Фанфіки українською мовою

    Хоч пройшов вже тиждень, як Джисон перевівся до твого класу, ви дуже швидко знайшли спільну мову і подружились. Сьогодні у вас був спільний урок мистецтва з іншим класом. Зайшовши до кабінету, ви побачили стрункого, високого і світловолосого хлопця

    — Це Хван? — запитав Джисон.

    — Га?! Звідки ти його знаєш? — здивована спитала ти.

    — Ну у директора теж таке прізвище і він дуже схожий на нього.

    — А ти доволі зоркий, — ти усміхнулась.

    Вони і справді дуже схожі. Такі ж самі витончені і відточені рухи на які можна постійно дивитись, однаковий образ, ніби віддалений від усіх і ніхто йому не потрібен і через це виникає відчуття, що ти ніколи не наблизишся до нього. Не наблизишся як і до навичок етикету, так і до самої людини. Ви пішли до свого місця.

    — Його звати Хван Хьонджин, як ти зрозумів, він доволі велика шишка, бо батько директор цієї школи, а його родина має свій бізнес вже декілька поколінь. Тому навіть самім аристократом складно позмагатись з ним.

    — Ого, це дуже круто! До речі, ти ніколи мені не розповідала мені про те чим твоя родина займається. Не подумай нічого такого, мені просто цікаво, — починає виправдовуватись Джисон, бо знає твоє відношення до всього цього.

    — Все нормально, не переймайся, я вже звикла до таких питань, — Джисон заспокоївся і посміхнувся, — Моя родина займається розробкою протезів і не тільки.

    — Ух ти, звучить дуже цікаво! Круто, коли в тебе є можливість допомогти іншим, особливо з цим! — хлопець був у захваті, а ти лише посміялась.

    — Схоже від моєї родини передалась така потреба допомагати іншим, бо майже всі були медиками або вченими в області медицини, але, — ти глибоко видохнула, — Я не хочу бути медиком. Я поки точно не знаю ким хочу бути, але медиком точно ні, — стомлено сказала ти.

    — Вибір завжди є, будь ласка, не переймайся за це так! До того ж в тебе є розум і ресурси, щоб обрати щось інше! — Джисон намагався підбадьорити тебе.

    — Дякую за такі слова, Джисон. Мені дійсно приємно це чути, — ти слабо посміхнулась, — Може мені буде не так складно, як звичайним людям, але все одно батьків доволі складно переконати. Завжди треба боротись за те, що хочеш, ти сам про це знаєш, — хлопець кивнув в знак згоди й після цього продзвенів дзвоник. Ви думали, що до вашого діалога нікому не було діла, але не для однієї людини.

    Неочікувано для всіх, вчитель сказав, що сьогодні буде практичне заняття і треба намалювати картину в стилі, який проходили на минулому уроці. Це ввели тільки цього роки та всі дізнались про це тільки зараз, бо зазвичай малювали тільки у клубі малювання. Класу дали зразок роботи для тих, хто не займався малюванням чи фантазія підводить.

    — “Треба мистецтво не тільки знати, а й відчувати”. Нісенітниця. — ти кривляла свого вчителя, бурмочи собі під ніс. В тебе було туго з малюванням завжди, скільки б ти не намагалась цим займатись і полюбити це. Малюнок в тебе не виходив, м’яко кажучи, як би ти не намагалась “відчути мистецтво” чи просто скопіювати зразок. Раптом ти відчула що хтось підійшов до тебе і нагнувся. Повернувши свою голову, ти побачила Хьонджина.

    — Тобі потрібна допомога з малюнком? — сказав Хван і доброзичливо усміхнувся.

    — Т-так, якщо не буде складно, — ти не очікувала, що тобі хтось допоможе з цим і це буде саме він. Хлопець був близько до тебе, ти могла відчути запах вишуканих парфумів і його тепло. Він взяв твою руку з пензликом, почав малювати і пояснювати, що ти упустила і як це краще виправити. Звісно тобі було зовсім не до завдання, на ньому було дуже складно зосередитись, особливо при таких умовах. Ти дуже сильно почервоніла і це було помітно.

    — Ти зрозуміла? — повернувшись до тебе обличчям, питає Хьонджин.

    — Т-так, красно дякую за допомогу, — ти посміхнулась і він посміхнувся у відповідь.

    — Рад був допомогти, — після цих слів, інший студент покликав його і хлопець пішов. Ти глибоко видихнула і тільки зараз помітила, як змінився твій малюнок змінився, хоча його трохи відредагували. Завдяки Хвану, ти отримала гарну відмітку.

    Вже був кінець дня, ви з Джисоном пішли у шкільний садочок, щоб трохи повчитися разом. Погода була гарна і не доведеться проводити час у бібліотеці, де навіть не поговориш. Знайшовши вільну веранду, твій друг почав розкладати речі, а ти дивилась у далечінь, згадуючи сьогоднішній урок мистецтва, але вже з ноткою суму. Джисон помітив це.

    — Гей, слухай, — ти повернула голову до нього, — тобі подобається Хьонджин? 

     

    0 Коментарів