дотики

– Ти знову змерз

Сенку бере його долоні в свої, обережно проводить великим пальцем по блідій шкірі. Ґен здається йому чимось тендітним.

Занадто крихким.

Кожен дотик немов останній – страх перемагає бажання. Ішиґамі здається, що якщо надавити десь трохи сильніше, юнак просто зникне, розвіється срібним попелом за вітром.

Від таких думок в голові стає запаморочливо, а на язиці кисло. Сенку ніколи не зізнається йому в цьому. Не тому, що боїться насмішок, просто розуміє наскільки все безглуздо.

Ґен в його руках тане, м’якшає. Неначе пластилін – ліпи, як заманеться.

От тільки не хочеться.

Той хитрий, замкнений, відсторонений хлопець, що водночас з такою довірою лине на зустріч його грубим долоням, просто забрав у Сенку те, що люди називають серцем.

Їх стосунки не обговорюються.
Ген не той, хто говоритиме про власні почуття, Сенку просто не буде намагатися в них розібратися.

Тому перший час їм складно. Тому перший час вони уникають будь-якого контакту. Тому перший час Сенку відчуває щось, що не здатен пояснити чи охарактеризувати

Зараз, думаючи про це, на губах виступає лише посмішка.

Він не шкодує ні про що.

Сенку сприймає все як досвід.

-Ммм..Ти міг би вигадати спосіб зігріти мене, чи не так? – Ґен посміхається, дивлячись на нього з-під довгих вій. Це прямий натяк. Гра, правила якої відомі лише їм двом в цьому світі.

– Невже ти, Менталісте, гадаєш, що я досі не зробив цього? – він досі тримає дистанцію. Просто продовжує проводити пальцями по тендітній шкірі.

Руки у Ґена м’які, доглянуті, з рівненькими нігтиками. Вони пахнуть гліцерином – подарунок вченого – та жасміном. А ще вони повна протележність жорстких рук Сенку. Це не надто хвилює його – шкіра не тріскається і добре.
Хвилювання прийде потім, коли він буде водити руками по виступаючих ребрах і боятися ненароком порізати тонку шкіру.

– Ти як завжди вражаєш, Сенку-чан, – Ґену лишається лише тихо сміятися і дозволити притягнути себе ближче. Дозволити покласти одну руку собі на талію, іншою підняти свою і торкнутися
сухими губами тонкого зап’ястя. Дозволити цілувати себе у чоло і прибирати білі пасма за вухо.

Можливо, пізніше Ґен дозволить зняти з себе хаорі, лишити на плечах бліді сліди від зубів та роздвинути власні ноги.

І він обов’язково дозволить Сенку забрати його душу і серце. Дозволить робити з ними, що заманеться. І Ґен знає, що Ішиґамі теж віддасть йому.

Вони обидвоє це розуміють.

Але Ген не той, хто говоритиме, а Сенку просто не буде намагатися розібратися.