Допомога чи нова проблема?

Стукіт серця звучить прямо в вухах, очі починають бігати по залу невдовзі зупинившись на рудому сусіді, що сидів напроти. Регулус дивився благаючими про допомогу очима.

 

—Мені стало жарко… – перше що спало на думку йому те він і сказав, звичайно, відповідь була підозрілою. Більш підозрілим всю цю ситуацію робила ще поведінка Евана, який намагався привернути увагу до себе.

 

— Є те чого лише я не знаю? – Кравч не витримав і трохи ображено запитав в обох слизеринців.

 

— Та начебто ти знаєш все. Можливо дійсно стало жарко йому, ти дивись як він вдітиц. — Поглядом, Розьє вказує на молодшого із Блеків. На що лише отримав цокіт язиком і закочування очей зі словами:« Байдуже.»

 

Блек намагався заспокоїтись, тому почав рахувати подумки свої вдихи та видихи. Згодом той голосно зітхнув, спостерігаючи за своїми друзями. Дивно, коли одна посмішка може збити тобі дихання…

Ті зрешту сидіти потім в тиші, вислуховуючи чергову промову від директора школи – Альбуса Дамблдора. Сказати чесно, Рег не любив слухати директора. Він був для нього диваком, який намагався знайти підхід до кожного. Його дивакуватість була і приводом для недовіри…Блек завжди думав, що професор щось приховує.

 

Але ці всі роздуми були лише припущеннями, не більше.

 

«Всіх з новим навчальним роком і успіхів!» – наприкінці сказав Дамблдор, і попрямував до вчительського столу.

 

Розподіл першокурсників мало цікавив Регулуса, тому той навіть не слухав і не дивився, поринаючи у свої думки.

 

Коли церемонія закінчилась, всі люди з кожного курсу попрямували хто куди, день близився до завершення, тому нічого більше не залишалось Блеку як піти до спільної кімнати. Хлопець вийшовши з зали поглянув на своїх двох друзів, які сперечалися. Чесно кажучи шатен навіть не знає через що, лише якісь уривчасті фрази з діалогу: «Ти маєш мене послухати!», «Нарешті, зверни увагу на мене». Від цієї суперечки Регулус намагався стриматися, щоб не закотити очі, бо вона продовжувалась впродовж всього їхнього шляху до вітальні.

 

 

— Дайте моїй голові віддихнути вже від ваших голосів. – Звернуся той, обертаючись лицем до друзів, невдоволено примруживши очі.

 

Еван та Барті одразу ж замовкли споглядаючи один на одного, перший запустив свою руку в руде волосся і мило посміхнувся тихо сказав: «Сподіваюсь, ти розумієш, що я завжди поряд.»

 

 

Блек важко зітхнув хитаючи головою і відкрив двері в їх кімнату, хлопця одразу є почало клонити в сон коли він кинув погляд на своє м’яке ліжко. Але першим ділом – душ. Узявши все необхідне, Регулус пішов до душу, залишаючи Розьє і Кравча наодинці.

 

 

Еван заскочив на своє ліжко і потягнувся, закрив очі, той відкрив одне дивлячись на Барті, що сидів у себе, розглядаючи кімнату, наче вперше тут. В кімнаті було тепло, дерев’яні стінові панелі в темному кольорі, зелені шторки та постіль на ліжку, білосніжні подушки. Сказати правду, рудоволосий полюбляв обіймати свою подушку в сні.

 

 

— Барті, я серйозно, ти не написав мені жодного листа за літо, я хвилювався, ти ж знаєш що мені не все одно. – першим хто порушив тишу був Розьє, який перевернувся на бік і відкривши повністю очі співчутливо, з очима повної турботи дивився на молодшого Кравча.

 

— Так, вибач. Я не хотів турбувати тебе, та й батько цього літа вирішив запрягти мене роботою, то ж…я приходив лише увечері.

 

 

Знову тиша, Еван розумів що означають слова «запрягти роботою», але не знав як почати розмову про те саме. Запитати? Чи одразу перейти до підтримки?

 

 

— Він знову робив це з тобою? – Той закусив нижню губу вагаючись своїх слів.

 

Бартімеус намагався вигадати чи знайти відповідь на це питання, і також думав над тим, щоб збрехати. Але це Еван…Людина яка точно збереже всі твої секрети, той хто точно візьме їх собою в могилу якщо потребується.

 

— Так. – коротко відповів він, через хвилину тиші та відвів одразу ж погляд в сторону вікна, намагаючись розгледіти там щось в цілковитій пітьмі.

