драма-кінг

Ми приїхали на базу відпочинку «Тернопіль», що у Затоці. Я тут був уперше, а Ілля знав це місце, наче своє рідне. Річ у тім, що його мама – робітниця на РАЕС (Рівненській атомній електростанції) – кожного року мала змогу взяти путівку на відпочинок у Затоку. Половину суми оплачувала робота, вигідніше не придумаєш. Я запитав його чи не буде він відчувати буденності, знаючи це місце з ніг до голови, але хлопець відмахнувся простим «я люблю це місце».

Щодо території, то вона була величезна. Вхід у базу відпочинку був заглиблений, не біля самої дороги, по праву сторону якого сиділи сторожі та перевіряли документи. Навпроти їхньої «будки» було невелике цегляне приміщення реєстрації новопоселенців та дошкою оголошень. Прямо вела стежка, біля якої по ліву і праву сторони стояли: міні-танцпол, їдальня, стоянка для машин №1, стоянка для машин №2, капличка для молитви. Пройшовши у кінець стежини, ми побачили трьох поверхову дерев’яну будівлю з шістьма кімнатами на кожному поверсі. Покоївка повела нас вліво, до цегляного будинку, який нагадував мені квартирний. Він був білим та прохолодним, навіть влітку. Всі будівлі були зроблені не сучаcно, скоріше навпаки – застарілі, подекуди кращі, будівлі. Я був вдячний, що виглядають вони дуже непогано і не обвалюються.

Нас поселили на третій поверх цегляного багатокімнатного будинку, у кімнату з виглядом на море… майже на море. Мерзенне дерево, яке я зненавидів у той самий момент, як вийшов на балкон, закривав весь вид своїми зеленими листями та старими коричневими гілками.

• Гарного дня, відпочивайте, – попрощалася покоївка на ім’я Даша – Якщо я знадоблюся – мій номер на дверях.
• Дякую, – відказав Ілля та зачинив двері.

Весь цей час я пробував знайти кут на балконі, де зможу красуватися морем. Ілля не витримавши цієї безглуздості погукав мене у середину і сказав, не зачиняти двері, щоб зайшло свіже повітря.

Кімнатка не мала нічого особливого: маленький коридор, у якому була тумба для взуття, вішаки для одягу та дзеркало, зліва були вбудовані двері у ванну кімнату, яка мала базовий набір туалету, душу та рукомийника; прямо стояла кімната з односпальним ліжком, килимом та холодильником, а повернувшись назад у коридор і зайшовши у арку по праву сторону, була ще одна кімната з односпальним ліжком, де знаходився телевізор, стіл, шафа та вихід на балкон.

• Чому у нас дві кімнати, але телевізор тільки в одній?
• Тому що все найкраще – для мене, – хлопець похлопав обома руками по грудях.
• Ти помиляєшся. Твоя кімната з холодильником, будеш слухати симфонічний оркестр морозильної камери.

Ілля дав німу згоду, після чого почав допомагати розпаковувати валізи. Найближчий тиждень нас чекають неймовірні пригоди, яких я з нетерпінням чекав. Хто ж знав, що це буде найжахливіша з усіх поїздок, які я пам’ятаю.

 

**

 

З першого дня на морі все було немов у казці. Я відчував себе впевнено та легко: приємне місце, люди та хороша компанія для відпочинку. Варто зазначити, що ми не планували різні екскурсії або подорожі наперед, вирішили робити все на місці.

Ранок був сонячний, вже припікало. Сніданок був на дев’яту годину. Мене здивувало, що їдальня була чимось схожа на табірну столову (або ж шкільну), де один за одним розставлені столи, а в кінці приміщення – кухня, куди здаєш брудний посуд.

• Овва, нагадує шкільні роки, – шепнув я Іллі.

На сніданок були оладки зі сметаною, сир бринза та чорний чай. Не погано, можна нагодувати бодібілдера.

Після ситної трапези ми, не повертаючись у номер, попрямували у місто, де вирує рух. Вільного місця не було вза-га-лі, все забито магазинами та туристичними послугами. На дорозі рух ускладнено, людям немає де ходити, тому більшість ходять по центру дороги. Чути гупання валіз, крик продавців та продавчинь, у вуличних кафе шкварчить їжа на пательні.

• Тут дуже людяно та гучно, – ледь не кричу я.
• Згоден, нумо до базару швиденько, – хлопець вказав напрям рукою.
• З таким натовпом ми доберемося до нього не менш як за годину.
• Будемо протискуватися.

Базар був більшим за нашу базу відпочинку, без перебільшень. Плюсом була не лише територія, а й тиша, яка омивала кожного відвідувача: без крику, сварок та довбання колес. Навкруги велике різноманіття запахів, які змішалися воєдино. Більшість продавало східні солодощі, випічку та морську продукцію, до якої входили: креветки, кальмари, мідії, восьминоги, рапани, тощо. Окремо хочу згадати за фрукти. Такої кількості фруктів я не бачив з роду-віку!

