Дорогою додому

Спершись сідницями на капот білосніжного кроссовера, Денис з усмішкою спостерігав за моїм наближенням. Ямочки на щоках — це те що в ньому обожнювали, як жінки так і чоловіки. Вольове підборіддя і щоки вкривала триденна щетина. Непорушне, під поривами вітру, смолянисто чорне волосся було надійно зафіксоване мусом. Шкіряні штани і біла футболка обліпили кожен рельєфний м’яз, надаючи йому схожості з античною статуєю. Масивні черевики та шкіряна утеплена куртка завершували образ такого собі шибайголови. Мало хто міг встояти перед цим красенем. До знайомства з Мариничем, Максим навіть не підозрював, що він латентний гей. Однак, після кількох пристрасних поцілунків під місячним сяйвом, він невдовзі розірвав стосунки з колишньою пасією і з головою поринув у всі тяжкі, надолужуючи втрачений час.

— О, Боже! Ти витріщаєшся на мене? — награно здивувався Ден, артистично приклавши долоню до широких грудей.

— Не знала, що це заборонено законом, — криво посміхаючись, я розцілувала його в обидві щоки, вловивши знайомий запах «Versace Eros», — Маєш чудовий вигляд.

— Дякую. Нажаль не можу цього сказати про тебе. Ти виглядаєш втомленою. — Глибоко посаджені сині очі окинули мене стурбованим поглядом, — Важкі вихідні?

— Краще не нагадуй.

— Давай підвезу тебе додому. Тобі потрібно прийняти гарячу ванну і добряче виспатися. — Відкривши переді мною дверцята, він запитав: — Ти вже записалася на добивку тату?

Дочекавшись поки Маринич сяде в автівку я похмуро відповіла:

— Ні. Не думаю, що це гарна ідея — знову з’явитися там. Запишуся в якийсь інший салон і зведу те що вже маю.

— Ти при своєму ґлузді? — Доглянуті брови здивовано підскочили вгору. Денис приклав до мого чола долоню і з глумливою посмішкою констатував: — Жару в тебе немає. Тоді якого милого ти верзеш цю дурню? Я ж знаю, як ти довго мріяла про тату.

Двигун відгукнувся на оберт ключа. Закинувши руку за підголівник пасажирського крісла, Денис вивернув голову до заднього скла, здаючи назад.

— Мрії для підлітків. Я доросла жінка, тому маю керуватися здоровим глуздом, а не дитячими забаганками.

— Сказала, як бабця Ганзя. — реготнув Маринич, вирулюючи на головну дорогу, — Доречі, ти не знаєш чому вона видалила мене з друзів?

— Схоже нарешті збагнула, що ти мудак. — Регіт Маринича заповнив салон, і я також не втрималася від усмішки, — Мені довелося сказати їй, що ти проміняв мене на двадцятирічну німфетку.

Він скосив на мене погляд, в якому чітко читалось глумливе: «Ти це серйозно?!», — однак запитав зовсім про інше:

— І як вона сприйняла цю новину?

— Звинуватила мене у всьому, — пирхнула я, затиснувши пальцями перенісся і відвертаючись до вікна.

— Вибач, що тобі довелося пройти через усе це.
Широка долоня лягла на моє стегно, даруючи дружню підтримку. Накривши його руку своєю, я легенько стиснула пальці.

— Ні, це ти мені вибач, що я так довго змушувала тебе грати роль мого нареченого. Визнаю — це була безглузда ідея. Ти мав рацію коли казав: краще рвучко зірвати пластир, ніж мучитися далі.

Маринич, ще в студентські роки, зізнався батькам, що він гей. Його старий оскаженів і добряче віддухопелив Дениса, зламавши йому кілька ребер. Мама сприйняла новину набагато краще. Невдовзі вона подала на розлучення і вони разом переїхали жити на орендовану квартиру. Це були складні часи для Дена, та тепер це лайно залишилося позаду, і він ні про що не шкодував. Жити в тіні, як це роблю я, набагато гірше. Від носіння масок і вимушеної брехні буває нудить так сильно, що інколи хочеться роздерти нігтями шкіру.

— Я радий, що ти нарешті дослухалася до моїх слів, — Зупинившись на світлофорі, він уважно подивився на мене, питаючи: — Чому ти вирішила звернутися до іншого майстра? Славка здалася мені досить милою і професіоналом своєї справи. Ті камінчики, що вона тобі встигла набити, круто виглядають.

Впродовж вихідних я не припиняла прокручувати в голові події, які відбулися біля салону краси. Здавалося, більше зганьбитися перед жінкою, яка мені сподобалася, було немож-ливо.

— Я не можу туди повернутися. Тільки не після того що сталося.

