Дракон із рубінів.

Перша половина двадцятого століття. Китайська імперія. Династія Цін (1639 – 1912 роки). Правлячий дім Айсін-Ґьоро. Місто Пекін. 

 

1887 рік. Того року народилась перша дитина імператора Ґуансюй. Тайвель, хлопчина з рубіновими очима та темно-синів волоссям. Імперія раділа тому, що на світ з’явився наслідник престолу. Хлопчика виховували у достатку, адже після нього імператор ще довго не мав дітей, через це він в дев’ятнадцятирічному віці був занадто гордовитий та зарозумілий. Так як у нього більше не було братів: безсумнівно він – майбутні імператор Китайської імперії. 

Але в 1905 році всі дізналися, що одна із наложниць імператора вагітна, та у них буде дитина. Ще одна дитина. 

 

У кімнаті почувся шум. Слуги не заходили, а просто стояли там. 

– Дідькова жінка! – перевертаючи стіл, кричав хлопець. Йому було дев’ятнадцять. 

– Гей, хіба майбутній імператор може себе так поводити, а Тайвелю? – чоловік на вид років близько двадцяти одного з червоним волоссям і золотими очима куштував їжу та спокійно промовляв до розлюченого хлопця.

– Трясться! Я маю бути єдиним кандидатом в роль імператора. Так чому ж якась жінка заявила, що вагітна?! 

– Тримай себе в руках, Тайвелю. Можливо, це буде дівчинка. Потрібно почекати. Тільки час покаже. Тим паче, якщо імператор помре, наприклад, через рік, ти все ж будеш єдиним кандидатом. Вони не можуть посадити на трон дворічну дитину, правда ж? 

– Гаразд, ти правий. – Хлопець заспокоївся та сів. – Почекаємо. 

 

Наступного року, зимою наложниця народила хлопчика. Це все-таки був хлопчик, а назвали його Пуї. Тайвелю прийшлось змиритись з цим. Але план “Б” завжди є. 

 

Минув рік, а потім другий. Тайвель мешкав у своєму палаці, Пуї ж мешкав у палаці імператора. Перший син був злий на все. Навіщо було йому мати брата? Він повинен стати єдиноголосним імператором. Але юнак знав, що не всім він подобається та й ворогів багато. Через зарозумілість та гордовитість хлопчини у нього було не настільки багато прихильників, але вони ж, звичайно, завжди поводились з ним доброзичливо, адже він майбутній імператор. Але тепер є ще один кандидат на цю роль. Тому багато хто почав показувати ненависть до першого сина, а показувати прихильність до дворічної дитини. 

 

1908 року Імператор Ґуансюй помер. Ніхто таки не знає через, що він помер, адже наука тих часів не дійшла до такого рівня. Тому скоро почалась боротьба за трон імператора. Тайвель та Пуї. Здається, все очевидно, але тут один із чиновників сказав, що покійний імператор бажав бачити на троні свого молодшого сина. Після чого почалась боротьба. Авжеж, доказати правдивість слів чиновника було важко, але так само важко було доказати, що він бреше. 

 

Пуї був дворічною дитиною, але у нього була мати. Саме так, Гуй Лін. Та, хто народила Пуї. Вона могла взяти владу у свої руки, хоча підпільно керувати будуть чиновники. Тому-то їм вигідно посадити на трон Пуї. Але Тайвель не збирався програвати. У нього був його вірний соратник – Бао Вей. Який був до нестями вірний хлопчині. Багато людей не розуміли чому він настільки вірний Тайвелю. Але гра почалась і тепер на трон повинен зійти дійсно гідний кандидат.

 

Сидячи у себе в палаці, Тайвель переглядав папері з справами. Поки не оберуть нового імператора було вирішено порівну поділити обов’язки. До нього зайшов слуга. 

– Ваша високосте Тайвелю, міністри бажають зустрічі з вами. 

– Що? – Хлопець схилив голову на кулак та з високо піднятою головою мовив. – Як вони сміють таке просити? Вони втратили краплину гідності? Вирішили лизати мені ноги та просити помилувати їх? Хах, впусти їх. Поглянемо, що вони хочуть. 

