Доставка в гуртожиток

Подяка: Всім підписникам мого ТГК, друзям, колишній подрузі Христині. Фанфік не має нічого спільного з реальністю, взято зовнішність та ім’я айдолів. Початок написання фанфіка: 26.04.2024.

Дякую за те, що читаєте!

***

Джісон навчається на першому курсі в університеті. Літо минуло, треба починати жити по-новому. Нові друзі, нове місто, нове місце проживання. Найголовніший страх хлопця життя з незнайомцями в одній кімнаті.

***

Хан виходить із автобуса. Навіть не віриться – хлопець там, де мріяв бути завжди.

-Я У Сеулі! – щосили крикнув хлопець. Люди стали дивитися на нього косо, але яка йому різниця, коли його мрія нарешті здійснилася.

Маючи кілька тисяч в кишені, Джісон замовляє таксі. Сьогодні, м’яко кажучи, хлопець “багатий”.

-Ну що ж, Сеуле, зустрічайте нового творця вашої історії. – Здається собі в голові Джісон. Тихо підстрибуючи від щастя, хлопець іде до місця, де його забере машина, і з усмішкою до вух сідає до неї.

***

Віддавши частину свого бюджету водієві, хлопчик крокує до університету, з величезними валізами в руках. Хан підходить до реєстраційного столу, тримаючи у зубах свої документи. Нарешті, поставивши валізи на маленький диван, дає жінці на рецепції паспорт та всі пом’яті та непотрібні йому папери.

Хан Джисон, правильно? – Запитує в нього чорнявий азіатка. -Звичайно!

-Добре, гуртожиток у вас оплачено, ось ваш ключ.

-Дякую. -Джисон взявши, намагається розглянути на ключі номер кімнати, але це йому вдається не дуже, цифри стерті майже до кінця.

Через 10 довгих хвилин мук, хлопцеві таки вдається розглянути число 13, і знову взявши себе в руки, бере п’ятикілограмові сумки і тягнеться на 7 поверх.

-Ну чому не можна зробити ліфт?обурюючись, бурчить собі під ніс Джісон.

-Та я сам у шоці. -Чує такі слова Хан за спиною. Хлопець повертається назад, і бачить блондина схожого на цуценя.

-Оу, добрий день, чи не могли б ви мені допомогти?

-Звичайно, вам на який поверх потрібно? -Ввічливо запитує той.

– на 7, бажано.

-Ци означає ви зі мною на одному поверсі живете?

-Хех, думаю так!

-Чудово, а кімната?

-13. -Сказав Джісон.

-Ми з вами ще й в одній кімнаті живемо! – радісно проголосив незнайомець.

-О, це дуже прикольно!

-Ну що ж, ми вже прийшли, заходьте.

-Дякую!

Джісон заходить до кімнати, і бачить два двоповерхові ліжка. На одній із них уже лежить хлопець.

-Привіт!-радісно каже Джісон, побачивши ще одного сусіда.

-Привіт!

-Ну що ж , давайте знайомитись !- сказав блондин.

-Я Ян Чонін!- сказав хлопець на ліжку.

-Хан Джісон  .

-Кім Синмін.

В кімнаті застигла довга пауза.

-Ну що, може замовимо щось поїсти? -сказав Джісон щоб перервати незручну тишу.

-Давайте.

Хан взяв телефон і замовив доставку сушів і кімчі з колою.

-Так, кур’єр приїде через двадцять хвилин.

-Трохи довго.-сказав Кім.

-Ех, які ви не терплячі!-сказав Чонін.

-Хех!

***

Двадцять хвилин, дзвінок в двері.

-Доброго..-Джісон відкрив двері, і побачив перед собою гарного хлопця з фіолетовим волоссям.

-І вам , ви ж замовляли їжу?

-Так…я!- Хан задивився як дитина на бажану іграшку, таке відчуття,наче в животі з’явилися метелики.

Хлопець почав діставати їжу з сумки, і раптом розлив колу.

-Ееей!

-В..вибачте, я просто перший день на роботі..

-І що мені тепер робити?

-Я можу за все заплатити, пробачте .

-Добре, не потрібно.

-Дякую, як я можу вам віддячити?

-Дай свій номер телефону.

---

Ось така частина вийшла, маленька, але маємо що маємо.