Другий потяг

Почніть писати…

Сідаючи навпроти цього хлопця, я ще близько не знав, як круто повернеться моє життя.
***

Я відкинувся на спинку сидіння і зрозумів, наскільки сьогодні важкий був день і морально і фізично. На обличчі розтяглась скороминуща усмішка. Я вмостився зручніше і розглядав незнайомця.

Він був вродливим. Це факт. Трішки довше блондинчасте волосся з пов’язкою на голові і на обох руках також. Дві сережки у формі лисячої лапки в мочці одного вуха та багато колечок на обох руках. Обличчя було симетричне. Ідеально рівний ніс та невеликі карі очі, які в світлі західного сонця зблиснули янтарем на секунду. Він був вродливим. Ага.

Я зловив себе на тому, що слідкую за ним, тому взяв телефон в руки та відкрив першу ліпшу програму, якою виявився інстаграм. Я просто автоматично гортав пости, не запам’ятовуючи змісту. Мене тягнуло дивитись на нього. Щось було в ньому особливе, не можу зрозуміти що. Надіюсь він не бачив як я безпардонно витріщався на нього всю свою дорогу, яка займала десь годину тридцять.
***

Вихідні були достатньо однаковими. Проснутись, на пробіжку, випити кави, допрацювати проект, погратись з Королем і сісти в «Надприроднє» з морозивом під муркотіння кота. Все однакове, окрім постійно нав’язливих думок про блондина з карими очима. Господь бог, чого він засів в голові. Мільйони, тисячі людей сідали навпроти мене під час поїздки, з багатьма я починав розмову, щоб прискорити час. А тут як сніг на голову якийсь блондинчик з пов’язками на руках, який здається спав насидячи з рівною спиною. Надіюсь ще його побачити. Справді.

Я так захопився цими думками, що пропустив пів серії і вже просто грали фінальні титри. Що там було? Кастієль явився чи шо? Господи, Ніл, та що з тобою, зберись нарешті.

Чорт, я забув про лист від компанії. Я досить швидко дістав комп з-під завалу на журнальному столику перед диваном. Скинувши кілька паперів та олівців на підлогу, я відкрив емейл. Там вже досить довгий час висів непрочитаний лист від «Ем енд Проджект». В ньому писалося, що потрібно більш-менш притримуватись ділового стилю і я вже перехотів там працювати. Доїзд компенсують, а якщо ще й не просру і буду дальше працювати, то видадуть проїзний. Кілька дрібних правил компанії, побажання успіху, визначення терміну мого пробного періоду, що складає місяць  і нагадування, щоб не спізнюватись, що якраз для мене. Так, добре, я передумав, я все ж таки капець як хочу попасти на роботу, дуже, навіть сорочку вдягну заради.

Потрібно, мабуть,  Елісон допомоги попросити, а то сам не вберусь, а там і Хеммік підтягнеться, і Ден, і Кетрін. Це буде справа світового масштабу, оскільки я вирішив піти в магазин за одягом, аж дивно самому собі про це казати. Місяць, місяць стрибати вище своєї голови, щоб потім зі спокоєм працювати і отримувати задоволення. Просто місяць не просрати. Може в церкву піти? Та нє, не поможе.

«Ееее, люди, мені треба буде піти на вихідних наступних в магаз, діловий стиль і всьо таке. Елісон, Кетрін, ще хтось?» – я все ж таки запитав, а то я ні бе ні ме в моді.
«ШЕ ПИТАЄШ, НІЛ ТИ В МАГАЗИН ПРОСИШ НАС ПІТИ»
«Ми в ділі, я навіть Елісон не питатиму, ми в ділі.»
Дівчата, як завжди відповідали зі швидкістю світла і я зі спокійною душею зібрався на завтрашній день.

Реально, готуюся як в лігво дракона. Нерви грались на останніх нервових клітинах і всього мене трохи трясе. Я настільки переживаю, що боюсь через хвилювання і провалити все. Боже мій. На телефон прийшло ще кілька повідомлень, але б’юсь об заклад це Ніккі охуїває в нашій групі. Я усміхнувся власним думкам і пішов прасувати костюм, чуть не зашпортнувшись за Короля. Чорт! Акуратність моє друге ім’я.

Годинник на телефоні пікнув, що вже північ і я зрозумів, що краще вже йти баїньки, аби не пропустити завтрашній потяг, як я вмію.
***
Терпіти не можу рудих людей. Вони допитливі, як і цей голубоокий чувак, який сидів навпроти мене. Чим я йому не вгодив, що всю дорогу він очей з мене не зводив?

