Дорого до раю чи знову в пекло

Кім Синмін звичайний хлопець з не най кращими оцінки і поведінкою в школі , юнаку тільки 16 а він вже точно знає ким хоче бути . Художником . Малювати він полюбляв ще з дитинства і точно знав що у нього не дивлячись на заперечення батків вийде стати “відомим на все світ художником” , ах ці мрії . Але батьки хлопця проти всього що звязане з малюванням , ти маєш доре вчитися аби успадкувати бізнес батька— говорили вони майже що дня рвучи папірці з малюнками . Постійні скандали вдома ,булінг у школі зі сторони вчителів , усе це добряче набридло хлопцеві .

Синмін сидів у своїй кімнаті слухаючи музику на новенькому плеєрі , і щось малював у своєму блокноті . Це був початок літа 1997 року , вікно було відчинене на вулиці співали пташки та яскраво світило сонечко , аромат квітів що росли у саду біля будинку заповнювали простір кімнати .

— ах це просто рай — вдихаючи свіже літнє повітря сказав він сам собі , але цей рай перервав голос мачухи що доносився з вітальні на першому поверсі .

— Кім Синмін !— грізно позвала хлопця мачуха сидячи у вітальні

— шо ? — хлопець спустився з другого поверху та сів на дивані поряд зі своєю сводною сестрою , яка сиділа та їла цукерки й підло посміхалася на усі свої поки що не випавші молочні зуби

— не шокай мені тут . Кім Синмін ти хоч бачив свій табель , що ти собі думаєш як ти з таким балом поступати маєш А !!— закричала жінка на всю кімнату кинувши папірець з оцінками хлопцю в обличчя — я вже втомилася від цього всього ,скажи мені скільки можна , у тебе в голові лише твої дурнуваті друзі і це твоє малювання , про навчання коли збираєшся думати молодий хлопче . Ми з твоїм батьком поговорили і вирішили ти їдеш до своєї бабці на пів літа , іншу половину ти будеш сидіти вдома з репетиторами , ти мене зрозумів.

— ей нікуди я не буду їхати . І взагалі чому це ти мені говориш а не тато , може ти сама вирішила мене туди відправити ?

— та як ти з матір’ю говориш малий ти покидьок — підскочивши з давав сказала не на жарт розлючена жінка

— ти мені не матір — після цих слів хлопць отримав ляпаса по обличчю від щойно прийшовшого батька

— Синмін якого чорта ти собі дозволяєш так розмовляти з нею , малий ти засранець . Йди до своєї кімнати що б я тебе не бачив

— так так Синмін іди іди — махаючи ногами що звивали з дивана сказала молодша сестра.

— ну і піду — Синмін швидко піднявся на другий поверх гепнувши дверима своєї кімнати — Ненавиджу їх всіх — сказав він сівши на підлогу — чому вона , тато що не міг знайти собі кращу жінку . Мам чому ти мене покинула , покинула з цим тираном — говорив він потираючи порізане запястя та усі у синцях ноги — а може у бабусі буде краще хоча наврядчки вони їй шось знову на говорять і я буду пів літа картоплю сапати , та яка вже різниця в мене ж всеодно вибору немає .

На наступний день Синмін прокинувся почистив зуби та зібравши свої речі зпустився на перший поверх де його вже чекав незадоволений батько

— чому ти так довго — роздражонно запитав він взявши сумки хлопця .

— я речі збирав — взуваючи свої конверси темно червоного кольору сказав він . Після смерті матері в Синмін більше нікого близького не залишилось , батько теран знайшов собі нову жінку ,обірвавши усі контакти з сім’єю матері Міна . Місім Кім померла від рук власного чоловіка на момент її смерті хлопчику було лише пять .Пяний батько знову влаштував скандал і у пориві гніву штовхнув свою вагітну жінку , вона вдарила головою об залізну ванну і моментально померла . Та цього покитька не посадили до в’язниці він збрехав сказавши що вона часто втрачала свідомість і того разу також . У пам’яті хлопця назавжди залишиться та картина, він стоїть на порозі кімнати на підлозі лежить мама з її голови тече крові а батько навіть на намагається їй допомогти .

— скоріше збирайся , чого ти такий затормажений .

— я вже йду не кричи — він зяв портфеля та вийшов з будинку . На вулиці яскраво світило сонце , на небі не було жодної хмаринки недивлячись на те що був ще тільки ранок у траві голосно цвіркали цвіркуни , у повісті стояв насичений запах літа , польових квітів , вишневого цвіту . Синмін сів в машину одягнувши навушники та включив “The Man Who Sold The World” одна із пісень групи “Nirvana” . Кім закрив очі ,легкий темний вітер що дув через відченене вікно ніжно грався каштановим волоссям хлопця . Автомобіл рушив робивши поток вітру ще сильнішим .