 

Зайшли декілька найвпливовіших міністрів, так як Тайвель член імператорської сім’ї вони повинні були вклонитися йому. 

– Що привело купку щурів до моїх ніг? – Гордовитість юнака була безмежною. А це не подобається іншим, тому вони вирішили й висунути кандидатуру Пуї. 

– Ваша високосте, може вам варто відступити? – Промовив міністр ради з цивільних призначень. 

– Що за дурниці ти верзеш? Чому це я повинен поступатися вам? Чи ви певні, що я не розумію, що ви бажаєте? Ви ж міністри Великої ради, а позволяєте бути собі настільки жадібними. Жадоба накрила вас з головою. Ви кучка мух! 

– Бажав би я, щоб його високість коректніше підбирав слова. 

– Що ти сказав? – В червоних очах Тайвеля було видно тільки презирство. Міністри з самого початку не були до вподоби Тайвелю і вони це прекрасно розуміли, тому у них був страх, що коли цей зарозумілий юнак зійде на трон – їм більше не протриматись на своїй посаді. Тому-то, вони висувають кандидатуру дворічного малюка. – Або ви зараз вимітаєтесь з відси, або я власноруч вб’ю вас прямо зараз. – Вибір був очевидний, міністри розуміли, що Тайвель зможе їх вбити. Адже це для нього абсолютно нічого не буде означати. Хоча, тільки те, що він зможе стати імператором зразу, але тоді народ його не буде поважати. Звичайно ж, тримати в страху народ можна, але це буде означати, що довго він на троні не просидить. Відбудеться те ж, що і з його батьком.

 

Вночі, коли місяць світив своїм срібним сяйвом, Тайвель сидів у альтанці та пив рисове вино. Місяць відбивався у невеликому озері біля альтанки. Він сидів на самоті, але хтось порушив цей спокій.  

– А ви, ваше високосте, завжди п’єте самі? – Це не був його вірний друг і соратник, це був жіночий голос. А єдина хто може так говорити з ним це була та дівка, Гуй Лін. 

– Якого дідька ти тут забула? Зараз ніч, а ти прийшла до мене. Що тобі потрібно ще? – Не дивлячись на дівчину, мовив той. 

– Ой лишенько, ваша високосте, ви такі жорстокі. Я хотіла зіставити вам компанію. Хіба можна пити на самоті? 

– Гуй Лін, ти, чортова дівка, тільки те й робиш, що ведеш себе невинно, але ми обоє прекрасно знаємо одне одного, – дивлячись у келих з вином, говорив юнак. 

– Тайвелю, ти завжди мене добре знав. І це мені тепер ну дуже заважає, розумієш про що я? – Котяча посмішка була на обличчі дівчини. 

– Хах, ти могла стати моєю, але вибрала мого батька. Так щей вбила мою матір. Скільки вже пройшло років, а? 

– Здається, тобі тоді була п’ятнадцять? Ти був милий, але все такий гордовитий. Пам’ятаю, як ти наказав стратити слугу тільки через те, що він подивився на тебе зверху вниз. Ти жорстокий, розумієш? От чому я вибрала покійного імператора. Якби я стала твоєю дружиною, з часом я б набридла тобі і ти б вбив мене, як того слугу. 

– То от воно як. Хороший хід, але наступний буде за мною, – навіть не дивлячись на обличчя хлопця, можна було зрозуміти, що він посміхався. 

– Що ти….? – Аж тут до Гуй Лін дійшло, вона швидко обернулась та побігла до палацу. Палац був на пристойній відстані, але в поспіху наложниця наказала їхати до палацу. Вона благала щоб її син все ще був живий. 

 

Гуй Лін, вродлива дівчина, на два роки старша за Тайвеля. Шатенка з блідо-голубими очима. Вона була чаруюча, тому заробляти гроші в непрості для неї часи було легко. Варто просто могла продавати своє тіло. Кожну ніч. Так вона заробляла на життя. Але коли в місті вона зустріла Тайвеля, якому тоді було чотиранадцять, то вирішила скористатись його наївною дитячою любов’ю. 