Коли я переїхав з рідного Здолбунова у Рівне, тому що був певен, що знайду більше перспектив у більшому місті, я довго не міг призвичаїтися до: швидкого руху рівнян, до кількості супермаркетів та кафе, ресторанів та клубів, продуктів та одягу. Їх помножили на два, або ні, на три!

До чого я веду? До того, що кількість їстівного товару тут в рази більша за Рівне, а це лише базар у Затоці літом.

• Щось хочеш? – Ілля витягнув мене з роздумів.
• Окрім морепродуктів, за якими ми прийшли, та фруктів? – він підтвердив – Ні, не хочу.
• Гаразд, ходи шукати восьминогів та креветок….
• …. І персики з кавунами.

Повернувшись у тимчасовий дім, місця у холодильнику ледь вистачило.

• Треба написати поганий відгук за маленькі холодильники, – гримав я – Нагадай мені.

Ілля тільки насмішкувато посміхався. Але якось по доброму, щиро посміхався.

Не дивлячись на спеку, яка була вже о дев’ятій годині, близько дванадцятої пішов дощ, який переріс в грозу. Сказати, що ми не засмутилися – збрехати. Вирішили, що сьогоднішній день нам компенсований, щоб гарно виспатися та провести час разом.

 

**

Під вечір дощ не спинився. Після денного сну я не міг знайти цікавішого досугу, як подивитися телевізор. Зупинився на каналі «Новий», там йшли «Пірати Карибського моря». Ілля був в душі, балкон не закривали.

• Женя, вода як в морі, – Ілля появився біля арки, що вела в кімнату, в спортивних штанах сірого кольору та рушником, яким обтирав волосся на голові.
• Смішний жарт, – настрій впав через погану погоду. Ілля видихнув.
• Пропоную зробити романтичну вечерю, – він наблизився ближче до моєї щоки та припав до неї носом.
• Не цікавить, – кинув я, але дозволив чужому дотику залишитися.
• Та невже? – не чекаючи відповіді продовжив – Романтична вечеря буде, твоя думка не цікавить.
• Іди нахрін, – він відсторонився – Тоді якого чорта питав?
• Надіявся, що ти не будеш таким прозорим та погодишся, – пожав плечами хлопець та розвернувся у сторону холодильника.

Тут і морепродуктів час настав, і вина, якого ми купили по дорозі назад. Ілля порізав фруктів та запалив свічки. Він наполіг, щоб це було на балконі, адже «там інша атмосфера».

Келики з вином виблискували від місячного світла, який осявав всю територію «Тернополя». Де-не-де чувся сміх п’яних відпочиваючих у альтанках поблизу кіоска, який знаходився при виході до моря. По берегу босяком йшли молоді, або не дуже пари, господарі з собаками, батьки з дітьми. В бурхливому холодному морі купався старигань. Подумки я зауважив, що він має міцне здоров’я, раз купається у вечірньому морі під час дощу.

Ілля нарешті сів по ліву руку від мене. Позаду, в середині номеру, почулася тиха музика. Це був Святослав Вакарчук і моя улюблена пісня «Мовчати». Щиро радію, коли чую її, і відчуваю провину перед Кузьмою, адже стиль Вакарчука мені імпонує більше.

• Ти знав, що поставити, – помітив я.
• Це не я, – він здивовано вилупився на мене – То на М1 крутять.
• Зробим вигляд, що я цього не говорив.
• Аякже.

 

Того вечора слів було мало. Більше почуттів та поглядів, обіймів та поцілунків, музики та шуму моря. З того моменту, як ми стали ближче, разом ходили у місцеве бістро кафе, де їли бургери та говорили про життя. Навіть не скажеш, що то побачення – так, зустріч друзів. Як варіант, в моїх думках проскочила фраза «Я соромлюся нас», через те не хочу робити прямо романтик-романтик. Дякувати Богу, що родився я з мозком, тому цю тему ми обговорили зразу. Відповідь отримав позитивну, щось на кшталт: «Я розумію тебе і твої почуття, тобі не обов’язково силою заставляти себе прийняти наші стосунки зараз». В той момент я пожалкував, що підняв цю тему.

Так-сяк ми забули про той випадок і в майбутньому більше не згадували про нього. Але сьогодні вночі, перед тим як розійтися по кімнатам, Ілля шепнув мені: «Тепер ти відчуваєш себе вільніше?». Я в мить згадав вище наведений випадок та знітився. Ніяково кивнув, поцілував на прощання та забіг у кімнату, закривши двері.

«Женя, ти дурак» – умовно гримнув сам на себе.

Ніч пройшла спокійно, дощ струсонув гарненько, але на ранок все було сухе та душне. День обіцяє бути важким.

