Друг(з котом на голові)

— Що ти хочеш за інформацію? — обличчя Кенми можна було б використовувати для постера якого-небудь фільму про мафіозі, розчленування і, звичайно, наркобізнес.

— Ту ж інформацію, тільки про іншого хлопця. Ну ж бо, Кенма, я не вірю, що ти сам не розумієш, — гримаса Куроо також прекрасно підходила для цього фільму. Бо тільки він може з такою кровожерливістю вертіти перед носом Козуме фотку, на якій милий хлопець, розмальований різнокольоровими фарбами, обіймає таку ж розмальовану маленьку сестру.

— Добре, домовилися, — ця пропозиція була із тих, від яких неможливо відмовитися. Вони по-змовницьки потисли руки, і Цукішима, який щойно вийшов з підсобки, дивно покосився в їх бік.

Але вже дуже скоро знову закотив свої, як каже Куроо, найпрекрасніші очі кольору карамелі, від чергового підкату, доки Кенма непомітно забрав фотографію. Ну а що? Таке на дорозі точно не валяється. Навіть якщо ця дорога веде в Білий дім, всеодно не валяється. Кенма не те щоб віруючий, але відмовлятися від такого — це гріх, за який він буде розплачуватися до кінця вічності.

І дуже вдало встиг заховати свій скарб, тому що в наступний момент двері в кав’ярню відчинилися, і всередину енергійно увійшов милий рижик. Не дивлячись на те, що пройшов лише день, Цукішима сильно задовбався від настирності Хінати і, в перший же вечір, погодився допомогти. Але, схоже, їх кав’ярня сподобалися рижику, і він зайшов знову, що немало порадувало Кенму.

Підлетівши до барної стійки, він як завжди чарівно посміхнувся і замовив лате. 

— Тут чи з собою? — спитав Кенма, піднімаючи погляд на Хінату.

— Тут ем…— хлопчина не встиг договорити через Куроо, що вальяжно навалився на барну стійку і, не помітивши Хінату, почав картинно жалітися:

— Кенма-а-а, у вас точно немає чогось міцнішого? Чогось, що могло би залікувати мої душевні рани? — звичайно весь цей спектакль був для Цукі, який у відповідь сказав лише, що це не аптека і не винний льох. Тоді Куроо засмутився від того, що його флірт не має ні краплі ефекту і знову застогнав.

— Куроо-сан? Що з вами? — запитав Хіната, звертаючи на себе увагу.

А Тецуро знову таки повернувся у свій звичайний режим і сказав:

— О, привіт, Хінато! Яким вітром тут? Також сподобався тутешній ба…кхм-кхм лате?

— Так, кава тут чудова! — весело відповів Хіната, — ой, вибачте, — він глянув на Кенму і м’яко посміхнувся, — каву питиму тут, еее, Кенма? — питаючи, поглянув на Козуме ходячий згусток вітаміна С.

— Так, —  як завжди спокійно відповів Кенма, — Ваше ім’я?

— Хіната. Хіната Шойо! — відразу ж відповів і протягнув руку, — Дуже приємно! — рижик енергійно потис кінцівку, яку Кенма протяг, щиро не розуміючи навіщо. Після цього бариста посміхнувся і сказав:

— Мені потрібно було ваше ім’я для того, щоб віддати вам замовлення, але мені також дуже приємно, — і, так само з посмішкою, спостерігав як щоки Шойо трохи почервоніли. Після того він пробурмотів щось незрозуміле і пішов до запропонованого йому столика.

— Ого, а це явний такий прогрес, — із заздрощами скоментував Куроо, доки Кенма робив каву, і, звичайно, не відмовив собі у задоволенні покликати Шойо по імені, віддаючи каву і отримуючи окрім оплати ще й яскраву посмішку.

Шойо сів один, як не дивно, але, схоже, він когось чекав і давалося йому це складно. Шило в дупці хлопця не давало йому спокійно сидіти і Кенма нескромно подумав, що скоро Шойо не зможе сидіти вже через нього, але Козума швидко втихомирив свою фантазію і обслужив наступного клієнта, намагаючись не сильно витріщатися на симпатичного юнака.