Так вона получила доступ жити в імператорському дворі. Але потім вона швидко переключилась на самого імператора, адже його син не міг нічого крім грошей їй дати. Але побувши в палаці, вона захотіла влади. Гроші, які їй давав юнак, закінчаться і знову настануть скрутні часи, тим паче, він небезпечний. Тайвель занадто небезпечний. Тому, найкращий варіант – імператор. Гуй Лін вбила імператрицю, дружину імператора. А пізніше завагітніла. Чому її ніхто не запідозрив у вбивстві імператриці? – Так говорили слуги. Все було досить просто. Єдиним хто про це знав, був Тайвель, але його дитяча любов все ще була, адже тоді він ще не знав, що Гуй Лін проводить ночі з імператором. І він просто підставив одну із слуг. Придавши їй мотив. Слугу стратили, а Гуй Лін залишилась ціла.  А пізніше він дізнався про те, що його кохана Гуй Лін спить з його батьком. І це його розлютило. Але вже винити у вбивстві Гуй Лін було пізно. Тоді, Тайвель дав клятву, що помститься за його матір та своє розбите серце. Після того, він став холодним та ще більш високомірним. 

 

Гуй Лін прибула до палацу та ввірвалась до своє кімнати, де спав її син, якого вона залишила на няню. В кімнаті було відкрите вікно, на дворі здійнявся вітер та почало блискати. Насувалась гроза. Дитина лежала та тихо сопіла, а над нею стояв чоловік в чорному. З ножем в руках. Няня була мертва. Тоді Гуй Лін здійняла крик та швидко прибігла охорона. Але той встиг втекти. 

 

На вулиці почалась гроза. У вікні свого кабінету з вином у руках стояви темноволосий юнак. 

– Ти задоволений, – промовив чоловік, постать якого сиділа на дивані. 

– Звісно, все так як має бути. Зараз вона має вже трястись від страху. Адже один раз вона врятувала свого сина, а в інший – ніхто не знає, що станеться. Правда ж, Бао Вей? 

– Ти маєш рацію, мій імператоре. 

– Звісно ж. маю рацію. Зовсім скоро це будуть повністю наші землі. Я – імператор, та ти – моя права рука. Ти будеш другим після мене. Це те, що бажаєш ти та я. 

– Бажаю побачити ці часи, коли ми будемо правити цими землями. За тебе,Тайвелю, та мене, – після цих слів червоноволосий випив своє вино.

 

Після того все стало ще більш напруженим. Гуй Лін була переконана, що це зробив Тайвель, але вона ніяк не могла це довести. Після тієї ночі два тижні Тайвель та Гуй Лін не бачились. 

 

Через два тижні, вони таки зустрілись знову, а все сталось тому, що Тайвель зумів стати імператором. Всі були здивовані, як він це зробив? Як йому вдалось? 

Сидячи вже в покоях імператора з Бао Вей, вони розмовляли.

– Ти бачив їх лиця, хаха. 

– Так, вони так дивились, наче побачили привида, – сміявся червоноволосий.  

– Тепер я імператор. Нарешті, трясця твоїй матері! Я імператор. 

– Нам повезло, що ми змогли дістати таємний заповіт імператора. Ваш батько був мудрою людиною. Напевно, він це написав, коли Гуй Лін сказала, що вагітна. Але все ж, вбивство імператора досі залишається загадкою. Хоча, є причина вважати вбивцею власне міністрів. Це їм тільки на руку. Прокляті щурі! 

– Тепер влада у мене в руках. Думаю, варто позбутися надокучливих щурів. Коли пацюки заводяться у будинку – їх труять. Хах, а ще Гуй Лін, вона має померти. Її сина можна і залишити, адже народ обуриться. Він ні в чому не винен і просто так його вбити буде важко. Хоча, люди повинні пам’ятати події двох тижнів тому. 

– Ви праві, мій імператоре. Залиште це дитя на мене. Щойно я стану на місце міністра – зроблю все як треба. 

– Покладаюсь на тебе. 

– Я вас не підведу. 

 

Тайвель став імператором, а Бао Вей – міністром. Минулих міністрів звільнили, але не вбили, адже доказів ще треба було знайти, а це займає певний час. 

Але вбити Пуї можна було і зразу. Хоча це сталось невдало. Вдруге невдало. 

 

– Дідько, нічого не вийшло! Люди такі жадібні. Гуй Лін точно підкупила його. А в цьому їй допомогли колишні міністри. 