З цими думками я переступив поріг своєї мініатюрного та закинутого будиночка, який аж ніяк не підходив під мій мазераті, що стоїть надворі, завжди стоїть. Купив і не їжджу, мудро Ендрю, мудро.

Сигаретного запаху не чути, значить батько сьогодні не був в мене. Хвала богам, можна спокійно підготуватись до завтрашніх клієнтів і якщо ця справа піде, я нарешті кину цю срану адвокатську контору і зроблю те, що завжди мріяв.

Хоча перед роботою вирішив трохи перекусити, тому й зайшов на свою вбогу кухню і відкрив не менш старий і обдертий холодильник, як і вся ця діра. Підігрів шматок піци, що залишився і пішов за стіл шукати матеріали, які потім надішлю своєму босу. Чоловіка звинувачували за злочин передбачуваний розділом один «Закон про сексуальні порушення 2003 року» Англії та Уельсу. Не знаю чим я думав, коли брався за цю справу, чоловік з цієї самої парафії снився мені чуть не щоночі у жахіттях. Добре, що я хочаб не я головний адвокат, я б застрелився на місці. Моєю роботою було знайти матеріли схожих справ і надіслати їх на головний розгляд. Слава богам. Відкриваючи папку, на якій було написано «Сем Вілсон», що нічого мені це не дає, але мої руки тряслись.

Часу багато це не зайняло, оскільки я вже вивчив архів і я точно знав, що мені потрібно шукати, за яким протоколом та алгоритмом. Не складно, але нервів багато йде. В житті не хотів бути адвокатом, будучи жертвою в минулому, але батько наполягав на праві. Він і після мого повноліття вламується в мій дім і контролює моє життя. Сподіваюсь, у Аарона з мамою краще життя. А поки маєм те що маєм, з його способом життя довго не протримається в нашому світі.

Я вирішив йти спати, тому що було досить далеко за північ. Знову завтра буду рятуватись кавою, як манною небесною. Після того, як я надіслав емейлом всі потрібні документи і на ходу виключаючи настільну лампу, завалився на ліжко. Заснув я реально зразу. І спав буквально без сновидінь.
***

Будильник продзвенів шість тридцять і я величезним небажанням зліз з ліжка, знімаючи з себе Короля. Двері в ванну кімнату знаходились прямо біля мого ліжка, що було доволі зручно, тому я позіхаючи, все ж таки пішов приводити себе до порядку. На голові був повний хаос, ось що буде, якщо ви не будете стригти волосся кілька місяців, заспані очі, які все ще лякали мене кожного ранку, як я просинався та чорна пом’ята піжама. Нічого особливо, крім того, що я сьогодні знаю, що їду на першу свою серйозну роботу. Якою виявилась робота моєї мрії. Клас.

Привівши себе до порядку, я вийшов і поставив горня під кавову машину, щоб залити в себе пів літри кофеїну. Щоранковий ритуал. Нічого дивного, крім бурштинових очей, які час від часу появляються в моїй голові. Оскільки, я собі все зготував ще звечора, то збирання зайняло не довго часу. Вхопивши грінку з тостера і пальто, що висіло на поручні дивана, бо вересневі ранки в Англії холодні, я вибіг із квартири. По сходах привітався із сусідкою, милою жінкою похилого віку та одягав тренч на свою білу попрасовану сорочку. Хто взагалі придумав прасувати одяг, одна морока.

Я як завжди автоматично пройшов всі «квиткові» справи і сів в потяг, як на диво, в останній вагон, де був тільки я і доспав тих півгодини, що мав. Дальше – звичайний робочий день. Прийшов, відзначився, поки що мені не давали важкої архітектурної роботи, оскільки я стажер, то час від часу робив старим каву або чай і кілька разів давав пораду чи свою ідею вищим архітекторам. Таке як «Можна зробити відкрите планування» чи «Змінити конструкцію». Архітектурні штуки. Динаміка і рух роботи в офісі «Ем енд Проджект» реально вражаюча. Всі радяться один з одним, за сприянням відкритого планування набагато легше окликнути колегу з іншого кінця офісу. Взагалі я реально дуже радий, що попав сюди. Досвід буде величезний.

