Допити

У понеділок 26 липня в Аврораті почалися допити з приводу Бузинової палички. Кожному з підозрюваних задавались одні і ті ж запитання: «Ви відкривали могилу Дамблдора з ціллю заволодіти Бузиновою паличкою? Хтось за Вашим наказом відкривав могилу Дамблдора? Ви застосовували Експеліармус до Гаррі Джеймса Поттера, аби заволодіти його чарівною паличкою? Ви є власником Бузинової палички? Ви знаєте ще якусь інформацію стосовно викрадення Бузинової палички?». І на всі запитання кожен чесно відповідав: «Ні». До п’ятниці були допитані всі 23 людини. Жодного результату.

Після останнього допиту Гаррі, надіючись, що хоч тут пощастить, вирішив дізнатися, чи відомо щось про крадіжку Бузинової палички по ту сторону закону. З цим питанням він відправився до Флетчера. Відправляти Манданґусу сову з попередженням про візит було марно, так як той відразу втік би від гріха подалі. Тож Гаррі просто апарував до його будинку, якщо цю облуплену халупу в шотландській глушині можна так назвати. Гоменум Ревеліо підказало, що дім не порожній.

– Манданґусе, відчиняй! Я знаю, що ти вдома! Я прийшов поговорити і збираюся тебе арештовувати! – Гаррі постукав металевим молоточком, що висів на дверях, із дашка над дверима посипалася тонесенька цівка пилюки.

Всередині дому почувся шум і скрегіт, ніби хтось ховає щось велике і металеве. Через хвилину-дві двері відчинилися, і на порозі з’явився трохи забіганий Манданґус:

– Гаррі, який сюрприз! Заходь, я завжди тобі радий!

– Я просто бачу, як ти радієш!

Гаррі ввійшов у брудний коридор. Зі стін звисали обідрані маґлівські шпалери. На стелі виднілася жовта пляма. Більша частина проходу завалена різними ящиками, дірявими казанами і пляшками з-під вогневіскі. Манданґус провів гостя в кімнату. Тут було не чистіше. Посеред кімнати стояв низенький столик, біля нього – запилений диван і пара стільців. Біля стін стояли все ті ж ящики. На столі валялись залишки печеної курки і ще одна пляшка з-під вогневіскі.

– Прошу, сідай, – Манданґус левітував все зі столу в смітник, що стояв тут же в кутку. – Так що привело заступника голови Аврорату в моє скромне житло?

– Бузинову паличку вкрали. Тобі щось про це відомо?

– Та ти що?! Ото новина! Не дивися на мене так, я справді перший раз чую. Хочеш, поклянуся?

– Ні, хочу, щоб ти сказав те саме під дією Сироватки правди.

– Я би з радістю, але не можу. Розумієш, алергія.

– Розумію. А я вже хотів закрити очі на твою контрабанду. Навіть на он ті банки в кутку, повні яєць доксі.

– Та що там, хіба я не пожертвую собою заради допомоги другу?! Давай свою Сироватку.

Манданґус випив, і Гаррі почав запитувати.

– Що ти знаєш про крадіжку Бузинової палички?

– Я знаю історію про те, як Ґріндевальд вкрав Бузинову паличку в Ґреґоровича, – заговорив Манданґус монотонним голосом. – А от Дамблдор Бузинову паличку не крав. Він отримав її в чесному бою. Видатний був чарівник. А який годинничок в нього був. Такий з планетами. От тільки лишав він його, де попало. Скупники сказали «антикваріат». 700 галеонів за нього отримав…

– Так, конкретизую питання. Що ти знаєш про крадіжку Бузинової палички, яка сталася в ніч з 23 на 24 липня цього року?

– Нічого. Я тої ночі купляв в Ґойла велику партію пилку фей. Цілий тиждень тільки його і продавав.

– Таксссс… Цікава інформація, але не по ділу. Куди скотився Ґойл… Треба буди і до нього теж заглянути в гості. До тебе долітали ще якісь чутки про крадіжку Бузинової палички?

– До мене долітають різні чутки, але не про Бузинову паличку. Чув, що через три дні в Ірландію готується нелегальна поставка шкіри бумсланга. Кажуть, один американський браконьєр активно забуває свою продукцію. Ще кажуть, що в «Борждині і Берксі» з’явилася цікаві чорномагічні книжечки. Дорогущі. А ще в Ноктерні з’явилися нові нічні метелики. Вчорашні випускниці Гоґвортсу. Сам поки не бачив, але які відгуки про їхні вміння… Кажуть, вони…

– От тут зупинися. Краще розкажи мені, де буде відбуватися поставка шкіри бумсланга, і як звати браконьєра? – Гаррі зрозумів, що Манданґус справді нічого не знає про крадіжку Бузинової палички, і вирішив дізнатися хоч щось корисне.

– Його справжнього імені я не знаю. Він називає себе Змієловом. Поставка буде на острові Літл Скелліг. Точний час не знаю.

– Покупець ти?

– Ні. Звідки в мене такі гроші? Я людина маленька. Так, там побачив, тут почув. Покупці з місцевих.

Гаррі подумки зробив замітку, що треба повідомити про майбутню поставку Ірландському Аврорату і особисто Шеймусу Фініґану. Той в себе в Ірландії справлявся не гірше, ніж Гаррі, і в 24 роки теж вже став заступником голови Аврорату.