– Вибачте мене, імператоре. Я підвів вас. 

– Тц, нам потрібні вірні люди. – Тайвель хотів продовжити говорити, як тут прийшов слуга. 

– Імператоре! Біда! 

– Гей! Не кричи. Що сталося? 

–  Наложниця Гуй Лін та минулі міністри зробили гамір біля палацу. Вони стверджують, що ви хотіли вбити молодшого сина покійного імператора, Пуї. Двічі….

– Дідько! Люди на це купились? 

– Так…імператоре, що нам робити? 

– Замовкни вже, та йди звідси! 

– Що робитимемо, імператоре? 

– А що робити? Треба вийти. 

 

Тайвель вийшов з палацу та постав перед людьми. Всі замовкли. Його погляд закрив роти простому народу. А от Гуй Лін та міністри не мовчали. 

– І що ж ви вирішили доказати? 

– Зізнайся, Тайвелю, – кричала наложниця, – це ти зробив! Той юнак, якого ти заставив це зробити зізнався! 

– Що? Про що ви кажете? 

– Ось він, бідолаха. Люди дивіться, ця дитина – сирота, а імператор хотів підкупити його, щоб він вбив молодшого сина імператора. А коли він  відмовився почав погрожувати. 

– Безглуздя! Повна нісенітниця! – заперечував імператор. Але хіба люди вже вірили йому? Він бачив ці погляди. Вони були такими ж як і колись, ще в його дитинстві. Так дивились люди, які заздрили йому. Ті люди, які ненавиділи його.

 

Вже нічого не можна було зробити. Це був кінець. Народ повстав, а проти народу Тайвель не пішов. Колись батько йому казав: “Народ це ті, хто поважає імператора та з радістю його зустрічає, а імператор – той, хто піклується про народ та кладе його вище самого себе. Запам’ятай, синку, якщо народ тебе ненавидить, ти повинен змиритись та прийняти свою долю. Ці слова сказав мені колись мій батько, а йому його і так ще від перший імператорів нашої імперії. Але це не означає, що ти не можеш змінити думку народу про себе. Ти можеш зробити все, що тільки можливо, щоб народ визнав тебе”. Сидячи в темниці це те, що згадав Тайвель. 

 

На світанку мала відбутись страта імператора. Його друга, Бао Вей вбили ще швидше. Тоді, коли він намагався стримати людей. Як шкода, єдина розуміюча людина вже мертва. 

 

З самого ранку сонце пекельно пекло. Воно випалювало очі всім людям. Всім тим, хто прийшов подивитись на це. На лиці Тайвеля не було злоби. Він був спокійний. Ступивши свої останні кроки і ставши перед гільйотиною, він глянув на людей. Вони всі дивились. І це той народ, який так сильно веселився в день народження Тайвеля, а зараз стоять і бажають побачити смерть того ж самого дитяти. Яка іронія, радіють на день народження, та будуть радіти на день смерті. 

– Так от як це вийшло. Я очікував іншого, а ви всі як ті мурахи, яке ж жалюгідне видовище. Вирішили вбити мене, людину, яка б принесла світле майбутнє цій імперії.  Знайте народе великої та славної Китайської імперії! Ця дитина погубить цю величну імперію. Колись ви згадаєте це. Адже вона, дитина цієї проклятої жінки, яка отруїла імператрицю. А ті хто за її спиною будуть керувати – вбивці імператора. Я єдиний син імператора та імператриці. І я сонце цієї імперії! Але це ваш вибір. Я прийму його тільки тому, що я імператор. – Тайвель гордо дивився на всіх. Після його слів всі люди замовкли. Його слова були настільки гучними, що ніхто не осмілився щось сказати ще. А потім голова з яскравими рубіновими очима повеліта з плеч хлопчини. Гуй Лін та міністри почали радіти цьому. Але радості не було чути серед народу. Що поставило їх у незручне становище. 

 

Тайвель помер, а тепер він потрапить у царство мертвих. Він не заперечував своїх гріхів. Через нього багато померло і він це розумів. Юнак розумів, що був занадто гордовитим та зарозумілим. Що його гріхи будуть вічно з ним.