереч бажанню Ради, ці двоє очолили армію джедаїв і солдатів Республіки проти загрози мандалорських рейдерів колоніям у Зовнішньому Кільці…

Але повернулися не як герої, а як завойовники.

І Реван, і Малак прагнули знищити Республіку. Проте Малак зрадив свого вчителя, і коли Рада Джедаїв схопила Ревана ледь живим, його тіло і розум були зруйновані.

Рада врятувала йому життя, але позбавила його спогадів і переробила в зброю, яку можна було використовувати проти Дарта Малака з послідовниками.

— Рада мені нічого не винна, – прошепотів Реван, – Все зроблене мною добро не може збалансувати зло, якого я завдав раніше.

Бастіла підняла руку й ніжно, але міцно приклала її до губ Ревана.

– Не говори так. Вони не можуть звинувачувати тебе у тому, що сталося. Вже ні. Ти не та сама людина, якою була. Реван, якого я знаю – герой. Поборник світла. Ти повернув мене після того, як Малак перетягнув мене на темну сторону.

Реван простягнув руку й обгорнув пальцями ніжну руку, яка торкалася до губ, а потім м’яко потягнув її вниз.

– Так само, як ти і Рада повернули мене.

Бастіла відвернулася, і Реван миттєво пошкодував про свої слова. Він знав про її сором щодо причетності до його захоплення та своєї ролі у стиранні його пам’яті.

– Те, що ми зробили, було неправильним. Тоді я думала, що у нас немає іншого вибору, але якщо мені доведеться повторити це знову…

– Ні, — перебив її Реван, – Я б не хотів, щоб ти щось змінювала. Якщо нічого з цього не було, я, можливо, ніколи б тебе не знайшов.

Вона повернулася до нього обличчям, і він побачив, біль і образу в її очах.

– Те, що Рада зробила з тобою, було неправильним, – наполягала вона, – Вони забрали твої спогади! Вони вкрали твою особистість!

– Вона повернулася, – запевнив її Реван, притягуючи до себе й обхопивши її руками, – Тобі треба відпустити свій гнів.

Вона не боролася з його обіймами, хоча спочатку стояла непохитно. Він відчув як напруга розтанула з її тіла, коли вона опустила голову на його плече.

– Немає емоцій, є спокій, – прошепотіла вона, декламуючи те саме вголос.

Слова, у яких Реван шукав розради лише кількома хвилинами тому.

Вони мовчки стояли, тримаючись один за одного, поки Реван не відчув, як вона тремтить.

– Тут холодно, – сказав він, – Нам треба повернутися всередину.

Через двадцять хвилин Бастіла міцно спала, але Реван лежав в ліжку з розплющеними очами, дивлячись у стелю.

Він думав про те, що Бастіла сказала про те, що Рада забрала його особистість. Коли його розум загоївся, багато спогадів повернулися разом із усвідомленням себе. Він також знав, що деякі частини спогадів загубились, можливо, назавжди.

Як джедай, він знав, як важливо позбутися образ та гніву, але це не означало, що не треба замислюватися про те, що він втратив.

З ним і Малаком щось трапилося за Зовнішнім Кільцем. Вони пішли, щоб перемогти мандалорців, але повернулися як учні темної сторони.

Офіційна версія полягала в тому, що їх зіпсувала стародавня сила Зоряної Кузні, але Реван підозрював, що є дещо більше. І він знав, що це якось пов’язано з його кошмарами.

Жахливий світ грому й блискавок, оповитий нескінченною темрявою.

Вони з Малаком щось знайшли. Він не міг згадати, що саме і де це сталося, але він боявся цього на глибокому, первинному рівні.

Якимось чином він це знав. І якою б страшною не була таємниця – ця загроза набагато більша, ніж Мандалорці або Зоряна Кузня.

І Реван був переконаний, що вона все ще там.

Наближається шторм, а виходу немає.