Дощ і сутінки

Анотація:

От тільки квіти не тримають зла, квіти не вміють мстити. А от наложники вміють.

Вміють і мстять. Мстять слугам, один одному, господарям і просто тим, хто по необережності на квіточку наступив. Адже мають те, чим обділені інші домочадці – прихильність господаря.

З наложниками потрібно обережно, трепетно… брати все до останку.

………………………………………………….

Розділ 1.

Часу, як завжди, не вистачало. І, тим не більше, я йшла саме в цьому напрямку… Мабуть, це професійна звичка… Йти туди, де не знаєш, що від тебе хочуть…

А ось і двері: темні й масивні, як і сам коридор. Що ж… Я то стукаю, але темні біси Сигарди, як же не хочеться зараз нікого бачити! У мене купа роботи та треба встигнути до від’їзду!

• Заходьте! – міг би привітатися ще у закриті двері. Можна подумати, він може чекати ще на когось. Я усміхнулася цій думці. Хоча… Може якусь коханку чекає. Але увійшовши у двері, переконалася, що коханку він точно не чекає. Ось яка краля стоїть. Справді вродливий хлопчик. З роду махаон. Хм, невже у брата покращився смак? Він зазвичай обмежується наложницями абсолютно блятської зовнішності з милими зеленими очками, пишногрудих блонд, і бажано з максимально пустою головою.

Явно не його смак. Хлопчик був породистим і… вишколеним. Так, однозначно. Стоїть непорушно, плечі розправлені, голова лише трішки схилена в учтивій позиції, взір направлений в нікуди, абсолютно нейтральний вираз обличчя, так ніби він на прийомі в монарха, а не стоїть лише в золотих наручах та поножнах, золотому ошийнику і такому ж поясі, до якого прикріплені абсолютно прозорі червоні, як прапор, шаровари. Босий. З пірсингом на сосках. “Хм”, – усміхнулася я про себе, – “справді вродливий”. Довге густе червоне волосся було зібране в просту зачіску-ґульку, у вигляді нерозкритої троянди, набік, лише передніми прядками, інше волосся вільно спадало по фігурі, демонструючи довжину. Але волосся, не того вульгарного червоного, як в інших махаонів, а глибокого, темного червоного кольору… Як же цей колір називається? Я, здається, десь чула… І очі фіолетові, як і в інших, але знову ж таки – темний фіолетовий. Не люблю цей колір, але саме цей фіолетовий дуже може навіть бути винятком. Всередині з темно-червоними, майже карими вкрапленнями, а по ободку темний колір, майже чорний. І такі яскраві, що видно навіть з цієї відстані. Хоча, зараз тут напівтемрява, наскільки я знаю, в сутінках очі махаонів ледь чи не світяться. Хм… Кабінет брата: тісний, темний, заставлений повними книжковими шафами, зазвичай все ж освітлений добре. Наштовхує на думку, що братик мені презентацію влаштував. Для мене хлопчик?

• Привіт.
• Привіт, сестра. Як дорога? – брат привітно усміхнувся і встав з-за столу, одночасно обернувшись напівобороту до хлопчика.
  Зведемо ігри в люб’язність до мінімуму…
• Нормальна, як завжди.
• Як тобі покупочка? – брат, хоч і прямолінійний, як гірський баран, але мене завжди добре розумів.
• Гарний хлопчик. Ти вибирав? – підняла я одну брову, явно натякаючи, на його смаки.
• Так, для тебе, – усміхнувся вичікуючи, братик. Хоче знати наскільки вгодив. Я знову усміхнулася про себе: “Братик – братик, що ж ти такого хочеш від мене?”
• Ммм… для мене? – склала я руки на груди. – Дуже гарне волосся, навіть краще, аніж в інших з роду махаон. Й довге таке, аж за лікоть. Навіть дивно, що якась панянка для себе не зрізала.
• Яка ще панянка? – обурився брат. – Ти будеш першою після Притулку.
• Першою? – неочікувано для брата я насторожилася. Він явно запанікував і обійшов стіл, ставши прямо напроти мене, я теж трохи обернулася до нього. Тепер ми стояли напівобертом до стола, а, оскільки хлопчик стояв за столом, біля стіни, трішки зліва, практично в кутку, так щоб він був в тьмяному освітленні, ми його бачили теж напівоборотом. Ну, добре. Я бачила його добре, брат стояв до нього практично спиною. Що ще раз говорить про його необережність. Або у віру в слухняність екземплярчика… Що якраз питання в мене і викликає…

Брат вичікувально подивися на мене. А я тягнути час явно була не налаштована:

• Як щодо дресури? – інколи радію, коли справу маю з братом, з ним і мені можна прямолінійно… Мало хто б мене зрозумів, насправді. Всі сприймають рабів, як живих ляльок. Ігноруючи той факт, що вони люди. Та це явно не в моєму стилі. Вони люди, і забувати я про це не намірена. Не хочу одного разу прокинутись, задихаючись від власної крові в легенях, чи з ножем у горлі.
• Не хвилюйся за це! – заспокоївся одразу брат. – Він вихованець Брагора Стіра.
• О, справді? Я чула за нього. – Ну, добре. Обнадійливо. Цей вміє вправлятися з психікою. Наскільки я знаю, кожен з під його нелегкої руки виходить покладистою лялечкою, повністю зламаним, або вдало підкоректованим. Та й не тільки це… Його де-не-де запрошують на допити, не у ролі писаря, ясна річ, кат він відмінний, талановитий. От тільки для такої роботи потрібен час… Може він народився у рабстві? Це було б зручно. – У нього дуже світла шкіра, як на рід махаон. Він метис?
• Ні, чистокровний махаон. – таки полонений… І?
• І скільки ж йому?
• – Брат аж світився, явно радий, що його подарунок, добре, підкуп, мене зацікавив.
• Коли потрапив у розподільник?
• В 10, одразу з поля бою. – я подумки фиркнула. “Поле бою”… Це зараз так називається відвертий грабіж, геноцид і мародерство? Ну-ну. Що ж сильних не судять.

