Доля вовків-характерників. Цунаде. Глави 7-10

РОЗДІЛ ІІ. Доля вовків-характерників. Цунаде

 

Глава сьома

 

Початок червня.

 

Тейваз різко зупинилася посеред порожнього провулку, тупнувши ногою та практично заричавши.

• А, Господи!!!
• Який саме?
• Замовкни, Самуїакі. – дівчина закрутила волосся на потилиці, просунувши кінці в середину, щоб трималося купи саме по собі, видихнула та почала заново складати печатки, повільно крокуючи. – Тигр, змія, кінь, мавпа, вівця. Вівця, я сказала!

Тейваз знову перейшла на крик та зупинилася.

• Те, що ти проговорюєш в слух, не допоможе тобі їх нормально скласти.

Характерниця спопелила його поглядом і вовк вирішив таки більше не чіпати подругу.

• Тигр, змія, кінь, мавпа, вів… вів… вівця! Та, хай йому грець! – Тейваз з усієї сили вдарила ногою по стовпу, що аж волосся розпустилося і заніміла нога.
• А комунальна власність чим це заслужила?

Шінобі в масці зістрибнув з даху та, мов нізвідки, виник перед обличчям чужинки.

«Какаші… Ми не бачилися місяця два, точно не менше.»

• Не думаю, що стовп довго триматиме на мене образу. – Тейваз поклала руку на плече Какаші та змусила його відступити в бік. – Вибач, я поспішаю.

Характерниця пішла собі далі, складаючи печатки, в бік повороту.

• І як ви, – запитав шінобі вовка, – призвичаїлися вже?
• Тааак, – протягнув слова Самуїакі, – Тейваз, на диво, швидко влилася в компанію
• Чому на диво?
• Взагалі, вона не дуже товариська та відкрита до людей, особливо до нових, а тут немов все життя прожила в Листі.
• А по вашим розмовам і не скажеш.
• Як я люблю їй повторювати: ти геть не любиш людей, то добре, що я ще та тварина.

Вони засміялися, але різко замовкли, відчувши, а потім і побачивши, як на них дивиться Тейваз, стоючи біля виходу із провулка.

• Думаю, мені час, та і Хана з Шікамару вже певно чекають на нас на шостому тренувальному майданчику.
• Ага… Тоді, не затримуватиму тебе. І в мене, здається, вже дірка на спині.
• Ну, нічого, в тебе там якраз щось схоже на мішень.
• То герб кл… – Какаші задумався, – ну, в принципі, так, доволі схоже.

 

Шінобі всміхнувся, а потім розвернувся та провів вовка до подруги.

• Бачу, – Какаші помахав долонею перед своїм обличчям, – тобі сподобався лікарняний образ і ти вирішила й надалі не лякати людей своїм грізним гримом та складною зачіскою.
• А я тут не на місії, і почуваюся як вдома, то нащо мені відлякувати своїх же людей, – Тейваз явно не привітно на нього поглянула, – чи приховувати себе ж від них, не довіряючи?

Тепер вже характерниця помахала долонею перед своїм обличчям, Какаші змовчав.

• Тааак, ми мабуть точно вже підемо

На цих словах Самуїакі схопив Тейваз за плахту і поволік в бік тренувального майданчика, але вона доволі не одразу перестала крижаним поглядом дивитися на Какаші.

• Чому ти на нього зуба точиш? – спитав вовк, коли вони вже майже прийшли.
• Ні на кого я зуб не точу.
• Воно і видно. Через те, що відмовився тебе тренувати чи назвав слабачкою?
• Він не називав мене слабачкою – грубо відповіла Тейваз. – І ні, не через це.
• А що ж тоді?
• Нічого. – крізь зуби процідила характерниця, відвернувшись від вовка.
• Ааааа, – Самуїакі тихенько засміявся, – он воно що!
• Щоб ти собі не надумав, це не правда.
• Як скажеш, жінко, як скажеш.

Вони вже бачили, як на шостому майданчику сидять Хана з Шікамару, а ще, що до них вирішили приєднатися Кіба та Акамару.

• Оооо, – задоволено простогнав Самуїакі, – це просто чудово.
• Щоб ти знав, я вже ревную.
• Та заспокойся, мені Кіба, тобі Хана, все по-чесному.
• А тобі не здається, що ти мав би обрати Акамару в цьому рівнянні?
• А то приємний бонус, хоч його морда, інколи, мене підбішує. Завжди такий задоволений.
• Ну, з моєю любов’ю до того, щоб всміхатися, ясно, чому саме ти обрав мене. – Тейваз награно посміхнулася до вовка, а тоді впізнала тих, хто був на п’ятому майданчику. – О, Хінато!

Дівчинка саме в цей момент пила воду, тому одразу помітила характерницю, яка махала рукою та наближалася до них з Неджі.

• І відколи ти така привітна. – пробурмотів собі під носа вовк, не звертаючи з курсу.
• Доброго дня, пані Тейваз.
• Вітаю Вас. – абсолютно нейтрально проказав хлопець.
• Ой, а це мій братик Неджі. Він мені допомагає з тренуваннями.
• Тоді не заважатиму вам. Приємно було побачитися. І до речі, дякую тобі за ту твою допомогу, – Неджі поглянув на сестру, – бо тепер все добре.
• Оу, я дуже рада це чути.
• Чесно кажучи, – додала Тейваз на прощання, – в мене прямо виникло бажання тебе обійняти, але я не дуже вправна в цих ваших соціальних контактах, тому ще раз дякую та щасти в тренування.

 

Хіната почервоніла та всміхнулася, а Неджі як стояв беземоційно, так і продовжував це робити.

• О, боги, які ж ви тільки гарні.

Вже розвернувшись, прошепотіла Тейваз, тому і не побачила, як зашарілися тепер обидва Х’юґо.

• Ну, що, – провокативно всміхаючись, почала Хана, коли Тейваз вже привіталася з усіма, – спробуєш відігратися?

Кузина характерниці встала та кинула зв’язку кунаїв.

 

• Я вже звикла до вашої зброї, тому тепер рахунок за мною. Кіба, Шікамару, ви з нами?
• Патороч якась. Мені і тут добре.
• Ти як завжди. Лише на партію в шьооґі тебе й можна розвести.
• Але сенс? Ти завжди продуваєш.
• Ти! – губи характерниці, аж посиніли, настільки вона їх стисла. – Не треба тут, в Асуми я декілька разів вигравала! Зате тебе я обіграла в бридж!
• Тому що, то чисто фартова гра, та і в шьооґі ти вигравала лише по причині того, що граєш навмання, а як можна прорахувати ходи суперника, якщо він сам їх не знає? От, ми з батьком і не намагалися, а Асума досі вірить, що ти таки вивчила нормально правила, вовк же і той зміг.
• Ну, і сиди собі. Кіба, ти що?

Але молодший Інузука навіть не поглянув на кузину.

• КІБО, ПРИЙОМ!!!! – нуль реакції, навіть Акамару вже загавкав. – Та на кого ти дивишся?

Всі в одну мить повернули голови по курсу зору Кіби і перед їхніми очима постав п’ятий тренувальний майданчик, де Хіната з останніх сил протистояла Неджі.

 

• Аааааааа. – в унісон видихнули Тейваз, Хана, Самуїакі та Шікамару.

Хана взяла та кинула один кунай між ніг братові.

• Хей, Йохіро, ввечері помрієш, пішли тренуватися.
• Що?! – нарешті озвався Кіба, абсолютно зелений від злості. – Що ти таке верзеш?! Я просто задумався про завтрашню місію. – огризнувся хлопець, поки діставав кунай та підходив до сестер.
• Ми так і зрозуміли.

 Навіть з великою кількістю підходів, це змагання закінчилося в рази швидше за всі попередні і дівчата, підколюючи Кібу, повернулися на лавки до Шікамару.

• Я ж казала, що вже звикла до вашої зброї.
• Так, але мене перемогти не змогла.
• Зате вийшла в нічию.
• Бебебебе. – перекрив дівчат Кіба, що вперше, ще і з великим відривом, продув Тейваз.
• А я думала, ти порадієш моїм результатам. Хей, – Тейваз сіла поруч, та спробувала обійняти кузена за плечі, але той викрутився і втупився в землю, – як не крути, саме ти ж найчастіше тренував мене кидати кунаї та сюрікени, ніж ті самі Хана та Асума. По-факту, в цьому ти мій вчитель і заслуга виключно твоя.

Характерниця всміхнулася та спробувала ще раз обійняти хлопця, але знову безрезультатно, та цього разу Кіба не так агресивно виривався і Тейваз помітила рум’янець на його щоках.

• Перестань. – вже спокійним тоном пробурмотів хлопець. – Який з мене вчитель…
• Як бачиш, класний.

 

Кіба не піднімав очей, але Тейваз побачила, що він посміхається.

• Ні, – озвався Самуїакі, – я вже серйозно питаю, ЩО ви з нею зробили?

Всі гуртом поглянули на вовка з мовчазним запитанням в очах.

• Та вона навіть котів обіймає лише тоді, коли ніхто не бачить, а людей взагалі до себе ближче, ніж на метр не підпускала. Ходила постійно з мордою злісної суки і регулярно жартувала про смерть, а тут почала до людей лізти, вся така мила, корчить ото з себе доброго пухнастика. Ви зламали мені людину.

Насправді, за обурливим тоном, Самуїакі хотів приховати свою радість та вдячність новим друзям за зміни в характері його старої компаньйонки.

• Ну, – позіхаючи сказав Шікамару, – своїми жартами про смерть вона вже спромоглася вибісити Куренай.
• Що ж, якщо чесно, якби вона і це перестала робити, то я б вже дійсно занепокоївся, або серйозно вирішив, що ви її підмінили на якогось неякісного тіньового клона.

Тейваз встала та відійшла трішки вперед, споглядаючи сонце, яке поступово готувалося до сну.

• Бо жарти були завжди, – з невеликим сумом проказала характерниця, – а величезний мур від навколишнього світу – ні. Ми просто запізно з тобою, Самуїакі, познайомилися.

На останніх словах дівчина розвернулася та всміхнулася до вовка із закритими очима, бо намагалася приховати сльози. Запала тиша, яку вирішила якомога швидше порушити Хана.

• Так, давай тепер пройдемося по нінджутсу. Що там в тебе вже з печатками?

Тейваз проричала щось незрозуміле.

• Ох, Шиво, Шиво! Все без змін, більшість печаток нормально, але деякі абсолютно НІЯК не складаються правильно, а проблема в тому, що якась із тих то обов’язково потрібна для застосування техніки.

Характерниця злісно склала руки на грудях та відвернулася обличчям вбік від друзів.

• Показуй. – з відчаєм попросив Шікамару і дівчина повторила абсолютно все, що і дорогою сюди.
• А тобі вже і місію назначили… – розгублено прокоментувала Хана. – Не розумію я все ж логіки керівництва. Так, твоє тіло стало витривалішим, так, ти добре справляєшся із зброєю, так, ти здатна контролювати сили природи, але одна справа викликати вітер і здувати ним всіх поперед себе, а інша, утворювати із стихії повітря ті ж сюрікени та направляти їх конкретно в ціль.
• Ну, такі проблеми лише із повітрям та водою, все ж таки, я можу влучно керувати полум’ям та точно в ціль жбурляти теж каміння.
• Але ти не здатна зробити із полум’я більше, ніж воно є від початку, точніше, більше ніж запасів джерела вогню під рукою, а виростити просто так перед собою захисну стіну із землі, теж не можеш, лише зробити розлом. Та і той з недостатньою швидкістю, щоб більшість не встигли відскочити. Добре, що хоч місія не найвищого рангу. Але що за логіка?
• Все буде добре, Хано. – Тейваз сіла на коліно перед кузиною, взяла її за підборіддя, щоб підняти та подивитися в очі, всміхнулася, а Хана почервоніла. – Я ледь не вперше впевнена в собі та своїх силах.
• До речі, – Шікамару кинув в дівчину запальничкою і продовжив, коли Тейваз її зловила, – це тобі Асума передав. Тільки не забувай заправляти перед місіями. А то носишся зі своїми сірниками, то скоро весь ліс через тебе повирубують.
• Ну, з того, що я чула і бачила, дерева у вас тут і так найбільші жертви світу шінобі. Бідолашні садівники, певно ні дня для відпочинку.

Шікамару спершу хотів було щось заперечити, але задумався та зрозумів, що якби дерева вміли говорити, вони б постійно повторювали: «Та за шо?», – після кожної зустрічі із шінобі.

 

• Так, а що за місія? Цуме мене попереджала, але ми не встигли все детально обговорити, а П’ята поки не викликала.
• За три дні мала я, Анко та Енсуї супроводжувати одну дівчину з країни Вогню до країни Гарячих Джерел, але Анко повернулася з останньої місії з великими ушкодженнями, Енсуї доправив листа, що затримається на більший термін, тому команда була переформована, а я маю вже післязавтра теж вирушати на завдання.
• Стоп, – здивувався Шікамару, – ти кажеш про вагітну наложницю колишнього правителя країни Рік?
• Так.
• Патороч якась. Тейваз, в тебе дві доби на освоєння печаток.
• Поясни. – в унісон наказали дівчата.
• Це моя наступна місія. Я знав її нюанси, що командиром буде Какаші, і те, що мали ще знайти одного ніндзя, але я і не думав, що це будеш ти.
• Твій тон мені не подобається, Нара.
• Ще ображся, що я не хочу мати клопоту із людиною в команді, яка не здатна навіть вівцю скласти. – Шікамару вчасно перехопив її погляд – Навіть не думай цього робити.

Тейваз, не відводячи від малого очей, поклала запальничку назад до кишені.

• Ти впевнений? – Какаші зістрибнув з дерева, ховаючи книжку до сумки, та сів між Шікамару та Ханою. – Я думаю, мені варто поговорити з П’ятою, бо це абсолютне безглуздя.
• Вчителю Какаші?
• Какаші?
• Тут неподалік одне з моїх улюблених місць для читання, а ви так галасували, що довелося відволіктися.
• Дійсно, – проказав, лежачи, вовк, – чому це на майданчиках для тренувань не зберігають тишу?
• Про що ти збираєшся говорити з Хокаґе?! – в очах Тейваз палав вогонь.
• Що в моїй команді не буде зайвих тягарів. Нам треба захистити матір єдиного спадкоємця від вбивць, яких найняв брат померлого правителя, а доведеться ще і тебе.
• Та пішов ти зі своєю паршивою оцінкою.
• Ти навіть печатки не здатна скласти нормально, чим же ця оцінка помилкова?
• Ну, те що в тутешніх чоловіків пальці явно вправніші, вже зрозуміла, та і я живий тому доказ, але не поспішай з висновками.

Какаші спочатку не зрозумів почутого, але коли дійшло, точніше він не був впевнений чи дійсно до нього все так дійшло, як треба, то трішки втратив дар мовлення і не зміг приховати того, наскільки зараз ніяково себе відчув. Шікамару з Кібою одразу вловили суть, переглянулися та залилися фарбою.

 

• Краще я б так математику розумів, як це…

Акамару гавкнув, підтримуючи друга, а от Хана лише голосно засміялася, зауваживши:

• Я попрошу, не лише в чоловіків.

Тейваз намагалася відігнати від себе невчасні думки та повернутися у русло розмови, але усмішка та погляд Хани не хотіли так просто йти з її голови. Какаші подивився на дівчат по черзі та знову не був певний у своїх висновках.

• Спробуй… – шінобі в масці задумався. – Стоп, а що спробуй? Ви повторно проводили тест на визначення стихії?
• Аааа, точно, батько просив мене сходити по них до Академії, але якось не до того було.
• Що ж, – Какаші понишпорив по кишеням, а тоді згадав, що використовував той другий папірець, як закладку, – давай. – він дістав та передав його Тейваз. – Пам’ятаєш, що робити?

Характерниця кивнула на знак згоди та почала концентруватися. Хвилина і знову нічого. Тейваз в одну мить спохмурніла і це вперше за всі ці місяці.

• Видно, проблема була не лише в чакр…

Раптом з дерева позаду Тейваз злетіла ціла зграя воронів, перекрикуючи слова дівчини і змушуючи всіх звернути на них увагу.

• Ого! – вигукнув Кіба під гавкіт Акамару. – Звідки їх стільки, ще і велетенські які!
• І дуже дивні. – промовив Самуїакі.
• Важко не погодитися. – підтримав Какаші.
• Та ворони, як ворони. – знизав плечима Шікамару.
• Ага… – прошепотіла Тейваз, розвертаючись назад до всіх. – Добре, до біса ці нінджутсу, видно, така моя кріпацька доля. Приділю більше уваги зброї та бойовим мистецтвам.

Характерниця намагалася не видавати те, наскільки засмутилася, але виходило це важкувато.

• Тейваз, – кивнув головою Какаші в її бік, – поглянь на папірець.

Вона весь цей час тримала клаптик паперу між пальцями опущеної руки і навіть не помітила, що він повністю зім’явся.

• Схоже, – широко всміхнулася Хана, – в тебе схильність до блискавки.

Тейваз просто завмерла, дивлячись на папірець і не могла повірити в результат.

• Блискавка? Громовиця… – прошепотіла характерниця собі під носа. – Я завжди обожнювала грозу. Хоча, – вже поглянувши на товаришів, продовжила Тейваз, – я ставила на вогонь. Ми з ним найкраще ладнаємо серед стихій.
• Ну, – втрутився Кіба, – не треба скромності. Ми з вчителькою Куренай випали в осад, коли тренувалися з тобою під час дощу. Скажемо так, ти була неймовірна в керуванні блискавками, просто ОЧМАНІТИ, і я тебе ніколи не буду підйобувати підчас грози. Ніколи.
• Ну… – Тейваз ніяково всміхнута, – таак. Є таке. Але це ти ще не бачив мого вчителя. Ось то була сила, майже, як громовержець.
• Хіба в Листі був дощ за цей час?
• Ще і який, вчителю Какаші! Певно Ви були на місії, бо ту грозу Ви б точно не забули. Тейваз постаралася!

Какаші ніби і байдуже, але пильно поглянув на чужинку.

• Отже, – скочив він на ноги, – ти можеш точно навчитися ось так. – Какаші моментально склав печатки бика, кролика та мавпи, які спеціально озвучив для характерниці. – Райкірі!

Тейваз мимоволі зробила декілька кроків назад, але не змогла відірвати погляду від техніки.

• Какаші, – озвалася Хана, – ти з того почав?

Але шінобі не слухав товаришку і просто направлявся на Тейваз, яка чомусь не могла перестати відступати.

• Давай, спробуй.
• Какаші! Та що з тобою?!
• Я зрозумів. – вимовив Шікамару.
• Ну ж бо!

Какаші в одну секунду відкликав чакру назад, схопив характерницю за зап’ясток, викрутивши долонею до гори, та ще більш суворо повторив попередні слова.

 

• Та вчителю Какаші, що ви робите? – до них хотів підбігти Кіба, але Шікамару його перехопив, всаджуючи назад біля себе.
• Зажди, Кібо.
• Та відчепись ти!
• Давай! Пробуй.

Тейваз перевела увагу з руки на погляд Какаші, взагалі не розуміючи поки, що відбувається. Це наче і не його погляд був, абсолютно. Какаші сильніше стис зап’ясток і цієї миті характерницю немов вдарило струмом. Тейваз вивернула чоловікові руку за спину, іншою рукою в лікті схопила його за шию та приставила до неї кунай.

• Не смій мене чіпати, коли тобі вздумається. 1:1, чорт забирай?

Тейваз відпустила шінобі та впала на коліна, опустивши голову, її обличчя закривало волосся із холодними синіми пасмами.

• Вибач, Какаші… – колір повільно знову ставав фіолетовим. – Я знала, що це було, ти просто хотів допомогти, але я не знаю, що на мене найшло, а ти навіть не пручався.
• А мені хтось щось пояснить?

Хана підійшла до них, грізно дивлячись на обох.

• Більшість технік на основі блискавки, – до них приєднався і Шікамару з вовком, – не потребуюсь використання печаток, виключно володіння чакрою та концентрація. Навіть, якщо печатки передбачені, вони лише слугують для допомоги в останньому, а це ж схоже на те, як ти, Тейваз, керуєш силами природи?

Характерниця кивнула, не піднімаючи очей, а Шікамару продовжив.

• Також, ти розповідала, що деякі ваші здатні викликати стихію нізвідки, але для цього треба великий запас чакри та неймовірна майстерність.
• Так. Також, я починаю підозрювати, що справа була не в кількості чакри, а, можливо, лише можливо, в її формі.
• А ще Режим Бога, так?
• Це заборонена і дуже небезпечна техніка.
• Але в режим ти входиш за допомогою сильних негативних емоцій?
• Так. По-факту, ти втрачаєш над собою контроль. Тебе засліплюють біль чи ненависть. Чи все разом. Це друга причина, чому техніка заборонена.
• А перша? – запитав Какаші, який саме хотів присісти біля Тейваз та подати руку, допомігши встати, але його випередила Хана.
• Техніка не піддається контролю. Це як неймовірний циклон і ти його епіцентр. Він знищить все в радіусі декількох кілометрів і самостійно з нього вийти неможливо, лише, коли навколо все зрівняється з землею. Тобто, ця техніка, а ні для захисту, а ні для оборони не підходить. В Режимі Бога – ти просто стираєш все на своєму шляху.
• Ти це знав, Какаші? – запитала Хана, коли вже підвела Тейваз.
• Поверхнево.
• І ти щойно її намагався розізлити чи налякати, аби змусити утворити блискавку без печаток?!
• А може й не знав. – Какаші всміхнувся, потираючи потилицю.
• Такою дрібницею він би не змусив мене активувати Режим Бога.
• А чи можливо якось підкорити цей режим собі? – поцікавився шінобі в масці.
• Так, якщо ти – бог-громовержець. Звідти і назва, людині то не під силу. Більше того, хоч тіло і відновиться з часом, але ще довгий час воно буде вкрите страшними опіками.
• Ти мала такий досвід? – тепер і Кіба приєднався до розмови.
• Вперше, таким чином проявилася моя сила, точніше, я її усвідомила, але вчасно заспокоїлася і вдруге, – з чорними спалахами і неймовірною швидкістю пронеслися кадри минулого перед очима характерниці, що на якусь мить Тейваз забула про необхідність дихати, – і вдруге, я заприсяглася, що ніколи більше не стану на лінію вогню, якщо не буду абсолютно впевнена в сенсі війни та в її лідерові.

Какаші згадався день їхнього знайомства і йому стало соромно за ті його думки. Шінобі зрозумів, що добре все ж, що він тоді вирішив змовчати, але все одно зараз відчував себе не менш паскудно.

• Що ж, – знову озвався Шікамару, – суть все ж залишається. Вчитель Какаші хотів змусити Тейваз за максимально короткий час перетворити чакру в блискавку без використання знаків. І в цьому таки є сенс. Ти не зовсім шінобі, але і не чистокровна характерниця, тобі не обов’язково обирати один метод ходьби, спробуй поєднати в собі знання та вміння цих двох різних світів для отримання своєї істинної сили.
• Інколи, зі мною можна і просто поговорити. Інколи, я навіть нормально йду на діалог. Прикиньте.

Самуїакі вкусив подругу та мовив:

• То ти будеш вже пробувати чи і далі язиком чесатимеш? Давай, поки Какаші знову не передумав тебе навчати.
• Я не збираюся навчати, просто та місія, не хочу зайвих проблем.
• Інакше я і не думала, не переймайся. Краще покажи ще раз все, тільки спокійно.
• Стоп! – Хана стала між кузиною та Какаші. – А хіба не лише із Шарінґаном, такої сили техніку, безпечно використовувати?

Шікамару знову вирішив все розкласти по полицям.

• Суть не в техніці чи її потужності, зараз ціллю є виключно пояснити Тейваз механізм, сам процес, як чакру сконцентрувати в руці, ще і у вигляді блискавки. Ніхто і не чекає від неї Райкірі.
• Прозвучало не дуже.

