Другий рік: The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders from Mars

Мадам Помфрі жахнулася від його худющого побитого тіла, коли він нарешті дістався до неї.

̶  Що ця жінка з тобою зробила?! – зі злістю скрикнула вона.

̶  О, ні! Я це сам зробив,  ̶  сухо вказавши на свої оголені груди. Медсестра цокнула, знімаючи черговий бинт.

̶  Так, але вона і пальцем не поворухнула, щоб залікувати рани… Я й гадки не мала, що маґлівська медицина на такому примітивному рівні! Це магічні рани, і вони потребують магічного догляду!

Ремус втомлено кивнув. Тепер він звик до цієї кривавої бійні, біль тиснув на його плечі тягарем, і він вже змирився з тим, що йому доведеться його нести. Життя сповнене обмежень, в нього їх просто більше, зі інших. Можливо, тому його так тягнуло до Джеймса та Сіріуса.

Мадам Помфрі хотіла залишити його на ніч, але він сварливо відмовився. Повний місяць був за два тижні, і він хотів спати в своєму ліжку якомога частіше.

Він повільно дійшов до вітальні, хоча він вперше за довгий час почувався непогано – мадам Помфрі дала йому зілля, завдяки якому він почувався розслаблено і сонно, а у голові приємно паморочилося. Проте він міг навіть не сподіватися на тихий вечір: коли Ремус увійшов до спальні, Сіріус сидів на своєму ліжку, оточений програвачем і купою нових альбомів.

̶  Люпин! – він захоплено засяяв. – Ти просто зобов’язаний це почути!

̶  Хвала Мерліну, ти тут,  ̶  простогнав Джеймс із власного ліжка, де він гортав журнал з квідичу. – Він гомонів про цього маґлівського співака все літо.

̶  Нічого він не маґл! – огризнувся Сіріус, сперши руки в боки. – Він точно чарівник. Має ним бути! Ти тільки бачив одяг, який він носить…

Ремус перетнув кімнату і підняв обкладинку від платівки. Він, злегка здивований, усміхнувся.

̶  О, Бові! Так, він мені подобається. Хоча я не думаю, що він чарівник.

Сіріус виглядав трохи розчарованим тим, що Ремус чув про нього, тож він швидко додав:

̶  Я чув «Starman» по радіо, але ні в кого в Святому Едмунді немає альбому!

Заспокоївшись, Сіріус встановив платівку в програвач і опустив голку. Джеймс тяжко зітхнув, підвівся і, забравши журнал, вийшов зі спальні. Сіріус проігнорував його, захоплено спостерігаючи за обличчям Ремуса, коли повільний ритм пісні заповнив кімнату. Ремус сів на край ліжка, заплющив очі і почав слухати.

Pushing through the market square

So many mothers sighing

News had just come over

We had five years left of crying…

Це було зовсім не схоже на Electric Warrior, це було темніше, похмуріше. Ремусу дуже сподобалося. В цьому була історія, хоча Ремус не був певен, що повністю її зрозумів. Коли програли останні ноти «Rock n Roll Suicide», Сіріус підняв голку і пересунув її назад.

̶  Послухай «Suffragette City» ще раз, вона моя улюблена!

Ремус усміхнувся – він так і думав. Вона була гучна і груба, і під неї можна було танцювати. This mellow thigh’d chick’s just put my spine outta place…

Йому найбільше сподобалася «Moonage Daydream», оскільки вона була дивна та космічна. Або ж «Lady Stardust», бо вона чомусь нагадувала йому про Сіріуса: «His long black hair, his animal grace; the boy in the bright blue…» Ремус швидко відкинув цю думку, переконаний, що Сіріус істерично б сміявся, якби почув це.

Коли вони послухали увесь альбом ще раз, а потім переслухали свої улюблені композиції, вже майже був час для вечері. Вони сиділи на ліжку, схрестивши ноги, і роздивлялися обкладинки альбомів.

̶  Можливо, він справді чарівник,  ̶  мрійливо розмірковував вголос Ремус. – Він не схожий на звичайного маґла.

̶  Я ж казав! – переможно усміхнувся Сіріус. – Я хочу всі його альбоми!

̶  У T.Rex вийшов новий,  ̶  сказав Ремус. – «Slider».

̶  Круто! Шкода, що місіс Поттер не дозволила нам покидати алею Діаґон, я навіть взяв трохи маґлівських грошей з Ґрінґотсу.

̶  Що таке алея Діаґон? – спитав Ремус, хоча в нього були певні ідеї після літніх листів.

Очі Сіріуса розширилися, як завжди, коли Ремус демонстрував страшенне невігластво щодо магічного світу.