— Не вигадуй. Нічого тривіального не було. Ну, приїхала по тебе швидка. З ким не буває?

— Ні з ким не буває. Таке лайно могло трапитися тільки зі мною, — розпачливо вигукнула я, — Мало того, що Радченко мене мало не вбив, потім з’явився ти і ви зчепилися з ним, заявляючи на мене свої права. Тепер Славка думає що я вертихвістка, яка морочить голову двом чоловікам одночасно.

— Хай думає собі що хоче. — легковажно відмахнувся від мого скиглення, Ден, — І взагалі, яке їй діло до приватного життя клієнтів?

Відтоді, як ми вийшли з Славкою з карети невідкладної допомоги, вона робила вигляд наче мене не існує. Волошкові очі дивилися куди завгодно тільки не на мене — зробивши мене цим нещасною. Тільки коли я забрала свою сумку і накинула пальто, вона підійшла до шафки, холодно кажучи: «Коли відчуєте, що вам стало вже краще, подзвоніть на рецепсію. Уляна запише вас на прийом». А потім зникла у своєму кабінеті, закрившись з тим блакитнооким Аполоном. Ревнощі накрили мене потужною хвилею. Я не могла дозволити собі захопитися цією красунечкою іще більше, адже було очевидно, через неї я почала поводитися як печерна людина. Для нас обох буде краще, якщо я триматимуся від неї подалі.

— Агов, Вітоська, ти тут? — не отримавши від мене відповіді, Маринич помахав рукою перед моїм насупленим обличчям.

— Забий… Я більше не хочу про це говорити.

— Забий? — широка усмішка розтяглася від вуха до вуха. — Забий! — з ентузіазмом повторив він і почав реготати.
Моє серце пропустило удар.

«Трясця! Він надто добре мене знає…»

Ден здогадався про справжню причину мого небажання їхати в салон. Тепер він не злізе з мене живою, поки не отримає підтвердження цьому.

— Прибери цю дурнувату усмішку зі своєї пики і тисни на газ. «Зелений» давно загорівся.

У підтвердженні моїх слів, якийсь квапач нам просигналив. Коли ми проскочили перехрестя, Маринич поглянув на мене, мружачи очі.

— Отже, Славка. Ти втюрилася в цього білявого янгола? Тому ти всю дорогу, поки ми з Максом відвозили тебе додому, визвірялася на мене? А я, дурень, голову ламав: чого це тебе так штормить.

— Не мели дурниць, Ден. Це були наслідки стресу.

— Ти сказала «забий», — розтягуючи кожне слово, він усміхався, як кіт, що обжерся сметани, — Ти так кажеш лише в тих випадках, коли хочеш уникнути розмови про дівчат, на яких ти запала. На другому курсі це була викладачка з менеджменту, на останньому — Валька Наумова.

«Господи! Навіть я вже про них забула, а цей упир все пам’ятає…»

П’ятнадцять років дружби з Деном зробили свою справу. Він читав мене, як відкриту книгу. Марно було сподіватися, що його здібності до аналізу притупилися, через те що останнім часом ми майже не спілкувалися.

— Гаразд, вона мені дійсно сподобалася. Задоволений? Але це вже тепер не важливо. Ти волав на пів міста, що я твоя наречена. Тільки глухий цього не чув.

— Тю, теж мені проблему знайшла. Розкажи, їй правду про мене. Або краще про нас. Заразом відпадуть всі питання про Радченко.
Автівка заїхала в двір і запаркувалася біля мого будинку. Я поквапом відстебнула пасок безпеки, збираючись накивати п’ятами. Узявшись за ручку, впевнено сказала:

— Не бачу в цьому потреби.

Ден упіймав мене за лікоть.

— Чого це?

— Бо в Славки є хлопець.

— Ти маєш на увазі того білявчика? Який робив тобі укол?

— Що?! — мої ошелешені очі мало не випали з очниць, — Я думала це була справа рук Зінкевича! Якого біса?! Звідки тобі про це відомо? — Від напливу думок мій мозок мало не вибухнув. Цей Святик бачив мої сідниці, поки я була у відключці. А може й не тільки він… Не даючи вставити Мариничу жодного слова, я роздратовано пирхнула: — Знаєш, що? Забудь. Я нічого не хочу знати. Бувай!

Опинившись на вулиці я прожогом кинулася до під’їзду.

— Ключі забери від машини, біснувата! — вигукнув мені в спину Ден.

Озирнувшись, я заклякла. Це ж треба було так запанікувати, щоб забути про все на світі.

— Залиш їх собі. Вже пізно, наврядчи таксі по тебе приїде.

Прошмигнувши в під’їзд, я підперла спиною зачинені двері, наче за мною гналися демони.