Коли він нарешті дозволив собі поглянути на Шойо, той вже перестав нудитися і щось швиденько малював у скетчбуці. Він все-таки художник: напевно занурюватися у малювання по вуха — їх прерогатива. Кенма мимохідь подумав про те, кого саме чекає Хіната, але думати довго не довелося — Куроо, який проводить у кав’ярні по кілька годин, але лише в зміну Цукі, знову щось вчверив, через що блондин знову невдоволено зашипів на нього, а Куроо, зі словами щось про смертельну отруту гаЦукі (ну це каламбур, типу гадюки, але гаЦукі, так, не смішно, але існувати може) і зцілення лише поцілунком принца, повернувся до Кенми, щоб той оцінив його каламбур.

— Змія, що отруїла тебе, і принц, що повинен врятувати, не можуть бути однією і тією ж людиною. — відповів Кенма і додав: — Нехай тебе цілує білий кінь, хоча у бідолаги скоріше копита відваляться, ніж він підійде до тебе і твого кота на голові.

— Кенмо, тобі би рот з милом вимити!

Козуме пропустив крізь вуха його слова, коли зайшов новий відвідувач. Він оглянув зал і підійшов до каси. Кенма стримано привітався і прийняв замовлення, після чого клієнт попрямував до столика, за яким до сих пір захоплено малював Шойо, іноді посьорбуючи каву.

— Ей, Хінато! — покликав хлопець, сідаючи за столик і явно не очікуючи, що його не помітять.

— Замовкни і дай закінчити, — тільки і полетіло у відповідь і хлопець спокійно сів.

Кенма швидко зробив каву тому хлопцю і покликав його забирати замовлення. В цей час він встиг роздивитися знайомого Шойо, який тільки що з’явився. Хлопець був високим, набагато вищим за Шойо і Кенму, але все ще нижчим за Куроо і Цукі. Брюнет, сині очі. На вигляд непоганий, але з сонечком-Шойо йому не зрівнятися. Той подякував і пішов до столика, де Хіната все ще малював. Брюнет роздратовано чекав, попиваючи свою каву, і коли рижик закінчив, вліпив йому смачного тумака. Кенма був готовий використати все, чому він навчився у відеоіграх і надерти цьому смертнику дупу прямо тут і зараз, але його притримав Куроо.

Коли Кенма знову повернувся в їх бік, Шойо дивився на нього. Рижик швиденько усміхнувся і відвернувся, щось показуючи і жваво сварячись с тим брюнетом. Вони довго і захоплено розмовляли щодо якоїсь справи, іноді переходили на крик, а іноді вони обзивали один одного, але в кінці кінців домовилися та разом вийшли з кав’ярні, мало не побившись дорогою.

Не розуміючи, хто посмів так довго розмовляти з ЙОГО сонцем, Кенма підійшов прибрати столик, коли помітив лист паперу під чашкою Шойо. Він обережно взяв його зі столу і, коли побачив, що на ньому було, його завжди прикриті очі розплющилися так, що був би він пекінесом, вони б повипадали з орбіт. 

Там був малюнок. На ньому був зображений хлопець, що варив каву. Гострі риси обличчя, волосся двох кольорів зав’язане в низький хвіст, кілька маленьких прядок, що вибилися із основної маси, впавши на обличчя (Кенма мимохідь потягнувся перевірити чи дійсно так лежить його волосся і, врешті решт, намацав три маленькі прядки по бокам від лиця та вуха), суворий котячий погляд направлений на кавомашину та ідеальна штриховка на кофті-мішку. Цей малюнок був неймовірно гарним, не дивлячись на те, що був намальований в кав’ярні одним лише олівцем.

Кенма згадав як Шойо, під час малювання, щось пробурчав і, діставши канцелярський ніж, підточив олівець, що трохи підтупився. Тоді брюнет накричав на нього за те, що той смітить. 

Козуме посміхнувся і заховав малюнок собі у кишеню, після чого, зі спокійною душею, прибрав зі столу і подумав, що йому необхідно дізнатися хто ж такий цей брюнет для його сонечка.

* * *

Повітря в кімнаті все згущувалося і згущувалося. Кенма сидів навпроти Куроо в квартирі останнього і вже третю хвилину вони свердлили один одного поглядом, намагаючись прочитати думки.

— Добре, — Куроо здався першим, — говоримо на рахунок 3.

Один

Два

—  Друг, — вони вдвох вимовили це слово і так само одночасно видихнули з полегшенням.