Награно образилася Тейваз, але тут же її увагу, розвернувши за плечі, привернув Какаші і почав розказувати про саму Чідорі і, в принципі, як він застосовує інші свої техніки блискавки, а потім відтворив декілька із них.

• Слухай, Асума показував, як свою чакру стихії повітря направляє в ножі і вони стають більш швидкими та гострими, це можливо і з блискавкою?
• Взагалі так.

Шінобі в масці дістав кунай, зарядив його своєю чакрою та кинув в дерево в метрах тридцяти від них, стовбур розкололо на двоє.

• Я ж казала, що деревам взагалі не щастить у вашому світі.

 

Погляд Какаші набув цілковитого здивування.

• Ніколи про це не думав.
• Добре, почнемо.

Тейваз схопила себе за зап’ясток та спробувала утворити в долоні блискавку, але ніякого результату не прослідувало. Тоді дівчина видихнула, закрила очі і спробувала ще раз, але яскраво уявляючи немов вже готовий результат. Вона відчувала, як тепло почало розтікатися її тілом, а потім перетекло повністю в її руку, починаючи гріти все більше, аж поки не перетворилося на суцільний жар.

• Тейваз, зупинись!

Какаші розірвав її скріпленні руки, виводячи праву, в якій і відбувалася концентрація, в сторону, але не зміг ухилитися вчасно, тому потік, схожий на переплутаний клубок неконтрольованих блискавок, все ж трішки зачепив його бік. Характерниця відкрила очі з його вигуком, через біль.

• Какаші…

Тейваз перед собою побачила шінобі в масці, який однією рукою тримався за скривавлений бік, а іншою за її зап’ясток, було видно, що йому боляче, але Какаші посміхався. Довкола стояли товариші, які вже не поділяли радощів.

• Що сталося? Це я зробила?
• Не переймайся. Це лише подряпина, краще подивися на свою руку.

Характерниця забрала її і зрозуміла, що вся долоня, навіть частково передпліччя в сильних опіках.

• То в мене вийшло??!
• Так, але, будь ласка, більше не закривай очі.
• Вибач, Какаші.

Характерниця хотіла кинутися до нього, але натомість застигла на місці з винуватим виразом обличчя.

• Та ні, я про тебе. Мій бік – не твоя вина, можна сказати, я сам наскочив, коли намагався змусити тебе припинити концентрувати чакру.
• Для цього і потрібні печатки. – сказав Шікамару. – Вони допомагають також і уникнути подібних ушкоджень, а без них, ти немов ходиш… – хлопець замовк та потім засміявся, – наосліп, що, в принципі, щойно і було.
• Не має значення. Зі справжньою блискавкою так само було і вогнем, якщо контролюєш їх саме на долоні, а не у повітрі, але я швидко опанувала це. Щоправда, я ніколи нормально не розуміла пояснень, особливо теоретичних, тому завжди всьому вчилася лише на практиці, через купу помилок та провалів, тому і тут підкорю цей чортів розряд.
• Мені подобається твій запал, – озвалася Хана, – але не думаю, що зараз це все ще актуально. Тобі треба вилікувати та поберегти руку до місії.
• Ні. Тим паче, з новою чакрою на мені все заживає, як на собаці, та і, до речі, заживляючи собака в мене теж є.
• Немає, якщо ще раз так мене назвеш.

Шостим тренувальним майданчиком пронісся хор із сміху.

• Добре, переконала. – Хана трішки заспокоїлася. – Але давай перенесемо це на завтра?

Запалилися ліхтарі.

• Присвятимо весь день виключно блискавці, але на сьогодні все, добре?
• Та і ліхтарі ліхтарями, але темрява – це ті самі закриті очі.
• Добре, майстре тіней, переконав. Тоді ходімо.

Кіба поглянув в бік сусіднього майданчика, де збирали свої речі Х’юґо.

• Ви йдіть, а я трішки пізніше. Тільки Хано, забери Акамару, бо він зголоднів, та залиши і мені вечерю хоча б цього разу.
• Що? Я залишала, просто мама сказала, якщо не прийшов вчасно, отже не голодний і доїла сама, я навіть не встигла нічого сказати.

Брат на неї прискіпливо подивився.

• Добре, залишу в твоїй кімнаті.

Кіба всміхнувся, подякував сестрі і коли всі пішли, то хлопець повернувся на лави, обперся спиною об стовп та дістав блокнот із портфелю, до якого був прикріплений механічний олівець. Він розгорнув на чистому аркуші та прийнявся знову тренуватися в скетчах людських облич, періодично зупиняючись та задумуючись про те, з чим ці скетчі були пов’язані.

• Гей, – окликав його знайомий голос через плече і він одразу впізнав запах, тому з переляку, аж впав з лави, – шия затонка і місце для очей занадто високо позначив.
• Що ти тут робиш? – запитав Кіба, обтрушуючи штани.
• Здається, – все так само спокійно продовжив говорити Неджі, нахиляючись за блокнотом, – ти прекрасно бачив.
• Віддай! – Кіба хотів вихопити назад у нього свій блокнот з малюнками, але Неджі викрутився. – Я не потребую твоїх порад!
• Оу…

Х’юґо розгорнув блокнот саме на сторінках, де декілька разів були намальовані пари очей з б’якуґаном.

• Та віддай ти вже!

Кіба таки забрав блокнот у хлопця і сховав собі до куртки.

• Це не те, що ти подумав.
• Просто тримайся від неї подалі.
• Від кого? – здивувався Кіба.
• Від пані Хінати.
• Хінати? Так ми з нею з однієї команди.
• Ти знаєш про що я. Навіть не думай її образити.
• Більше за тебе?

Неджі настільки злісно поглянув на хлопця, що той аж заціпенів, але помітивши це, кузен Хінати втомлено видихнув та відвів погляд у бік.

• З собою я сам розберусь. – поправивши рюкзак на плечі, Неджі розвернувся, щоб вже піти додому.
• Чуєш, – старший товариш зупинився, але не розвернувся назад, лише злегка поглянув через плече, – а ти що малюєш?
• Так, я теж малюю, тільки, видно, давніше за тебе.
• Що?! – Кіба геть почервонів. – Яке теж?! Я не малюю, це просто так, маячня, олівець розписую!

Неджі посміхнувся.

 

• Олівець не потрібно розписувати, як і ховати від мене блокнот. Я ж не твоя мама, щоб жартувати над тобою через, типу, дівчачі вподобання. І якщо хочеш, можу тобі дати декілька уроків?
• Уроків? – Кіба нервово ковтнув. – З тобою? Це наодинці типу?
• А тобі що, група підтримки ще потрібна чи алібі для мами?
• ТА ПІШОВ ТИ! Не потрібні мені уроки малювання від генія ще і в цьому! І ніяке алібі для мами! І в мене вона хоча б є!

    Вена виступила на чолі у Неджі, зуби, аж зціпило, але він нічого не відповів, а просто пішов, як і попросили.

• Так! Вали звідси! Чортів геній!

Продовжував агресувати Кіба, аж поки геть вже не було видно силуету в темряві, лише тоді хлопець заспокоївся і дозволив смутку таки оповити себе, та сів під лавкою.

• Здається, я таки повний бовдур.

 

Глава восьма

 

Середина червня.

• Патороч якась.

Шікамару, ще повністю оповитий сном, сів на ліжку-футоні не розуміючи, якого чорта дзвенить будильник, якщо він його навіть не заводив. Хлопчина встав та прочовгав до годинника.

• Е? Я міг собі спокійно насолоджуватися снами найближчі півгодини ще точно. Якого?

Він потрусив годинника.

• Якого ти не замовкаєш? Е? – до нього нарешті дійшло. – Це не ти дзвениш.

Шікамару поставив годинник назад, зняв ризику з зап’ястку, щоб зав’язати волосся та вийшов до коридору, де звук лунав вже гучніше.

• Тейваз… – з розпачем промовив Шікамару і відсунув двері до її кімнати.

Характерниця лежала повністю під ковдрою, лише ніс стирчав, а будильник в зоні її голови, чи там, де вона мала якраз бути на думку хлопця, галасував без упину. Шікамару вимкнув його та почав ногою розгойдувати спляче тіло їхнього гості.

• Тейваз, вставай. Якого ставити будильник так рано і все одно не прокидатися?

У відповідь він почув щось нерозбірливе.

• Ти мене намагаєшся проклясти чи що? То не переживай, це і так перед смертю встиг зробити Третій, написавши рекомендацію в чуніни. Та вставай вже, – Шікамару трішки сильніше вдарив по ковдрі, – не мені ж одному страждати. І чому це я тебе буджу, хіба не дорослі то мають робити з дітьми? І, як дівчина, ти могла б вже і сніданок мені приготувати.
• Подавишся. – з сильним акцентом пробурмотіла Тейваз з-під ковдри.
• Хлопче, – у відкритому вікні показалася руда вовча морда, – я б краще цього не робив. Вона ще та самиця зранку, давай краще я сам. Мені не звикати.

Самуїакі застрибнув до кімнати, повернувшись із вранішнього полювання.

• І зранку, і голодна, і ще там колись. Схоже на те, що вона сама по собі ще та самиця.
• Я все чую. – знову, дещо ламано, але розбірливо промовила дівчина.

«Хоч і не впевнена, що таки все правильно розумію».

• Та вкуси ти її вже, може і збадьориться.

Вовк заліз мордою під ковдру й вп’явся зубами в гомілку, іншою ногою отримавши злегка по носі.

• А щеням, – Самуїакі сів біля футона, трясучи мордою, – вона мене брала до себе під ковдру і обіймала.
• Не ламай комедію, брешучи. Я не знала тебе щеням.

Тейваз скинула ковдру та сіла на ліжко, її волосся було сильно розкуйовджене, а пасма не могли дійти згоди в кольоровій гаммі.

• Дівчата такі прекрасні зранку.

Тейваз роззирнулася по бокам, в пошуках подушки, яку зазвичай використовувала лише для читання, але згадавши, що тут вона не здатна жодної книги осилити, тому і подушки не має, а отже і нічим жбурнути за сарказм, тому просто вирішила спопелити хлопця поглядом. Шікамару у відповідь, як дивився сонними, напівзакритими, абсолютно байдужими до світу очима, так і продовжив.

• Нащо ти завела так рано будильник та ще й не вставала?
• Щоб тебе розбудити.
• Ну, це я зрозумів.
• Щоб хоча б на першу місію не запізнитися.

Шікамару, згадавши склад сьогоднішньої команди, ледве проковтнув сміх, через що видав звук, схожий на те, немов його в живіт вдарили.

• Ти що, постійно запізнюєшся?
• Тільки зранку. А так, то і раніше часто приходжу. Наче ти не помітив.
• Не приділяв тому уваги. Добре, я перший в душ, в тебе п’ять хвилин, але не засни і зустрінемося на кухні. Там вже має бути щось, бо батько рано втікає на роботу.
• Втікає?
• Я звичайно маму люблю, – Шікамару вже стояв у дверях, збираючись виходити, – але теж би від неї з самого рання тікав.
• Знаєш, бовдуре, я щось жодного разу не помітила, аби твій батько бажав уникнути спілкування зі своєю дружиною.
• Бо ви всі жінки однакові, особливо ти часто нагадуєш маму.
• Я не така сама!
• Ага! – Шікамару посміхнувся та вказав на Тейваз пальцем, немов спіймавши її на гарячому. – Ти все ж визнаєш, що у мами нестерпний характер!

В нього полетів чобіт, але хлопчина встиг ухилитися.

• І серйозно, Тейваз, – продовжував говорити Шікамару, але не показуючись із-за дверей, – зміни ти їх вже на сандалі. Так, температура в нас не пекельна далеко, але і чоботи це занадто вже.
• Дякую, але мені вистачить і постійно забивати пальці об меблі, залишу їх хоч цілими в бійках. Це ви дивні.

Шікамару закотив очі та пішов приймати душ.

***

• Що, чужинко, твоя перша місія? – запитав Котецу на виході із селища, поки Ізумо вносив дані до журналу. – Як думаєш, які в тебе шанси на повернення?

Хлопці занадто підозріло, на думку Тейваз, поглянули на неї.

• Так, стоп. – характерниця теж зміряла їх прискіпливим поглядом, наставивши на них вказівний палець. – Ґенма мене вчора, коли ми зустрілися біля складу озброєння, теж саме запитав. Слово в слово.
• Хіба? – в один голос перепитали хлопці та, ніяково всміхаючись, схопилися за потилиці.

• З чого б це?
• Оце так співпадіння!
• От і я так думаю. – очі Тейваз ще більше звузилися. – Ви що, заклалися на мене?

Котецу з Ізумо перестали посміхатися та заперечно захитали головами.

• А, ну, – Тейваз обперлася долонями на стійку столу пропускного пункту та трішки підтягнулася, щоб ближче нахилитися до ніндзя, – зізнавайтеся, які ставки ви зробили?
• Ну, я, що ти одразу на лікарняну койку потрапиш.

Ізумо дав товаришу запотиличника.

• А ти?! Зізнавайся.

Шікамару з Самуїакі стояли збоку, намагаючись всіма силами ігнорувати те, що відбувалося. Ізумо не збирався розкриватися, не зважаючи на спопеляючий погляд, що не відводився від нього, але друг сам його ледь не видав:

• Проте Ізумо з Ґенмою так взагалі… – не встиг договорити хлопець, бо знову прилетіло по потилиці.
• Так взагалі що? – Тейваз сподівалася, що не засміється, зламавши всю свою грізну гру.
• Що тут відбувається? – підійшовши, одразу поцікавився Какаші.
• Ці бовдури, – байдуже відповів Шікамару, – спалили вчорашній тоталізатор.
• Шікамару! – обурився Котецу. – Які це ми тобі бовдури? В тебе жилет і той на виріст ще бути не перестав.
• Але ви так тупо погоріли.
• Не перекидай з хворої голови на здорову. – спалахнув Ізумо. – Я взагалі тут теж жертва.
• Які. Були. Ставки? – не здавалася Тейваз.
• Та припини, – Какаші поклав долонь на її плече. – Ти певно не так все зрозуміла. Ніхто б не закладався на свого товариша, правда хлопці?
• Але ж ви самі поставили на…

Цього разу Котецу встиг ухилитися від руки друга, але не від грізного погляду шінобі в масці, тому все одно замовк на півслові.

• Ти теж зробив на мене ставку?

Тейваз, розвертаючись до Какаші обличчям, скинула його руку і вп’ялася поглядом.

• Не розумію про що вони.

Какаші знизав плечима, схопив характерницю за лямку рюкзака та потягнув до воріт, ігноруючи прокльони. Шікамару з вовком поспішили за ними.

• Стовідсотково поставив на те, що я провалюся на першій же місії, а то і взагалі загину.

Продовжувала тему Тейваз, крокуючи поруч із командиром, коли вони вже вийшли за територію Листя в напрямку іншого селища, де мали зустрітися із вагітною коханкою покійного феодала.

• Я ж сказав, термін тобі – дві місії.
• Я ж сказав, термін тобі – дві місії. – перекривила його Тейваз.
• А я думав, що Шікамару тут наймолодший.

Характерниця видала, щось схоже на глухий рик, склавши руки на грудях.

• І це, добре, що ти не так сильно нафарбувалася, а то бідна дівчина, народила б ще передчасно.

Тейваз повільно повернула голову в бік Какаші та з награною злістю поглянула на нього не кліпаючи, але цієї ж миті перечепилася об камінь і ледь не впала.

• О, боги… – прокоментував Самуїакі. – Ти, як завжди.
• Краще дивись частіше під ноги, а не на мене.

Характерниця хотіла було щось сказати, але натомість таки вже дивилася перед собою мовчки, відійшовши трішки вперед, аби ніхто не помітив рум’янцю на її щоках. Та вона дійсно більше не хотіла настільки агресивно гримуватися, як полюбляла це робити всі останні роки. Чесно кажучи, декілька днів тому, вона дещо злукавила в розмові з Какаші, адже вдома часто ховалася за макіяжем, навіть не на місіях, але чомусь не тут. Та все ж, грим – був невід’ємною частиною її походження, яке вона не бажала забувати, тому і сьогодні нанесла дві чорні паралельні смужки над та під правим оком, одну, товстішу, вниз по підборіддю та два півкола біля лівого ока. А от з волоссям вже не було ні часу, ні бажання морочити голову, тому Тейваз просто одягла на голову, спустивши на чоло, сплетену пов’язку-вінець, яка перегукувалася з візерунком на плахті, та закрутила ззаду в неї волосся, випустивши два короткі пасма по бокам від обличчя.

• Какаші? – запитала характерниця не озираючись. – А як мені до тебе звертатися?
• Та звертайся, як хочеш, мені байдуже, але чим тобі вже моє ім’я не вгодило?
• А мені прізвище твоє більше б вгодило.

Какаші подавився повітрям та аж закашлявся, Тейваз не зупиняла своєї ходи і не розверталася, бо розуміла, що краще зараз нікому не бачити її переляканого обличчя.

«Чорт, не втрималася. От би зараз розвіятися за вітром».

• Розслабтеся, – Шікамару постукав вчителя по спині і вони пішли далі, – вчителю Какаші, вона не претендує на вашу стару, збочену душу самітника. Просто звикайте, в неї жарти геть без гальм, варто їй лише потрапити в комфортне середовище.
• Ага, – долучився до розмови Самуїакі, – я вже сотні разів встиг почервоніти через неї перед людьми. Ще якби жартувати вміла, а то вічно якусь дурню мелить.
• А якщо серйозно, – продовжила Тейваз, ігноруючи підколи друга, – то це у вас тут наче не прийнято просто так звертатися, особливо до старших, а між нами роки три різниці. В моєму світі ми б були практично ровесниками, але за Хребтом все інакше. Хоч мені й допомагали багато ваших шінобі, але саме батько Шікамару став вчителем і приділив найбільше часу, аби познайомити мене із Листям та його законами, Хана з Кібою – тут все ясно, у Шікамару просто вибору не залишається, як терпіти мене, пані Йошіно, а з Ґаєм у нас якось особливий зв’язок утворився сам по собі, – характерниця засміялася, – та і з ним весело, ніякого відчуття вікового розриву, так само поладнали і з Шідзуне та, як не дивно, Сакурою, вона набагато розумніша й відповідальніша, ніж мала б бути у своєму віці. Лише щодо Асуми та Куренай, ні, вони чудові, але я досі чомусь уникаю до них звертатися напряму на ім’я. Можливо справа в тому, що вони, як і всі інші, крім маленької групи людей, не знають звідки я прийшла насправді і просто думають, що я байстрючка Чооші із невеличкої, маловідомої країни, а мене то совість душить, бо з ними хочеться бути чесно. Не знаю.

• І нащо ти мені це розповідаєш?
• А? – Тейваз відчула сильний сором, навіть невеличку ненависть до себе. – Я просто відповідала на питання ж…

«Дурне базікало. Боже, та що зі мною?! Чому в мене вже не виходить бути байдужою та холодною? Я стільки років над цим працювала, щоб потрапити сюди і знову вести себе, як пришелепкуватий клоун? Я не хочу знову ходити вічно усміхненою, бути з усіма привітною та дружелюбною. Та що ж сталося? Не встигло пройти декількох місяців тут, як я знову стаю тією доброю слабачкою, що вічно соромить себе перед людьми, відкривається їм аж занадто, такою, як була колись, ще дитиною. Заберіть це від мене, заберіть цю можливість знову відчувати, – Тейваз різко злякалася своїх же власних бажань, – але нізащо не забирайте мене звідси, ні, ні, ні, нізащо».

• Семпай. – втрутився в розмову Шікамару. – Якщо хочеш, то Какаші-семпай.
• Не думаю, що це підходить, Шікамару. Я ж ніяк і ні в чому не наставляю Тейваз, не допомагаю.
• Ви хочете, щоб вона зверталася «командир» чи може «пан»?
• Не вважаю за потрібне, якось змінювати наше спілкування заради однієї місії.
• Ха! Я б не поспішав так. – Шікамару трішки лиховісно всміхнувся. – Якщо Тейваз добре себе покаже в цій місії, то вона, на весь період навчання Наруто та Сакури, стане постійним членом вашої команди. П’ята попросила і мене написати короткий звіт, як повернемося, додавши його до звіту батька щодо результатів навчання.

Какаші мовчки подивився у спину характерниці та важко видихнув.

• Не хвилюй…теся, – якось тихо та озвалас, – я ніколи не була відмінницею… Какаші.
• Хей, я ж нічого не сказав.
• Все і так ясно. Ваше ставлення до мене за ці декілька місяців, що ми бачилися, занадто красномовне.
• Ну, взагалі-то, ми бачилися лише декілька разів. Не варто на їх основі робити висновки.
• Цього досить. Але не переживайте, – «Знову на Ви? – подумав Какаші. – Ну, певно, це все ж на краще.» – я не змішую особисте з робочим, тому це ніяк не вплине на нашу командну роботу.

На пару секунд Тейваз озирнулася, щоб навмисно всміхнутися своїй першій команді по цей бік Хребта Мороку, але Какаші навіть не помітив, його ще від її останніх слів, мов блискавкою вдарило.

«Дурень».

• Хей, Тейваз, – шінобі навмисно зробив голос більш привітним, – можна дізнатися, куди ти так поспішаєш?
• Дурне запитання.
• А ти хіба дорогу знаєш, що чкурнула попереду всіх?

Характерниця різко зупинилася, що Шікамару, який вже встиг задуматися собі, споглядаючи природу довкола, ледь не врізався в неї.

• Ой… – Тейваз розвернулася, але намагалася сховати ніяковіння, – там якраз попереду вже закінчується ліс, як я бачу, і буде перша розвилка, так?
• Ага. Не поспішай. – Какаші порівнявся з підопічною, кивнувши, щоб всі продовжувала йти. – До речі, якщо хочеш знати, – чоловік поглянув в небо, говорячи, – я поставив, що ти повернешся до Листя з повністю виконаною дебютною місією і без значних ушкоджень.
• Правда? – Тейваз щиро здивувалася, мов дитина, вона геть не очікувала такого почути, почути, що в неї хтось повірив, ще і саме цей шінобі, який точно просто так не похвалить, особливо після того, що вже було наговорив. Тому вона одразу поглянула на Какаші з цілковито невинним обличчям, абсолютно забувши, що щойно пообіцяла ж собі придушувати емоції, але він так і продовжував дивитися в небо. – До речі, все хотіла спитати, а хіба нас не замало для охорони дівчини, яку хочуть вбити впливові люди, бо вона носить в собі єдиного прямого спадкоємця країни Рік?
• Добре, що ти також погоджуєшся, що двоє шінобі для такої місії замало.

Какаші поглянув на характерницю всміхаючись та намагаючись втримати сміх.

• Гей! – Тейваз штовхнула його трішки в бік, щоб Какаші похитнувся, але не впав. – Не списуй нас із рахунків!
• Так, – погодився Самуїакі, – бо собачої крові в мене хоч і мало, але у взуття насцяти і я можу.

• Добре, добре, жартую. – Какаші підняв руки на рівні грудей, долонями перед собою. – Але якщо подумати, ви справді не ніндзя. Не хочете прийняти участь у наступному іспиті на чунінів?
• З дітьми? – дещо скривилася дівчина.
• А тобі що, звикати?
• Що ти цим хочеш сказати, Шікамару?
• Нічого неочевидного.
• Я попрошу, – перебив їх Какаші, – ці діти ще і фору можуть дати, та все одно перемогти дорослих. Але ти б перевірила свої навички, саме, як один із нас.

Тейваз нічого не промовила, але справді задумалася над питанням, хоч відповідь свою знала вже наперед.