̶  Дідько, Люпине! – цокнув він. – Це магічна вулиця в Лондоні. Маґли не можуть туди потрапити. Як в Гоґсмід.

̶  О, звісно,  ̶  Ремус не здалося це таким захоплюючим; шопінг завжди був нудним для нього.

̶  Де ж ти береш свої речі?!

̶  Які речі?

̶  Шкільні речі – твої книги, форму…  ̶  очі Сіріуса метнулися на його потерті рукава Ремусової мантії. Його власна мантія була новісінька, бездоганно пошита і сиділа краще, ніж у всіх інших.

̶  Вони вже були чиїмись до мене,  ̶  відповів Ремус. – Дамблдор відсилає мені їх. Не знаю, як би я потрапив на магічну вулицю: мені не можна до Лондону одному.

̶  Наступного літа,  ̶  твердо сказав Сіріус,  ̶  ти маєш приїхати до Джеймса в гості, ми покажемо тобі алею Діаґон, тобі сподобається.

̶  Ти ж знаєш, що я не можу,  ̶  тихо сказав Ремус, не зустрічаючись з ним очами.

̶  Ми з цим розберемося,  ̶  впевнено сказав Сіріус. – Поговоримо з Дамблдором, Макґонеґел – навіть з міністром магії, якщо знадобиться!

Ремус видавив усмішку, вдаючи, що повірив Сіріусу.

̶  Так, чудово. Дякую, Блеку.

***

«The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders From Mars» став саундтреком для ґрифіндорської спальні хлопців на наступний тиждень, поки навіть Джеймс – якому ведмідь на вухо наступив – не почав підспівувати.

Ніколи в житті Ремус не почував себе таким задоволеним і розслабленим. Він був далеко від Святого Едмунда, далеко від сірих сорочок, від Наглядачки, від замкнених кімнат, від проблемних хлопців, які хотіли його побити. Він не був вкритий бинтами (принаймні поки), і до початку уроків у понеділок все, чого йому хотілося, це читати, слухати музику і теревенити з мародерами.

Більшість часу він проводив, наздоганяючи своє літнє читання та виконуючи домашні завдання. Він поглинав кожен шматочок інформації, наче зголоднілий звір, і навіть взяв з бібліотеки додаткові книги, щоб продовжити дослідження.

Йому також довелося провести з Джеймсом декілька розмов, перш ніж він зміг його переконати, що в нього немає жодного бажання вступати в команду Ґрифіндору з квідичу. Ремус був задоволений тим, що просто сидів на трибунах з книгою, інколи підводячи погляд на трьох друзів, які пурхати туди-сюди на своїх мітлах. Усі вони були вправні, але навіть для Ремуса було очевидно, що Джеймс був найкращий. Здавалося, йому навіть мітла не потрібна; він, ніби птаха, робив плавні повороти, різко пірнав, виконуючи складні маневри. Ремус не часто відвідував матчі з квідичу в минулому році, але був певен, що Джеймс отримає місце в команді.

Сіріус набагато більше викаблучувався у польоті – він мав усі необхідні навички, але йому бракувало дисципліни Джеймса. Блеку швидко набридало, він міг швидко літати, коли хотів, але робити петлі та небезпечні падіння йому подобалося більше, ніж ловити квафел або відбивати бладжери. Джеймсу доводилося кричати на нього кожні декілька хвилин, щоб він зосередився на грі. Пітер грав доволі непогано після цілого літа тренувань, але був досить повільним на довгих дистанціях – Джеймс вирішив, що він краще за все впорається у ролі воротаря.

̶  Ти поводишся так, ніби тобі треба самостійно зібрати цілу команду,  ̶  фиркнув Сіріус, коли вони поверталися до замку після чергового тренування.

̶  Вони мають мені дозволити,  ̶  знизав плечима Джеймс, ніби це було очевидно. – Я кращий щонайменше за половину нинішньої команди, а ти кращий, ніж обидва відбивачі. До того ж, я знаю усі тактики.

̶  Просто постарайся не здивуватися, коли вони не зроблять тебе капітаном у першу ж секунду,  ̶  Сіріус закотив очі. – Ти досі другокурсник. В минулому році вони взагалі не взяли жодної людини з другого курсу.

̶  Май совість, Блеку,  ̶  підморгнув Джеймс, закидаючи руку на плече свого товариша. Вони разом крокували попереду з мітлами в руках. Сонце сідало перед ними за обрій, окреслюючи двох хлопців героїчним золотом. Ремус, обтяжений своїми книгами, спостерігав за ними, трохи відстаючи, і думав, що усі вони будуть щиро здивовані, якщо Джеймс не отримає того, до чого прагне.

.

«Pushing through the market square…»  ̶  рядки з пісні «Five years» Девіда Бові