 

 

— Хочеш поговорити про це? – Розьє одразу ж піднявся зі свого ліжка і попрямував в сторону ліжка Барті, той сів поряд і одразу ж взявши обома руками руку свого…друга? Так, мабуть, так.

 

В Кравча були дуже холодні руки, що на кісточках було певне почервоніння. В Евана ж навпаки, теплі тонкі руки якими він намагався зігріти другого. На диво, Кравч навіть не забрав руки, також дивлячись на їх руки.

 

— Ні, думаю краще не зараз. Можна… тебе обійняти? – той запитав те, чого не очікував навіть від самого себе, тому різко підняв очі на Розьє спостерігаючи за реакцією. Звичайно було здивування, але потім, лише пом’якшилось і з’явилась тепла посмішка, яка б могла освітити всю їхню кімнату. Хлопець обожнював її, це було щось рідне, напевно, єдине що він вважав таким. В наступну ж хвилину, Барті поринув в обійми другого слизеринця одразу ж заплющивши очі.

 

В такому стані їх застав Регулус, який лише закотив очі та попрямував до ліжка. Хоча він і зрозумів, що між тими, була якась відверта розмова, яка схоже стосувалась батька Бартімеуса. Відношення Старшого Кравча до свого сина не було чимось секретним, принаймні між цим тріо, вони всі знали відносини в сім’ї кожного з них.

 

 

Лягаючи на своє ліжко, Блек закляттям закрив свої штори, щоб його не турбували, та і не заважати своїм друзям.

 

 

Еван обійняв у відповідь Барті в знак підтримки. Обидва сиділи так не дуже довго, і потім сходивши по черзі до душу, обидва побажали один одному спокійною ночі та пішли спати.

 

 

Розьє довго не міг заснути через думки про Бартімеуса. Він не хотів, щоб той страждав, не хотів, щоб той знав що таке біль. Але він дуже хотів, щоб той був поряд, навіть на канікулах. Хоча останній завжди відмовлявся від пропозицій. Пояснюючи це тим, що він завдасть багато клопоту сім’ї Розьє.

 

 

 

Наступного ранку, хлопці вже збирались на урок з зіллєваріння, яке викладав у них Горацій Слизнорт. Де Регулус був улюбленцем того, він входив до «Клубу Слизнів», де були його улюбленці.

 

— Доброго дня, мої дорогенькі учні, вже п’ятикурсники. Скажу вам, що ваша успішність вплине надалі на те чи будете ви допущенні до здачі СОВ в кінці року, тому дуже сподіваюсь, що в цьому році ви всі будете молодці. Щоб далі навчатися на цьому курсі, рекомендований бал для вас буде не нижче задовільного.

 

 

 

Чоловік змахуючи чарівною паличкою написав на дошці їхню систему оцінювання на СОВ. Через те, що це в них був перший урок, тому, вся задача з ознайомленням була на ньому.

 

 

 

Позитивні оцінки:

О = Outstanding (Ч – Чудово)

 

E = Exceeds Expectations (В.О. – Вище Очікуваного)

 

A = Acceptable (З – Задовільно)

 

Негативні оцінки:

P = Poor (С – Слабо)

 

D = Dreadful (О -Огидно)

 

T = Troll (Т – Троль).

 

 

— Дуже сподіваюся на те, що ніхто з вас не отримає негативних оцінок… – Дописавши сказав Горацій, і одразу поглянув на клас. Учні вже стояли біля своїх місць очікуючи якогось завдання. — Отож-бо, розпочнімо наше заняття, думаю ви всі вже отримали свої підручники…Але, якщо ви хочете мати бал більше за «задовільно» то раджу звернутися за допомогою до книг з бібліотеки. – підмітив той одразу ж переводячи погляд на Регулуса, що вирівнявся в спині відчуваючи на собі погляд який так і казав: «Сподіваюсь хлопчику, ви зрозуміли натяк».

 

 

 

Блек же не відповів на це, лише повільно моргнув, якщо означало що він все зрозумів і одразу ж займеться цим.

 

 

Заняття проходить доволі нудно, очевидно через те, що Рег знає вже ці зілля, і робив їх на факультативі. Тому, на перерві той попрямував одразу ж в бібліотеку разом з Еваном, поки Барті доварював зілля.

 

 

 

Дорогою туди обидва мовчали, аж поки не дійшли бібліотеки, і не почали шукати потрібні книжки на полицях. Розьє вирішив поговорити про те, про що вони давно не говорили:

 

 

 

— Я знаю що ти не любиш цю тему, але я хочу запитати. Те що ти вчора почервонів…Якось стосується Поттера? – Рудий слизеринець не дивився на друга оглядаючи книжки, але відчув на собі погляд, і очевидно Блек зараз готовий вбити його.