• Досить ставитися до мене, як до новачка, як до дитини.
• То не веди себе, як мої однокласники.
• Шікамару… – Тейваз глибоко вдихнула та випустила повітря, разом із злістю, а тоді знову повторила запитання до Какаші. – Так, а що там із кількістю?
• Ми лише доповнення. В тієї дівчини є своя охорона, точніше залишки охорони батька дитини, які визвалися супроводжувати її та охороняти дитину до народження чи поки вона не зможе посісти трон. В країні Гарячих Джерел є один феодал, даймьо, що був другом правителя країни Рік і він пообіцяв їм прихисток.
• Залишки?
• Більшість приватної охорони правителя перебили, інші просто перейшли на сторону його брата, бо нащо дивитися на журавлів в небі, точніше в утробі? Сама дівчина змогла втекти лише до нашої країни, попросивши захисту, бо її листування з другом покійного правителя було викрито і її б зловили на тому кордоні, тому вони і змінили маршрут. В принципі, єдиний небезпечний відрізок дороги – це як тільки ми заберемо її з храму та поки не перетнемо кордон країни Гарячих джерел, далі найманці не матимуть права йти, інакше це загрожуватиме воєнним конфліктом. Але країна маленька, друг покійного живе майже на її початку, тому ми супроводжуватимемо їх до самого кінця. – Какаші помітив, наскільки уважно весь цей час характерниця слухала та дивилася на нього. – Ем, що? В мене щось не так з обличчям, ой, тобто з маскою? Волоссям?

Тейваз ще якусь мить не відводила від нього погляду, а тоді посміхнулася та відповіла:

• Та ні, все добре, … семпаю. – і відвернулася, щоб приховати рум’янець та, в принципі, сховатися від реакції Какаші.
• Тейваз?
• Га?
• Я бачу в тебе руки повністю зажили?

Характерниця подивилася на свої долоні, покрутивши їх.

• Так, жодних слідів і більше жодних опіків під час виконання техніки.
• То ви з Ханою таки впоралися.
• Так, ще Асума допоміг контролювати чакру і навчив переносити її на шаблю.
• Он як? Асума?

«Я ж сам відмовився її тренувати, сам захотів триматися подалі, то що це тоді за відчуття таке? Немов я знову втратив своїх учнів…»

• А як твоє поранення? Воно було гіршим за опіки, хоч і невеликим.
• Ніяк не турбує, не переживай, скоро повністю затягнеться.

Наступний відрізок шляху вони йшли мовчки, аж поки Какаші не запропонував зупинитися та розбити табір на обід.

• Це перша та остання зупинка перед початком самої місії, далі вже буде не до розслаблення, тому поїжте, перепочиньте і вирушаємо.

Какаші зняв рюкзак та стрибнув на дерево.

• А ти не їстимеш?
• За часи в Анбу, я звик до поживних пігулок. Так швидше і простіше. – шінобі зручно вмостився на гілці, дістав книгу, закривши нею пів обличчя, та час від часу, як було видно, таскав щось із сумки до рота.
• Ну, добре…

Поки Тейваз рилася в портфелі, до неї підійшов Самуїакі та вкусив за руку.

• Ти що, теж не з нами будеш?
• Сама то їж, я піду щось свіженьке вполюю.
• Тільки не заходь у селища та на пасовиська!
• Так-так.
• Самуїакі!
• Так-так. – почулося вже з хащів.
• Одного так було б достатньо!
• Не може бути. – собі під носа пробурмотів Шікамару, ламаючи та кидаючи до рота крекер. – А що ти їси?

Хлопець подивився на Тейваз, яка з набитим ротом та червоними вустами теж здивовано поглянула на нього.

• Солодкі пельмені твоєї мами. – більш-менш розбірливо відповіла характерниця. – До речі, дуже схоже на вареники з вишнями моєї бабусі, прямо дуже, лише форма інша.
• Ти взяла на місію обід з дому?
• А що тут такого?
• Ти взяла мамину їжу на місію?
• Шікамару, що за комплекси? Вони смачні, то чому я мусила відмовлятися від смачної, домашньої їжі?

Шікамару ошелешено поглянув на характерницю та легенько вдарив себе по чолі.

• Ти не перестаєш дивувати.
• Ой, скажи чесно, що теж хочеш. – Тейваз з чортенятами в очах подивилася на хлопчину.
• Я на місіях віддаю перевагу ІРХ шінобі і тобі раджу.
• Та я краще за білками піду разом із Самуїакі. – характерниця протягнула інший бенто Шікамару, штурхаючи його ним у плече. – На, тримай. Твоя мама знала, що ти теж захочеш. Не прикидайся, бери.

Шікамару ще думав покорчити із себе серйозного чуніна при виконанні, але майже одразу здався та забрав бенто, викинувши крекер через плече. Тейваз переможно загиготіла.

 Ще до заходу сонця загін дійшов до місця зустрічі із наложницею померлого правителя. Дівчину майже одразу всадили в паланкін з цупкими занавісками, але Тейваз встигнула її розгледіти.

• Вона ж геть дитина!
• Не галасуй. – спокійно відповів Какаші.
• Але ж, вона молодша за Шікамару. Діти не мають народжувати дітей. Вони не мають ставати чиїмись іграшками, вони…
• Мають лише помирати? – перебив на півслові Какаші.
• Ні…
• Вітаю тебе в нашому світі.
• Але ж це не Середньовіччя якесь. – собі під носа прошепотіла Тейваз.
• Що?
• А чому ви ігноруєте існування коней? Печатка є, а самих тварин ні? Ну, точніше, добре для ніндзя, коні часто можуть стати просто тягарем, але от зараз, чому саме ноші, чому не карета?

Какаші і сам не знав, що йому відповісти, натомість мав, що спитати:

• А там за Хребтом не так? У вас діти не вмирають, їх не дарують правителям?
• Ні, це незаконно. Звісно, все залежить від країни, але діти часто це просто невинні жертви, їх ніколи не відправлять на заклання. Так, є ті місця, де вони страждають більше, а де менше, але такі порядки, як у вас, давно вже вимерли.
• Але і вони більш беззахисні, так? – запитав Шікамару. – Не здатні за себе постояти?
• А у вас що, не лише діти-ніндзя на це здатні? Звичайні, цивільні дітлахи теж? Наче ж от взяли і підклали маленьку дівчинку під старого, огидного, товстого діда.
• Ну, – продовжив Какаші, – з того, що я чув, він не був ні старим, ні товстим, а досить навіть вродливим та молодим.

• Фу. – скривилася характерниця. – Стало ще огидніше.
• І важко ж тобі буде в нашому світі.
• Не треба судити, коли нічого про мене не знаєш.

Какаші уважно поглянув на Тейваз, намагаючись зчитати, що в неї зараз у думках, але не зміг навіть припустити, тому далі йшов вже мовчки. Інші теж не переривали тишу, лише десь позаду чулися обривки розмови між Самуїакі та одним із приватних охоронців наложниці.

• На диво все тихо. – сказав Шікамару, коли вони всі зупинилися на нічліг.
• Так, – погодився старший із трьох охоронців на ім’я Ґенро, – це не добре.

Для наложниці поставили намет, всі інші, включаючи шінобі, мали спати просто неба в лісі, як і зазвичай.

• Добре, – звернувся до команди Какаші, після трапези, – я першим заступаю на варту, через три години розбуджу тебе, Шікамару, потім ти Тейваз. Охоронці так само.
• Просто цікаво, – почала була характерниця, – у вас в шінобі є стільки різноманітних технік, але ви не придумали щось ліпше за пастки, аби можна було вночі спати, а не стояти на варті?
• Якщо вважаєш, що не справишся на першій місії із цим, то так і скажи, змінимо розклад.
• Я ж просто спитала. – Тейваз перевернулася на бік, спиною до всіх. – Добраніч, хлопці.
• Очі хоча б закрий. – сказали два ока, що світилися в хащах прямо навпроти обличчя характерниці.
• Га? Самуїакі, чого тобі?
• Якщо вже збрехала, що збираєшся спати, то хоч очі закрий.
• Про що ти, вовче?

Поцікавився Какаші у Самуїакі, але, натомість, хотів було відповісти Шікамару.

• Вона…
• Хлопці, замовкніть, будь ласка, і дайте поспати, поки є час, вона сама може з собою розібратися.

В хащах стало темно, Шікамару просто видихнув, теж збираючись спати, а Какаші окинув їх поглядом, тоді розвернувся, перекинувся знаками із охоронцем, що теж першим заступав, і пішов зайняв місце для варти.

• Семпаю?
• Ще не спиш. – зауважив Какаші, коли до нього наблизилася Тейваз.
• Я забула у вас дещо уточнити. – він кивнув на знак того, що готовий слухати і покосився на неї периферичним зором, а характерниця так і залишилася стояти за його плечем, дихаючи йому в потилицю. – Який статус у тих, хто нападе на нас, точніше на наложницю?
• Що ти маєш на увазі?
• У нас ціль захистити пані Міаку будь-якою ціною чи нападники мають залишитися живими і ви їх здасте поліції?
• А як би ти вчинила із людьми, що погодилися вбити вагітну дівчину?
• В мене вдома не так то просто отримати право на вбивство, а тут ні слова про подібне не було, от і питаю.
• Право на вбивство?
• Так, аби не потрапити до в’язниці навіть за самооборону.

Какаші відвів погляд, а тоді через пару секунд мовив:

• Ні. Це справи шінобі, а завдання є завдання. Вони, якщо знадобиться, вб’ють нас, а отже і ми маємо ті ж права, отримавши це завдання. Та і ранг передбачає подібне. Звісно, бувають випадки, коли вбивство не бажане, але це не він.
• Це все, що я хотіла почути. Семпаю.

• Інколи, – сказав Какаші не озираючись силуету, який вже відходив від нього, – мені здається, що в тобі дві абсолютно протилежні людини сидять. Від твого погляду то змерзнути на смерть можна, то… то всміхаєшся постійно.
• Про вас я б так само сказала.
• Хм.

Почалася варта. Какаші задумався, що якщо все пройде без пригод, що, звісно, навряд чи, то вони до наступного світанку доберуться вже до країни Гарячих Джерел, якщо не ставатимуть знову на ніч. Шінобі подув в долоні та розтер трішки задубілі пальці.

• Місяць такий, що і не почитаєш, тут і розгледіти ворога буде важко. – пробубнів він собі під носа. – Але почути запах людини в лісі не так то і складно.

Какаші поглянув догори, де було чудово видно зоряне небо поміж дерев.

• Гарно…

До нього підійшов Ґенро та мовчки вказав на зап’ясток, імітуючи годинник. Какаші кивнув та пішов розбудив Шікамару, аби помінятися, а сам збирався якомога швидше заснути і бажано без сновидінь. Тейваз так і лежала на тому самому боці, вовка ніде не було чутно, але Какаші відчував, що Самуїакі там, де і був до цього. Ліс спав, лише де-не-де чулися звуки нічних тварин та шелестіння листя.

 

***

*лунає*

• Тейваз.

Характерниця моментально відкрила очі та схопилася за шаблю. Навпроти неї, в непроглядній пітьмі, знову світилися два ока. Нічого не було чутно, крім рівномірного сопіння людей, взагалі нічого, навіть сов чи мишей. Самуїакі не кліпав і Тейваз зрозуміла, що він насправді дивиться крізь неї. Її очі почали пристосовуватися до темряви, а чуття прокидатися.

• Суууука, – з голосом повним відчаю просичала Тейваз, – я ж тільки була заснула.

Характерниця скочила на ноги, в чому і спала: одна вишита сорочка та розкуйовджене волосся, і в два кроки стрибнула до намету, одразу відрубавши чотирьом білим зміям голови.

• Ну, чому завжди змії! Я їх так люблю, а вони вічно проти мене. – визвірилася Тейваз, заходячи до намету.

Какаші теж вже прокинувся, встигнувши оцінити ситуацію в таборі: Шікамару з командиром охорони не було видно, інші двоє мертві, зрозумів він, перевіривши пульс.

Шінобі в масці вилаявся.

• Що там, Тейваз?
• Пані Міако? – характерниця, перевіряючи намет, запалила запальничку, яку встигла взяти із собою. – Все добре, можете ще поспати. Ми просто готуємося збирати табір. – всміхаючись, збрехала вона наложниці, а потім звернулася до Какаші. – Вже чисто. Самуїакі?!

Вовк цієї ж миті опинився в наметі.

• Вона на тобі.

Самуїакі кивнув, скалячись, та став перед лежачою дівчиною, яка з просоння ще не сильно розуміла, що щось не так. Тейваз вийшла з намету, перед тим запаливши гасові лампи, і якраз на шум повернулися Шікамару та Ґенро. Какаші, з кунаями в руках, був абсолютно готовий до нападу поки ще невидимого ворога.

• Як так сталося? – запитав охоронець, коли побачив два трупи.
• Шікамару, допоможи Самуїакі в наметі. – наказав Какаші, той кивнув та зник за полотном.
• Змії. – відповіла охоронцю Тейваз із сильним акцентом. – Вони послали змій. Жодного запаху чи шуму, так би мовити. Просто ми з вовком вже мали не раз справу з плазунами, він їх завжди чує. Але хто послав і де вони – це вже інше запитання.

Почувся дівочий крик із намету, Тейваз була найближче, тому першою увірвалася туди. Двоє ворожих шінобі проникли за допомогою стихії землі і саме вели боротьбу із Шікамару та Самуїакі, а дівчина забилася в куток, галасуючи.

• Пригніться, пані.

Дівча впало додолу, а Тейваз провела шаблею над її головою, розрізавши полотно намету, яке ж одразу просякло кров’ю.

• Я, бляха, тільки була заснула!

Потім Тейваз теж одним ударом відрубала голову тому, хто бився із Шікамару, благо, він був значно вищим за хлопця, а другого відкинула потоком повітря на вулицю, разом із Самуїакі.

• Вибач, друже.

Шікамару залишився із наложницею, а Тейваз вийшла на вулицю, де вже точилася запекла боротьба із шінобі селища Схованого у Камені.

• А чим я завинив? – прогарчав Самуїакі.
• Зволікаєш дуже.
• Аааа. – лише і встиг сказати вовк, перед тим, як кинутися на двох шінобі, що саме завалили охоронця камінням і по-черзі, але з неймовірною швидкістю, відірвав їм голови та кинув по сторонам.
• Дякую. – захекано відповів Ґенро, витираючи обличчя від чужої крові. – Вони мов нізвідки з’явилися.

Біля Какаші вже лежало двоє загиблих ніндзя, коли він збирався прикінчити ще трьох.

• О, ні, – Тейваз, побачивши Райкірі, кинулася до Какаші та пронизала одного ворожого ніндзя наскрізь шаблею, що лезо зупинилося аж перед самим животом шінобі в масці. А от куноїчі вона схопила за патли та відтягла до себе, – ділись. Вони мені завинили прекрасний сон.
• Ще раз скажи, – облизуючись, озвався вовк, – а то не всі почули.

Тейваз, не відповідаючи другові, перехопила куноїчі за шию та з усієї сили кинула її об землю, стиснувши горло, поки вона не перестала подавати ознак життя.

• Ну, взагалі-то, – підійшов до неї, вже вільний, Какаші, – це були мої.
• Зволікаєш дуже.
• Взагалі-то!

Але Какаші не встиг договорити, бо знову закричала наложниця, і він чкурнув до намету. Вже три трупи лежали на землі, ще один ніндзя стояв, із приставленим до нього кунаєм Шікамару, а інший тримав наложницю в заручниках.

• Ще крок і вона помр…

Його голова злетіла з плеч, а задня стінка намету була вже повністю розірвана, через неї і увійшла Тейваз, витираючи лезо шаблі від крові.

• Що ж, видно той братик дуже не радий своєму майбутньому племіннику. – характерниця оцінила обстановку. – О, Шікамару! А я думала, що поки сонечко не встане, від тебе допомоги можна і не чекати.
• Ха. Ха. – байдуже відповів хлопець, а тоді поглянув на Какаші. – Вчителю Какаші?
• Не треба. Я сам.

Какаші підійшов та перерізав останньому шінобі Каменю горло, після кинувши його до інших мертвих побратимів.

• Думаю, я знаю, хто з вас це зробив. – промовив Какаші, киваючи в бік вбитих.

Наложниця тихенько собі плакала в обіймах Тейваз.

• А ми що, допитувати не будемо?
• А ти що, не знаєш, хто їх послав?
• Збираймося і йдемо. – промовив єдиний вцілілий охоронець.

Шікамару, вийшовши з намету і побачивши всю картину, одразу запитав:

• Тих, що без голови, теж ти?
• Я схожа на ту, що відгризе зубами голову? – відповіла Тейваз, передаючи Міаку охоронцю.
• Ну… – хотів було пожартувати Шікамару, але передумав.
• Ні, мої он ті. – характерниця кивнула в бік мертвої куноїчі та шінобі, що лежали поруч. – А то вовчик-братик постарався. Бо хоч обезголовлення і найнадійніший варіант для переважної більшості нечесті, але й можна трішки додавати різноманіття.
• А ти виявилася не такою добрячкою, якою здавалася. – сказав Какаші.
• Та це навіть на ранкову гімнастику не тягнуло і ти не дав мені останнього покатувати хоча б.
• Любиш таке? – запитуючи, він поглянув дещо холодно.

• Ненавиджу, але роблю майстерно.
• А як називається твоя тактика? – продовжував шінобі в масці. – Я не вмію складати печатки, отже навіть іншим не дам змоги це зробити?
• Тактика називається, – Тейваз з-під лоба поглянула на свого командира, – я, бляха, тільки була заснула. Самуїакі, тепер задоволений?
• А я ж її вчора будив. – з круглими від здивування очима, згадав Шікамару. – Знаєте, вчителю Какаші, на всі наступні ваші ранкові місії, Тейваз буде запізнюватися. Я більше до неї в кімнату не зайду, хай той будильник хоч розірветься.

• Ну, а я постараюся і надалі ставити людей на варту так, щоб і мені її будити не доводилося. Хоча, це така цікава ідея, бо вона як скажена собака на ціпку, якби тільки можна було обирати час нападу на нас.
• Ви такі кумедні, пончики.
• Га? – не зрозумів Какаші.
• Хлопчики, Тейваз, хлопчики. – виправив помилку Шікамару і попросив вовка вкусити нарешті характерницю, але точно не за шию.
• Не за шию…

Прошепотіла Тейваз і перехопила погляд Какаші, дозволяючи собі задуматися, але усвідомивши, що вона взагалі не відводить очей, а шінобі вже дещо зашарівся, характерниця одразу повернула себе до реальності та пішла одягатися, збираючись цього разу просто заплести косу на один бік.

• Далеко? – неочікувано для самого ж себе, поцікавився Какаші.
• Траву потрогаю.
• Не зрозумів. – розгублено пробурмотів шинобі в масці, стоячи посеред лісової галявини.
• І добре. – відповів Самуїакі, поспішивши за характерницею. – Або ні.

***

Нести ноші вже не було кому, тому останній відрізок маршруту компанія збиралася подолати пішки. Не можна було не помітити засмучене і набрякле від сліз обличчя наложниці, але команда із Листя була раді, адже тепер темп їхньої подорожі пришвидшиться.

Після обіду вони зупинилися на заїжджому дворі, щоб перекусили, а Міака, ще й щоб могла перевести дух. Після їм трапилися на шляху декілька нових шінобі з Каменю, але цього разу миттєво з ними розправився Какаші, що наложниця навіть не встигла злякатися.

• Відчуття, – з підозрою промовила Тейваз, виходячи з-за кам’яної стіни, яку для захисту інших підчас битви утворив Какаші, – що ти змагатися надумав, бо я навіть шаблю не встигла витягнути? А я думала, що це фішка Ґая.
• Нічого подібного. – не приховуючи задоволення, відповів Какаші, одягаючи рюкзак назад. – Ви просто зволікали дуже.
• От, паск…
• Хто? Ну, Тейваз, як ти хотіла назвати свого командира?

 

• Пасссс…. – характерниці не вдавалося придумати іншого співзвучного слова. – ссскаль?

Якби Самуїакі міг, він би вдарив себе зараз по чолу на пару із Шікамару.

• Нам ще довго? – тоненьким голоском звернулася Міака до свого охоронця.
• Через годину ми перейдемо кордон країни Гарячих Джерел, а за пару вже будемо в повній безпеці.
• Сумніваюся, що ще будуть напади.

Промовив Какаші і виявився цілком правий, залишок шляху вони пройшли абсолютно без пригод, але прибувши в селище, одразу помітили наскільки порожні вулиці.

• Це не добре.

Прокоментував Ґенро, а наложниця міцно притулилася до нього, немов донечка до батька, в принципі, за віком воно так і виглядало.

• Крім того, – продовжував він, – нас мали вже зустріти. Десь тут знаходиться трактир, в якому і зачекаємо.

Компанія швидко знайшла необхідний заклад та з легкістю зайняла столик, бо відвідувачів абсолютно не було.

• Пане, – звернувся Какаші до господаря трактиру, – а де всі?
• Туристи чи що? – чоловік важкими очима поглянув на своїх гостей, а потім помітив протектори. – Чи що, значить. Карантин у нас, локальний та невеличкий.

Самуїакі одразу нагострив вуха.

• Карантин чого? Чому тоді вхід до міста вільний?
• Бо це драконяча шкіра всього-на-всього. Під загрозою діти та вагітні, а батьки теж стараються зайвий раз не виходити, щоб не принести додому. Ви замовляти щось будите?
• Так, давайте на всіх страву дня та чай.

• Пані, – Шікамару звернувся до наложниці, коли вже принесли обід, – судячи із вашого спокійного стану, ви вже перехворіли драконкою?
• Так. – ніжним голос і з посмішкою відповіла дівчина. – Та і ми вже в безпеці, чого мені тепер хвилюватися? З дитиною теж все добре.

Тейваз, з-під глиняного горнятка, поглянула на Міаку, сумніваючись чи вона взагалі здатна виносити дитину.

• В безпеці? Шікамару, що це за драконка така?
• Хвороба, якою найчастіше хворіють діти ще до 9 років і в них вона, ну, майже, проходить без змін. Незначна температура та висип, що схожий на сонячний опік і нагадує луску дракона, коли сходить з тіла, але якщо її підхопить дорослий, то в лічені години звалиться з ніг, жар буде такий, що майже нереально зігріти, а опіки, немов вилили кислоту. Та це вкрай рідко трапляється, адже в дитинстві її легко підхопити дитячим імунітетом, але і дорослі ризикують, якщо спора хвороби потрапить напряму в кров, тобто у відкриту рану, наприклад.
• Схоже на зміїний покрив, як її у нас називають. І справді, дитині вистачає простого карантину, дорослим щастить менше і навіть є смертельний ризик, якщо не надати допомогу вчасно, тому дітей навпаки посилають в гості до хворих, аби заразити. Але ти маєш рацію, Шікамару, нею дійсно всі встигають перехворіти в дитинстві.
• Доброго дня. Пані Міака? Пан Ґенро?

Біля їхнього столика з’явилася жінка, років сорока, в традиційному кімоно та з чорним, густим волоссям, складеному на потилиці.

• Так. – відповів чоловік.
• Я пані Юї і мене послав правитель за вами. Вибачте за затримку, в селищі зараз невеличкі проблеми з вільними людьми. Прошу, пройдемо на двір, там на нас чекає повозка з волами.
• І знову без коней… – сказала сама до себе Тейваз.
• Дякую вам, – тепер жінка говорила до Какаші, – що доправили нашу подругу цілою та неушкодженою. Але чи не могли б ви доставити пані Хокаґе цей сувій? Це дуже важливо та терміново.
• Так, звісно. – Какаші поклав сувій до портфелю.

Після того, як шінобі поновили запаси продуктів, всі вийшли на вулицю, попрощалися і команда із Листя вийшла за ворота селища в напрямку дому.

• Думаю, ми за добу будемо вже вдома, адже нам тепер не потрібно робити той гак та зайвий раз затримуватися. – припустив Шікамару, коли вони вже покинули межі країни і поки йшли цілковито безлюдною, гірською долиною вздовж річки.
• Т…т…так. – лише і зміг вимовити Какаші, перед тим, як втратити міцність в ногах.

