Друга зустріч
від Holovan Yelyzaveta*Станція Дніпро. Вихід на праву платформу*
Мірель відсунувся від дверей, зітхнув. Мимохідь глянув в прохід і завмер. Він помітив знайомий силует. Їхати далі не було сенсу, «вихід» був на праву платформу. Мірель ковзнув назовні.
– Ось і ти. – від цих слів хлопець трохи сіпнувся. – І знову біля води.
– Звідси не дострибнути
– Навіть з розгону? – він підійшов ближче до поручнів – Дійсно… То ти більше не вбиватимешся? Чи змінив тактику? – він кивнув донизу, в бік дороги.
– Ні. Більше ні. – як і в першу зустріч, юнак тримав в руці лист паперу. – Просто вийшов подихати. Привести думки до ладу. – він трохи стиснув папірець.
– Що це?
– Діагноз. І направлення на хімію. – його голос тремтів. Юнак помовчав, а потім продовжив вдаючи спокій. – Я погано знаюся на медичних термінах, але здається часу обмаль. Якщо лікуватися, то починати треба негайно… У мене нема стільки грошей… Щось вони казали про відсутність метастазів. І що зона ураження вже велика. – Він стиснув зуби.
Мірель мовчав. Юнак теж не продовжував. Вони просто стояли, спершись на поручні, і дивилися на проїзну частину. Нічне повітря пахло річкою і піском. Вітерець легко грався косами.
– То що? – байдуже спитав Мірель.
– Що?
– Я питаю: і що, що це так? Ти помираєш, та це ж нормально, людям притаманно помирати. Може настав твій час? – Юнак витріщився на Міреля. Потім різко відвернувся і затулив очі рукою.
– Я це і в перший раз помітив, але співрозмовник ти кошмарний. Ріжеш без ножа, а я ще навіть не помер. – голос зрадницьки зривався. – І якщо тобі цікаво, не збираюся, я виживу.
– Невже? Думаєш все залежить лише від твого бажання? Думаєш ти хоч на щось впливаєш?– Хижий погляд.
– Да пішов ти! Так, може я не можу вплинути на все, але я робитиму хоч щось. Знайду точку прикладення зусиль…
– Справді? – спитав Мірель. Він схопив юнака за комір і перехилив через поручні, затримавши в повітрі. Один необережний рух і хлопець вже летів би на проїзну частину. Юнак щосили вчепився в руку Міреля.
– І що зараз? Що ти можеш зробити? Чим тобі допоможе твоє кляте бажання жити? Де точка прикладення зусиль?
– Ти до біса здурів!
– Скажи мені! Чого ти хочеш? Судячи з твоєї розповіді ти втратив геть усе. Що в твоєму житті такого хорошого?
– А що поганого в тому, що я хочу жити? Ти так зневажаєш смерть, думаєш, тебе вона не торкнеться?
Почувши ці слова Мірель знітився. Він підтягнув юнака назад до платформи і м’яко поставив на ноги. Юнак, ще не відійшовши від шоку, продовжував:
– Ти зовсім не цінуєш життя.
– Тоді чому ти не цінуєш смерть? – (тихо).
Юнак втратив мову. Який час просто дивився на Міреля. Він звернув увагу на вигляд співрозмовника.
– Ти з кимось побився?
– Ні.
– Тоді що сталося з твоїм одягом?
– Собаки.
– Чув останнім часом про собачі напади. Жах.
Мірель уважно подивився на Юнака, а потім зітхнув.
– Я збрехав.
– В сенсі?
– … У неї опинився ніж. Вона чинила супротив до кінця.
– У собаки?
Мірель гучно засміявся. Юнак зашарівся. Замислився і миттєво збліднув. Мірель це помітив і затих. Потім грайливо продовжив.
– Ну давай, Белло, скажи це. Голосно.
– Ти маніяк?
– Гмммм, не зовсім. Ну ж бо, дай волю уяві.
– Психопат.
– В молоко. Була ж підказка.
З цими словами він широко усміхнувся, оголивши гострі ікла, і в світлі ліхтарів його очі спалахнули багряним.
*Станція Дніпро. Вихід на праву платформу*
Серце юнака божевільно закалатало. Він щодуху кинувся в бік потягу і встиг саме до зачинення дверей. Мірель непорушно стояв біля поручнів і проводжав юнака поглядом. Потяг рушив, юнак наважився глянути на платформу, але Міреля там вже не було.
0 Коментарів