 

 

 

— Ми ж домовились… — Сказав той зітхнувши схрестивши руки на грудях. — так-так, це через цього, я не знаю що це вчора було зі мною, але коли він посміхнувся мені, мені здалося що в залі лише ми двоє, він буквально затьмарив собою все що було там.

 

 

 

— Так, я розумію як це… – погоджується Еван, одразу в голові якого з’являється образ усміхненого Барта. Друга. Лише друга. Не більше. Слизеринець все ж таки обертається до того обличчям і спирається руками на полку позаду себе.

 

 

Хлопці дивляться один на одного, чого Блек не витримує і повертає голову до вікна, через яке проковзує світло від сонця, і відкривається гарний краєвид на озеро вдалині.

 

 

 

— Не думаю що це несе в собі якесь значення, очевидно це все через твою витівку. – Регулус махнув правою рукою, жестикулює нею коли говорить. — Можливо він сміявся, або вже усміхненим просто подивився на мене, всяке буває.

 

 

Еван прикушує щоку зсередини й зітхає. Він знає що Блеку важко повірити в те, що він заслуговує на любов. Навіть не так, він заслуговує бути коханим і на своє щастя. Слизеринці мовчать, і потім обидва відвернулись один від одного та продовжили пошуки книжок.

 

 

По ту сторону поличок де стояв молодший Блек, була старшокурсниця з рудим волоссям, яка також шукала книжку, але для себе, щоб почитати в перервах між уроками. Це була Лілі Еванс, що невільно підслухала розмову п’ятикурсників. Дівчина давно помітила цей закоханий погляд зі столу Слізерин на Джеймса Поттера, який дошкуляв їй. Ні, вона не може сказати, що він був поганим, навпаки…Але вона не бачила в ньому більше ніж друга.

 

 

 

Зараз же, їй дуже хотілось підійти до Регулуса Блека, поговорити з ним про це, підтримати, сказати що вона буде намагатися допомогти йому, але…Чи не дивно це буде виглядати з твого боку, Еванс? Ти просто так підійдеш до нього, і скажеш що підслухала розмову, тому хочеш допомогти? Ні, це не спрацює. Точно не з Регулусом. Не з молодшим братом Сіріуса Блека.

 

 

 

До рудоволосої підійшов Римус Люпін, з яким вони дуже добре ладили. Можливо, йому вдасться знайти спільну мову з молодшим Блеком?

 

 

 

— Лілі, здається, я знайшов книжку для тебе. – З посмішкою промовив той, з певною гордістю. Та одразу ж, показав книгу, яку в ту же саму мить вихопила Еванс.

 

 

— Римусе, ти найкращий. Ти знаєш це?

 

 

 

Звичайно знає, він неодноразово чув це від своїх друзів, та інших однокласників.

 

 

 

Лілі усміхаючись роздивлялась книгу, кожну її сторінку передчуваючи те, як вона буде читати її. В голову ж одразу прийшла думка про почуту нею розмову. Що ж Еванс, краще запитати зараз, ніж ніколи…

 

 

 

— Римус, як ти відносишся до Регулуса? Ну, знаєш, молодший брат Сіріуса.

 

 

 

—  Якщо чесно, то ми не говорили з ним навіть, тому не можу сказати. Судячи з того що Сіріус не любить його, він не є добрим…

 

 

— Як би хотілось, щоб вони знайшли спільну мову…Я розумію як важко їм, коли знаєш що рідний брат тебе не любить..В мене таке з Петті…

 

 

 

— Лілі… — Сумно сказав Римус, поклавши руку на її плече.

 

 

 

— Я знаю…Але, може спробуємо? – Дівчина дивилась своїми зеленими очима прямо на друга, можна було сказати, та дивилась ніби йому в душу.

 

 

— Ох, Сіріус мене вб’є, але спробувати варто. — Люпін Все ж таки погоджується. Розуміючи що ідея не є дуже доброю, але Лілі…Її жага допомогти є дуже заразною.

 

 

 

Еванс одразу починає радіти й обіймає свого друга від таких радощів. Отже, є шанс допомогти покращити відносини братів Блеків, а також познайомитись ближче з молодшим. Раніше вона б запитала себе: Навіщо тобі це?

 

 

Але відповідь була простою, Лілі Еванс є дуже доброю людиною.