Повернемось до наших баранів… Отже, 9 років в рабстві, й не просто в рабстві, під тонкою пліткою Брагора Стіра. Більш ніж половина свідомого життя… Ще й вік досить пластичний. Добре. Виглядає досить безпечно. На перший час. В будь-якому разі хлопчик різких і необдуманих рухів не робитиме. Що-що, а подібне він мав добре вивчити. А там уже й сама розберусь, що з ним робити.

• Подобається? – о, свята Наяда і сім її синів! Коли вже цей наївний баран навчиться хоч трішки емоції приховувати? Та його заживо у “дорослому” світі з’їдять. Ще б хвостом повиляв! – Підійди ближче. – приказний, але м’який тон брата у звертанні зі слугами та рабами мені завжди подобався. Все ж не зовсім він безнадійний… А от хлопчик просто бездоганний в цьому плані. Витримка залізна. За всю розмову жоден мімічний м’яз не смикнувся, навіть. Можна було б засумніватися, чи він взагалі розмову слухає, чи може в прострації. Але ні, ось, щойно до нього звернулися, він плавно обійшов стіл, підійшов до нас і зупинився на відстані неповної витягнутої руки між нами. З тим же відсутнім виразом обличчя, і погляд спрямований в нікуди, десь трохи нижче наших з братом плечей. Цікаво, але махаонів спеціально не вчать дивитись у підлогу, як інших рабів, а ось так – демонструвати колір своїх очей. Я особисто не страждаю комплексами та потребою демонструвати статус за рахунок кольору очей мого раба… Але от іншим мати саме махаона поруч – ледь чи не нав’язлива ідея. Дорога, рідкісна тваринка, що підкреслює статус, ще й какашки прибирати не треба (нехай це роблять слуги, але ж сам факт!), як за породистим скакуном, і трахнути можна, без остраху бути засудженим суспільством за зоофілію, самі плюси. Хах, схоже, не дарма до братика зайшла, ато все рутина-рутина, так хоч подумки порозважаюсь.

Хах! ” Хлопчик”. Та він вищий за мене! Не значно, але все ж… Та і він босий, а я на каблучку, хоч і невисокому (люблю стійке взуття. І акуратне). Мабуть, це був обман зору внаслідок освітлення. Все заради очей, тепер вони не виглядали так яскраво. Для того, щоб розрізнити фіолетовий, потрібно приглядітися. Темні очі такі собі. Але так краще, все ж фіолетовий йому не дуже личить. А от м’язи просто шикарні. Підтягнутий, рельєфний торс і груди, обтягнуті смуглою, але не надто темною шкірою, майже благородний відтінок. І ці золоті кілечка в сосках… Ммм… Йому явно личить пірсинг. Так! Я хоч думаю швидко, але в мене купа справ, час завершувати прелюдію!

• З подарунком ти вгодив, братику.- на цих словах мій наївний ідіот засяяв. – Гарний хлопчик. Подарунок прийнято. Що тобі потрібно?
• Мені потрібна твоя допомога. – розігрувати комедію брат би не став. Ризикувати та дратувати мене, не в його інтересах.
• Це й так зрозуміло. Яка допомога?
• Я хочу, щоб ти підтримала мене на сімейній нараді.
• Ти явно переоцінюєш мій вплив на клан.
• Це ти недооцінюєш, будь-яке твоє слово може бути останнім аргументом. Допоможи, сестра, я не хочу одружуватись з цією змією!
• Ти ж мене знаєш, я буду говорити тільки те, що думаю…
• Знаю, тому прошу просто про підтримку. Якщо твої думки будуть на моєму боці – озвуч їх, а якщо ні – промовчи, будь ласка. – знає, мій баранчик з якого боку до мене піддобритися. Ну, добре… Вмовив.
• Добре. Де документи? – коли вже я звідси піду?! Мені треба займатися ділом!
• На твоєму столі. – на цих словах я навіть про цілу кипу* справ забула. Що ж це виходить, навіть сумнівів не було, що я не візьму раба? Я дозволила своїм бровам злетіти в подиві.

  *величезна міра у торгівлі.

• Я ж знаю твої смаки, сестра. – задоволено промуркотів брат, пояснюючи.
• Ну, гаразд. Я тоді піду. – усміхнулась, мені завжди подобалась уважність до своєї персони. А коли брат так трепетно ставиться до моїх смаків, це приємно вдвічі.
• Бувай. І дякую, Аніра**.
• Тобі дякую, Айрат***.

  *Аніра – тюркське, татарське жіноче ім’я, що означає “я освітлюю, озаряю”
  *Айрат – татарське чоловіче ім’я, що означає “дивовижний, коханий, дорогий”, «добрі справи», «милосердя»

Я обернулась і направилась до виходу, намірено не даючи якихось команд “хлопчику”. Та він учтиво поклонився брату, і безшумно послідував за мною без команд. Ну так, поговоріть і розкажіть мені, що раби безвольні, бездумні істоти, і не люди зовсім…