— Синмін , закрий вінко а то продує — сказав сидячий за кермом батько — синку я розумію тобі не вистачає матері але не відносяться так до моєї дружини , вона ж хоче тобі тільки краще

— тату я б відносився до неї нормально як би вона себе не вела як остання сучка

— та як ти смієш так говорити вона матір моєї дитини , твоєї сестри

— мама також була матір’ю твоєї дитини , але ти її вбив

— що ти сказав ?! Малий підар , якого чорта ти дозволяєш собі так говорити зі мною — чоловік зупинив машину вийшов з неї , ти відкривши задні двері накинувся на свого сина — малий покитьку хочеш здохнути як твоя тупа матір ?— тримаючи руки у Міна на шиї зціпивши зуби говорив він — я можу тобі це влаштувати хочеш ?

— та просто вже вбий мене це у всякий раз буде краще ніж жити під один дахом з такою твариною як ти

— краще я б справді тебе вбив разом з твоєю мамашою , підар — закінчивши свою зворушливі батьківські слова він сів за кермо і вони поїхали до вокзалу . Синмін потирав шию на якій залишилися сліди від пальців рідного батька , шия боліла а дихати все ще було важко через це в хлопця мимо волі з очей покотились сльози . В голові крутиться лише одне — чому ?за що ? що я зробив ? — ненависть батька почала проявлятися ще у глибокому дитинстві , тоді він часто кричав на Синміна та іноді навіть піднімав руку, справжнє пекло почалося коли маленький Міні сказав що не хоче ходити на ті секції куди його відав батько , йому було більше довподоби малювання ніж бокс . Після смерті матері батько взагалі зійшов з розуму і просто взненавидів Синміна . Хоча маленький хлопчик був нівчому не винний , йому просто не повезло і ніколи не везе що б це не було навчання, дружба ,кохання . Але й це все йому не потрібно — краще бути завжди самотній і страждати наодинці ніж з кимось — постійно говорив він своєму другу , але після його самогубства Синмін справді почав страждати насамоті . Він їхав в машині продовжуючи щось слухати у навушниках дивлячись у вікно , за яким наче пробігали дерева , кущі багатоповерхівки інші машини та люди. Нарешті доїхавши до вокзалу , він вийшов з машини , взяв свої речі , і навіть не попрощявшись з батьком пішов до щойно прибувшого потягу . Зайшовши у своє купе , хлопець поставив свої речі біля сидіння і спершись на спинку важко видихнув подивившись у вікно . За вікном стояли люди з багажем , деякі плакали в обіймах одне одного прощаючись перед розлукою , деякі просто розмовляли , а батьком Кіма навіть не спромігся вийти з автомобіля що б попрощатися з сином , він просто поїхав навіть нічого не сказавши наостанок

— дякую тату ти просто най кращий — сказав сам собі Мін опустивши голову — краще б ти мене вбив — потяг рушив , до місиечка було їхати всього лиш дві години, Синмін зробив музику у навушниках гучніше і спершись на столик біля сидіння сидів та дивився у вікно . А за вікном стояв прекрасний Червневий день , небо було безхмарне та яскраво голубе , сонце наче посміхалося кожним промінчиком , яскраво зелені рисові поля , польові квіти , усе це надихало хлопця творити щось нове прекрасне літнє . Піддавшись натхненню він дістав з портфеля блокнот та простий олівець і прийнявся творити. На білому папері почав вимальовуватись сірий пейзаж . Будь який малюнок Кіма був шеврон буде то проста маленька квітка намальована на уроці на полях зошиті простим олівцем , чи прекрасний пейзаж намальований аквареллю , усе що творили йому руки було витвором мистецтва . В свої малюнки він вкладав усього себе . Нарешті домалювавши він заховав блокнот назад у портфель і продовжив ерез брудне вікно потягу милувась літньою красою .

Потяг прибув до потрібної станції і Синмін взявши усі свої речі вийшов із вагону . Він йшов по населеному пункту у якому жила його бабуся ; на вулицях було тихо іноді з дворів гавкати собаки . Місиечко наче було мертве , на вулиці не було жодної людини . Нарешті дойшовши до будиночку бабусі , Мін зайшов у подвір’я. Невеличкий комфортний будинок обсаджений квітами та фруктовими деревами стояв собі непохитно

— так , тут нічого не міняється — посміхнувшись сказав він ступивши на дерев’яний ґанок . Біля дверей його одразу ж зустрів біло сірий кіт , малюк від радості почав тертися об ноги Синміну — о привіт малюк — хлопце погладив кота та зайшов до будинку

— Бабусю я приїхав — сказав розуваючись він

— Синмінчик прівт любий мій — Бабуся прийшла з кухні та обійняла хлопця . Від старенької як завжди пахло корицею , цей запах одразуж переніс хлопця у дитинство . В ті прекрасні часи коли вони з його двоюрідним братом Джисон разом бавились у бабусі в силі ,ходили до моря , гралися з сусідсьеими дітьми, зрадістю б повернувся у ті прекрасні часи .