Він би впав на землю, ризикуючи забити голову об каміння, якого тут було вдосталь, якби Тейваз його не встигла зловити та не усадила, але вже із допомогою Шікамару, спиною до великого валуна.

• Він весь горить. – зауважила Тейваз. – Хатаке, а ну зізнавайся, ти хворів в дитинстві тією хворобою?

Какаші ледве підняв голову та зумів всміхнутися.

• Та я, в принципі, в дитинстві маже ніколи не хворів.

Рука Тейваз так і тягнулася йому врізати, але вона вчасно це усвідомила, опустивши її.

• Чому ти не сказав? Чому вам хлопцям так важливо грати із себе крутіїв, в яких нічого ніколи не болить? – з кожним словом тон та погляд характерниці ставали все суворішими. – Хатаке, коли ти відчув перші недомагання? Чому змовчав про них?
• Не хотів, щоб ти ще більше заганялася.
• Тобто?
• Вибачте, вчителю Какаші.

Шікамару розстібнув жилетку командира та підняв гольф з безрукавкою, відкривши поранення від стихії блискавки, яке вкрилося довкола червоною шкірою.

• Аааааааа. – Тейваз губилася в словах. – Але ж, ти сам казав, що я не винна, нащо було приховувати, Хатаке?!
• А тобі то допомагало не картати себе? – він знову всміхнувся, а піт стікав йому прямо в очі. – Чи думаєш я не помічав, що ти постійно дивишся на цей бік?
• Але ж, ти міг сказати, ми б взяли ліки хоча б.
• Я вважав, що ми встигнемо повернутися, якщо таки і захворів.
• Мабуть, – мовив Шікамару, – температура у вчителя була вже тоді…

Тейваз потягнулася до бандани Какаші та зняла її.

• Пробач. – сказала характерниця, витерши піт з обличчя шінобі, а тоді намочила бандану в річці, віджала та пов’язала назад. – Треба його якось зручніше вкласти, Шікамару.
• Е, ні, перестаньте вже. – Какаші хотів встати, але Тейваз не дала цьому статися. – Зараз я трішки перепочину і ми підемо далі, тим паче, сувій просили доправити негайно.
• Ми все одно не зможемо вже рухатися в такому самому темпі, як планували.
• Тоді я відправлю сувій Паккуном, зараз тільки викличу.
• Це хто?
• Собака-ніндзю, нінкен.
• Як із клану Інузука?
• Ну, не зовсім, але щось таке.

Какаші трішки змінив позу і спробував застосувати техніку виклику, але нічого не сталося.

• Схоже, вчителю Какаші, вам трішки гірше, зовсім трішки, ніж ви думали.
• Вибачте. Зараз я спробую ще раз.
• Та сиди ти вже, Хатаке. – Тейваз знову силою всадила Какаші. – Самуїакі, ти ж єдиний із нас тут найшвидший, знайдеш дорогу до селища?
• Дуже смішно, жінко. Давайте свій сувій. Заодно хлопці в тиші побудуть, он хворому взагалі корисно.
• Просто гризони мене якомога смачніше і вали до П’ятої.

Двічі вовка просити не треба було, він виконав прохання і побіг, що є духу.

• Що ж, семпаю, тримайтеся за мої плечі і пішли, може до Нового року дійдемо.
• Так, дякую. – Какаші закинув руку на характерницю, яка просто обпікала Тейваз шию. – Тільки чого ж так холодно?

Шікамару з Тейваз переглянулися, поки Какаші намагався закутатися в жилет вільною рукою.

• По-ходу, не йдемо. – зауважив Шікамару, кидаючи рюкзак під камінь.
• Йдемо. – пробурмотів Какаші, скручуючись вдвоє, чим змушуючи зігнутися і характерницю, – тільки зараз зігріюся і йдемо.
• Ага. Патороч якась.

Шікамару подіставав з усіх рюкзаків постіль та зробив з того одне спальне місце для Какаші з купою, яких не яких, але ковдр і вони перетягли туди чоловіка.

• Ну, ось тепер я бачу зиск зі звичайних ваших простирадл на місіях, але логіки все ще не бачу…
• Пускай свою отруту трішки голосніше.
• Та так.
• Ну, так, то так. – знизав плечима Шікамару. Добре, що за цим валуном геть не вітряно. Розпали вогонь, а я назад до селища.
• Що? Тобто?
• Йому негайно потрібні ліки, ти, якщо підеш, є шанс, що заблукаєш і втратиш час, тому ти залишаєшся з ним. Спробуй його зігріти, розпали багаття, нам немає від кого переховуватися. Я за півдня повернуся.
• Але…
• Що?
• Я скоро втрачу здатність до мови, а якщо щось йому буде потрібне?
• Крім води і тепла, йому зараз нічого не потрібно, а ці слова ти вже точно вивчила. І це, слідкуй, щоб опіки не розповзлися по тілу, якщо тільки це станеться, то хоча б знімеш біль цим. – Шікамару дістав мазь із кишені та кинув в руки Тейваз.
• Що це?
• Брав для тебе, якщо знову обпалиш долоні.
• Оу…
• І так, якщо опіки ставатимуть виразками, зміни з нього одежу, яка торкалася ураженого тіла і кинь у багаття.
• Добре… але…
• Що але?
• А може все ж піду я, а ти залишишся з ним наодинці?

Шікамару здивовано підняв ліву брову та нахилив голову.

• Не веди себе, як дитина.
• Що?! – Тейваз скочила на ноги. – Знову ти за своє! Це взагалі-то тут ти дитина!
• А ведеш себе постійно ти, як підліток. Тусуєшся регулярно лише з дітьми, немов тобі не чверть століття майже, розберися вже зі своїми психологічними травмами, а то застрягла в одному віці давно, а час рухатися далі.
• Що… Ні, чому ти це кажеш?

Шікамару важко видихнув та опустив очі.

• Мабуть я трішки втомився, вибач, я давно хотів це тобі сказати, але точно не так.
• Але ти не правий, я часто відпочиваю з вашими вчителями.
• Ага, десь з краю, в зажатій позі, а тільки опиняєшся серед нас, так одразу…
• Все, – перебила його характерниця, – припини.
• Добре. Я пішов. Вода і тепло. І чесно кажучи, я б краще сам чекав тебе спокійно під валуном, споглядаючи хмаринки і, нарешті, побачив би обличчя вчителя Какаші, але раціональніше буде піти мені.
• Ви ніколи не бачили його обличчя?
• Ні. Напевно ніхто не бачив.
• Він що, завжди підчас місій на деревах їсть?
• Хм…
• Шікамару, а як ти хочеш, щоб я його зігріла? Не в багаття ж кидати, а ковдри і так всі на ньому, але він все одно тремтить.
• Серйозно?
• Ну, та? Був би тут Самуїакі, він би ліг на нього і швиденько зігрів своїм теплом.
• Молодець, Тейваз, думаєш в правильному напрямку.
• ЩО?! – щоки характерниці залилися фарбою.
• Кому з нас двох чотирнадцять?

Очі, мов по п’ять копійок, Тейваз перевела з Шікамару на Какаші, а потім назад.

• Патороч якась.

Хлопець пішов, залишивши характерницю наодинці із хворим шінобі в масці.

• І що мені з тобою роботи? Як взагалі за людьми доглядати?

Тейваз застогнала і сіла поруч, нахилившись, щоб знову змочити бандану, але коли намагалася зав’язати назад, то Какаші скинув її, схопивши Тейваз за руку.

• Не треба. Холодно.
• Добре, добре. Тільки відпусти мене, будь ласка.

Але Какаші не сильно розумів, що вона там говорить і хто говорить, проте, натомість, притягув її руку до себе, намагаючись затягнути під ковдру, мов м’яку іграшку чи грілку. Тейваз ледь встигла іншу руку виставити в опору, щоб не придавити шінобі.

• Добре, добре, я зрозуміла. Холодне вже не треба. – характерниця звела брови та сумно застогнала. – Чорт, Самуїакі, ну, чого тебе зараз тут немає?

Тейваз таки спромоглася вирвати руку з полону, перелізла за спину Какаші та підлізла під ковдри, аби обійняти ззаду, намагаючись хоч трішки більше зігріти.

• Сподіваюся, ти як одужаєш, всього цього не пам’ятатимеш. – характерниця максимально намагалася контролювати свої думки. – Хоча, це звісно… Ні, ні. Але… Але краще, ти б не хворів взагалі.

Тейваз міцніше притисла до себе шінобі, паралельно розтираючи йому то руки, то спину. Какаші був неймовірно гарячим і з часом його трусити почало ще більше.

• Чорт.

Тейваз вилізла з-під ковдр та сіла біля чоловіка, розкриваючи його та піднімаючи одяг, закривши очі.

• Будь ласка, тільки не поширення, тільки не поширення. – Тейваз відкрила очі. – Ох, Шиво.

Какаші хотів було вкритися назад, але характерниця не дозволила, натомість перехилилася через нього, дістала мазь та почала по-черзі змащувати кожну почервонілу ділянку.

«О, боги, Тейваз, про що ти думаєш???».

• Добре хоч без виразок.

Закінчивши, характерниця знову вкутала Какаші та витерла піт з обличчя.

«Ти ж не помреш, правда? … Хоча, це буде навіть смішно, якщо настільки знаменитий ніндзя віддасть богам душу через простеньку, дитячу хворобу. Тік мені смішно не буде, хоча, може мене поруч поховають, живцем, покладуть під труну, як винного».

• Води. – хрипло попросив шінобі, перебивши фантазії характерниці про смерть, коли прийшов більш-менш до тями вперше за всі ці години.

Тейваз дістала пляшку, потім допомогла Какаші привстати, обпершись об валун, простягнула пляшку та закрила очі руками.

• Що ти робиш? – важко дихаючи запитав Какаші, після того, як зробив перший ковток, його свідомість частково все ще була затуманена, через лихоманку, але він знову, хоча б трішки, вже міг розуміти, що відбувається. – І чому я весь масний?
• Допомагаю тобі залишатися інкогніто.
• Тейваз, – він схопив її за зап’ясток своєю розпеченою рукою, прибираючи долоню з зажмурених очей, – маска – це просто невід’ємна, хоч і застаріла, частина форми, яку не всі полюбляють натягувати, а мені комфортно з повною екіпіровкою. Навіть в дитинстві я дуже всі ці правила любив, тому просив тата знайти дитячу варіацію безрукавки шінобі та і емоції вона допомагає приховувати, до речі, в принципі, в цьому теж колись була її суть, як частини форми. Але я ніколи цим всім не приховував себе від друзів, буцімто не довіряючи їм, як би ти там не казала, а з дітворою просто гра, мені прямо цікаво, куди вона заведе, тому відкрий очі, тут нічого страшного. Ну, … сподіваюся.

Какаші важко засміявся, а потім ще зробив пару ковтків. Його рука все ще тримала Тейваз за зап’ясток, коли характерниця поглянула на шінобі без маски.

• То лікувальна мазь. – відповіла Тейваз, не в змозі відвести від нього очей.
• Що?
• Ти масний, через мазь.

«І схожий на нього… Зовсім трішки, але все ж».

• А де Шікамару?

Какаші зрозумів, що досі тримає Тейваз за руку, тому нарешті відпустив.

• Він повернувся в селище тобі за ліками.
• Дідько. Я ж казав, що мені стане краще і ми зможемо йти.
• Ні. Це через опіки. Мазь трішки зняла жар, але скоро він повернеться, ти вже мусиш знову яскраво відчувати втому.
• Так. – він задумався. – Ти права. Щось є.

Какаші зробив ще ковток і почав повільно сповзати назад в горизонтальне положення, паралельно одягаючи маску.

• Зажди. Я мушу дещо зробити.

Какаші, як був, так і завмер, не розуміючи про що вона та боячись припустити. Його серце зрадницьки закалатало, коли Тейваз почала нахилятися до нього.

• Почекай, вибач. – вона прибрала його руку від обличчя та назад опустила маску.
• Що ти..?
• В тебе біля кутиків губ теж опіки, певно і на шиї, опусти, будь ласка, більше, я маю помазати і їх.
• Я сам. Сам попіклуюся про себе.
• Хатаке. – її суворий погляд зовсім поруч. – Казала ж, не корчи з себе крутія. Опускай або розріжу.

Какаші видихнув, заспокоюючи серцебиття, і зняв з себе гольф та безрукавку повністю.

• Так буде легше. Вибач, що завдаю клопоту.

Тейваз обережно наносила мазь спочатку на уражені частини обличчя, потім спустилася і на шию.

• Що ж, якби ти, як і бажав того, не витрачав на мене свій час та не приймав взагалі ніякої участі в моїх тренуваннях, то не лежав би зараз тут ослаблений та … оголений.
• Справа не в тренуваннях, Тейваз, чи моєму бажанні.

Характерниця закінчила мазати опіки та поглянула на Какаші.

• А в чому? – Тейваз подала йому одяг.

Какаші опустив очі, одягнувся і ліг назад під ковдри.

• Знову стало дуже холодно. Вибач.
• Тобі краще заснути, зберігаючи сили. Шікамару певно вже повертається до нас із ліками. Але чому ти постійно вибачаєшся?

Він вже не міг відповісти, а за декілька хвилин Какаші знову почало сильно трусити і він майже не приходив до тями. Тейваз сиділа поруч, періодично прибираючи волосся та витираючи піт з чола.

• Какаші? – він не відповів, так і продовжуючи боротися із гарячкою. – Дякую тобі, що збрехав тоді щодо ставки. Я не знаю, як це, коли в тебе вірять, а ти змусив трішки це відчути і перестати хвилюватися, як пройде перша місія. Чи не підведу я вас.

Тейваз усміхнулася сплячому Какаші і знову намагалася прогнати від себе непрохані думки.

«Але краще б ти був зараз здоровий. Де ж ти, Шікамару?»

Какаші знову зловив її за руку та щось пробурмотів незрозуміле, Тейваз цього разу легко вирвалася, бо сил в шінобі майже не залишалося вже, і знову залізла до нього, щоб обійняти за спину, спробувавши зігріти. Прямо перед ними, над річкою, почало сідати сонце.

• Шікамару… – Тейваз починала вже боятися, адже температуру необхідно було якнайшвидше збити, але обов’язково тільки із середини.

Та не встигло небо позбутися червоної фарби, як нарешті з’явився Шікамару із ліками, якими вони напоїли Какаші та вирішили залишитися на ніч.

• Що ж, – почав було хлопець, сидячи біля багаття – тут поруч ніякого укриття, але небо чисте-чисте, тому у нас не залишається вибору, як спати просто неба на землі.
• Уф, моє простирадличко. – Тейваз поглянула на Какаші, якому всі їхні простирадла та ковдри слугували утеплювачами.
• Ну, можеш і далі його зігрівати. – Шікамару хтиво посміхнувся. – Як я бачу, із сором’язливості ти не померла.

• Зараз ти в мене сам підеш туди.
• Його вже не морозить, так що це не обов’язково.
• От і мовчи мені.

На ранок Какаші вже був в змозі відправлятися в дорогу, хоч в Листі його ще чекало повноцінне лікування.

• А де знову Шікамару? – запитав Какаші, п’ючи ліки після пробудження, у Тейваз, яка саме збирала речі.
• Я не знаю, як це вашою сказати. Вибач. Скоро буде.
• Добре. І дякую добі.
• За що? – характерниця озирнулася, лише, щоб запитати, а потім знову повернулася до речей.
• За всю турботу, що подарувала мені вчора.

• Ліки дістав Шікамару, я просто була, – Тейваз намагалася згадати слово, – поруч.
• За це і дякую. І, до речі, я не брехав.

В Тейваз з такою силою стукнуло в грудях, коли вона зрозуміла про що він, що вона подумала, немов серце зараз вискочить назовні.

 

Глава дев’ята

 

 

Кінець червня

 

Характерниця, йдучи повз будинки жителів Листя, зараз мріяла лише про одне – сісти швидше, ніж це зробить те кляте, сліпуче сонце на горизонті, і бажано, за стіл із смачною вечерею пані Йошіно.

• Сподівайся, – озвався Самуїакі йдучи поруч, – що сьогодні Шікаку буде таким же самим втомленим, як і ти, тому не матиме сил завантажувати тебе новою порцією теорії.
• І не попросить те зробити Шікамару, бо він з кожним днем все більше бісить.
• Не мели, він тобі подобається.
• Тому і бісить. Мала дитина ж, про що я вічно забуваю, а так врізати інколи хочеться за цю його … – Тейваз задумалася, – добре, зарозумілістю то не назвеш.
• Просто злишся через те, наскільки він ВЖЕ розумніший за тебе.

Тейваз щось була огризнулася другові, але слова заглушив собачий гавкіт. Характерниця з вовком підняли голови і побачили на даху знайому, завжди задоволену, білу морду Акамару, яку навіть в сутінках важко було не помітити, а потім і Кібу, що махав їм, вітаючись.

• Ну, зате я точно розумніша за свого братика.
• Але з тиранічною мамою вам пощастило однаково.

Характерниця просвердлила друга поглядом, а тоді стрибнула на дах.

• Ти як хочеш, але я вечеряти, а вам, козаки, привіт. – проказав Самуїакі та направився в бік будинку Нара.
• Бачу, ти вже повернувся? – Тейваз розкуйовдила волосся кузена та сіла поруч. – А Хана?
• Досі на місії. Мама вже вдома. Ну, в принципі, тому я і тут, а не там, тому краще розповідай про свою! Як все пройшло?!
• А ти що, – Тейваз обійняла Кібу за плечі та притисла на мить до себе, – переживав за мене? Чи теж заклався?
• Тобто? – Кіба в момент став серйозним, немов навіть подорослішав. – На тебе що, якась наволоч ставки робила? Кажи хто і вони в мене дізнаються, як це на дівчат закладатися!

Тейваз щиро розсміялася та ще раз приобійняла брата і цього разу він нарешті помітив наскільки її руки, особливо кісточки пальців були розбиті в м’ясо.

• Дякую тобі за ці слова. – характерниця все ще всміхалася, а Кіба був дещо схвильованим.
• Це з місії? Бо виглядає, як свіже.

Тейваз поглянула на руки, а потім швидко заховала долоні між колінами.

• Це я намагалася наздогнати вчителя. Подряпини.
• Ага, аж потьоки. Але уточни, будь ласка, якого вчителя?
• А, точно. – Тейваз знову засміялася, вона на диво мала чудовий настрій, який не зникав всі ці дні після повернення. – Мого першого вчителя. З дому. Я рано від нього пішла, не закінчивши навчання повністю, але тутешні знання мені дещо нагадали про нього. Якщо по вашому, то він володів ґенджутсу, ми називаємо то марення. Накласти марення на ворога на полі бою – це одне із втрачених знань наших предків.
• Ви їх руками накладаєте?
• Мій ти жартівник.
• Попрошу, я твій майбутній чоловік, забула? – Кіба всміхнувся своєю фірмовою, широкою посмішкою, а Тейваз штурхнула його в плече.
• Кібо, ми вже говорили, ти звичайно найпривабливіший мужчина клану Інузука, але малий пиздюк, мій кузен і я не збираюся плясати під дудку ваших реліквій.
• А справа не в тій умові, а просто, ще пару років і ти сама не зможеш встояти перед моєю харизмою.

• Та я ж стара буду, подумай двічі.
• Саме те, що треба.

Акамару гавкнув на знак згоди, а Тейваз знову штурхнула Кібу та назад притисла до себе.

• Я обожнюю тебе, малий, але інколи, ти такий бовдур.
• Але все ще неперевершений.
• Неперевершений бовдур.
• Так що з руками?
• Вчитель володів ще декількома втраченими техніками, наприклад, він мав неймовірну фізичну силу та міг свою руку наділяти сталевою міцністю, що об неї навіть найзагартованіше лезо просто кришилося.
• Це схоже на те, чому П’ята навчає Сакуру!
• Ага… І я так подумала. Але нав’язуватися їм не хотілося, тому спробувала сама навчитися направляти та зміцнювати чакру в кулаках, та, на жаль, поки перемагає каміння у нашому з ним змаганні. Я тоді так захоплювалася силами природи та холодною зброєю, що геть не поспішала освоювати марення чи сталевий кулак, думаючи, що нащо ця рутина, коли можна керувати стихіями… Дурне.

Кіба помітив, як Тейваз задивилася в небо і зрозумів, що зараз вона вперше засумувала за домом.

• Козак знайде вихід звідусюди, окрім могили, а козак-характерник – і з могили теж.
• Що?
• Гав?
• Та так, чомусь згадалося. Слова, які чула і від мого першого вчителя, і від другого, але так і не знаю, що вони означають. Певно, якась метафора, адже Мамай вихід таки не знайшов.
• Ну, ти все ж завітай до лікарні.
• Я тебе прошу, а нащо мені тоді той вовк? Та і крім того, кожний характерник володіє незначними медичними техніками для першої допомоги, поки до тебе не доберуться характерники-цілителі.
• А у вас теж вони є? Ти наче казала лише за якихось знахарів.
• Так, просто вони не мусять обирати воювати їм чи лікувати, не мусять бути жінкою в переважній більшості випадків, але якщо знахарем може стати кожен, то до медичних технік має бути схильність від народження, якщо ми говоримо саме про серйозне лікування. Найчастіше вона, тобто схильність, передається від батьків, тому і справді, поки характерник-цілитель не має потомства, він рідко рветься до бою. Та й мало хто обирає приділяти такому навчанню час, бо воно неймовірно довге, нудне і потребує нереальної посидючості.
• А ти маєш цю вашу схильність?
• Ну, колись один сенсор казав, що від моїх рук йде певне тепло, яке можна розвити повністю, але якщо натомість я вже добре вправляюся із шаблею, чому не зробити це ще кращим? Подумала я тоді і послала до чорта, цю їхню науку. Хоча насправді, мені дуже складно дається теорія і я ледащо. До речі, як там твої тренування із триголовою псярою?
• Псярою… – Кібі явно не сподобалася така назва для техніки. – Поки ніяк, але я не здамся. Нізащо.

«Псярою? – повторив ще раз, але вже подумки хлопець. – А може вже і подобається? Хм».

• Мені б твою наполегливість та віру в себе в твоєму то віці.
• Що? – Кіба щиро здивувався. – Але ти геть не схожа на невпевнену в собі людину!
• Ага… До речі, кого ти тут виглядаєш?
• Що? – хлопчина схопився на ноги. – Е? Та нікого. Нікого не виглядаю, просто сидів.

Тейваз пильно подивилася на брата.

• І це, я, мабуть, час Акамару годувати.

Кіба ніяково всміхнувся, зістрибнув з даху на землю разом із щеням, та чкурнув в бік дому, а Тейваз помітила блокнот, який весь цей час лежав за його спиною.

• Кібо?

Але хлопець вже не почув, тому Тейваз, дещо вагаючись, але вирішила погортати блокнот, який виявився альбомом з малюнками.

• Ого… – Тейваз обережно та повільно гортала сторінку за сторінкою. – Ніколи б не подумала, … хоча, ні, думаю, малювання дуже личить Кібі.

Характерниця всміхнулася, а потім застигла, дивлячись на один із малюнків.

• ОГО!

Тейваз швидко закрила блокнот, поклавши на місце, де він перед тим й лежав, і спочатку планувала його залишити на даху, щоб Кіба навіть не запідозрив, що вона його гортала, але зрозуміла, що хтось ще може знайти, а це вже буде набагато гірше, ніж якщо лише вона.

«Не знаю, прийме таке Цуме, якщо взнає чи ні, але підколювати його точно буде, тому краще хай все залишається, як є. Тим паче, це ж лише малюнки, вони нічого не означають, але, якщо скласти 2+2… Ні, я знову фантазую і лізу, куди не треба».

• О, Тейваз! – з думок її вирвав Кіба, який видно повернувся за блокнотом. – А ти часом не бачила..?

Хлопець не договорив, бо саме помітив блокнот.

