Друзі на вік

Ця історія почнеться 1 вересня у школі, маленькі Хан Джісон та Лі Мінхо зустрілися на лінійці. Соні було шість, його м’яке коричневе волосся спадало на лоб і переливалося під променями сонця (він вічно їх поправляв), а ззаду вони трохи крутилися. Його карі очі такі глибокі, а усмішка і милі щічки змушували посміхатися кожного, хто на нього дивився. Цей маленький хлопчик у окулярах із товстою оправою притягував до себе людей. Лі було 7, на рік старше за Соні, але їм точно не було нудно. Хо постійно жартував і вони ледве стримувалися щоб не засміятися на весь голос, а то на них би всі звернули увагу. Цей хлопчик з темно каштановим волоссям і великими карими очима дуже любив браслети з великого бісеру, на ньому їх було аж два. Один із них він вирішив подарувати своєму новому знайомому. Вони побачилися вперше, але вже через 5 хвилин балакали начебто були знайомі все життя. Розмови були ні про що, про те як тут все дивно і те, що буде в школі. Старший брат Мінхо, Бан Чан розповів йому про це місце. І не найкраще… Через 40 хвилин (це були сааамі довгі 40 хвилин у їхньому житті) стояння на сонці всі зайшли до школи за своїми класами. Лі та Хан авжеж сіли разом. Вчитель представився і почав усіх розсаджувати по місцях, щоб найвищі сіли ззаду, а низькі спереду. Соні та Мінхо пощастило, їх не розсадили, вони сиділи разом за другою партою. У класі було тепло, навіть спекотно. За вікном світило сонце його світло падало на жовто-червоне листя і заливало клас своїм теплим промінням. Раптом у клас привели двох хлопчиків, які, мабуть, загубилися, поки йшли до класу. Їх посадили за третю парту, якраз за вже знайомими нам друзьями. Це були Лі Фелікс та Хван Хенджін. Їм було по 6 років. Лікс був русявим ластовитим малюком від якого так і віяло теплом і любов’ю, його аура була жовта (самий екстравертований колір вказує на любов до життя). Хван був просто малюком з пухкими губками і лисячими очима і крутою зачесаною на бік коричневою чубчиком. Після першого уроку на якому їм розповіли про те, що таке школа і навіщо цих діток підняли о 6-й ранку, одягли, нагодували і напівсонних відвели в це місце. На перерві Соні та Хо вирішили дізнатися хто за ними сидить.
– Привіт як вас звати? Мене Хан Джисон, а це Лі Мінхо.
-Я Фелікс, Лі Фелікс
-А я Хван Хьонджин.

-Дуже приємно. – В один голос сказали хлопці.
– Давайте будемо друзями. запропонував Хан.
-Я за.
-І я.
-І я. сказали хлопці.
Пройшов тиждень. Хлопці вчилися, допомагали один одному та їхні батьки теж потоваришували. Минали місяці, роки. Щоліта вони гуляли у парку та були на днях народження один одного. Вони стали настільки близькими, як брати.
Минуло 11 років. Вони вступили до одного університету, але на різні факультети.