— Ухх, добре. Детальніше. — по-змовницьки почав Куроо, відкинувшись на спинку дивана, — Того брюнета, що був з Хінатою, звуть Кагеяма, він його друг дитинства, раніше вони навчалися в одному класі, але разом з тим вони вічні суперники і мало не названі брати. Там якийсь кіпіш з тіткою, яка вийшла заміж за троюрідного хресного в десятому коліні. Короче, нічого у них з Кагеямою немає.

— Добре. Той хлопець, на фотографіях п’ятирічної давнини, що виклав брат Цукішими на позаминулому акаунті сестри Танаки…. Куроо, просто скажи мені, чорти б тебе побрали, де ти їх відкопав?

— Що значить де?! Це дуже важливо! Тим більше у Цукі зовсім немає фоток, не кажучи вже про якихось там хлопців! То хто ж це?

— Це друг дитинства Цукішими — Ямагучі Тадаші. У них нічого не було, познайомилися, коли Цукішима допоміг йому в молодшій школі, а потім були в одному клубі. Зараз навчається на археолога в іншому університеті.

— Звідки ти знаєш, що у них нічого не було? — Кенма знав, що просто словами “нічого не було”, Куроо довести щось було неможливо і тому відкрив вкладку в телефоні, показуючи ще одне фото, на якому був Ямагучі, але з милою блондинкою.

— Це його дівчина — Ячі і його, як і його дівчини, інстаграм завалений фото з побачень. — відповів Кенма і Куроо вирвав телефон у нього з рук, жадібно пролистуючи акаунти двох.

— Добре, — сказав Куроо через деякий час, — вірю. А Цукі нічого не підозрює?

— Куроо, пройшов лише день. Це просто-напросто неможливо.

— Неможливо що? — в кімнату ввалився Бокуто з купою шкідливих вкуснях в руках і, звичайно, з Акааші. — О, привіт, Кенма! О, бро!

— Бро!

Після пилких обіймів двох бро, всі нарешті розсілися і почалися звичайні дружні посиденьки.

— Хей-хей-хей, так Кенма закохався! А, точно, в Хінату!

— Так! — відповів йому з таким же запалом Куроо.

— Це ж тоді ви вперше побачилися, коли у тебе були мішки під очима аж до підборіддя, а конспект перебився на щоку?! Крутецько! Ну нічого, ми тобі допоможемо отримати свого принца! — Бокуто закинув руку йому на плечі.

— Ні, не потрібно. Сам розберусь.

— Вай-вай, які ми самостійні! — Куроо теж підхопив цей настрій і понеслося…

* * *

Наступними днями, Кенма виклав новий ролик на Ютуб, який знову зібрав дофіга і мільйон переглядів. Не те щоб йому не було приємно, що його дивляться, просто він всього лише займався тим, що любить у вільний час, і він явно не очікував такої популярності.

В часті зміни Кенми в кав’ярні, туди так само заходить Шойо і вони перекидаються парою слів. В часті зміни Кенми і Цукі разом, Куроо так само заходить, поповнюючи касу вартістю чергового капучино з купую цукру, віднімаючи нерви у Цукішими і думаючи, коли ж запас образливих цензурних слів у блондина скінчиться, і він просто обматюкає його на чому світ стоїть.

В університеті так само нудно та і вчителі уже запам’ятовують його як чергового сплячого студента, добре, що хоч не хропе. І Кенма так само раниться папером, лінійками, ножами, краями столів, стін і всього чого тільки можна. Запас пластирів повільно, але без упину закінчується.

Ось, чергові посиденьки у Куроо вражають кількістю газованої води і желейних ведмедиків.

— Друзі, я зібрав вас тут, щоб повідомити одну новину, — починає Куроо, — Цукі, мій коханий Цукі, їде, — мало не зі слізьми на очах повідомляє брюнет.

— Тобто? Чому?!

— Та заспокойся ти, він їде на три дні разом з групою в Кіото, для проєкту, — пояснив Кенма.

— Кенмо! Ти що забув, що твій, між іншим, теж в його групі, і він також їде!

Взгалі-то, не забув, і йому теж не хочеться розлучатися, але ж не триматиме він Шойо в Токіо.

Доки Кенма проходив один складний рівень на приставці, Куроо і Бокуто відлучилися на кухню, щоб про щось поговорити і щось обмислити.

Тільки Кенма, на свою біду, забув один важливий момент: Куроо і Бокуто не мислять, вони замишляють…