– Звідки знаєш про Борджина? – продовжував допитувати Гаррі.

– Одноокий розказував, коли продавав мені крадені золоті казани, терези і фляжки, що молодий Нот збуває батькові речі. Як на мене, то не найкращий спосіб позбутися чорномагічних артефактів і такої ж за кольором репутації татка.

– Тут я з тобою згоден. Та й Борджину після п’яти років в Азкабані за збут темних артефактів слід обережніше ставитися до вибору товарів для свого магазину. Що там в нього ще є, крім книг?

– Ще є прикраси з прокляттями на будь-який смак.

– Теж від Нота?

– Ні, з дому Паркінсонів. Ті, як відомо, захотіли поїхати з Британії.

– Це я знаю. При чому тут прикраси?

– Не змогли їх вивезти, от і продали.

– А тепер пройдемося по Одноокому. Ти сказав, що він тобі продав золоті казани, терези і фляжки. Де вони?

– Казани перед тобою?

– Ці діряві?

– На них накладені чари ілюзії. Терези і фляжки в ящиках.

– Ясно. В твого Одноокого є нормальне людське ім’я?

– Джон Пулл.

– Не чув про такого. Звідки він?

– Він родом з маґлів.

– Як його знайти?

– Точно не знаю. Він сам завжди мене знаходить. Знаю, що живе в маґлівському Лондоні. Але його легко впізнати. В молодості йому вибили в бійці око.

– Пошукаємо. Терези, фляжки і казани – це все, що в тебе є краденого?

– Ще є різні золоті цяцьки і телефони.

– Телефони?! – здивувався Гаррі. – Крадеш у маґлів?

– Так, балуюсь. А що, зручно: одне Акціо – і телефончик чи прикраса в мене. Потім маґлам же і продаю, гроші міняю в Ґрінґотсі. А якщо нагряне маґлівська поліція, то стукну їх разок Конфундусом і торгую собі далі.

– Стукнути би тебе чимось потяжче. Звідки в тебе яйця доксі?

– Випадково наткнувся на їхнє гніздо.

– Та тут разів десять треба було випадково наткнутися. Що ти ховав, коли я стукав у двері?

– Нічого я не ховав. Прибирав сміття.

Тут Гаррі помітив, що погляд Манданґуса став більш сфокусованим, хоч той і продовжував говорити монотонним голосом.

– Ах ти ж старий обманщик! – засміявся Гаррі. – Думав, я не побачу, що дія Сироватки правди закінчилася?

– Ти теж мене обманув, – заговорив Манданґус своїм звичайним голосом, – обіцяв, що закриєш очі, а сам став розпитувати мене про справи.

– Та я з самого початку роботи в Аврораті тільки те і роблю, що закриваю очі і прикриваю твій зад! Казала мені Герміона, що треба тебе посадити на рік-два в Азкабан. Може, і розуму в тебе би побільшало. А Герміона, між іншим, найрозумніша людина зі всіх, кого я знаю. Дарма я її не послухався.

– Нічого не дарма!

– Якщо не дарма, то виправляй ситуацію. Маґлівські речі треба віддати маґлам.

– Думаєш, я знаю, де їх знайти?

– А ти підкинь телефони з прикрасами під маґлівський відділ поліції. Вони там самі розберуться, що з цим робити. І не доведи Мерлін я завтра не почую в маґлівських новинах про злодія, який розкаявся і віддав усе вкрадене поліції. Тепер те, що ти купив у Пулла. Це добро хай залишається в тебе на зберіганні. Не смій нічого продавати! Знайдемо Пулла, тоді і розберемося. На ті банки з яйцями доксі я, так вже й бути, закрию очі. Конфісковувати не буду. Мій робочий час вже закінчився, так що вважай, що в нас була дружня бесіда. Бачиш, не збрехав, – Гаррі стиснув праву руку в кулак, і на ній стало чітко видно напис «Я не повинен брехати». – І все таки що ти там ховав?

– Нічого.

– Дивися, вляпаєшся – рятувати не буду. Моя тобі порада: йди на роботу. Ти ж не найгірший чаклун, тільки займаєшся чорт знає чим.

– Та мене знайомі засміють!

– Звичайно, твої ж знайомі – вершина суспільства. Куди нам – людям, які щодня йдуть на роботу?! А тепер я попрошу тебе підписати контракт про нерозголошення. Нічого тобі перед своїми знайомими ляпати язиком про Бузинову паличку.

– А взамін що?

– Взамін я не буду розказувати своїм знайомим про те, що в тебе побачив.

– А якщо з мене захочуть силою витягнути інформацію? Якщо мене будуть катувати, і я все розкажу, то як подіє контракт? Я помру?

– Та кому ти треба, щоб тебе катували?! Боїшся, що п’яний проговоришся? Не бійся, жити будеш. Просто не встигнеш нічого сказати, як тут же повністю забудеш про нашу розмову. На контракт накладений відтермінований Облівіейт.

– Тоді нехай, – Флетчер підписав контракт і віддав один екземпляр Гаррі.

– До зустрічі, Дангу! Якщо хоч щось почуєш про Бузинову паличку, відразу шли мені сову, – з цими словами Гаррі встав і направився до виходу, а Манданґус залишився весь вечір корити себе за те, що йому дістанеться якщо не від Пулла, то від Борджина.