• Що?
• Та ні, вже нічого. – Кіба підняв та заховав його до куртки. – А ти блокнот не чіпала?
• Який? Ти як залишив мене раптово в цілковитій самотності, так я сумно тут і сиділа, споглядаючи перші зорі, зраднику.
• Е?
• Казав, що одружишся на мені, а при першій же можливості злиняв, так?

Тейваз засміялася, Кіба, заспокоївшись, приєднався і вони вже разом спустилася з даху, але як тільки-но завернули до провулку, ледь не врізалися в Хінату та Неджі, які саме йшли з тренування.

• Хінато! Ми щойно повернулися із завдання, а ти вже знову на тренуваннях?
• А ти б краще брав з неї приклад.

Промовив Неджі та пройшов, з ідеально рівною поставою, повз Кібу з Тейваз. Не можливо було не помітити, наскільки хлопчина вже змужнів.

• Та якого ти до мен… – характерниця сильно стисла плече кузена, аби той замовк. – Ай! За що?
• Вибач, Хінато, – всміхнулася Тейваз, не послабляючи хватку, – ми вже підемо.

Характерниця помахала на прощання Хінаті та повела брата далі провулком, кинувши легенько об стіну, через декілька сотню метрів, Акамару загарчав.

• Охолов?
• Охолов. – відповів Кіба, обпершись об цегляний мур та відвернувшись від сестри. – Я думав, ти на моєму боці.

• А я і справді на твоєму. – характерниця збиралася вже піти геть, але наостанок мовила. – І запам’ятай, агресивний запал ніколи не буде показником мужності чи сили, лише страху та відсталості.
• Ти бачила… – хлопець засмучено опустив голову.
• Нічого я не бачила, але колись знову повернемося до цієї розмови. Мир? – Тейваз простягнула кулака.
• Мир. – не змінюючи пози, відповів Кіба.
• Мир? – не прибираючи кулака повторила Тейваз.
• Тобі буде боляче, якщо вдарю по ньому.
• Мені буде боляче, якщо не переконаюся, що ти не злишся на мене.

Кіба подивився нарешті на сестру зі своєю, як завжди, чаруючою посмішкою і обережно вдарив кулаком об її кулак.

• Мир!

***

Не встигла Тейваз зайти до будинку, як на ґанку її вже зустрів Шікаку і одразу відправив до Цунаде.

• Вона досі в себе?
• Через той сувій, що ви доправили Самуїакі, у неї всі ці дні доволі заклопотаними були, а завтра ви вирушаєте на місію.
• Хто ми?
• У П’ятої все і дізнаєшся. – Тейваз одразу спохмурніла. – Що? Не дивись на мене голодними очима, тебе ніхто не змушував запізнюватися на вечерю. Ти ж знаєш, в Йошіно жорсткі порядки.
• Добре, стрункіша буду, але впевнена, що Самуїакі своє отримав.
• Ну, бо він хитра морда. Поспіши.
• Слухаюсь, сенсею.

Шікаку закотив очі та захитав головою із сторони в сторону, але із посмішкою на вустах, а характерниця ще раз зобразила вмираючу мармизу та направилася до Хокаґе.

Йдучи коридором резиденції, вона зустріла Ґенму та ще двох невідомих їй шінобі, але з їх вигляду, Тейваз зрозуміла, що чоловіки належали до кланів Х’юґа та Абураме, в самому ж кабінеті, крім Цунаде, був ще й Какаші. Як тільки вона побачила його, як тільки він поглянув на неї, перевівши погляд з поранених рук на обличчя та назад, то перед очима характерниці згадалася місія, точніше, її остання доба, а серце зрадницьки затріпотіло.

• На добраніч, пані Хокаґе.

Цунаде кивнула і Какаші направився до дверей, пройшовши мовчки повз Тейваз. Характерниця могла заприсягтися, що в цей момент, через його абсолютно байдужі та холодні очі, температура довкола впала нижче нуля і вона немов отримала коліном в живіт, але не подала жодного вигляду. Як тільки Какаші вийшов, Цунаде звернулася до підопічної.

• Я чула, що ти добре себе показала.
• Сподіваюся, пані.
• Що з руками?

Тейваз було соромно казати всю правду, тому вона просто коротко відповіла, що перестаралася на тренуваннях.

• Добре, але зайди після до лікарні та залікуй їх, бо зранку ти підеш вже на наступну місію, і надалі твої завдання стануть регулярними.
• Дякую, пані.
• Хоча, чого це я, підійди.

Характерниця послухалася і Цунаде сама залікувала ушкодження.

• Тут же роботи на лічені хвилини. – Цунаде всміхнулася. – Що ти там, заміж не надумала?

Тейваз скривилася, а П’ята засміялася.

• Добре, йди. І тримай, – Хокаґе простягнула пляшечку снодійного, – тут більша доза, але не зловживай.
• Дякую, та і на місіях я уникаю ліків. Маю бути впевнена в своїй реакції.
• Так, я чула, що вона виручила під час минулого завдання, але і на місіях сон дуже необхідний.
• То моїм командиром від тепер і до кінця терміну буде Какаші?
• Так. Якісь проблеми?
• Ні. Жодних.

Цунаде підняла ліву брову та пирхнула.

• Вільна.

Тейваз подякувала і поспішила покинути будівлю, але бажання повернутися додому зникло, тому характерниця вирішила прогулятися торговими вуличками, де один за одним вже закривалися крамниці та ятки.

• Не може бути? Ви ще відкриті? – радісно вигукнула Тейваз, побачивши світло в Ічіраку Рамен.
• О, привіт, обманщиця.
• Досі ображаєтеся? – сумно запитала Тейваз, сідаючи за стіл.
• Насправді, ні, – кухар привітно посміхнувся, – але готуйся, я ще довго тобі пригадуватиму ту брехню про письменницю.
• Точно!
• Що?
• Та згадала дещо про книги. – Тейваз задоволено всміхнулася, настрій почав повертатися до неї.
• Тобі як завжди?
• Чесно кажучи, я хотіла замовити дві порції, але ви змогли розвіяти мій смуток, тому так, як завжди. А чому ви сьогодні так пізно?
• Та, затримав нас один клієнт, не зміг відмовити, але він взяв із собою.
• А я Вас не затримую?
• Ну, ти ж не проти споглядати, як я прибиратиму все тут?
• Совість мене мучатиме, що я не допомагатиму, але не проти. А де Аяме?
• Відпустив. Визвалася провести останнього клієнта, а Какаші і не заперечував.

«Он як…» – єдине, що прозвучало в голові характерниці.

• Хто знає, – продовжував кухар, подаючи рамен, – може щось в них і вийде. Вони ж гарно виглядають разом?
• Угу. – всміхнулася Тейваз, топлячи палички в тарілці. – Вони обидва дуже гарні.
• Хоча, я б не хотів, аби Аяме пов’язувала своє життя із шінобі. Це не те, чого б батько побажав своїм дітям та онукам.

***

• Ну, – Аяме піднялася на першу сходинку ґанку біля своєї квартири, – ось ми і прийшли. Може зайдеш?
• Що? – Какаші немов тільки вирвався з полону думок. – А, ні, дякую, – всміхаючись відповів шінобі в масці, – добре, що ти вже вдома, а то я вас таки сильно затримав та і мій рамен охолоне.
• От і поїси. Не бійся, ми просто вип’ємо чаю, я більше не буду до тебе приставати.

 

Дзвінкий дівочий сміх заполонив вулицю, а Какаші сильно зашарівся, згадуючи той вечір.

• Все ж, я певно відмовлюся, завтра рано вставати.

Какаші вже розвернувся йти, але Аяме схопила його за руку.

• Какаші, я хвилююся за тебе. – очі шінобі округлилися від здивування.
• Ти хоч це і приховуєш, але я бачу його.
• Кого?
• Той смуток, який постійно ходив за тобою тінню, коли ти був, – дівчина зупинилася на пів слові, вона хотіла сказати, коли він був підлітком, але насправді це було не так, – поки ти не став вчителем. І Майто, він теж помітив.
• Що?? Ви обговорювали мене з Ґаєм?!
• Не зовсім. – Аяме відпустила руку та відвела очі. – Після того інциденту з Тейваз, коли вона ще лежала в лікарні, він і так дуже хвилювався, а потім ще з тобою почало щось відбуватися і він випалив все, як на одному подиху. Не злися, йому треба було з кимось поговорити. Все ж, ми колись були друзями.
• Ми просто пару разів за тобою наглядали, коли ще самі були дітьми.
• Ну, це ти від нас віддалився, а з Майто би бувало бачилися.

Какаші не знав, що відповісти, він навіть не знав, що щойно відчув.

• Не переймайся, я зараз не про це. – Аяме погладила Какаші по передпліччю. – Краще скажи, що відбувається? Ти з останньої місії як повернувся, то взагалі чорний, мов грозова хмара ходиш. Майто казав, що Тейваз теж була на тій місії. Хатаке, – дівчина проникливо подивилася на товариша, – зізнавайся, вона тут якось причетна?

Шінобі відвернувся, його плечі опустилися, а з грудей вирвався на волю важкий видох.

• Мабуть, – він поглянув на Аяме і вона зрозуміла, що Какаші вперше щирий з нею, – я таки зайду на чай.

Вони піднялися, і поки Аяме розігрівала рамен, Какаші приготував чай та поставив його на стіл, а потім і вони сіли вечеряти.

• Ти ж знаєш, що подобалася мені?
• Це гучно сказано, але так, хоча ти жодного разу не покликав мене на побачення.
• Але і не відмовив тобі.
• Вдруге, Какаші, вдруге лише не відмовив.
• Вперше тобі не було вісімнадцяти.
• Не думаю, що саме це було причиною.

Вона з вогниками поглянула на товариша з-під чашки, а той лише почервонів.

• Так, я просто намагався тримати всіх людей від себе на відстані.
• Ти це майстерно вмієш, – Аяме відпила чай, – лише Майто тобі не вдалося від себе відвадити.
• І я досі не знаю, вдячний я йому за це чи ні. Всі мої близькі люди та друзі мертві і я більше нікого не хочу втрачати. – Какаші зупинився та важко видихнув теплим, від чаю, повітрям. – Хоча б в плані смерті.

Аяме поклала свою долонь на долоню Какаші.

«Чудасія якась, – подумалося дівчині, – сьогодні з ним що, можна робити що завгодно, і він навіть не пручатиметься? Щоб навіть руку не забирав? Коли таке ще було?».

• Але так, Майто пробрався в моє життя і не збирається так просто звідти йти, а тепер ще й учні, хоча, як виявилося, я їм то не сильно і потрібен.
• А ти так за них воював, Хатаке. Скажи чесно, в перші місяці ти, певно, взагалі нарадуватися не міг?
• Ну, трішки. – Какаші скривився. – Лише в перші, а тепер я за ними навіть сумую. Цікаво, чи вважають вони мене досі своїм вчителем? Сакура навіть жодного разу не зайшла.
• Сказала людина, яка категорично не хотіла бути наставником для генінів і навіть не заперечила Джіраї в його бажанні забрати Наруто із собою.

Какаші з награною образою поглянув на товаришку з-під лоба.

• А ти сам, хоч раз провідав Сакуру?
• Ну, я добу в лікарні пролежав, рахується?

Дівчина прибрала руку та мовила:

• Їж свій рамен, поки вдруге розігрівати не довелося.

Какаші смиренно послухався.

• Дай вгадаю, тобі подобається та чужинка і настільки, що якщо вона полізе до тебе цілуватися, то ти вже не зможеш або, ліпше сказати, не захочеш ухилятися?

У відповідь шінобі лише подавився, а Аяме розсміялася, встала, щоб постукати по спині Какаші та сіла назад, схрестивши руки на грудях.

• Ні. – чоловік звів брови та активно замахав головою. – Ні, категоричне ні. Вона не подобається мені. З чого ти це взяла?
• Якщо хитатимеш головою сильніше, то мене здує у вікно.
• Просто… З нею так легко, як дуже давно мені вже не було ні з ким. Дуже. Але не приплітай сюди того, чого не має.
• Навіть з Майто?
• З Майто просто інакше, а з нею легко, але коли того єдиного разу ми були всі разом, за той короткий проміжок часу, – Аяме здалося, що Какаші зараз носом зариється в тарілку, так сильно він похилив голову, – я.., то було так легко поруч з ними, як з…

Чоловік підняв голову та поглянув на Аяме. Йому не під силу було договорити, але дівчина і не потребувала цього, вона все зрозуміла.

• То чому тоді, Какаші? Чому ти ходиш сумний, а не навпаки?
• Бо я не хочу і її, як колись Ґая, впускати в своє життя. Я не хочу, щоб в мене знову з’явилася ще одна людина, через смерть якої я побиватимусь, розумієш, з мене вже досить.
• А ти ж усвідомлюєш, що вона може виявитися не такою, як Майто? Що вона не буде бігати довкола ігноруючого її Какаші, аби таки стати його другом?
• На це і розрахунок. Образиться і триматиметься від мене подалі, а не зможе стати другом, отже і я не прив’яжуся до неї.
• А, – Аяме пирхнула, – я і забула, що право бути другом Хатаке Какаші треба заслужити.
• Ні. – чоловік встав, вдаривши долонями по столу, але одразу помітивши перелякане обличчя Аяме, відчув страшну провину, вибачився та сів назад, знову похнюпившись. – Це лише означає, що я не втрачу її, коли вона помре.
• Чому? Чому ти всіх хорониш довкола себе завчасно?
• Ти забула в якому світі ми живемо? Навіть донька кухаря з місцевої лавки з раменом ризикує бути вбитою шінобі-відступником, що захоче знищити своє колишнє селище. Та і хороню, бо всі довкола мене лише те і роблять, що помирають.

Дівчина просто мовчки дивилася на нього.

• Та і сподівався я, що не знайдуть їй іншого вчителя і, як мінімум, ще дуже довго не посилатимуть на місії чи хоча б я не прикладу руку до прискорення всього цього. Але вона здивувала, як і … Цунаде. А тепер Тейваз ще і в моїй команді, тобто, я сам, на власні очі, побачу її смерть. Тому все, що мені залишається, це просто тримати дистанцію і не заводити близьких друзів. Якщо немає дружби, отже немає почуттів, отже не буде розбитого серця, адже так?

Аяме відкинулася на спинку стільця та поклала ногу на ногу.

• Не дивись на мене так. І не шукай логіки в цих словах, я просто більше не витримаю. Я це зрозумів, коли вона ледь тоді не померла. Я давно так легко ні з ким не знаходив спільної мови, ба, більше, був привітним не із ввічливості.
• Ти був щирим.
• Так.
• І ти дурень.
• Так. Що? Ні. Я просто більше не витримаю ще когось втратити. Я давно для себе вирішив, що ніколи не заведу сім’ї, не хочу когось робити вдовою чи сиротою, чи самому ховати знову. Селище – мої друзі, і нормально для мене буде не виокремлювати когось з нього, а тим паче дозволити собі покохати. Ні. Дякую. Я шінобі селища, Схованого у Листі і сам обрав такий шлях.
• І саме тому ти тонеш в книжках про любов?

Какаші немов кулаком в груди вдарили.

• Пригоди. Я читаю про пригоди.
• Ну, так, тобі ж в житті пригод мало, де ж ти їх ще знайдеш, щоб твоє життя не здавалося таким нудним, так?
• Ем, там, це, ну, – Какаші вже сидів червоний, мов рак, – с.. с… секс цей ваш.
• Какаші, я читала їх. Там тих сцен, як совісті у Джіраї.
• Але ж є.
• Пригод твоїх та кохання там в рази більше. Не перечитував би ти ті книжки мільйон разів лише заради пари сторінок або купував би інші, дійсно еротичні романи, з обкладинками яких по вулиці вже не походиш. Але ти купуєш саме книжки Джіраї.
• Ну, він з нашого селища, із знаменитої трійці.
• Бо в кожній своїй новій героїні він зображує іншого члена тієї трійці, виплескуючи всі свої нездійсненні мрії. Інакше сексу, знаючи Джіраю, було б там значно більше, але вже легенди ходять про його почуття до П’ятої. Чисті почуття. – Аяме задумалася. – Ну, наскільки вони можуть бути чистими у Джіраї. Він пише про те, що не зміг ні отримати, ні викинути із своєї голови, навіть ховаючись за тисячами різноманітних пригод та подвигів, а ти читаєш про те, чого бажаєш, але добровільно відмовляєшся.
• Ти не права. Я не ховаюся в тих книжках, не намагаюся втекти у вигадані світи з цього реально, знайти там те, чого не здатен отримати тут. Ти не права.
• Какаші, скажи чесно, ти колись був закоханим? – дівчина помітила, як він напружився від запитання, тому Аяме вирішила трішки розрядити атмосферу. – Ну, крім тих випадків, коли ти нам з Ірукою порозбивав серця.
• Що?! – Какаші підскочив, зачепивши стола і ледь не перекинув все на ньому. – Я нікому не розбивав сердець! І оце ти згадала, звісно.

 

• Та я драматизую! – дівчина залилася сміхом. – Але в тебе завжди така крута реакція, коли я згадую про той момент із Ірукою.

Аяме ще сміялася, але помітивши, як показово Какаші склав руки на грудях та відвернувся, заспокоїлася і повернулася до теми:

• Ну, так що, ти колись кохав?
• Не те щоб…
• Ні, по-справжньому, як в твоїх ЕРОТИЧНИХ, якщо тобі так легше, романах?
• Я б сказав, що кохання, певно, і не існує, ну, такого, як в книжках, що на те воно і там, щоб бути вигаданим, але я бачив, як Обіто кохає Рін, я бачив, як вчитель дивився на свою дружину, як світився біля неї, немов ставав ще сильнішим, коли вона була поруч, ще більш впевненим в собі, як вона дивилася на нього і це змушує вірити, що кохання і справді існує, але не думаю, що його багато і воно дозволене всім. Навіть, Обіто, Рін… Та і вчитель з Кушіною прожили занадто мало, хоч і змогли пізнати його.
• Ти не відповів.
• Я мав загинути тоді під завалами, а друзі пізнати кохання, тому, певно, для мене воно закрите. Я забрав його у інших, а отже не маю на нього права.
• Какаші.
• Я ніколи не був у когось закоханим і ніколи не дозволю цьому статися. Я не буду більше втрачати друзів і не змушу когось втратити мене. Такий мій шлях.
• Такий мій шлях. Це мій шлях ніндзя. Бла-бла-бла! Заладили ото ви всі, як ті курки в курнику, дістало вже це чути з усіх сторін. Якими б ви геніями світу шінобі не були, та ніколи не зможете дійсно знати, що у вас за шлях, поки не пройдете ним. І щоб ти знав, почуття неможливо контролювати. Можна лише себе позбавити можливості відчувати їх плюси, залишивши себе із самими мінусами, із стражданнями.

Какаші всміхнувся легенько кутиками губ.

• Друзями не стають з першого погляду. – шінобі задумався. – Якщо ти, звісно, не Наруто. Тому, не думаю, що мій план не здійснений. Варто просто не ставати близькими з іншими людьми, не одружуватися та ні в якому разі не заводити дітей.
• Просто взяти і приректи себе на долю одинака?
• Шінобі мають захищати інших, а це теж туди підходить. Якщо і страждати, то буду ж лише я, а навколишніх навпаки вбережу від цього.
• А ти не думаєш, що цим все одно робиш боляче? Ти захищаєш себе від болю втрати, уявних дітей від смерті батька, але при цьому робиш боляче іншим, коли відштовхуєш їх.
• Здається, я зараз вперше зрозумів свого учня.
• І що ж ти йому говорив?
• Виходить, я помилявся. Що ж, учитель вчить учня і вчиться у своїх учнів також.

Аяме нахилилася до столу, щоб опинитися ближче до Какаші.

• А що ж хорошого в тому, якщо ти знову програв смутку? Десь твій план дав тріщину і скоро ти це зрозумієш.
• Ні. Скоро Тейваз зрозуміє, що я мудак і навіть не погляне в мій бік, а тоді можна знову викинути її з голови, точніше страх, що я прив’яжуся та втрачу її. Чи, просто, помре. Так що, можеш передати нашому спільному другові, що б зайвий раз не переживав. Скоро його одвічний суперник повернеться у русло.
• Або краще робитиме вигляд.

Какаші обурено поглянув на товаришку.

• Добре, Какаші, останнє питання, – дівчина ще раз доторкнулася до руки шінобі, – отже ти відшив мене не тому, що я тобі геть не подобалася?

Вона опинилася так близько біля нього, що Какаші повторно залився фарбою і ніяково посміхнувся.

• Ну… типу.

Вогники знову запалали в очах Аяме.

***

Тейваз з Самуїакі йшли вулицями Листя в бік виходу з нього, де мала якраз збиратися їхня сьогоднішня команда, але якщо вовк був повний життя, то характерниця більше походила на примару. Вона встигла лише заплести декілька кіс навиворіт до половини довжини і зібрати їх в високого, фіолетового хвоста, а обличчя залишилося абсолютно без змін.

• Ненавиджу ранки. – пробурмотіла Тейваз, жуючи онігірі з лососем. – Хто придумав ці ранки? Боже, благослови пані Йошіну.
• Може поділишся?
• Може відвалиш?
• Я тобі це пригадаю.
• Тейваз!

З однієї із квартир вибігала донька кухаря з Рамен Ічіраку, після того, як помітила знайому парочку з вікна.

• Аяме? – характерниця зупинилася разом з вовком. – Оце так зустріч.
• Я чула, що в тебе, – Аяме поглянула на Самуїакі, – у вас сьогодні місія разом з Какаші?
• Ну, так.
• Можеш йому, будь ласка, передати? – Аяме поклала у вільну руку Тейваз бандану. – Він певно вже взяв запасну, але все ж, цю він забув, то треба повернути.
• Забув? Вчора?

Тейваз намагалася ніяк не видати те, наскільки сильно в неї зараз запекли очі.

• Ні, сьогодні зранку, як вибігав до вас.
• Аааа.. зранку. – характерниця вичавила із себе посмішку. – Так, звісно. Аяме.
• Дякую!

Донька кухаря обійняла Тейваз, яка так і стояла в одній руці з онігірі, а в іншій з банданою, та побігла назад додому.

• Оце так і ранкові новини! – весело, але здивовано промовив Самуїакі, коли вони вже завернули за ріг.
• Сам йому і передаси. – Тейваз викинула бандану під ноги другові.
• Могла просто попросити мене помовчати й в інший спосіб.

Вовк взяв бандану до пащі і вони далі пішли собі до пункту збору в повній тиші.

«Начхати. Зате все чесно. Я ж так хотіла?» – характерниця проковтнула всі емоції та одягла найбільш задоволену посмішку, яку тільки мала в арсеналі.

Коли вони прийшли, там вже чекали Ґенма з тими двома вчорашніми ніндзя та навіть сам Какаші, який про щось розмовляв із хлопцями на вахті. Протектор був на місці, але на чорній тканині, на відмінну від старої синьої. Характерниця вирвала бандану з пащі друга та рушила до пропускного пункту, кинувши її на стійку і навіть не привітавшись ні з ким.

• На. Ти забув у своєї дівчини.

Сказати, хто більше здивувався, Какаші чи випадкові свідки, було неможливо.

• Але… в мене немає дівчини.
• Статус ваших стосунків мене не цікавить.

Все так само посміхаючись, відповіла Тейваз та розвернулася йти в бік трьох інших членів команди, але встигла помітити, як Какаші щось збирався зараз сказати, тому повернулася в його бік, наставила вказівного пальця та серйозно, навіть без тіні нещодавньої посмішки, мовила:

• Тільки ляпни знову щось про мій грим чи його відсутність і я цієї ж миті здеру з тебе маску.

Тейваз знову всміхнулася та підійшла до Ґенми, аби познайомитися з двома іншими шінобі Листя.

• Я б, – повз Какаші, який так і стояв з привідкритим ротом, проходив Самуїакі, – порадив запам’ятати ті її слова, а краще записати, аби потім використати їх на свою користь, та, певно, це вже не дуже актуально.

Вовк підморгнув шінобі в масці та поспішив до подруги.