**

Наші дні на морі проходили незабутньо. З самого раночку, перед сніданком, ми йшли вдвох до моря, щоб відчути на собі цей ранковий морський бриз. Ближче до обіду йшли купатися, було спекотно. На вечір ми завжди тримали щось найцікавіше та найбажаніше. На четвертий день, наприклад, ми гуляли вздовж берега, а у суботу вийшли у місцевий нічний клуб. Як на мене, суботній вечір був не дуже хорошим, але Ілля любить гучну музику та тисячі ніг на танцполі. Тому на початку я тримав язика за зубами, а пізніше геть забув за своє незадоволення. Забув в ту мить, як побачив щиру посмішку на його обличчі. Він розслабився під впливом гучної музики та жаркого алкоголю всередині. Раніше ми ніколи не відвідували схожі місця, де було добре Іллі, тому такий його вид був новим для мене. Я наново закохався у нього: у його очі, губи, кривувату посмішку та вигини тіла, які плавно піддавалися в такт музиці.

Близько третьої ночі ми повернулися у кімнату. Ілля знав межу алкоголю, тому ніколи не напивався до п’янства. Що не скажеш про мене, тоді я жахливо напився. На наступний ранок я буду ще звинувачувати Іллю, що це через нього, бо він довго танцював, а мені було нудно. Безглуздо, але мій ще не повністю тверезий мозок нічого кращого не вигадав.

• Женю, а що ж тобі заважало приєднатися?
• Ти ж знаєш, що я не люблю ці танцюльки.
• І ти наполягаєш, що набрався через мене? – з підступною усмішкою говорив молодик.
• Ні, не наполягаю, – нарешті здався я – І взагалі, що ти причепився? Іди, ось, зуби почистиш, бо тхне.
• Ти певен що то від мене? – після цих слів він розреготався та вийшов у коридор. Я гримнув дверима. Голова тріщала, м’язи судомило, а живіт немов колючками штрикало.

Я залишився у ліжку до обіду, можливо довше. Близько дванадцятої години Ілля почав переживати. Мій організм завжди по різному переносить велику кількість алкоголю: іноді це легка форма – звичайне похмілля, а інколи то щось схоже на отруєння. Найчастіше, все проходить легко і швидко, але зміна клімату та місця проживання внесла свої корективи. Я вже й забув як це – «помирати» від наслідків алкоголю.

• Може в аптеку збігати? – вже взувався Ілля – Які пігулки треба?
• Ілля, роззувайся, – скомандував я – Це як отруєння. До вечора все мине.
• Женя, ти знав, які наслідки можуть бути і все-одно напився?
• У мене не було іншого вибору.
• Тобто вибір «не напиватися» тобі не імпонує?
• Не цікавить.

Ілля тільки струсив своє волосся на голові та пішов по стакан води. Мої губи пересохли.

• Я міг і сам принести собі води.
• Не хочу цілувати сухі, немов пустеля, губи, – він зробив гримасу огиди – Не естетично.
• Та пішов ти.

Я ще-був кинув фразу «А цілувати губи, з яких нещодавно я рвав, тобі естетично?», і ми впали в гучний регіт. Звичайно ніякі сухі губи не завадили б Іллі поцілувати мене. Цей хлопчина просто обожнював виводити мене на лайливі слова.

Він забрав стакан:

• Дай поцілую, – потягнувся до моїх зволожених водою губ.
• Не дам, – він не надто слухав мою відповідь, тому проігнорував відмову– Щоб тебе шлях трафив, Ілля!
• І тобі спокійного дня! – ми розійшлися по кімнатам. Себто він пішов у мою, а я залишився лежати, у потнім одязі, на його ліжку.

Заснути не вийшло. Декілька годин я лежав втупившись у стелю і вив від нудьги. Вирішив піти у свою кімнату, подивитися, що робить Ілля.

• Заважаю тобі спати? – він дивився шоу «Супер-мама» по СТБ.
• Ні, не міг заснути.
• Ми не вмістимося обидва на одномісному ліжку, – секундний погляд пустив іскру.
• Значить ти валиш на стілець.
• Ти такий ніжний та турботливий, – саркастично сказав хлопець, але піднявся.
• Я чув як ти говорив по телефону. Це твоя мати?
• Ні, це був батько, – його ентузіазм впав – Питав, чому я поїхав з тобою, а не з дівчиною.
• Думаєш про це?
• Женя, мені абсолютно начхати, що подумає батько. Я схиляюся до того, що він не прийме мою орієнтацію, адже у нього консервативні погляди, але його думка мене не цікавить ще з того моменту, як я пішов у дев’ятий клас, – він очікував моєї реакції.
• Розкажи, що сталося у тебе з батьком.
• Гадаю, ти повинен це знати, – він важко видихнув та почав розмову, дивлячись на двері ванної кімнати – Все почалося тоді, коли я закінчив восьмий клас та перший раз зміг погуляти з друзями допізна….

 

**

• Остап, відійди звідти, – кричали хлопці з нашої компанії – Тобі ще рік, тоді можеш вбиватися.

