Дощ

Дощ періщив уже не першу годину. Стівен не знав чи це нормально для Єгипту чи ні, та його це не дуже хвилювало загалом. Тебе доволі мало що хвилює поки ти стоїш вуста-у-вуста з найдивовижнішою людиною у Галактиці, а саме таким вважав Стівен Марка. Найдивовижнішим. І очі його були чудові-пречудові та показувати абсолютно все у цьому світі збираючи найкрасивіше. Стівен був впевнений що у нього з’явилася тахікардія, серце щемило так неймовірно болісно, але та біль була несподівано солодкою. 
Стівен здогадувався що саме це у книжках в красивих палітурках називають коханням та хотів виправити всіх авторів одночасно. Кохання Стівена було настільки неймовірно красивим та стояло настільки близько, що Грант майже задихався від усього що в цей момент переповнювало його мозок. 
Дощ тарабанив по ледь живій покришці що була над закритою крамницею. Вечір почав розфарбовувати небо у фіолетовий колір. Але Марк Спектор не дуже зважав на ці зміни поки у його руках стояв “дурник повний” (Марк ніколи б вголос не зізнався у тих пестливих іменах що його мозок згадував для опису Стівена. Ніколи. Нізащо.)
Проте його дурник все ще був найкращим на цілій планеті, таким неймовірно скляним та невловимо прекрасним. Марк не знав чому саме у нього подих захоплює коли він дивився на Стівена. Колись Спектор був на шкільній екскурсії, тоді вони поїхали до моря, та Марк зміг вислизнути під час непогоди, щоб подивитися на море у штормову погоду. Тоді він так само не міг навіть дихати, бувши абсолютно захопленим побаченим. 
Зараз Спектор вдивлявся у темні, неймовірно гарні очі Гранта та був впевнений що бачить морський шторм. Дикий та неймовірно прекрасний.
Стівен ледь помітно дрижав, намагаюсь приховати це та непомітно для себе стискаючи плечі Марка сильніше.
— Захолов, дурнику милий?
— …милий?
— Дурнику!
Марк закочує очі та хмикає намагаючись сховатись за бравадою та погляд Стівена, переповнений неймовірним теплом змушує червоніти, так що Марк починає ніяково кусати губи та ховати погляд. 
— Та не дивися ти так..!
Не витримавши Марк нахмурює брови, щоб подивитися на Стівена та через секунду стогне від досади, бо його дурник ніби тільки цього й чекав та зараз стоїть хихоче, майже повністю спираючись в обіймах на Марка. Спектор не проти. 
— Ти гарний ..
Грант майже шепоче, поки його голова все ще на плечі у Марка, а в останнього мурашки по всьому тілу бігають. 
— Господи який же ти нестерпний дурник!
Спектор знову розчаровано стогне, але лише сильніше стискає Гранта в обіймах. 
— Ти також гарний, Стівене..
Відповідає пошепки, здається що саме так правильно.
На серці бушує шторм, усі вітри не менше дванадцяти балів, проте це приносить неймовірний спокій. Марк впевнений що саме це відчувають персонажі на екранах коли кохають. Марк неймовірно щасливий розуміючи що знайшов свій шторм.
Дощ вкрив усе навколо сизою завісою, ненадійною, проте достатньо сильною, щоб сховати від світу двох тремтячих парубків що знайшли щастя одне в одному та стояли так міцно тримаючи одне одного в обіймах наче боялися знову загубити.