День пройшов продуктивно, хоча й незамітно. Навіть за цей один день, я готовий душу продати. Найвідоміші архітектори Лондона, та й взагалі Західної Європи саме звідси і починали, а деякі тут і працюють далі. Наприкінці всієї цієї катавасії під назвою «повна робоча ставка» Джошуа Моріяма, той самий, хто брав у мене співбесіду і виявився моїм наставником зібрав усіх працівників і підготувався до спічу.
– Кхм, шановні мої колеги та друзі, ви знаєте, що цього року наша компанія отримала величезний проєкт у центрі Лондона. Старому пенсіону, який закритий вже стільки, скільки я себе пам’ятаю, дали друге життя, його хочуть переробити на сучасний «залений» офіс – на слові зелений, його рука автоматично потягнулась показати вазонки, що стояли чуть не в кожному куті кімнати – і оскільки, цей проєкт справді грандіозний мені потрібна вся сила нашої компанії, тому я попрошу до кінця цього жовтня, тобто у вас є трішки менше, ніж два місяці здати ваші ідеї щодо цього офісу. І стажери також – Джошуа додав це, дивлячись на мене і я йому кивнув в знак згоди.
Невже він має на мене такі плани, що дозволив брати участь у найбільшому бляха проєкті за останні кілька років? В повному трансі своїх думок, я попрощався з людьми з якими встиг познайомитись і з якими не встиг також. На вулиці трохи пригріло сонце і можна було ідти в одній сорочці, тож я кинув пальто собі на руку і йшов між потоком людей у напрямі, який мені потрібно.
***

Він настав. Вирішальний день моєї кар’єри і майбутнього. Вирішальний і найгірший день в моєму поточному житті. Захищати такого самого, який скривдив мене. Мене вже раз вивернуло сьогодні вранці, як я про це думав. Справді гидко.

А поки що, я йду довгим коридором будівлі кримінального суду і прокручую усі матеріали в голові, щоб швидко дати відповідь Еліанні – тобто моїй боссі – адвокатесі. Вона за цей ранок кілька разів запитала мене і перевірила на знання документів, коли ми впевнилися, що все знаходиться в моїй голові, вирушили в суд. Ось і зараз доходимо до великих дерев’яних різьблених дверей, де судитимуть Сема Вілсона, за зґвалтування двадцятирічної Мелісси. Хотів би я бути на протилежній стороні, захищаючи дівчину. Но не судилось мені. Як іронічно звучить.

Так, після дозволу головного судді приступати до засідання, ми всілися за «адвокатський» стіл і приступили до обговорення, на яке виділили пять хвилин. Нога нервово сіпалась і нудота раз у раз небезпечно підступала. Це справді огидно захищати такого, як він. Проте Вілсон велика шишка в Лондоні і нам, якщо ми захистимо його і максимально пом’якшимо його вирок, припаде достатня сума. Я нарешті зможу вибратись звідси. Але мало мріяти, працюємо.

Весь процес тривав кілька годин. Це насправді, довго. Тому що, коли ми справді захищаємо невинну людину, засідання не триває стільки часу, бо наша команда може пред’явити сталеві докази безневинності, в цьому випадку такого немає. І це справді дуже вимучує. З першого погляду ми прихилили суддю на наш бік, запевняючи, що чоловік був у недобровільно нетверезому стані і не зміг думати чисто. Звичайно, переконання такі собі, але робота диявола, на то робота диявола.

Все ж таки  ми пом’якшили вирок цього виродка на три роки громадських робіт, міг п’ятнадцять. Насправді, він це заслужив, всі двадцять відсидіти у в’язниці, але гроші є гроші. Після суду містер Вілсон захотів нас запросити «відсвяткувати» нашу перемогу, ніскільки б це жахливо не звучало. Елліана, яка по всьому вигляду була також незадоволена своєю роботою як і я відмовилась. Мені не хотілось бути з ним в одному приміщенні довше ніж я потрібно.  Тому попрощавшись з явним полегшенням на душі я, дивлячись на годинник, вирішив пришвидшитись і встигнути на потяг. По дорозі я зайшов в найближчу кав’ярню, замовив подвійне еспресо і переодягнувся, зайшовши у вбиральню, в звичайну футболку. Пов’язки одягнув теж, засовуючи під них ножі, так почуваюсь безпечніше. Закинув сумку на плече та п’ючи каву попрямував на станцію. День важкий. Робота найгірша зі всіх можливих, а піти нема як. Потрібні гроші. Та й батько вб’є, як дізнається, що я пішов з адвокатів, хоча це найменша моя проблема, проте.