Всі реготали з Остапа, який хотів спробувати залізти на вантажний потяг. Батьки не раз розповідали про «дурних підлітків», які після таких розваг мали важкі опіки або моментальну смерть. Саме це і вплинуло на нас того вечора, ми злякалися. Як би сказав мій батя: «Засцяли».

Було близько десятої години. Я визвався провести всіх своїх друзів додому, адже моя мама дозволила гуляти сьогодні допізна.

• Оце кльова у тебе мамка, – витираючи ніс рукавом сказав Іван – Подарунок сину на закінчення восьмого класу зробила. Ще б дала з чим відсвяткувати, ціни не було б їй.
• Вгамуйся, Іване, – я попередив його.
• А то шо? – він явно наривався на бійку – Мамку захищаєш? А вона тобі дякую за це навіть не скаже.
• Не суди всіх по своїй.
• Та шо тут судити – вони всі однакові, – він сплюнув, як останнє бидло, на асфальт.
• Гей, хлопці, – обережно підійшов ще один Ілля – Заспокойтеся.
• Не лізь, довбню, – гримнув на нього Іван.
• Ваня, я не хочу з тобою сваритися сьогодні, вважаємо конфлікт закритим?
• Зассав? – чисто мій батя, навіть манера спілкування така ж – Мамочку вже не дуже хочеться захищати? Чи я мало поганого про неї наговорив?
• Досить.
• Вона у тебе красива. Була б по-молодше, то може б і замутив, – він спеціально дразнив та виводив з себе.
• Стули пельку, мерзотнику, – я приготувався до бійки.
• Досить балачок, боягузе! – на цих словах він різко вмантулив мені у живіт. У очах потемніло, а кулаки, які нещодавно були готові до нападу, розкрилися та припали до болючого місця на животі. Зі всієї сили я побіг на Ваню та повалив його. Почав наосліп бити кулаками і, правду кажучи, декілька разів попав по його пиці. Довго бійці не судилося бути, адже Тьома, найстарший наш друг у компанії, роз’єднав нас.
• Пішов до біса! – крикнув я.
• Ах ти, сучий сину!

Я повернув у сторону міста не попрощавшись. Вирішив, що й без мене дійдуть додому. З залізничного вокзалу до в’їзду в Рівне йти було дуже довго. Маршруток вже не було, тому я вирішив подзвонити до баті та попросити забрати мене. Достав телефон, не зупиняючи кроку знайшов у списку контактів його номер та майже набрав. Перед тим, як тикнути пальцем по екрану мобільного, я підняв голову, щоб перевірити наявність людей. Було пусто, окрім двох постатей біля машини, дуже схожої на машину мого батька. Я вимкнув телефон та сховав у задню кишеню штанів.

Підійшовши ближче я впізнав батю та його автомобіль. Єдина персона, яка була мені невідома – це жінка, яка цілувала мого батька. І це була не мама.

Інколи, коли уроки були зроблені, а спати не хотілося, я приходив до батьків в кімнату та дивився з ними фільми по телеканалу «Україна». Вони всі були схожими на одне одного: знайомство, зрада, розпач, новий дядько, кохання. В вечір, коли я побачив батька з невідомою жінкою, я згадав єдине слово – зрада. Мені кортіло підійти до нього та крикнути в лице, що я все бачив, що я розкажу мамі. Я стримував сльози. Вдавалося до того моменту, як батя кинув швидкий погляд навкруги та запустив свої руки під сукню нової пасії. Ледь чутно прозвучало: «Прямо тут?» – від неї, на що батя дико, немов тварина, рикнув. Я закляк, не міг відвести погляду. Сльози котилися одна за одною по щоках, по шиї та по грудях. Я був не малий, я знав, що буде далі.

Батя різким рухом посадив її на капот та остаточно стягнув спідню білизну, цілуючи її ноги. Вона сміялася та гладила його по голові. Обхопила батін зад ногами та шептала щось на вухо. Я не міг почути ті слова , навіть якби дуже захотів. Я благав, щоб на цьому все скінчилося. Я не вірив в Бога, але в цей момент молився, аби батя не зрадив матері на моїх очах. Дива не сталося: він підняв її на руки та відкрив задні двері, посадив її та заліз сам. Хотів сховатися від всього світу, покидьок! Він не продумав цей план до кінця – вікна у машині треба щільно закривати, щоб жодного звуку чути не було. За хвилину з машини долинув гучний стогін, після чого вона почала легенько шататися. «Трахаються», – вилізло в голові. Нарешті мої ноги відстали від землі і я побіг. Я не біг так ніколи, навіть від поліції, коли ми з моєю компанією вибили вікно каменем. На Щасливому, що був неподалік мого дому, в кармані завібрував телефон. Я здогадався, що дзвонить мама, але був все ще не в собі, щоб говорити з нею.  Я мав надсильну огиду до батька та жалість до мами, вона його не заслуговує.