• В мене немає дівчини.

Повторив Какаші, ховаючи стару бандану до кишені, але хтивий вираз з облич хлопців на пропускному пункті було вже неможливо прибрати.

 

• Я вас приб’ю, якщо тріпатиметеся про це непорозуміння.

Какаші підняв бандану з лівого ока, аби жартома налякати хлопців, але їх посмішки зникли насправді, без жартів.

• І так, – мовив Какаші, коли вже всі були за крок до виходу із селища, – у нас є два сувої. Один у мене, інший у Ґенми. Наша ціль доправити їх до селища Схованого у Траві.
• Звучить легко, – озвався Мута Абураме, – але судячи із нашого складу, лише звучить.
• І з того, що ми не соколи. – зауважив Токума Х’юґа.

 

• Так, країна Рік зі своїми союзниками, мають на меті зробити все можливе, аби ці сувої зникли з лиця землі.
• І як завжди, ми навіть не маємо права знати, що в них.
• Так, Тейваз. – відповів Какаші. – Шінобі – це просто найманці, виконавці, нас не стосуються причини чи секрети місії, лише успішне її виконання та винагорода, що піде на благополуччя селища та його людей.
• Я вже вивчила нові порядки, командире.
• То не задавай дурних запитань.
• Я констатувала, а не питала.
• А можливо, – втрутився Ґенма, – ми вже вирушимо, поки ви один одного не повбивали?
• Слушна ідея. – підтримав Самуїакі і вони всі пішли, хоча ще пару секунд Тейваз з Какаші не переставали свердлити один одного поглядами.

За півдня вовк вперше відлучився від команди, вирішивши пополювати, але інші поки не збиралися робити зупинку. Перший привал команда Какаші влаштувала собі за годину до сходу сонця, коли Самуїакі вже навіть зміг їх наздогнати.

• Що, вирішив переловити всіх білок в окрузі?
• Ні, просто відпочивав від тебе. – відповів захеканий вовк, вмощуючися біля подруги, яка саме давилася рисовим хлібцем.
• В могилі відпочинеш.

• А ти всім здатна допекти до живого, ще і за пару секунд? – запитав Ґенма, падаючи поруч.
• А ось це звучало не дуже приємно. – шінобі знизав плечима. – Та і що, хіба людей так важко вивести з себе?
• Ну, твій друг наче вовк. І що, ти робиш це навмисно?
• Та нікого я не виводжу з себе. Це ти зараз, немов, маєш ціль таке зробити зі мною.
• Нічого подібно, просто ти мене здивувала.
• Чим же? Тим, що довго думала, немов ти весь час соломинку жуєш?

Ґенма всміхнувся.

• Ну, це було просто кумедно, але я про Какаші.
• Що? Це він постійно цькує мене, певно мені і йому дитину треба народити, щоб він нарешті перестав до мене ставитися, як до чужинки чи тягаря, а нарешті прийняв повноцінно.
• Ні, ну, це вже на твій розсуд.
• Я жартую. – Тейваз прискіпливо подивилася на товариша.
• Але, чесно кажучи, я не здивуюся, що тобі і таке вдасться зробити, бо як ти з цього максимально спокійного та врівноваженого удава зробила он те, – Ґенма вказав на дерево, де відпочивав, читаючи, Какаші, – я не уявляю.
• Тобто?
• Ну, його неможливо із себе вивести, а ви вже декілька разів встигли спопелити один одного самими лише очима.
• Та ми майже і не розмовляли, відколи покинули селище.
• І я про те. Тому, тримай свою отруту при собі, не ставлячи місію під удар.

Ґенма з останніми словами підвівся, всміхнувся та повернувся на своє старе місце.

• Здається, – із задоволенням промовив Самуїакі, – тобі зараз добрячий урок виписали.
• Я б сказала, щоб ти закрив свою пащу, але і справді відчуваю себе років на шість зараз.

Тейваз доїла пайок та залізла до рюкзака, діставши звідти книгу, яку напередодні декілька разів гортала, аби розібратися в усіх необхідних кандзі.

• Ну, значить, повернемося до плану «А». – характерниця хитро всміхнулася. – Ніякі образи не зупинять мене перед можливістю познущатися над цим зарозумілим шінобі.
• Але, здається, тебе зараз просили якраз не робити нічого подібного.
• Так я ж без отрути. – вогники заграли в очах характерниці. – Виключно дружні підколи, покажу, що все добре, а ненавидіти один одного будемо в селищі.

Договоривши, Тейваз стрибнула на гілку до Какаші та прийнялася зачитувати в голос сторінку, на якій завчасно залишила закладку:

• Дозвольте мені доторкнутися до вас, – прошепотіла характерниця над самим вухом шінобі в масці, він, звичайно, одразу її помітив, але це не врятувало його від ризику ледь не впасти з гілки, через почуте.

• Щщщ що, перепрошую? – Какаші залився фарбою і закашлявся, а Тейваз стала перед чоловіком і продовжила зачитувати.
• «Дозвольте мені доторкнутися до вас, – хрипко видихнув він, запускаючи пальці ще глибше і погладжуючи гладкий і пружний віночок її чуттєвого лона» – Тейваз важко вдавалося втримувати сміх і від тексту, і від того, наскільки сильнішим стає рум’янець у Какаші. – «Юнак грайливо пестив слизькі і вологі пелюстки троянди, йому хотілося заритися в них обличчям і жадібно…»
• Тейваз! – шінобі схопився на ноги. – Що ти збіса робиш?

Характерниця відійшла на пару кроків назад.

• « … і жадібно пити божественний нектар, тамуючи спрагу, подібно втомленому подорожньому в спекотній пустелі. Всі жилки в його тілі напружилися і тремтіли, як натягнута тятива. Його спис, що сочиться чоловічою силою…»
• Припини! – Какаші хотів було забрати книжку, але Тейваз встигнула перестрибнути на сусідню гілку. – Це одна із перших його книг, він тоді ще не дуже вміло писав. Де ти її взяла взагалі?
• Шікамару підігнав. Він знає один сховок свого татка, цікаву скриньку, тому руки геть, мені її ще треба повернути неушкодженою. Не заважай, я і так загубила абзац. «Вмираю, так мені хочеться спробувати вас. Я відчуваю запах вашого збудження і то, як ви тут чудово соковиті і готові для мене, моя трояндо. Я знаю, що повинен зробити. Довіртеся мені. Вам не буде боляче. Обіцяю.»
• І нащо ти це робиш? Я не розумію.

Какаші ще досі відчував певне ніяковіння та сором, але почало з’являтися також щось схоже на злість, але на якусь іншу, невідому йому злість. Шінобі навіть не був впевнений, що правильно зрозумів власні ж емоції, також, якась частина його хотіла чи то посміхатися у відповідь, чи то оскалитися, але він її швидко подавив.

• Хочу дізнатися краще, чим живе мій командир. – Тейваз показово закотила очі та обперлася об стовбур. – Я знову загубилася! «Якщо вона зараз візьме його в рот, він позбудеться останніх залишків самовладання і дівчина знову опиниться в ліжку, лежачи на спині з розсунутими ногами. А він видереться на неї, як…»

Тейваз скрикнула з переляку, бо навіть не встигла зрозуміти, з якою швидкістю Какаші опинився біля неї, майже впритул, заблокувавши прохід руками з обох боків. Його погляд попереджав про недобре, але характерниця вирішила не зупинятися:

• «З того самого моменту, як я вперше побачив вас, я не бажав іншої жінки, хоча і розумів, що у мене практично немає шансів завоювати вас, – зізнався він. – І…». Е? – Тейваз наважилася поглянути з-під книги на Какаші. – Тут вже якась дурня почалася, я загубила той уривок.
• Ні. – просичав шінобі. – Ти чого? Продовжуй.

Характерниця нервово ковтнула і ледь змогла відвести від Какаші очі, настільки він недобре на неї дивився, але аж занадто, на її думку, гіпнотично.

• «І чи перебували ви далеко, поза моєю досяжністю, або спокушали мене своїми чаклунськими очима, я весь час черпав з вас натхнення», кінець сторінки. – серцебиття Тейваз прискорилося, неправильні бажання почали захоплювати думки, але в одну мить характерниця змогла відігнати їх від себе і прийти до тями. – Та тут їх багато. Продовжимо читання, бо вони все ніяк не можуть насититися один одним, ну, ці двоє.

Тейваз всміхнулася, перегорнула сторінку і в цю ж секунду Какаші вирвав книгу з її рук, але перш ніж він її опустив, аби сховати до своєї сумки, характерниця встигла схопити книгу. Вони так і залишилися стояти, кожен із піднятою рукою догори, тримаючи книжку. Їх зріст не дуже сильно відрізнявся, тому це було не важко, Тейваз лише трішки довелося стати навшпиньки.

• Відпусти. Я це конфіскую, віддам по закінченню.
• А то що? Що ти мені зробиш?

Те, що зараз відчував Какаші, нагадувало йому лють, але водночас це була геть інша емоція, нова емоція. Чоловікові хотілося схопити цю жартівницю за шию і… Какаші нарешті зрозумів, що це були за емоції, такі подібні з люттю та злістю, емоції, крихту яких він завжди відчував, читаючи свіжонадрукований роман Джіраї, емоції, через які він і сидів на тих книжках.

«Ні. Ні. Нізащо, хворий ти виродку!»

Характерниця помітила як його недобрий погляд вмить став невинним і повернувся рум’янець. Какаші відвернувся, опускаючи руку та відпускаючи книжку.

• Ти права. Нічого.

Шінобі збирався зістрибнути до низу, але його встигла окликнути Тейваз:

• Зажди! Вибач. Я просто вже не знаю, як знайти до тебе підхід.
• Що? – Какаші не очікував почути подібного, тому одразу розвернувся і розгублено поглянув на Тейваз. – Нащо тобі до мене шукати підхід?
• Бо мені подобається Листя, я хочу довести йому свою відданість і залишитися тут, хто знає наскільки. Я… Що мені треба зробити, щоб мій командир нарешті перестав до мене ставитися, як до чужинки та тягаря, який прив’язали йому до шиї?!

Какаші продовжував мовчки дивитися.

• Так, в мене паршивий характер і я могла б йому піддатися, продовжити цю колотнечу чи вести себе так само холодно, як і ти, навіть гірше, бо я можу бути ще тією безжалісною сукою, але чомусь вперше я цього не хочу. Розумієш? – Тейваз поглянула на Какаші, але він так і мовчав. – Певно ні, бо я сама цього не розумію. Але тут мені не хочеться грати роль холодного, байдужого до всього стерва, мені хочеться піти на компроміс і, чорт би мене побрав, ПОГОВОРИТИ. Дипломатія, розумієш? Я?! Хоча звідки тобі знати. Мені просто вперше за дуже, дуже довгий час, якщо і не за все життя, було з кимось так легко з першої зустрічі, з першої хвилини, а потім, а потім щось сталося і ти почав немов карати мене за щось, немов тобі взагалі не сподобалося, що якась іноземка приперлася до вашого селища качати свої права. І будь би то хтось інший, я б не церемонилася, він би давно своє отримав, я б не принижувалася цими дурними розмовами чи спробами подружитися, але чомусь тут, у Листі все інакше, немов я і не я зовсім, чи навпаки, нарешті я – це я.

Характерниця видихнула, а тоді засміялася і з усієї сили вдарила по стовбуру дерева. Він дав тріщину, а рука Тейваз розфарбувалася кров’ю.

• Все. Вільний. Більше я не буду принижуватися. Я обіцяла почати собі нове життя, а натомість роблю все ті ж самі старі, забуті, дитячі помилки. Але, – Тейваз з-під лоба поглянула на свого командира, – якщо я вже і осоромилася, то договорю. В селищі робитимемо вигляд, що нас не існує, що я для вас порожнє місце, ну, і з вами ніколи не була знайомою, але на місіях, засуньте своє особисте ставлення до мене собі до заду і хоч інколи будьте не таким мудаком, яким ви є виключно зі мною. З іншими ви такий самий, як були тоді при першій зустрічі. Ні, звісно, ніякі мої почуття образи та гідності не вплинуть на мою віддачу для командної роботи, але знаєте, маленька б посмішка від командира б не завадила для відчуття, що я хоча б вже відношусь до цієї команди, а не воєнний кореспондент по проходці, який лише дратує всіх своєю присутністю. Але! Якщо це справді так, то визначиться вже раз і на завжди. Мене дістали ваші гойдалки, то ви друг, а то взагалі навіть не стараєтеся приховати свого зверхнього ставлення. Я втомилася плутатися та розбиратися у твоєму ставленні до мене.
• Ти абсолютно права, Тейваз, – Какаші посміхнувся, – просто при першій нашій зустрічі ти офіційно була в статусі гостя, а вдруге, в статусі бранки і мені вже не потрібно було грати з тобою роль привітного члена селища, а можна було бути нарешті самим собою. Теплих почуттів ти в мене не викликала, як і те, що стала загрозою для мого дому. Але не в моїх правилах сперечатися із рішеннями Хокаґе, тому я все почув і погоджуюся з тобою. Вибач, що на місіях дозволив комусь із шінобі, за яких я несу відповідальність, почуватися погано, я не хотів цього. Командна робота для мене понад усе. Дякую за зауваження.

Какаші ще раз всміхнувся та зістрибнув з дерева, а Тейваз так і продовжила стояти, паралельно стовбуру ще декілька наступних хвилин, аж поки в її гомілку не прилетів сенбон, потрапивши в необхідну нервову точку, і Тейваз, втративши рівновагу, полетіла донизу.

• Ну, – почав Ґенма, тримаючи Тейваз на руках, – цього разу я тебе зловив, але якщо знову ослухаєшся, поцілуєшся із землею.
• Ти сам мене і скинув. – характерниця потягнулася і витягнула сенбон з ноги. – Будь хорошим хлопчиком, відкрий ротик.

На обличчі Ґенми з’явилася усмішка і він забрав металеву голку назад.

• Я тебе просив по хорошому.
• Так я ж навпаки хотіла, як краще зробити!

Чоловік ще більш задоволено посміхнувся та випустив характерницю з рук.

• Ой, я ненависно. – не прибираючи посмішки, сказав Ґенма.
• Скажи це моїм сідницям. – потираючи їх, через біль, відказала Тейваз.

Ґенма нахилився до характерниці, витягнувши перед цим з роту сенбон, та прошепотів на вухо:

• А ти нам з ними побачення влаштуєш?

В Тейваз самі собою закрилися очі.

«Вибачте, це що зараз було? Такого в мої плани не входило взагалі, хоч важко заперечувати його привабливість чи це мені здалося? Точно здалося, просто гумор, ти сама так буваєш любиш жартувати. Це точно просто…»

Не встигла характерниця завершити думку, як Ґенма легенько вкусив її за краєчок вуха та пішов геть. Коли Тейваз відкрила очі, щоб подивитися йому в слід, то лише помітила перед собою два вовчих ока.

• Чи варто мені якось це коментувати? – підійшов Самуїакі ближче та сів поруч.
• Я думаю не варто. – прикриваючи вуста кулаком, відповіла характерниця.
• Тебе щось зупиняє?

Тейваз, зробивши глибокий вдих, на видиху відповіла.

• Більше взагалі нічого. І я ж обіцяла собі почати нове життя, відпустити себе, а той шінобі непоганий для старту. Тим паче, з того що ми чули, серйозні стосунки і його ім’я навіть в одному абзаці ніколи не стояли, не те, щоб поруч.
• Якщо ти звісно пам’ятаєш, як там і що у людей влаштовано.
• Знаєш, враховуючи те, що це кажеш ти, це звучить не як, що в мене вже декілька років не було сексу, а доволі огидно.
• Приборкай свою фантазію, жінко, я тільки поїв. Але виглядаєш ти все одно не дуже впевнено, ти ж розумієш, що цим можеш перекреслити собі все, що бажала?

Тейваз покосилася в бік командира, який якраз щось говорив хлопцям, а потім закрила очі та зціпила зуби.

• Я і так вже стала занадто милою, аж огидно та і терпіти, невідомо заради чого, набридло. Я хочу тут не лише навчатись, я хочу жити, вовче, хоча б спробувати розслабитися. Якщо вже потім знову судилося складувати дрова, то дай цього разу я вперше їх хоча б сама наламаю. І нехай все вирішує доля.
• Ой, будеш ти жінко плакати.
• А ти переживати раптово став?
• Звісно, наче мені подобаються твої шмарклі на моєму хутрі.
• Не було такого! І помреш, а не дочекаєшся!
• Ось веселою злюкою ти мені більше подобаєшся. Я спати.

Самуїакі ліг та скрутився під деревом, а до характерниці саме підійшов Какаші.

• Ти з Самуїакі заступаєте на вахту після Ґенми та Мути, після я з Токумою замінимо вас. Інтервал дві с половиною години. Вважай, час пішов. На добраніч.

«Ну, я ж ще та фаталістка».

• Зрозуміла, командире.
• Давай, хоча б «семпай», як домовлялися.
• Зрозуміла, семпаю.

Здавалося, Какаші ще хотів щось було сказати, але натомість мовчки пішов на своє місце. Тейваз теж пішла на своє спальне та поглянула на зап’ястки.

«Відчуття, що ці кайдани тут були завжди, бо причини, чому я їх на себе одягла, вже і не згадаю».

Характерниця лягла та почала споглядати зоряне небо і так хвилина за хвилиною.

До того, як вона мала заступати на варту ще було більше ніж пів години. Впала зірка, але Тейваз вже багато років не загадувала бажань, натомість, характерниця вирішила пройтися і ноги самі її, випадково, завели саме на бік, де патрулював Ґенма, сидячі на валуні.

• А чи не рано ти зібралася мене підміняти? – чоловік зістрибнув з каменя, натомість обпершись об нього.
• Обійдеся. – Тейваз наблизилася до Ґенми, майже не залишаючи між ними відстані. – Я просто ходила собі та дихала свіжим повітрям.
• Ну, так, ми ж ночуємо не в лісі, повітря в таборі практично немає.
• Тобі взагалі зручно настільки багато говорити з цією голкою у роті?
• А що, із соломинкою було б зручніше?

Тейваз не відповіла, лише схопила зубами сенбон, щоб витягти його і в цей момент, Ґенма однією рукою викинув його кудись в бік, а іншу поклав Характерниці на спину та притис до себе, помінявши їх місцями. Тепер Тейваз обпиралася об камінь, за єдиним виключенням, що зараз між нею та Ґенмою не було відстані взагалі. Чоловік вп’явся в її вуста своїми, а руками намагався пробратися до шнурівки її поясу, інколи перериваючись на те, щоб то грубо стискати, то ніжно пестити жіночі стегна.

Тейваз вигнула спину, аби полегшити справу з поясом, але через цю позу добре відчула все бажання шінобі. Характерниця однією рукою обійняла Ґенму за шию, притискаючи до себе його сильніше, а іншу запустила йому в штани. Чоловік відпустив її вуста та прийнявся цілувати шию, чергуючи з укусами: ніжними, жорсткими, тими, що лише дражнили, змушуючи сильніше мріяти характерницю, аби він вже нарешті увійшов в неї.

Тейваз відчувала його твердість та жар, а також не могла повірити, що знову здатна танути від чужих доторків. Так, напруга, що бігла її тілом була все ж незначною, але її бажання величезним. Вона майже забула, що тут взагалі насправді робить.

Ґенма, коли закінчив вже і з поясом та зі шнурівкою на сорочці, схопив її обидві руки за зап’ястки та підняв їх догори, скрутивши хрест навхрест, а тоді більш агресивно вкусив за шию, потім спустився язиком до її грудей, однією рукою так і залишився тримати її руки, а іншою проник під сорочку.

Тейваз лише зараз зрозуміла наскільки скучила за великими, грубими чоловічими долонями. Він ніжно стискав її груди, паралельно цілуючи їх, а тоді розвернув характерницю спиною до себе, все так само притискаючи до каменю. Провів руками спочатку по її грудях, потім талії, животу, зупинивши руку, навмисно дражнячи, лише на самому початку лобка, а далі присів та жорстко схопив Тейваз за сідниці, і коли почав стягувати з неї штани, то одразу вкусив за щойно відкриту оголену часину тіла.

Тейваз простогнала, закусила губу, а тоді ледве знайшла в собі сили промовити:

• Зупинись.

Чоловік одразу почув та послухався, хоч так і завмер навколішках перед характерницею, тримаючись за пояс її штанів.

• Ти впевнена? – Ґенма важко видихнув, намагаючись привести себе до тями.
• Ні, але так. Зупинись.

Ґенма підвівся, натягнувши назад на характерницю штани, та ляснув її по дупі, а тоді засміявся та прийнявся зашнуровувати пояс, поки Тейваз так і стояла до нього спиною, відстані між ними було все ще не багато, лише щоб можна було зав’язати шнурівку.

• І що це було? – запитав Ґенма, коли закінчив із поясом та прижався ближче до Тейваз, нахилившись до її шиї, а руки виставив по сторонам від характерниці.

Тейваз відчувала його тепле дихання на собі, його бажання, що ще не повністю зникло, вона сама ще не могла заспокоїтися, тим паче, коли він був так близько.

• Я не маю ставити під удар нашу місії, адже так?

Тейваз спромоглася розвернутися обличчям до Ґенми. Він знову засміявся.

• А це все не дуже ж допомагає уважному несенню варти? – характерниця хитро усміхнулася.
• Ах, ти… Мене ж моєю зброєю. Помста значить?
• Ні, ти питав про побачення з моїми сідницями, от я вам його і влаштувала, а про продовження нічого не йшлося. Будемо вважати, ти попросив у них вибачення.

Ґенма не переставав посміхатися.

• А ти дійсно здатна допекти до живого за пару секунд. Думаю, зараз ти заступиш на варту трішечки раніше, бо якщо я ще хоча б одну на мить тут затримуюся, то сумніваюся, що зможу й надалі тримати себе в руках.
• Ну, так я піду продовжу свою прогулянку деінде. Мені п’яти хвилин вистачить подихати свіжим повітрям перед вартою.
• Е, ні. Тут п’ять вільних хвилин треба вже мені.

Генма, закінчивши говорити, почав нахилятися до губ характерниці, але тільки-но побачив, що вона хоче відповісти йому взаємністю, як різко випрямився та відступив на пару кроків назад.

• Повелася.
• Заслужено.
• Щоб тобі всі наступні години ікалося.
• Дякую, сонце, я теж від тебе втрачаю голову.

Ґенма ще раз наостанок посміхнувся та пішов в глиб лісу, залишився Тейваз на самоті.

***

• Не бажаєш вже прокинутися?

Самуїакі підійшов, щоб вкусити подругу за руку.

• Я не сплю.
• Щось від тебе не так пахне, як мені гадалося має.
• Фу, Самуїакі, залиш свої збочення при собі. Фу, ти огидний!
• А ти, – залився сміхом вовк, – в знущаннях над людьми, собі не зраджуєш.

Тейваз скинула з себе ковдру, одним стрибком опинилася на ногах, взяла флягу та спустилася до річки, щоб вмитися і набрати прохолодної води.

• У вас у людей, здається, не прийнято ходити без штанів.
• А ще босоніж, але якщо я зараз першим ділом не вип’ю води, то почну пити чиюсь кров.

Повернувшись, характерниця одягла штани та чоботи, а пояс спочатку закріпила ззаду наперед, аби можна було його зашнурувати, але тут підійшов Ґенма.

• Давай допоможу, – не чекаючи відповіді, він розвернув Тейваз, перекрутив пояс і прийнявся зав’язувати шнурівку, – я в цьому вже спец, думаю сертифікат отримувати, практика зайвою не буде.
• То що, можна користуватися тобою щоранку?

Ґенма притягнув за шнурівку характерницю ближче до себе, нахилився до вуха, та, тісно затягуючи фінальний вузол, прошепотів:

• Я більше надаю перевагу вечорам та саме зніманню одягу з жінок, але на місіях можеш робити зі мною, що хочеш в будь-який час доби.

