Дощ

Збори. Мій єдиний прямий обов’язок в клані… Насправді це збори не усього клану, це більш схоже на раду вузького правлячого складу, спадкоємців і деякий уповноважених осіб, що являються кровними членами клану.

Проходять збори у достатньо невеликій, для такого дійства, спеціальній кімнаті. Вона насправді найчастіше виконує функцію круглого холу. Це серце маєтку. І усі коридори спливаються сюди.

Просторий хол із мармуру просто не може залишити байдужим, витвір мистецтва, наче вишукана, в ручну виготовлена, дорогоцінна механічна музична шкатулка, що стоїть на почесному місці в спальні якоїсь вишуканої паняночки.

На час же зборів зі стелі опускається багатогранний, круглий стіл. Якщо на це дивитись, а не прийти на все готове, то складається враження, що опускається центр стелі зі своїми різьбленими карнизами та витієватими, але симетричними гранями. Дивовижне видовище, і кошмар будь-якої людини з клаустрофобією. Але насправді, видовище дійсно чудове, якщо не припускати думки, що зараз щось піде не так, і ця мармурова брила тебе розчавить. На масивних ланцюгах, підкорюючись не видимому механізму, стеля повільно опускається на землю, щоб перетворитися на стіл. Фонтан, що раніше був центром холу, перетворюється на не масивну і невидиму опору для столу. Та на цьому дія механізму не закінчується, скрегіт у стінах чути доти, доки ланцюги повністю не вріжуться у, спеціально для них зроблені, прорізі у підлозі та стінах, і затихнуть, аж до кінця зборів.

Зараз слуги швидко протруть стіл, розставлять стільці та можна починати. Я прийшла якраз під завершення дійства, що вже стало ритуалом нашого клану.

Я знайшла своє місце поглядом і опустилася на стільчик. Поруч зайняв місце глава клану, мій батько, Ластан, а по праву руку від нього – його молодший брат Рікус, радник, а далі – спадкоємець, найстарший син Ратеус. По мою ліву руку сів мій середній брат, і спадкоємець радника Гілд. Інші місця зайняли всі ті ж лиця, що й завжди: управитель маєтком, начальник охорони, казначей, воєнний тактик, і представник клану у раді монарха, а також управитель землями та глава нашої торгової палати. А також Айрат, хоч і третій син, та поки що все ще претендент на правляче місце, якщо котрийсь із моїх братів загине.

Почалось обговорення. Я, як і завжди, мовчала. Так вже склалося, що своє місце за цим столом я отримала дуже рано, лише 12 мені було. Тому ніхто особливо на мене не сподівався, що взагалі можна чекати від дитини? Але родові столітні традиції порушувати ніхто не посмів, тож місце Матері клану має бути заповненим. У нашому клані здавна народжувались переважно хлопчики. Інколи для народження спадкоємиці доводилось народжувати ледь чи не по дюжині дітей. Не кожна жінка це витримувала, інколи в глави клану було по декілька дружин, аж доки із нещасних жінок нарешті не витискали дівчинку. Дорогоцінну перлинку. Мій старший брат уже почав свій репродуктивний шлях в надії роздобути спадкоємицю ще за власного правління. Троє моїх племінників ще під стіл ходять, а дружина брата уже вагітна, втім нещасною вона не виглядає, очевидно вважаючи, що призначення усього її життя бути тепловим інкубатором. Ця особливість мого клану і є ключем до моєї свободи. Я, на відміну від жінок свого народу, в 14 все ще сиділа за клановим столом, а не стояла на колінах біля монументів Наяди та Сигарди в надії, що мій чоловік буде достойним. Таке положення справ мене більш ніж влаштовує. Та я росла з розумінням, що з’являться інші жінки, а ділитися своєю свободою я не хотіла. Тож переймала від своєї попередниці всі можливі знання з ревністю, якій позаздрили б мої брати, якби знали про це. Моєю попередницею була моя бабуся. Цінна, мудра, всезнаюча і древня, як західне сонце. Саме таку репутацію вона здобула. Та ніхто не знав як, і мало хто здогадувався, думаючи, мабуть, що її “мудрість” результат досвіду абощо. Моя бабуся мала власну шпигунську сіть, що дбайливо обіймала все королівство. Чому мене і навчила, і встигла навіть передати справи та створити комфортні умови для мене.

Наприклад, мені у користування передали моє придане, надали свободу, небачених донині масштабів, показну пошану та довіру. Й інші приємні бонуси: доступ до кланової інформації, дозвіл на присутність при допитах і стратах, медичній передсудовій експертизі, та багато – багато інших приємних (і не зовсім), надзвичайно корисних плюсів. Я не гребувала навіть розтинами та в’язницями для черні, галерами, рабськими ямами та іншим брудом нашого суспільства. Навіть мій батько дивувався моїй холоднокровності в мої 12. Дивувався, приймав, поважав, шанував та категорично не розумів для чого юній діві тонути у цьому лайні, адже зручніше сидіти у чистеньких покоях, і чекати наступницю, й замінити покої на таку ж чистеньку подружню спальню. Я усміхнулася цим спогадам. Проте дуже швидко усі почали здогадуватись, що щось не так. Основна причина усьому те, що на відміну від своєї бабусі, яка стала Матір’ю клану в 32, я такої розкоші, як час – не мала. Мене з легкістю могли замінити на немовля і продати за вигідним шлюбним договором уже в 14. Тому гратися в конспірацію та “мудрість” я собі просто не могла дозволити. Мені потрібно було довести свою незамінність і діяти швидко. І я діяла.

Майже одразу кинуті мною на зборах, ніби ненароком фрази, хоч і вислухані з поважним виглядом, але успішно проігноровані верхівкою, стали вилазити боком, при чому через ребра, болюче і помітно. А ще за мить списувати все на інтуїцію та везіння вже не виходило. З’явилися питання.

Хто мені допомагає? Хто за мною стоїть? Звідки я знаю те чи інше? Та я не поспішала розкривати карти, а ціла кипа листів, яка мені приходила невідомо від кого, багато моїм побратимам не казала. Тому що я на той момент уже кілька років як працювала над системою архівації даних. Навіть шифру не потрібно. Просто фраза “інформація підтвердилась, об’єкт істинна причина” багато не скаже, як і підробне та тимчасове ім’я адресанта. Та мені ця фраза скаже достатньо, адже я знаю хто цей самий адресат, що він розслідував, де мені взяти результати розслідування, за потреби – як його тепер звати та де він зараз, або ж від кого інформація була передана і через скількох осіб.

Звичайно ж вони намагалися тиснути на мене, але варто мені перестати давати поради, як справи клану різко йшли під темний бісів хвіст. Тяжко доводилось без “мудрості” старої матері та “інтуїції” молодої.

Мені дали спокій і дозволили  діяти. Це була моя перша перемога. Зупинятися на ній, я звичайно ж, не стала.