Я прибіг додому за пів години. Ноги оніміли, через це при вході я впав на килимок.

• Ти чого розсівся? – з порога почала кричати мама – Я до тебе дзвонила, якого чорта я тобі телефон купувала?
• Мам…
• Ти вже зовсім розпестився. Ременя давно не отримував? – вона чула тільки себе – Тиждень без комп’ютера та гулянок, ти мене зрозумів?!
• Мам…
• Я задала питання! – такого лементу від неї я ще не чув, я злякався – Будеш мовчати мені? Ну я тобі покажу! – вона зникла за дверима кімнати. Я почув, як відкривається шафа з одягом. «Ні, тільки не ремінь, будь ласка» – думав я. Його я дуже не любив, адже синці заважали сидіти ще тиждень, а сором залишався надовго.
• Мамо, не треба, – вона вже була за крок він мене – Ні, мамо!

Але вона вже нікого не чула. Раз шарпанула за безрукаву і я вже був на ногах. За вухо вона завела мене у вітальню, на холодний лінолеум, та стягнула штани разом зі спідньою білизною. Поставила рачки, хоча раніше ставила на коліна, через це мені було більш соромно. Лупцювала вона мене довго, близько десяти хвилин без перестану. Я вже-був задумався чи точно злиться вона на моє спізнення.

Я не міг заснути через думки, які залишилися після батіного сексу, через синці, які нагадували різкою біллю, та відчуттям сорому. Не міг я все так залишити і не розказати мамі! Я пішов у їхню з батьой спальню:

• Мам, ти спиш? – прошепотів я.
• Що тобі треба? Мало отримав? – в її голосі була образа. Але я відчував, що вона не на мене.
• Мені треба дещо тобі сказати, – я стояв біля порога.
• Швидко кажеш і спати, – вона розвернулася до мене.
• Добре. Мам… – я не міг зібрати думки до купи – Я бачив тата сьогодні.
• Що мені з того? – вона навіть не дослухала.
• Я бачив його з якоюсь жінкою, вони.. – я прочистив горло – Вони займалися сексом у машині, – на її виразі обличчя не було здивування, там взагалі нічого не було.
• Я знаю про коханку твого батька, для чого ти його підставляєш? Якщо він дізнається, що ти розказав мені, то одним ременем не відробишся. Я мовчу, роблю вигляд, що не знаю, і ти роби так само.
• Але ма…
• Закрий рот і мовчи, – вона піднесла руку для удару, але вчасно зупинилася – Спати пішов. Вже.

Ту ніч я не забув ні через тиждень, ні через місяць, ні через рік. Я став холодним до баті і він це замітив, тому одного дня у нас була серйозна розмова на цю тему. Я прямо сказав, чому я себе так веду, але змовчав про маму. Я боявся за себе та за неї. Батя не знав, що мама знає, тому приказав мовчати.

Мовчати, мовчати, мовчати. Та що це, в біса, таке – мовчати?!

 

**

• … через це я не беру до уваги думку батька, – Ілля був на межі. Я бачив, як його очі наповнилися слізьми, а руки трішки сіпалися.

В той момент я забув, що моєму організму погано і допомагати треба йому. Натомість я потягнувся до Іллі з обіймами. Слова були лишніми, ми справлялися на підсвідомому рівні. Він не втримався та відпустив емоції, близько години ми пробули в обіймах. Змінили хіба-що позу – тепер ми не сиділи, а лежали на боку.

На дворі була темна темінь, коли ми відпустили один одного.

• Ти знаєш, що проти тебе я цю історію не використаю, – повідомив я.
• Знаю, – і хоча це було не запитання, але я схвально кивнув.

Лягли спати ми близько п’ятої ранку, тому снідати ніхто не пішов.

 

**

Завтра вранці наш відпочинок в Затоці закінчувався. Чесно кажучи, я був радий, адже сидіти на невідомому місці більше тижня мені не подобається. Тим більше, море – не те, біля чого я хотів би провести все своє літо. Інше діло Карпати – сонечко та гори, тумани та дерева. Заради карпатської атмосфери я готовий був розтанути.

Після обіду ми пішли на море востаннє. Морський вітер куйовдив мої кучері, пісок щільно забивався між пальцями, діти верещали з кругами та матрацами. Водичка була мутна, як і завжди. Ми розстелилися на лежанці, я залишився загорати, а Ілля кинувся у воду. За кілька хвилин було видно лише точку в морі, яка слугувала його головою. Час від часу я ображався сам на себе, що не вмію плавати і на таку глибину не заплив би. Ще на початку нашого відпочинку у базі «Тернопіль» я поставив собі ціль: коли повернуся у Рівне, зразу запишуся у басейн, щоб не відчувати себе лузером.

Поки мій хлопець активно відпочивав у воді, я зайшов у Instagram, щоб перевірити наявність новин повідомлень і прочитати свіжі новини. Навіть не замітив, як до мене підійшов невідомий молодик:

• Я можу присісти?
• Ні.