Тейваз сильно замружила очі та зрозуміла, що жадає, аби він зараз вкусив її за вухо чи провів кінчиком язика по шиї, але вона знала, що він цього точно не зробить, як мінімум, посеред табору або просто на зло.

• Командире!

Характерниця відкрила очі та побачила Абураме Муту, що направлявся в бік Какаші, який саме повернувся із варти та стояв навпроти Тейваз з Ґенмою, але тільки почув Муту, як одразу перевів погляд.

• Що сталося?
• Я не відізвав жуків із-під землі, після того, як змінився з вовком і вони зараз відчули ворожу чакру неподалік.
• Токума!
• Зрозумів. Б’якуґан.

Ґенма підійшов до хлопців, а Тейваз прийнялася якомога швидше складати речі, що залишилися, в першу ж чергу, причепивши шаблю на пояс та сумку на стегно, не припиняючи споглядати на членів команди.

• Поки чисто. – відзвітував Токума. – Але не варто затримуватися.
• Муто, де саме шокайчу відчули чакру?
• Прямо по курсу.
• Отже засідка десь поблизу кордону із селищем Прихованої Трави.
• Тоді, – втрутився Ґенма, – лише два варіанти, або йти напролом, або спробувати обійти через селище Прихованого Водоспаду, бо Дощ то вже одразу не варіант, але і там нас можуть чекати, ми б чекали.
• Єдине про що це може сказати, – підійшла Тейваз, – їх явно більше за нас.

«Що ж в цих клятих сувоях?!».

Тейваз читала про часи і в її країні, коли предки були звичайними виконавцями, але сама вона не звикла виконувати роль простого найманця і не знати всієї суті операції.

• Так, – протягнув Какаші, – хотілося б обійтися без сутички, та пішовши в обхід ми гарантовано втратимо час, але аж ніяк не будемо впевнені в тому, що варіант був виграшний. Муто, зможеш приховати повністю нашу чакру, навіть яку ми не зможемо придушити?
• Звісно.
• Пропонуєш засідку на засідку? – припустив Ґенма.
• Ну, від сенсорів, якщо такі в них в наявності, нам допоможуть жучки, а з Х’юґа у нас перевага, зможемо завчасно оцінити ворога.
• Видимого.
• Ну, другий загін, якщо він взагалі є, буде сюрпризом. Для них обох ми теж сюрприз.

Команда вирушила, вперше зупинившись вже в радіусі дії б’якуґану і хоч вони і були впевнені у своїй безпеці, все ж заховалися за невеликими скелями.

• Їх більше, але частина без протекторів, проте до зубів озброєна.
• Певно найманці, солдати чи якісь розбійники з країни Рік. А серед ніндзя хто, селище Прихованого Каменю?
• Так, командире. Шість шінобі Каменю та десятка вояк.
• Правитель Рік явно не бажає, аби сувої дісталися адресатів.
• А тобі все не йметься? – запитав Какаші. – Що ж, другий етап іспиту на чуніна ти б точно не пройшла.
• Навіть не сперечатимуся, сем…, – Тейваз прикусила язика, – я б просто вважала, що це перевірка і шінобі навпаки має заволодіти інформацією, щоб збагатити захист селища при необхідності.
• Мило, але єдина людина, яка б з тобою точно поділила ці погляди, з радістю б тебе позбулася, дай їй лише повний твій профайл.
• Оу, на мене вже завели профайл? – награно розчулилася характерниця.
• Який план, Какаші?

Шінобі в масці подивився на Ґенму.

• Спочатку підійдемо ближче, на місці поясню детально, а по дорозі більш узагальнено.

*лунає*

Команда з Листя поспішила змінити локацію, знову сховавшись за скелями, але вже за декілька сотень метрів від ворогів, так щоб їх не почули, але і б’якуґан вже не був потрібен.

• Вони виглядають занадто спокійними, навіть для тих, хто можливо просто намагається відстежити нашу чакру, не відчуває її і думає, що ми ще далеко.
• Так, але не час про це задумуватися. Отже…

Та не встиг Какаші договорити, як два камені, на які і спиралася команда, в мить перетворилися на ніндзя Прихованого Каменю, що одразу пішли в атаку.

• Техніка Кам’яного Дощу! – в один голос закричали вони та направили на шінобі Листя десятки брил.

Занадто мало часу, щоб створити захисну стіну чи ухилитися, але Тейваз, не розгубившись, за допомогою контролю землі, відкинула камені в бік та впала захекано на коліна.

• Дякую, хлопці. Створювати я оцю мішуру не вмію, але погратися завжди рада. – промовила характерниця до ворогів, підводячись.
• Зараз буде весело. – Ґенма встиг помітити, як до них вже наближалися і інші противники.
• А ти нудився? – поцікавився Мута, захоплюючи ближніх ніндзя Каменю своїми жуками.
• Ми з Самуїакі візьмемо на себе звичайних. – проказала характерниця, оголюючи шаблю та дістаючи кунаї.
• Їх десятеро, Тейваз. – Какаші теж дістав холодну зброю.
• А нас двоє і вони прості солдати, а це моя специфікація, рутина навіть. Хоча, судячи з одягу та зброї, звичайні продажні розбійники. Гидота.

 

Розпочалася сутичка. Не було часу сперечатися чи впроваджувати заплановану тактику, тому просто всі поринули до запеклого бою і не зважаючи на чисельну перевагу, Листю вдавалося утримувати рахунок на свою користь, але команда розділилася і як Тейваз не знала, що там із хлопцями, так і у них не було можливості перевірити чи допомогти.

Раптово характерниця почула скавчання вовка і тільки-но озирнулася, як відчула страшний біль в спині, а тоді і шалені очі перед собою на вкритому шрамами обличчі кремезного чоловіка. Тейваз вдарили з усієї сили ногою в живіт, що вона добряче відлетіла, зупинившись лише врізавшись спиною.

Моментально розбійник притис її за горло за допомогою тонфа, через що Тейваз також вдарилася і головою об скелю. Характерниця так і не встигла поглянути, що з її другом, а тепер, крім хрипіння, нічого і не могла промовити. Вона зуміла вчасно схопитися за тонфа, але фізичні данні розбійника явно переважали її власні, бо хоч чоловік і здавався спершу простим товстуном, через великий живіт, але його руки та груди були суцільними м’язами, які добре виднілися через жилет на торсі, що слугував єдиним верхнім одягом для нього, тому характерниця ледь була спроможна не давати себе задушити так одразу, не кажучи про те, щоб відкинути.

• Вонґу, допомога потрібна? – запитав його товариш. На ногах їх залишилося лише четверо, враховуючи того, що притис характерницю.
• З цією юдзьо? Не сміши. Просто її норов доволі кумедний, щоб легко розчавити, мов комара, навіть не погравшись.
• Ну, ти поспіши, а то і на рукавиці тобі нічого не залишиться.

Товариш засміявся, а Самуїакі загарчав і Тейваз, почувши це, відчула спокій, адже це значило, що він живий.

• Цікаво, – запитав вже її Вонґ, – а смокчеш ти так само добре, як і комарики?

Тейваз плюнула йому в обличчя слиною змішаною із кров’ю, а розбійник лише облизався та задоволено усміхнувся, що більше було схоже на звіриний оскал.

• Ну, добре, прискоримося, але якби у нас був час, видно зуби б тобі спершу довелося вибити.

Вонґ зібрався зробити останній ривок, аби зламати характерниці трахею, але в цю ж мить завмер з тою самою задоволеною усмішкою на обличчі, а в його шиї стирчав сенбон. Тейваз зіштовхнула розбійника з себе і поки нерухоме тіло летіло до землі, характерниця позбавила його шию від зайвого тягаря на плечах, а тоді поглянула в бік товаришів, які вже перемогли всіх шінобі Каменю і намагалися прийти до тями, а Мута перев’язував поранений бік Х’юґа. Тейваз підняла долонь на знак подяки, а тоді поглянула перед собою, інші вороги теж полягли від Ґенми.

• З такої відстані і така чіткість. – із захопленням та глухими хрипами прошепотіла характерниця. – Ти як, вовче?
• Порядок. – відповів Самуїакі, після того, як розірвав, про всяк випадок, горло знерухомлених розбійників, але сам пішов в бік подруги, підігнувши передню лапу.

• Дякую. – ще раз повторила Тейваз, коли підійшла до своїх товаришів, тримаючись за горло.
• Ну, ти це, – всміхнувся Ґенма, – звертайся, якщо що, але краще більше не давай себе відволікати.
• Тейваз, – до неї наблизився Какаші, – здається, в тебе зламаний ніс.

Характерниця провела тильним боком долоні над губами і дійсно виявила, що її обличчя непогано так залите кров’ю. Вона доторкнулася до носу і одразу зойкнула.

• Дідько. Може хтось з вас його вправити, бо я трішки сцикло щодо фізичного болю, особливо коли мушу сама собі його завдати. Я там більше фахівець по самокопанню, загонам, картанню, таке інше.
• Так, – саркастично погодився Ґенма, – ми одразу так про тебе і подумали, коли побачили. По тобі видно, ти завжди уникаєш фізичних ушкоджень. Підходь, сказав би, що не ображу, але все ж трішечки таки так.
• Дивись на мене.
• Що?

Не встигла і договорити Тейваз, як Какаші схопив її за плечі, розвернувши до себе обличчям, а тоді хутко вправив хрящ на місце. Немов крижаний вітер вдарив в обличчя характерниці, але через секунду все минулося.

• Можна я зараз втрачу свідомість та впаду на спину?
• Ні. Вдома поплачеш.
• Ну, добре. – по дитячому відповіла Тейваз та присіла біля вовка, погладжуючи його по голові.
• Боюся, – озвався Токума, тримаючись за бік, – це не кінець. Інші шінобі Каменю вже майже тут, а от наша чакра добряче так вичерпалася. Ну, крім тебе, Тейваз.
• Плюси бути невдахою в нінджутсу, а чи ви думаєте, я просто спихнула на вас цих в червоному? – спробувала пожартувати характерниця.
• Скільки їх і там самі шінобі?
• Одинадцять і так.
• Добре, спробуємо трішки відірватися, ходімо.
• Самуїакі, ти як?
• Заживає, як на собаці. Ти ж знаєш, жінко, ще трішки і хоч на марафон подавайся.
• Ходімо. – скомандував Какаші і всі піднялися, збираючись просуватися вперед, але дещо вліво.

• А чому ти не використовуєш стихію блискавки? – поцікавився Какаші вже в дорозі. – Ти ж справлялася без печаток.
• Чому ж, я переношу частину чакри на лезо шаблі.
• Але ти могла скерувати блискавку в руки і таким чином змусити того бугая відпустити тебе.
• Я… Я затупила. – збрехала Тейваз, але Какаші встиг помітити її швидкий погляд на його, не так давно, ушкоджений бік.
• Токума!

Абураме закричав в бік товариша, що втратив свідомість, через низький рівень чакри, та полетів донизу, б’ючись об гілки дерев. Шінобі встиг відправити своїх жуків, як рятувальне полотно, аби безпечно приземлити Токуму. Всі направилися за ним та зупинилися на галявині на околиці лісу.

• Він не здатний більше пересуватися самостійно.
• Отже покатаємо його на спині. – Ґенма зібрався взяти товариша на руки, але Какаші схопив його за передпліччя.
• Прислухайся.
• Вони вже тут.

Цієї миті перед самим носом Тейваз пролетіло щось схоже на тризуб і вона ледь встигла ухилитися, те саме було з іншими, але Какаші з Ґенмою вчасно відбили їх кунаями.

 

• Що це таке?
• Саї. – не оглядаючись, відповів Ґенма. – Один із видів клинків.
• Чимось схожі на блискавиці Перуна.
• Кого?
• Бога грому.
• Хм. Це певно фішка таких богів. – трішки сміючись проказав Ґенма.
• Візьму собі парочку, якщо вони ними так розкидаються. – промовивши, характерниця засунула собі по одному за ремені на чоботах.
• Приготуйтеся. – скомандував Какаші.

Мута став поперед непритомного товариша, утворивши щит із жуків, а Какаші з Ґенмою, озброївшись холодною зброєю, по різним бокам від них, на чолі команди. Тейваз подивилася на Самуїакі, що вже хоч і стояв на всіх лапах, але було видно, що це досі викликає в нього, м’яко кажучи, неприємні відчуття.

Потім вона поглянула перед собою в глиб лісу, а тоді вилаялася і сильно відштовхнулася ногами, стрибнувши догори та приземлилася в парі метрів від хлопців, з усієї сили вдаряючи кулаком об землю.

• Пекельний розкол!

В цю ж мить земля затремтіла та утворилася величезна, глибока тріщина, яка, розділившись на троє, мов блискавка ринула до лісу, забираючи із собою все живе та не живе на шляху. Почувся людський крик.

• Ну, – мовила Тейваз, підводячись та підтримуючи скривавлений кулак іншою рукою, – парочка є.
• Не знав, що ти володієш техніками землі. – здивовано проказав Абураме.
• Та я і не володію. Це звичайний розлом.

Характерниця опустила руку і цієї ж миті до неї підбіг Самуїакі, прийнявшись зализувати ушкодження, як в цей момент в його бік прилетів здоровенний сюрікен, аж відкинувши вовка трішки назад.

• Якого?! – очі Тейваз запалали люттю і вона схопилася за шаблю, що одразу загорілася блакитним, блискавичним полум’ям. – ТИ ЯК?!
• Порядок.
• Тільки спробуй померти до мого повернення.

Характерниця кинулася до лісу на ворогів, які вже були зовсім поруч, відбиваючи їх атаки шаблею та підкоренням сил природи.

• Йобнута, чи да. – Какаші пішов навздогін, а Ґенма з Абурамою та Самуїакі, якому останній допоміг витягнути сюрікен, залишилися на галявині, де їх вже оточили п’ятеро ворожих шінобі.
• Ну, майже порівно. – єдине, що встиг вимовити Ґенма перед початком бою.

• Тейваз, ти де?

Какаші не розумів, де поділася характерниця, якщо тільки щойно її бачив разом із чотирма шінобі Каменю, а тепер жодного.

• Ну, не могла ж вона в розлом пірнути.

Цієї миті на Какаші зістрибнуло двоє ворогів, поваливши його на землю обличчям донизу, точніше сказати, обличчям в прірву. Він буквально наполовину нависав над нею, поки шінобі Каменю тримали його.

• Як так же!?!

***

Тейваз схопила куноїчі, яка і кинула той самий сюрікен, за горло та здавлювала його повільно не відриваючи погляду від очей дівчини, що все більше і більше вкривалися червоною павутиною. Сухожилля на її руках були перерізаними, куноїчі не могла складати печатки, як і сподіватися на допомогу напарника, який перед цим полетів у розлом не без допомоги Тейваз.

• Хіба тебе не вчили, що братів наших менших не можна ображати.

Дівчина з Каменю лише хрипіла, але нічого не могла відповісти, марно намагаючись спромогтися підняти руки та схопитися ними за передпліччя Тейваз. Раптом, характерниця побачила, як виступили сльози на очах куноїчі і вона перестала опиратися, як і намагатися підняти руки. Натомість, Тейваз помітила, що тепер та лізе до кишені.

• Е, ні, не думаю, що тобі зараз допоможе якийсь фокус.

Тейваз, рукою, якою тримала шаблю, відкинула руку дівчини та пальцями залізла до її кишені.

• Вибухова печатка чи що?

Дівчина дістала папірець та поглянула на нього, її очі наповнилися шоком. Куноїчі в останні хвилини свого життя тягнулася до звичайної фотографії.

Тейваз одразу впізнала на ній свою жертву, а поруч з нею стояв чоловік, теж з протектором селища, Прихованого у Камені, і обидва вони обіймали двох маленьких діток. Тейваз перевела погляд на куноїчі, сльози, з очей якої, вже дісталися і руки характерниці. Тейваз зіжмакала фотографію та викинула її.

• Тобі це більше не знадобиться, вибач.

Характерниця замахнулася шаблею, аби покінчити з усім якомога швидше, але цієї миті її схопили за литку та різко потягнули до розлому. Тейваз моментально втратила рівновагу, відпустивши куноїчі та впавши додолу.

• Що за?
• Ти серйозно думала зупинити шінобі Каменю техніками землі?!

Визвірився на неї чоловік із фотокартки, якого перед цим Тейваз, навіть не розгледівши обличчя, скинула в ущелину. Характерниця перевернулася, а чоловік стрибком опинився над нею і вона закрилася руками, готуючись заблокувати удар, але нічого не сталося. Шінобі Каменю кинувся до своєї дружини, яка досі не могла прийти до тями, стоячи на карачках, тримаючись за горло та кашляючи.

• Рюуен, ти як? – запитав чоловік, обіймаючи її за талію та допомагаючи підвестися.

Тут Тейваз перестала відчувати землю під ногами, не встигла вона зрозуміти, що сталося, як вже опинилася на гілці дерева разом з Какаші.

• Якого чорта, Тейваз? – запитав шінобі в масці, хоч остання була вже дещо розірвана, а обличчя поруч в порізах та заляпане кров’ю. – Що за підлітковий максималізм?

Щось прохолодне доторкнулося до обличчя характерниці, вона підняла голову і побачила, як крізь гілки дерев прориваються краплі дощу.

• Ходімо. – Какаші схопив її за плече, потягнувши за собою. – Ці двоє вже не загроза нашій місії, треба переконатися, що з хлопцями все добре і спробувати відірватися, бо моя чакра вже реально майже все. Думаю, на галявині ситуація не краща.

*лунає*

На околиці лісу вони побачили, як їхні товариші стоять перед все ще непритомним Х’юґа, прикриваючи його спинами, а навпроти них троє шінобі Каменю, двоє з яких виглядають цілковито бадьорими, чого точно не можна сказати про виснажену команду Листя.

Какаші з Тейваз в один стрибок опинилися поруч з товаришами.

• Звідки ті двоє? – запитав Какаші.

Половину обличчя куноїчі прикривало зачесене наперед біляве волосся, а шінобі, нижчого на зріст, грубі, багряні візерунки, між ними стояв захеканий чоловік середнього віку та зросту.

• З-під землі. – відповів Ґенма. – Неочікувано, скажи?

Тейваз згадала слова ніндзя в лісі.

• Дурепа.

Хлопці подивилися на характерницю, але нічого не сказали.

• Що у вас з чакрою?
• Я все, в Муто трішки ліпше, а Токума просто чілить, йому найкраще.
• Самуїакі? – вовк кволо підійшов та вкусив характерницю. – Ні, дурнику, як ти?
• Певно, щось залишилося в рані, погано гоїться. Чому вони не нападають, бачать же перевагу?
• Ну, в того мужичка, що по-центру, видно чакри не більше нашого, ми все ж теж добре їх вимотали, а щодо тих двох, – Ґенма пригледівся, – схоже, не так давно вони бігали ще генінами за котами, не вистачає певно рішучості.
• Що ти там, дядьку, язиком своїм мелеш? – крикнула білявка. – Зараз ми покажемо, чого нам не вистачає, а чого в нас вдосталь!

Тейваз лише і встигнула помітити, наскільки важко дихають її товариші та підняти шаблю, направивши в неї чакру блискавки, приготувавшись до бою, коли троє з Каменю кинулися в їх бік.

• Тейваз!

Характерниця зреагувала і помітила, що Какаші показує пальцем в небо, яке вже давно затяглося чорними хмарами і зараз освітилося блискавицею. Загриміло, а Тейваз полегшено видихнула та посміхнулася правим кутиком губ.

Характерниця сховала шаблю в піхви та підняла руку до небес з відкритою долонею в яку моментально вдарила блискавка і пронизала Тейваз наскрізь, а потім вирвалася розрядом з її тіла, охопивши його десятками маленьких, блакитних блискавиць. Навіть очі Тейваз світилися суцільним холодним вогнем, а весь залишковий розряд вийшов через долоню, утворивши величезний спис.

• Поцілунок громовержця!

Тейваз вдарила блискавкою в землю і абсолютно все, що було перед її очима, неважливо люди чи дерева, в радіусі декількох десятків метрів, впали долілиць цієї ж миті. Шінобі Каменю закричали, скрутившись від болю, навіть команда Тейваз ледве утрималася на ногах від ударної хвилі і теж відчула на собі частково силу природи.

• Час покінчити з цим.

Характерниця, чиї очі не переставали світитися, знову, але тепер двома руками, зловила блискавки та кинулася з ними до лежачих ворогів. Спочатку вона пронизала білявку, навіть розірвавши землю під нею, крик куноїчі рознісся округою, а потім Тейваз стрибнула до шінобі з гримом, розуміючи, що ворога без чакри можна залишити наостанок.

Характерниця тільки занесла руку з блискавкою-клинком над хлопцем, як всіх довкола оглушив несамовитий крик:

• АМІБОШІ!!!

Попереду показалися ті двоє шінобі Каменю з якими Тейваз не закінчила сутичку в лісі. Чоловік міцно тримав свою дружину, яка волала, мов навіжена, не даючи їй вирватися.

Тейваз так і застигла із піднятою рукою над хлопцем, що зціпивши зуби від болю лежав між її ногами та дивився пекельним поглядом на неї. Характерниця пару разів перевела погляд з нього на куноїчі та назад, поки його обличчя заливало дощем, таким вже сильним, що грим почав потроху змиватися і Тейваз чітко розгледіла в ньому того малого з фотокартки.

«Він її син… Вони не покидьки, які бажають смерті невинним людям, вони такі самі, як і ми і все заради якихось політичних інтриг, заради звичайнісіньких папірців, змісту яких ніхто з нас навіть не знає, вони просто виконують завдання, вони такі самі як і ми…»

Тейваз колись вже втрачала віру у власні дії, у накази, у їх сенс, у правильність власних вчинків і от тепер знову рішучість покинула її, а блискавки її тіло.

Лише якась мить втрати уваги, але цього вистачило, аби не помітити, як позаду неї опинився шінобі каменю, готуючись кинути їй в спину з десяток сюрикенів.

• Тейваз!

В останній момент, до неї кинувся Какаші, схопивши її та відлетівши з нею подалі від траєкторії попадання.

• Що ти твориш? Прийом, Тейваз, де ти зараз!? – запитав шінобі в масці, встаючи та витаскуючи сюрикен з гомілки.

За цей час Ґенма з Муто встигли знерухомити нападаючого та хлопця з Каменю. Іншим двом було зараз байдуже до шінобі Листя, вони просто припали до своїх дітей.

• Якого чорта?! – продовжував закіпати Какаші. – Чому ти засумнівалася? Ти ж рубала всіх на право й на ліво до цього?! Що за раптові приколи в той час, коли ТВОЇ товариші в біді?!
• Вони…
• Що вони?! – Какаші грубо схопив її за плечі, штурхнувши, намагаючись остаточно привести до тями.
• Вони такі самі, як ми. Чому вони заслуговують смерті, бо просто їх Каґе наказав викрасти інформацію, яку наш – доправити? Вони не вбивці, не покидьки…
• Помиляєшся! Так, вони такі самі, як ми. Такі самі, як ми вбивці! Кожен, хто вирішив піти шляхом ніндзя – зробив свій вибір, підписав собі вирок. Він погодився з тим, що його вб’ють, так само, як і він вбиватиме десятки, а то і сотні людей до цього! І люди, які обирають зв’язати своє життя з нашим, заводити від нас дітей, одразу прирікають всіх на смерть та втрати! Але в мене до тебе єдине питання, – Какаші сильніше зжав її за плечі, – то ти таки одна з нас, з шінобі селища, Схованого у Листі, чи таки чужинка? Або просто його жителька, вогонь Листа, який такі, як я, вбивці, поклялися захищати, навіть ціною життів ніндзя інших селищ, навіть, коли цей захист полягає в доправленні інформації, а не невинного життя? І цей твій вибір ніхто не осудить, але ти маєш нарешті зробити його, щоб більше не підводити команду, щоб кожен на місії був впевнений один в одному. Хто ти, Тейваз, брудна вбивця чи та, кого я буду захищати, мараючи свої руки та серце?