— як ти бабусю

— ой та як завжди все добре . Краще ти розповідай як там ти , в тебе все добре ти добре їсиш , ніхто не ображає ? Господи як ж ти виріс і такий худий став . Ви в мене такі красунчики обидва

— обидва ?

— так обидва — показався позаду бабусі Джисон

— Хані ! А ти яким дивом тут ?

— мама відправила до бабці за неслухняність . А ти що тут робиш

— ой в мене те саме . Як там тітонька Хан ?

— о в неї все добре

— ходімо їсти хлопці ви обоє з дороги втомлені та ще й голодні . Особливо ти Синмін я впевнена на сто відсотків що тебе там не кормили сьогодні . Ну звичайно та непутьова жінка хіба вміє готувати — останє речення пробурмотіла собі під ніс бабуся

— ходімо Хані — Синмін заніс свої речі до кімнати у якій уже стояли валізи Хана і пішов на кухню. Добре перекусивши млинцями з вишневий компотом хлопці вирішили піти прогулятися .

Спека на вулиці спала , а сонце вже збиралось заходити за обрій опускаючись все нижче та нижче , на село падав вечірній тумнат . Хан та Синмін сиділи на лавці біля паркану бабусі і розмовляли про усе на світі. В останнє хлопці бачились одинадцять років тому на похоронах мами Міна , і за цей довгий час встигли добряче замусувати одне за одним .

— ах ми так давно не бачились за цей час стільки всього сталося з чого мені б почати — чухаючи потилицю сказав Хан — так багатенько сталося за цей довгий час . Але в цьому житті не міняється лише одне , мій батько

— він продовжує тебе бити ?— зтревожено запитав Джисон

— так , і твердити про те що краще б він мене вбив разом з мамою в той день. Так шкода що тітонька Хан так і не виграла опіку над мною — з ноткою суму сказав Снмін опустивши голову

— ага , мама й досі жаліє про те що не боролась за тебе до останнього. Ах — Хан важко видихнув та задерши голову догори вглядуючись у небо . На світло рожеве небо у якому вже з’являлись маленькі білі цяточки — зірки — як ж тут добре , в Пусані життя стало просто нестерпним, ці постійні хлопоти та ще й — він не договрив шось в горлі ніби заважало завершити речення — ах як добре що життя там зовсім скоро закінчиться.

— закінчиться ? — здивовано запитав Кім

— так , батьки відправили мене сюди на пів літа аби я попрощявся з бабусею , у серпні ми переїжджаємо до Малайзії.

— нічого собі я й не знав . Хоча звідки я маю знати батько ж обірвав усі зв’язки з твоєю сім’єю.

— підарас старий . Доречі ти ще досі малюєш ?

— ага

— а я от на гітарі навчився грати

— правда ?! Це так круто Хані

— ага . Хочеш зіграю?

— так! давай !— з загорівшимися очима сказав Синмін

— тоді пішли в хату, бо на вулиці холодно та й гітара там лежить — сказав Хан встаючи з лавки. Синмін махнув головою і вони вдвох пішли в двір .

На вулиці вже зтемніло через відчинене дерев’яне вікно , у кімнаті було чути цвіркіт цвіркунів який нагадував техенький дзвін дзвоників . У кімнаті світилось слабеньке оранжеве світло яке віддавала старенька лампа шо стояла на тумбі між ліжками . Синмін сидів на ліжку з болкнотом та олівцем щось малюючи доки Хан налаштовував гітару .

— хух ну що ж тепер можу похвалитись своїм вмінням — сказав він видихнувши повітря з грудей і поклавши гітару на коліно . Поклавши праву руку на корпус а лівою взявши акорд він повільно почав перебирати струни іноді змінюючи акорди. Ніжна мелодія струн запонювала кімнату а цвіркуни наче підсилювали її створюючи свій власний ансамбль прекрасної музики . Завершивши гру Хан підняв погляд на Синміна — знаєш я навчився грати тому що хотів перевершити тебе. Мама постійно розповідала який ж Синмін молодець а я нічого не роблю і просто сиджу вдома без діла .