Він не послухався та впав навпроти мене. Цей хлопчина був мені знайомий. Я декілька разів бачив його у нашій їдальні та в дерев’яному будиночку на першому поверсі. Значить він також відпочиває у «Тернополі».

• Як тебе звати? – він явно був налаштований на розмову.
• Женя, – я до останнього не бажав знайомитися, але вирішив, що таким чином можна згаяти час – А тебе?
• Я Айзек.
• Не слов’янське ім’я. Ти не з України?
• Я родився тут і прожив всі свої роки, – він посміхнувся – Мій батько американець, тому наполіг, щоб його первістка звали Айзеком.
• Ти сам відпочиваєш чи з батьками?
• Ні, з другом приїхав.
• Точно, я пам’ятаю його. Він чорноволосий та підкачаний, – щось не туди він хилив, я відчував це. Мені став огидний цей Айзек.
• Саме так, – це звучало грубо – Ти щось хотів чи просто познайомитися?
• Хотів познайомитися та запросити сьогодні ввечері у місцеве кафе, – він оглянувся – Якщо ти не проти, звісно.
• Я не маю часу.
• Тоді ми можемо не в кафе, а просто прогулятися.
• Ти глухий? Я сказав ні.
• Спокійно, не злися, Женю, – його усмішка спала з лиця – Ми можемо..
• Ми нічого не можемо, Айзеку.
• Я оцінив тебе ще з першої зустрічі, – він спробував сісти ближче – Коли ти з тим хлопцем йшов до свого номеру, біля вас ще покоївка Даша була.
• Я вже маю пару.
• Ти гетеросексуальний? – я вловив у його очах страх. Мій особистий досвід нагадав мені, що я був таким же, коли пробував зустрічатися з хлопцями. Це був мій найбільший страх. Натомість я промовчав.

Він сприйняв це як негативну відповідь на його запитання, тому усмішка знову з’явилася на його обличчі. Айзек був за дві ноги від мене, через це я почувався некомфортно і відсів подалі. Надіявся, що я йому швидко набридну або ж прийде Ілля. Останнє спрацювало швидше, вже через п’ять хвилин він стояв між мною та новим другом.

• Привіт, – радість на його лиці все ще палахкотіла – Я Ілля.
• Айзек, – для мене він викинув більше ентузіазму в представленні себе, ніж Іллі. Вони пожали руки. Я поглянув у вічі парубку та всім своїм видом показав, що він мені неприємний.
• Гадаю, нам варто йти валізи спаковувати, – він звернувся до мене – До зустрічі, Айзеку. Приємно було познайомитися.
• Точно, вже час, – я полегшено видихнув.
• Ілля, а ти не можеш сам почати складати речі, а Женя доєднається пізніше? – наглість його друге ім’я, він починав мене виводити з себе.
• Айзеку, без проблем, – почав Ілля – Але якби Женя хотів залишитися з тобою, то він би залишився. Ти бачиш у ньому бажання зробити це? Я – ні.

Айзек злісно піднявся з лежака та кинув грубе «Пішов ти», яке було адресоване, безсумнівно, Іллі.

• Дивний хлопець. Ти притягуєш до себе тільки таких? – він знав про інцидент з старим дідом, який спробував зґвалтувати мене.
• Я притягую до себе тільки ідіотів, – я хитро покосився на нього – Через те зараз іду біля тебе.
• Згодний, – тиша – Стоп, а я, по-твому, також дурник і дивак?
• Ти сам це сказав, – я швидко побіг до входу. Ілля побіг за мною. Однозначно, він догнав би мене за лічені секунди, але гора речей заважала бігти в повну силу.

 

**

Я ніколи не вмів брехати. Згадую, як дратувалася мама, коли я не міг збрехати класній керівничці про відсутність матері на батьківських зборах. Я б зрадив її довіру, а цього я хотів найменше. Інколи бувало, що мама благала, аби я збрехав батьку про її походеньки до сусіда Георгія, але я не міг. Я зламав сотні відносин між друзями, батьками та рідними своєю правдою. На даний момент, я не пригадую, щоб хоч раз відійшов від своїх принципів.

Не пригадував до того вечора в Затоці…

• Фух, я вже втомився складати цю валізу, – Ілля присів на край ліжка – Коли ми їхали сюди, речей було менше.
• Тобі здається, – я проігнорував нову сорочку та шорти, які куплені у місцевому супермаркеті.

В двері постукали. Це була Даша – наша покоївка – якраз принесла нову постіль. Я залишив Іллю в його кімнаті розбиратися з пакуванням, а сам пішов у свою, щоб прийняти нову постіль та допомогти розстелити.

• Вам не обов’язково мені допомагати, – вона знітилася – Це моя робота.
• Гаразд.
• До речі, Женю, – вона виждала секунд тридцять та достала з переднього карману її блакитного фартуха листочок, який був згорнутий у шість (або вісім) разів – Це вам передала одна людина. Він дуже благав, щоб ви не проігнорували те, що написано у листі.
• Добре.
• Прийму за згоду.
• Як хочете.