Так не замітивши, що час збіг і я дійшов до місця призначення. Подивися на табло з потягами та годиною. Я НЕ ВСТИГАЮ. Підбігши до першого автомата, купив перший ліпший квиток і зі всіх ніг почав гнати до платформи. Ще й платформа остання. «Спасибі» вищим силам. Я справді давно так швидко і нервово не бігав. Корисно для імунітету стресових ситуацій. Рекомендую. А поки що я забіг в перший вагон і вирішився пройти по коридору в останні, я ненавиджу перший вагон, не знаю чому. Просто.
***
Не знаю чому, але в глибину душі я надіявся, що знову попачу цього блондинчика в вагоні, хоча б мимохіть, хоча б на секунду. Дивне відчуття. Годинник на телефоні переключився на 19:24 і поїзд рушив. А за декілька хвилин в наш вагон завалився ледве дихаючий блондинчик. Господи, чому я його так називаю? Він, побачивши мене, вирішив ще більше покатувати мене і сів навпроти. Я підняв ліву брову в німому питанні, але той просто потиснув плечима і втупився в вікно. Сьогодні на ньому була просто чорна футболка, яка далеко була не його розміру, але всерівно з під неї виглядали досить мускулисті руки з татуюваннями. Незнайомець робив вигляд, що в житті мене не бачив і нервово дивився в вікно, тереблячи колечко в руках. Я мушу почати розмову. Хоч якось. Але думаю, він не з тої області, де «Привіт» чи «Як день» спрацює.

На щастя, мені подзвонила Кет. Різко здригнувшись від несподіванки, я підняв трубку і завіз розмову з нею. Вона говорила про все на світі, а я перший раз в житті захотів пошвидше закінчити розмову, щоб якось почати іншу, але із зовсім іншою людиною. Під час нашої розмови Кетрін дивилась телевізор і попала на рекламу Reese’s, починаючи свою тираду про нелюбов до них.

– Повтори ще раз. Ти хочеш сказати, що різіс це шкідливо? Ти знов хочеш виписатися із друзів? – виписка із друзів була локальним жартом, який ніхто з лисів чомусь не розумів, це ж нескладно.

Та не встигла вона відповісти як хлопець навпроти мене повернув голову до мене.

– Неправда. Reese’s верх людських відкриттів – він підперся руками та подивися на мене.
– Кеееет, я тобі передзвоню – я кинув трубку і подивився на незнайомця – Згідний, але так моя подруга не вважає, та все ж таки, це тупо найкраще, що я коли небудь їв – я старався не показувати свого переможного вигляду, оскільки я реально хотів почати з ним розмову.
– Погоджуюсь, на жаль їх не продають в Англії – він підібгав нижню губу і виглядав так досить мило.
– Це жахлива помилка виробників, я би був їхнім головним покупцем – усмішка сама просилася на лице – багато вони б заробили на Англії – я розвів руки в різні сторони, але потім відкинувся на спинку, максимально розслабляючись і продовжував розмову з ним.
Час збіг досить непомітно, коли я зрозумів, що за три хвилини потяг прибуває на мою станцію.
– Ах, я до речі Ніл – не очікуючи відповіді від опонента, я витягнув листочок, де був написаний мій номер, не пам’ятаю для чого я тоді його писав – Ти мусиш мені написати, подзвонити, я знайшов ще одного поціновувача Reese’s і не збираюсь так просто прощатись – я мимохідь усміхнуся і склав всі свої речі в сумку, накидаючи пальто, коли я підходив до виходу. Блондин відсалютував мені двома пальцями від скроні і тоді я вийшов з вагону.
***

Я сидів в себе на дивані і дивився на цей листок, що дав мені рудий. Я не знаю чому, але я зразу забив його собі в телефон, підписуючи його як «Руде непорозуміння». Дивне відчуття в грудях, цей хлопець не знає абсолютно нічого про мене, але в потязі він заговорив до мене, як старий друг, це дивно. Відчуття ніби я можу завести друзів, при чому, що приємне відчуття.

Я в житті не мав друзів, я завжди тримав все в собі, а сьогодні я вперше спокійно говорив, не зважаючи на наслідки чи страхи. Говорив про довбані Reese’s, найулюбленіші мої солодощі, які час від часу замовляю собі в інтернеті. Я. Можу. Мати. Друзів.

Згадуючи нашу розмову, я сам про себе усміхався, тому що мої м’язи забули як то, напружуватись для усмішки. Рудий прикольний, йому важко було спинитися говорити, але мені сподобалось його слухати. В нього цікавий хід думок, навіть, якщо не завжди зрозумілий.  Я забагато про нього думаю, треба йти працювати.

На пошті вже була нова робота, до якої я сів вкрай неохоче. Проте думка, що завтра після робочого дня, в вагоні, я можу зустріти рудого, робила все якось кольоровіше.
***

Додому я зайшов з переможною усмішкою. Я це зробив. Ми почали розмову і не закінчували її. Ура.

Хоча мені здається, що блондинчик в житті мені не подзвонить, але приємно знати, що десь є мій номер в нього. З цими думками я проходив весь вечір, за проектом, коли робив каву, чистив зуби, годував кота. Весь вечір думки були тільки про нього.

Він, до речі, схожий на кота.