— знаєш в тебе вийшло це зробити . Джисон в тебе реально є талант , ти дуже гарно граєш .

— дякую я чекав твоєї оцінки

— так все закругляйтесь хлопці і лякайте спати — сказала бабуся яка вже декілька хвилин стояла у дверному проході — а то завтра рано вставати треба , підемо картоплю сапати .

— добре ба — сказали вони та вимкнули світло. Бабуся пішла а у кімнаті стала суцільна тиша лише сусідські собаки іноді погавкували десь у далені . Темрява майже охопила всю кімнату . Джисон та Синмін ше не спали , кожен лежав та думав про своє . Це тиша ставала нестерпною але Джисон її порушив

— знаєш Синмін — пошепки сказав він — я приїхав сюди не лише через те що скоро переїжджаю до Малайзії , а й через одного ідіота який зіпсував мені життя у школі . Десь в середині року після зимових канікул я почав зустрічатися з один хлопцем, він був капітаном волейбольної команди і просто красунчиком . Перший місяць наші відносини були просто шикарні але він змінився . Ми почали часто сваритись, він ревнувати мене майже до кожного каменя і іноді навіть дозволяв собі підняти на мене руку . Але я любив його і закривав на це все очі , проте одного разу він позвав мене типу на його тренування аби після закінчення пазлм піти поїсти рамен . Коли я прийшов він позвав мене в роздягальню де мене вже чекала уся волейбольна команда з шести чоловік . Вони мене зґвалтували та побили . Як виявилось він поспорив з друзями на те що не почне зустрічатися з хлопця, та огида та біль досі сняться мені у кошмарах .— Джисон лежав на ліжку дивлячись у стелю . А Синмін просто не знав шо йому відповісти — добраніч Синмін — сказав Хан та накрився ковдрою з головою .

Хлопці прокинулись рано вранці від голосу бабусі та співу півнів за вікном . Вони вмилися , посідали після чого їм бабуся урочисто вручила сапи і відправила з самого ранку доки не пече сонце сапати картоплю . Хоча було лише дев’ять годин ранку спека вже стояла , у повітрі пахло мокрою від роси землею. Синмін та Хан якийсь час просто не говори , але Джисон не втримав нестерпної тиші і заговорив

— навіщо самого ранку йти на город — спершись на сапу сказав він

— не знаю . Бабці схоже просто немає чим зайнятись — сказав Синмін стираючи піт з лоба . На вулиці ще більше підвищилась температура , звичайно адже на вже було пів першого дня , а хлопці все ще старанно працювали . Але раптом Хан не витримав і сказав

— бля піду в туалет ато якось так прихопило — він покинув сапу та побіг у дерев’яний туалет шо знаходився на вулиці . Залишивши Синміна одного на городі . Хлопець продовжував мучитися під пальним сонцям , як тут його хтось окликнув .

— ей ! Привіт — за дерев’яним стареньким напів розваленим парканом , стояв хлопець він був приблизно такого ж віку як Синмін . Пофарбоване світле волосся розвивав тепленькмй вітерець, прекрасна посмішка сяяла на його обличчі а на щічках виднілись ямочки , у його руках була груба папка з нотами.

— напевно він піаніст — сказав собі подумки Синмін . Він стояв і мовчки розглядав леце незнайомця , поки тай не розвіяв його думки і мовчання між ними

— привііт— протяжно ще раз привітався блонбин спираючись на паркан

— А? Привіт — сказав Синмін

— як що я правильно розумію ти окун міс Кім ?

— т..так

— круто . А я її сусід мене звати Ян Чонін — посміхаючись представився він простягнувши руку Синміну

— приємно познайомитися, я Кім Синмін — він пожав руку хлопцю , та подивився у його карі неначе з розводами бензину очі .

— Синмін . Хочеш я покажу тобі місцевість ? І врятую від роботи ?— спираючись на паркан запитав посміхаючись Чонін

— так давай . Ходімо швидше а то бабуся побачить і нам обом будуть непереливки — посміхаючись сказав хлопцесь перелазивши через паркан .

Його каштанове волося розвивав вітер а у руках були конверси які він захопив пере втечею, водночас нічно , спокійно та безстрашно , саме так він виглядаю у очах Чоніна . Перезувшись Мін отрязеув одяг і легко сказав

— ну що ж пішли. Поки мені тут все Ян Чонін — посміхаючись сказав хлопцесь у сірий футболку та джинсових шортах .

— так пішли

Хлопці йшли вулицею розмовляючи про різні речі , у повітрі стояв запах суниць , квітів та свіжоскошеної трави .