Я кивнув та вийшов у коридор, оминув свою кімнату та вийшов на балкон. Не розумів, до чого така секретність, але відчуття підказувало, що це краще прочитати наодинці. Папір був зіжмаканий, наче ним підтиралися, та мав в собі наступне:

 

« Любий Євгене!

Я не можу згадати, коли почував себе так само закохано та мрійливо, як тоді на пляжі. Стоячи в двох метрах від тебе, боявся підійти та заговорити. Боявся, що ти жахливо відносишся до гомосексуалів.

Я повів себе як дурень, признаю. Через це хочу попросити пробачення та побачити востаннє. Будь ласка, зрозумій мої почуття та ступи крок уперед.

Чекаю сьогодні ввечері о 23:00. Буду чекати біля входу у твій під’їзд. Сподіваюся ти не продинамиш мій камінг-аут.

Твій навіки,

Айзек»

 

Перша думка, яка прийшла після прочитаного: «Хто, в біса, вчив його писати листи?». Це було неперевершене виконання, він справді творча людина. Я сумнівався чи варто йти на зустріч, але згодом вирішив, що нічого поганого не станеться. Звірив час – на годиннику 22:50. Виходить, що спізнись Дарина на десять хвилин, я б не побачив його взагалі та переді мною не стояв би вибір.

• Ілля, я піду прогуляюся, – кинув на ходу. Даша вже давно пішла.
• Так пізно? – така раптова новина його ошелешила – Мені також збиратися?
• Ні, я хочу прогулятися наодинці.
• Гаразд, щасти.

З неймовірною швидкістю побіг вниз. Як мені здалося: чим швидше прийду, тим швидше закінчимо. Важливий нюанс – телефон я залишив вдома.

 

• Привіт, – хлопець був одягнений у білі пляжні шорти та червону футболку.
• Привіт.
• Прогуляємося?
• Це обов’язково? – я не мав великого бажання, але після кивка рушив з місця – Що ти хотів мені сказати?
• Хотів попросити вибачення, – Айзек справді не відводив від мене погляду.
• Припини, – я почав дратуватися – Між нами нічого не може бути, крапка.
• Чому ти так говориш? – в мить його наче осинило – Ти когось маєш. Правда, Женю? Ти маєш когось? – я не відповідав – Не мовчи! Маєш? – він поводився як псих – Маєш значить. І хто вона?
• Пригальмуй і заспокойся, – мені Айзек нагадував мале дитя, якому не купили бажану іграшку – Я не повинен розказувати про себе тобі. На цьому ми закінчили.
• Ні, стій! – я ж і не йшов нікуди – Чорт забирай, як я буду без тебе? – пауза – Можна я тебе поцілую разок?
• Та пішов ти! – не усвідомлюючи, я кинув смачного ляпаса розмовнику.

Він мовчав. Айзек підняв на мене злий погляд та штовхнув мускульними руками до бетонної огорожі, яка відділяла територію «Тернополя» від іншого, невідомого мені, готелю. Мить і його руки під моєю футболкою. Мене охопила злість, як захисна реакція, тому я почав зі всієї сили відбиватися та викручуватися. Фізичну силу ще ніхто не відміняв, тому дива не сталося. «Чому мені попадаються такі неврівноважені довбні?» – злився сам на себе. Мій стан змінився на «поможіть-мені-страшно-рятуйте», руки трусилися, а очі блищали від сліз. Останньою краплею були його губи біля моєї шиї. Я ненавидів, коли незнайомець торкався моєї шиї.

• Сучий сину, звали нахрін!
• Не пручайся, буде легше, – жорстока усмішка з’явилася на його лиці.

Він обхопив в свою широку долонь мої передпліччя та зафіксував над головою, праву ногу поставив між моїми, а другою рукою затулив мені рота. Уважно дивлячись мені у вічі, промовив:

• Якщо дзвякнеш – підемо у мій номер, там тебе ніхто не почує, -та ж злісна усмішка. Моя логіка вимкнулася, тому я зразу не допетрав, що відпочиває він з сім’єю, тому ніякого особистого номера й бути не може.

Ну й пішов він у дупу, тупий ідіот! Це було не перше домагання у моєму житті, але кожен раз відчувалося більш огидніше. Емоції відключилися, на зміну прийшла маска відчуженості.

 

**

• Де його носить, – Ілля був напруженим, адже надворі ніч, а його хлопець вийшов прогулятися сорок хвилин тому.

Трубки він не брав, телефон залишився у номері. Парубок вийшов на балкон, щоб подивитися на море та розслабитися. Він оглянув вид на дев’яносто градусів і в лівій стороні побачив силуети. Спершу він не звернув уваги, подумаєш – парочка зажимається, буває. Не встигши відвести погляд, Ілля побачив, що один з силуетів пручається. Аби впевнитися почекав ще кілька хвилин та впізнав рідні йому кучері. Рвонув в ту ж хвилину.

 

**

• Ти що робиш, козел, – ззаду на Айзека накинувся невідомий. Через стрес та темінь я не зразу впізнав Іллю – Відвали від нього.
• Пусти мене, довбню.
• Нахрін звалив від нього, бидло відморожене, – Ілля лаявся тільки у серйозних ситуаціях. Він вважав, що лайка – не головна частина мови і можна обійтися без неї.

Руки все ще трусилися, а ноги підкошувалися. Ілля приобійняв мене та допоміг дійти до номеру. На сходах, коли ми підіймалися на шостий поверх, я дозволив собі повернути голову вбік, до нього. Те що я побачив мені не сподобалося: щелепа зажата, очі палають люттю, скроні напружені. За декілька хвилин я сидів на своєму ліжку, а сам хлопець дивився у балконні двері.

• У мене єдине питання, – він повернувся, щоб бачити мене – Ти знав, що зустрінеш Айзека?
• Так, я йшов на зустріч з ним, – беземоційна маска ще не впала.
• Тобто ти збрехав мені, що йдеш на прогулянку, а сам пішов на зустріч з Айзеком?
• Так.
• Не хочу продовжувати цю розмову сьогодні, – Ілля був злий, але людяності не втратив.

Заснули ми по різним кімнатам холодно та відчужено. Ця ніч була напруженою.

 

Сказати що ранок був поганим – нічого не сказати, відчувалася відстороненість в повітрі. Коли я прокинувся, то Ілля розмовляв по телефону. Як я зрозумів з тих слів, що встиг почути, наше виселення о дванадцятій годині. Тобто, через чотири години. Часу предостатньо, щоб вирішити конфлікт. Після вчорашнього я не повністю відійшов – було огидно та тривожно згадувати ситуацію. Я зібрався в туалет, коли з моєї кімнати вийшов Ілля.

• Розбудив тебе?
• Ні, – голос був захриплий.
• Нам треба договорити. Я почекаю тебе в кімнаті, – пауза – У твоїй кімнаті.

Ще ніколи я не тягнув час у ванній кімнаті настільки довго. Бувало різне: неприємна розмова з мамою, батько п’яний прийшов, тощо. В ті моменти я старався якнайдовше чистити зуби, але більше десяти хвилин це не займало. Сьогодні було навпаки – мої зуби блистіли після двадцяти хвилинного тертя.

• Почнемо з початку, – запропонував Ілля. Він все ще не дивився мені у вічі.
• Гаразд, – я приготувався визнати, що перший раз в житті збрехав – Вчора ввечері, коли Даша зайшла міняти постіль, вона передала мені лист. Відправником був Айзек. Він благав, аби я зустрівся з ним востаннє та хотів вибачитися за інцидент на пляжі. Мені стало шкода його, тому я пішов з ним на зустріч.
• Чому ти збрехав мені?
• Я не хотів, щоб ти думав, що я йду з ним на побачення, абощо, – я сам не вірив у це – Звучить як виправдання, я знаю, але це не так. Я злякався, що відштовхну тебе цим, але в той час не міг залишити його в такому стані.
• В якому такому стані, Женю? – він дратувався.
• У листі він написав, що я йому подобаюся і він боявся познайомитися зі мною, бо не знав, як я відреагую на його гомосексуальність, – я ковтнув – Ілля, мені відомі його відчуття ще з шостого класу. Повір, вони не найкращі, – я зупинився, але мав ще багато слів. Ілля смиренно чекав продовження, – Люди. Розумієш, коли ти підходиш до хлопця, який тобі симпатичний, ти граєш в рулетку: пан або пропав. Ніколи не знаєш, що тобі випаде. Я декілька разів помилявся і вже на наступний день був з синцями та кровавим носом. Я хотів підтримати його хоч-би чимось, раз не коханням.
• Ох, – на його обличчі була розгубленість – Я не знав, що ти таке пережив.
• Зараз не про мене, – я так хотів завершити цю розмову та вдихнути запах його парфумів на повні груди.
• Я розлютився, коли побачив його руки у тебе під футболкою, а обличчя в твоїй шиї, – я скривився не замітивши цього – Вибач, тобі важко це згадувати?
• Є таке, – я піднявся з ліжка та підійшов трохи ближче до Іллі – Які питання тебе ще цікавлять?
• Я радий, що ми поговорили про це, – Ілля подолав відстань між нами двома кроками та обійняв мене. По тілу розпливлося тепло – Як ти?
• Живий.

Він шепнув щось схоже на: «За десять хвилин приїде таксі, нам треба поспішити» та припав до моїх губ. В обіймах ми стояли більше, ніж десять хвилин, через це нам довелося доплатити водію після прибуття на залізничний вокзал.