Характерниця тільки підвела очі на Какаші, як помітила Рюуен з піднятою катаною над ним, що світилася чакрою, тому теж схопила Какаші за плечі, останньої митті, помінявши себе з ним місцями і прийнявши удар на себе.

Лезо катани вийшло через сонячне сплетіння, розірвавши Тейваз груди та спину, і зупинилося перед животом Какаші, лише на декілька міліметрів зачепивши його шкіру під одягом. Чоловік все так і тримав характерницю за плечі, і коли побачив, як Самуїакі вгризся в шию куноїчі Каменю, і коли жуки знищили останнього ворога, і коли Тейваз почала всміхатися, а її вуста поступово зафарбовуватися кров’ю.

• Видно, – весело промовила характерниця, яка відчула неймовірну душевну легкість, – ти любиш, коли твій прес лоскоче клинок.
• Тей…

Ноги характерниці підкосилися, але Какаші легко зловив її, бо все ще не відпустив за плечі. Чоловік витягнув з її тіла катану та присів на землю, поклавши голову Тейваз собі на коліна.

• Самуїакі! – окликав він вовка, що з трудом, але таки піднявся із землі, де впав біля трупа куноїчі, та пришкандибав до подруги.
• Знаю. – він підійшов. – НІ!
• Пізно. – всміхаючись, відповіла Тейваз. – Лезо пройшло наскрізь і було збагачене чакрою, таку рану слиною вовка-характерника не вилікувати, навіть кровотечу зупинити не вийде. І, до речі, вітаю з виграшем. Ти отримав бажане. – характерниця засміялася, крізь біль, бо їй все ще було так легко.
• Що? Я не цього хотів… – Какаші згадав, як не раз думав, що Тейваз загине швидше, ніж він до неї прив’яжеться і все знову буде добре.

«Я ж і справді цього хотів? То що зараз не так? Ми не подружилися, вона ж навіть встигла мене зненавидіти, я в цьому впевнений, так і мало продовжуватися, вона просто мала зневажати мене і думати, що я зневажаю її, я не хотів вже, щоб вона помирала, я просто не хотів знову когось втрати і ми ж не друзі, то чому мені зараз так здавлює в грудях, так ріже в горлі?…»

• Чого? – Тейваз вирвала його із роздумів. – Я не знаю про що ти, але я про твою ставку, семпаю, щодо мого терміну в дві місії.

Очі Какаші наповнилися жахом.

• Ні. Ти не помреш так просто. Ні, не на моїх руках.
• То переклади мене на травичку.

Характерниця посміхнулася та потягнула руку до обличчя Какаші, опускаючи йому бандану на ліве око.

• Ти і так забагато використав чакри. – Тейваз зупинила долоню на його обличчі, погладивши великим пальцем по щоці. – Хей, що з поглядом? Я ще, не дай Боже, подумаю, що ти переживаєш за мене, що за сум, семпаю? – ще раз всміхнувшись, вона нарешті опустила руку.
• Тейваз. – суворо заговорив Самуїакі. – Цього разу ти мусиш це зробити.
• Забудь про це, вовче. Я ніколи подібного не зроблю з другом.
• Тейваз, ти ж пам’ятаєш, що тобі не можна тут помирати?
• Мені байдуже, ти знаєш. Померти тут так і зараз в рази краще, ніж ще довгі роки життя там.
• А як же тоді я?
• Ви про що? – до них підійшов Ґенма, а Мута залишився з непритомним товаришем.
• Та, вовк трішки головою вдарився, меле якісь дурниці.
• ТЕЙВАЗ! – загарчав Самуїакі.
• Я ніколи не зроблю цього з другом! – крикнула Тейваз, заплювавши, ненавмисно, його руду морду кров’ю, що і без того була доволі брудною після стількох бійок.
• Я не твій друг і ти це знаєш! Я вовк характерника і ти знаєш наше призначення!
• Та плювала я на твоє призначення. – слова характерниці давалися вже дуже складно, але все ж вона відчувала велетенську різницю між своїми станами до та після перепрограмування чакри, тоді на галявині вона і близько стільки сили не мала.
• Ми маємо поспішити, – Ґенма присів поруч із Какаші, – кордон із селищем, Прихованого у Траві не так далеко, там мають бути медики.
• Не встигнете, тому вона має вирвати моє серце!

Чоловіки переглянулися, вони не очікували почути подібне.

• Пішов ти. – засичала Тейваз. – Ти мій друг, а друзям серце я не вириваю.

Какаші немов струмом вдарило і він на якусь мить побачив в її обличчі, обличчя Обіто.

• Ти не винна, що тобі попався вовк із кров’ю Інузука, і саме той, який отримав здібність говорити. Саме через це ти сильно прив’язалася до мене, якби знав, прийняв би обітницю мовчання навіки.
• Ти б не витримав, дурний, дурний, вовче. – Тейваз хотіла було його почухати, але він ухилився. – Та і кажеш так, немов звичайного чотирилапого друга так просто вбити.
• Але характерники це робили споконвіку, для цього наш вид і вивели, і ти це прекрасно знала, ще до того, як отримати мене.
• Ти сам мене обрав. Вовк сам обирає свого…
• Господаря.
• Друга.
• Тейваз, так, обрав і ні секунди не жалкував про це, і ні граму сумніву в собі не маю, аби віддати за тебе життя.
• Будемо чесні, якби я сама сьогодні сумнівам не піддалася, то не лежала би зараз оточена трьома прекрасними чоловіками.
• Ні! – злісно заперечив Какаші. – Якби ти не підставилася під удар! Нащо ти це зробила??? Він передбачався для мене, нащо, Тейваз?
• Я б знову це зробила. Тут вже без жодних сумнівів та зволікань. Заради тебе, друга, товариша можна і в могилу.
• Що ти таке говориш?
• Тейваз, козак знайде вихід звідусюди, окрім могили, а козак-характерник – і з могили теж. Ти знаєш наше покликання, знаєш, що якщо господар помре раніше за нас, ми не знайдемо спокою на тому світі і більше ніколи не переродимося навіть, щоб спробувати ще раз закінчити нашу місію.
• Козак знайде вихід звідусюди, окрім могили, а козак-характерник – і з могили теж. Так от про що було це, а я думала метафора.
• Ну, вона такою і є, з могили я тебе не дістану, але здатен зробити твоє смертельне поранення таким, з яким ти матимеш шанс вижити. Давай, дівчинко, зроби це, сам я собі серце не вирву і тобі не згодую.
• Ти не маєш права її до такого змушувати. – Какаші радів зараз, що його бандана вже прикриває ліве око, яке наповнилося слізьми, а мокрою вона і так була через зливу.
• То що, копаємо яму? Відспівувати хто буде?
• Ні, я це мав на увазі. Має бути інший вихід, адже як потім з цим жити? Як потім це змити зі своїх рук?

Тейваз мовчала, хоча більше не через те, що майже не мала вже сил говорити, а через роздуми. Вона не хотіла, аби її друг жертвував своїм життям заради неї, але й прирікати його на ще більш жахливішу долю, і знову ж через її вину, характерниця теж не могла.

• Це. Моє. Призначення. Для цього я народився.
• Що за маячня? З якої ви країни чи селища? Що за характерники, козаки? Чому Тейваз здатна контролювати блискавки, але жодного разу не викликала їх, за виключенням оболонки для свого клинка?

Вони лише зараз зрозуміли, що Ґенма, який стояв поруч з ними, не був в курсі всіх деталей походження Тейваз.

• А у вас що, не прирікають нікого з народження на конкретну долю, не дуже просту, а? – поцікавився Самуїакі, а Ґенма просто змовчав. – Тейваз, я просто зараз тебе вирублю і попрошу хлопців все зробити замість тебе.
• Ні! – Тейваз хотіла було підірватися, настільки розізлилася через почуте, але Какаші її притримав. – Ні!
• Тоді не втрачаймо час, зробімо це. Це моє призначення і доля кожного характерника. Не один вовк у нього завжди на шляху, нам дуже пощастило, що ми так довго були разом, дівчинко, – Самуїакі ткнувся холодним носом їй в обличчя, характерниця посміхнулася та погладила вовка за вухом, – але не прирікай мене на вічну порожнечу й почуття не виконаного боргу. Та і дай вже відвалити, як просила. – вовк лизнув Тейваз за щоку.
• Якщо вона з’їсть твоє серце, то житиме?
• Так, рана звісно не зникне, але точно буде вже не смертельною. Всі внутрішні ушкодження заживуть, залишиться пару виразок з обох боків, але все ж це вже буде не поранення наскрізь. Все моєї життя та сили перетечуть до неї, а вовки характерників живуть не менше віку, якщо вдається померти власною смертю.
• Сили?
• Не переживай, Какаші, я не кусатиму тебе без дозволу. – відповіла Тейваз, ховаючи за усмішкою правду, про те, як насправді Самуїакі зчитує знання з людей. – Просто мій словарний запас трішки збагатиться, ну, мовний запас.

На останніх словах характерниця сильно закашлялася та важко видихнула.

• Так, все, або зараз, або вирубаю тебе.
• Ні, я сама все зроблю.
• Тобі все одно доведеться попросити про допомогу, в тебе дуже мало сил, ти не впораєшся наодинці.
• Я нікому не дозволю до тебе торкатися. – характерниця скинула із себе руки Какаші та спромоглася сісти, але одразу ж довелося обпертися на лікті.
• Але хтось має залишитися поруч, як страховка, щоб впевнитися, що ти змогла закінчити весь ритуал, а не знепритомніла десь, через знекровлення.

Характерниця опустила погляд, розуміючи, що він має рацію, особливо зважаючи на те, як вона себе зараз почувала. Тейваз знову подивилася на друга, але вже сповненими сльозами очима, Какаші помітив якими смарагдовими та яскравими вони стали, та прошепотіла:

• Добре… Ти, як завжди, правий.
• Я за… – почав був Какаші, але характерниця його перебила.
• Ґенмо, залишишся про всяк випадок зі мною поруч?

Ґенма здивовано поглянув на Какаші, який дещо розгубився, а тоді кивнув на знак згоди. Тейваз розуміла, що, можливо, зараз дала ляпаса Какаші, але в цей момент, насправді, їй було абсолютно начхати на його почуття, та і вона просто нізащо не хотіла, аби він став свідком майбутніх її дій, але і сказати вона йому цього не могла, не наважилася б і не знала б, як пояснити причини. Тільки не він.

• Допоможеш дійти мені до лісу? – навіть злива не могла сховати її сліз. – Не хочу це робити тут просто неба, та і хащі трішки закриють від дощу.
• Звісно.

Тейваз подала руку, сподіваючись, що Ґенма допоможе встати, але натомість чоловік взяв її на руки та поніс до нової межі лісу, Самуїакі шкандибаючи пішов за ними.

• Ґенмо, – почала Тейваз, коли вони вже зупинилися в гущавині лісу і характерниця обперлася об стовбур дерева, – тільки, будь ласка, відвернись, а краще відійти подалі.
• Тейваз. – Самуїакі суворо поглянув на подругу, яка дістала кунай та не кліпаючи дивилася на його лезо.
• Просто відійти, а не залишити мене в спокої. – договоривши, Тейваз ледь не впала, але втрималася на ногах, ще до того, як шінобі встиг зреагувати.
• Ґенмо, – цього разу до нього звернувся вже вовк, – тільки не відходь далеко і все ж, як би вона того не хотіла, поглядай періодично, адже я не чистокровний і не впевнений наскільки все спрацює і що саме станеться з пораненням. Чесно кажучи, з минулою її чакрою, вона б вже мала бути непритомною, навіть мертвою, а не так добре триматися.
• Але, – Тейваз, мов дитина поглянула на друга, – якщо взагалі твоя смерть буде марною?!
• Якщо ти думаєш, що я після твоєї смерті повернуся додому чи залишуся розводити щенят Інузука, то ти погано мене знаєш. Досить зволікань. Давай трішки поваги до виду моїх батьків та нашого призначення.

Характерниця шмигнула носом та витерла рукавом сльози.

• Ґенмо, йди звідси. Будь ласка.

Чоловік підійшов до Тейваз, поклавши руку їй на плече та нахилився до вуха:

• Ти не монстр. – прошепотівши це, він відійшов глибше до лісу.

«Якби ж… Але все одно дякую, Ґенмо».

Тейваз спустилася на одне коліно перед другом, тримаючи в правій руці кунай, Самуїакі підійшов до неї ближче:

• Дівчинко, мене тепер з тобою не буде, тому головне не забувай хто ти є і звідки прийшла, не загубись у власній пам’яті.

Тейваз просто кивнула, не бажаючи зараз вступати в суперечку, а Самуїакі востаннє лизнув її обличчя, характерниця натомість міцно-міцно його обійняла та перерізала горло, не випускаючи його з обіймів та вп’явшись зубами у власну руку, яка обіймала вовка за шию, за його, незважаючи на дощ, досі тепле хутро, аби не закричати від болю та ненависті до себе, до предків, що винайшли такий спосіб продовжувати собі життя, здобувати силу, ціною власних друзів, хоч і чотириногих.

«І чим це відрізняється від того, коли брат вбиває брата, аби забрати його частину спадку собі і таким чином збагатитися?».

Тіло вовка розм’якло в її обіймах, а його кров повністю залила тіло та одяг характерниці. Тейваз обережно поклала Самуїакі на землю та прийнялася вирізати серце. Вона і не помітила, як припинився дощ, а з ним і її сльози, вона навіть потім не згадає, як саме вирізала серце, що взагалі бачила перед собою, що відчувала, крім важкої, крижаної брили на душі, її руки буцімто і не її були. Все, що вона пам’ятатиме – це наскільки гарячим було це серце, як воно зробило ще останній стук вже в її долоні, яким скляним став погляд її друга, і що вона точно не зможе викинути з голови – це смак його крові на своєму язиці.

Тейваз обожнювала сире м’ясо, ніколи не могла перед ним встояти, бабусі особливо доводилося від неї ховати вже замариноване чи готовий фарш, але це точно був не той випадок. Ні, після цього вона більше ніколи не зможе навіть поглянути на подібне без жахливих спогадів і того самого смаку.

Можливо, якби характерниця під час відривання зубами, шматок за шматочком, жуванні та ковтанні серця близького їй створіння, не провалилася б емоціями немов в вакуум чи якийсь колодязь, вона б навіть і не змогла б втримати, ще на самому початку, всі нудотні позиви, але щось вимкнуло у неї частину свідомості і прийшла вона до тями, лише, коли вже поклала свого рудого вовка до свіжої ями.

 

– Я ніколи не знала, що треба казати в подібні моменти, якщо твою смерть, можна назвати подібним моментом. – якимось занадто байдужим голосом проказала Тейваз. – Що ж, тепер я і справді, характерниця, тільки затаврувати нікому. Козаки починають носити оселедець після першого свого бою, якщо змогли повернутися, а характерникам вибивали Йерь на плечі після першого Ярилового воскресіння. Але я цього не робитиму. Мені не потрібна пам’ятка про цей день, я і так ніколи не зможу забути того, що зробила та і частина тебе, тепер навіки залишиться зі мною, якби там предки не вирішили. – Тейваз мимоволі поглянула на свого годинника і помітила, що скло розбите і половина його відсутня взагалі. – І знаєш, я хочу, щоб частина мене теж завжди була з тобою.

Тейваз за секунду відрізала свого хвоста та поклала під лапу Самуїакі, волосся в одну мить втратило свій яскравий колір, ставши однотонним, темним, а зачіска розпустилася вже повністю, перетворившись на короткі, різної довжини, неохайні пасма.

• Прощавай.

Характерниця одним помахом руки засипала могилу, але поглянувши довкола не знайшла жодного каміння, аби залишити замість надгробку. Раптом Тейваз відчула на своєму плечі велику, теплу долоню – це повернувся Ґенма, який тримав в іншій руці невеликий валун та поклав його на свіжу могилу.

• Дякую.

Чоловік кивнув, а тоді зняв із себе жилетку та накинув її на характерницю, враховуючи, що вся її сорочка була добряче розірвана, через яку виднілися з обох сторін відкриті рани, але це і справді вже були дві рани, а не одна суцільна.

Ґенма поклав її руку собі на шию і таким чином вони і повернулися на галявину, Какаші сидів там, де і перед цим. Він одразу побачив Тейваз, як тільки вони показалися з-за дерев, але впізнав її не одразу, її погляд, її вираз обличчя, навіть, немов риси обличчя, абсолютно змінилися, стали більш суворішими, різкими, сірими, а шкіра ще більш блідою, наскільки її можна було розгледіти за повністю скривавленим обличчям.

Підійшовши до Какаші, Тейваз прибрала руку з шиї Ґенми та, навіть не поглянувши, пройшла повз шінобі в масці до невеличкої річечки, що більше нагадувала струмок.

• Тейваз, – озвався Какаші, – як твоє поранення? Зможеш самостійно рухатися?
• А що, зараз ти мене несеш? – холодно відповіла характерниця, від чого Какаші відчув себе ще більш винним та непотрібним, але йому було байдуже, він переймався лише за неї. – Так, тільки я хочу змити всю його кров хоча б із власного обличчя.

Тейваз нахилилася до води, зачерпнувши її до долонь, та разів десять, не менше, вмилася, а потім взялася полоскати рота так само декілька разів підряд, ледве припинивши це робити, коли відчула що їй вже не вистачає дихання.

Нарешті характерниця підвелася, дістала той самий кунай та жбурнула його якомога далі, він зник у верхівці дерева на тому боці, з якого злетіли, галасуючи, ворони, і цього ж моменту Тейваз на повну відчула весь фізичний біль в грудях, схопилася за поранення, помітила, що кровотеча знову відкрилася і втратила свідомість, впавши обличчям у воду.

***

Початок серпня.

• Пробач, – до лікарняної палати залетіла Хана з величезним оберемком соняхів, – сьогодні я теж лише на декілька хвилин.

^{(Julie Douglas)}

Хана замінила квіти у вазі, збираючись попередні айстри викинути на зворотній дорозі, та сіла біля ліжка Тейваз.

• Цього разу ти тут застрягла щось довгенько, – кузина взяла долоню Тейваз у свої. – А я лише втретє за весь цей час була у селищі і то практично без вихідних.
• Та не картай ти себе так, ти в принципі єдина моя гостя. – тепер голос характерниці був позбавлений будь якого акценту, як і тоді, коли вона говорила за допомогою друга.
• Як так?
• Ну, у всіх же місії, а хтось просто дуже заклопотаний, я це добре розумію. – Тейваз знову посміхалася, як і раніше, але кузина добре бачила все, що в неї було на душі по-справжньому. – Та і, якщо чесно, я ненавиджу, коли мене провідують у лікарнях, бо, ну, ви чого, я точно не хочу, щоб мною милувалися в такому вигляді хто-небудь. Просто раніше не казала, щоб не образити.
• Я не хто-небудь, я – родина. І все ж… – не могла змиритися Хана.
• Ну, Кіба один раз встиг зайти та пані Йошіно, та і мені тут геть не нудно, я ж вже можу читати взагалі без проблем ваші книжки і все таке. – Тейваз погладила вільною рукою, тильний бік долоні Хани. – Не переймайся, мене ввечері виписують.
• Вже? Ти хоч і корчиш із себе героїню, але точно не готова до виписки! Що вони собі думають?!

• Хано, я підписала всі папери, я тут вже більше місяця і ще однієї ночі не переживу. І я хочу вже цього клятого рамена!

Хана нарешті теж відповіла усмішкою, але потім дещо спохмурніла.

• Навіть Какаші?
• Що Какаші? – запитання, через шум птахів під вікном, довелося повторити двічі.
• Ну, він довго був у відгулах після вашого повернення і сьогодні я його бачила біля квіткового магазину.
• А чому б він мав мене провідувати?
• Ну, хоча б тому що ти врятувала йому життя!
• Е, ні. Ні, ні, ні, ні. – Тейваз забрала руки, і не те щоб навмисно, а через активну жестикуляцію. – Давай не будемо підтасовувати карти, це він мені врятував життя і через мене ледь не підставився. Я просто повернула борг і сподіваюся спокутувала свій єблізм на місії. Все. Він нічого мені не винний, а тоді б чому йому провідувати людину, яка точно вже виживе, але ще й викликає в ньому купу негативних емоцій, а після того, як я провалилася, так тим більше. Він певно бачити мене не може без почуття нудоти. Єєєє. – Тейваз підняла великий палець догори. – Я вмію будувати стосунки із командиром, якщо він, звісно, не зробив все можливе, аби я більше ніколи не потрапляла до його команд.
• Це не дуже схоже на нього… Або схоже. Я не знаю, але думаю, ти точно перебільшуєш, хоча все ж таки, міг хоча б той клятий рамен і принести разочок.
• Зате ти була поруч зі мною кожну свою вільну хвилинку. Сама хоч встигала відпочити та поїсти?

Хана ніяково всміхнулася та почухала потилицю.

• Я маю вже бігти, але ледь не забула, тримай. – кузина дістала коробочку з кишені, Тейваз її відкрила і побачила там свій годинник. – Це скло з алмазною печаткою, можеш хоч молотком по ньому гатити, але і подряпини не залишиться.

Тейваз щиро кинулася обіймати сестру.

• Дякую, дякую, дякую тобі. Цей годинник дуже важливий для мене. Звичайно, я все одно тепер боятимуся його вдягати на місії, щоб ти там про якість скла не казала, але він завжди буде зі мною, щоправда в цій же коробочці та в сумці на стегні.

Хана, поклала годинник на тумбочку, обійняла Тейваз міцно у відповідь та зарилася носом у її волосся, що досі залишалося у повному безладі. Вона б так і сиділа, але під вікном знову голосно зашуміли птахи і це змусило повернутися з думок до реальності.

• Тейваз, – прошепотіла Хана на вухо характерниці, – дозволиш мені дещо зробити, але не кажи нічого з цього приводу, поки я не повернуся з місії, добре? Можна?

Характерниця цілком зрозуміла про що мова, вона так і не забувала ті думки, які передалися їй від Хани при першій їхній зустрічі, думки Хани щодо незнайомки.

• Та…

Не встигла договорити характерниця, як губи кузини прилинули до її губ. Вони були такі теплі, ніжні, вологі і вона явно знала, що ними робити, а також і з губами Тейваз.

Насправді, характерниця давно про них мріяла, але проганяла ці думки від себе як надалі з двох причин. Однією з якої були їх кровні вузи, але ж, промайнуло зараз в голові Тейваз, їм же не дітей спільних народжувати, і вона відповіла на поцілунок, запустивши свої пальці у довге та шовковисте волосся Хани.

• Я ж просила нічого не казати, поки я не повернуся. – всміхаючись прошепотіла Хана, а тоді поцілувала Тейваз в чоло, віддала їй пакет з одягом, який обіцяла та попрощалася, поспішивши на наступну місію.

Ввечері нарешті прийшла Цунаде.

• Пані Хокаґе, ви моє сонце світанкове! – скочила на ноги Тейваз вже повністю одягнута, та ледь не втративши рівновагу, вчасно схопилася за бильце ліжка, але злякалася, що Цунаде це помітила і передумає сьогодні виписувати.
• На вулиці сутінки, яке сонце?
• Випустіть мене, просто випустіть!

Тейваз скорчила благальну мармизу та склала руки, мов в молитві.

«Кого ти хочеш обдурити, дівчино? – подумала Цунаде. – В твоїх очах все написано, але і справді краще тобі буде повернутися до нормального життя, ніж продовжувати лікування тут, коли тепер ці стіни повні гучної тиші, а не вічного сарказму того кудлатого вовка».

• Іди звідси, щоб мої очі тебе не бачили. – махнула Цунаде в її бік рукою.
• Волю домашнім ельфам!
• Боже… і кого я тільки в шінобі приймаю.

Награно, або, можливо, не зовсім, обурилася Цунаде, коли Тейваз прямо пролетіла повз неї на вихід.

Тільки переступивши поріг лікарні, Тейваз прибрала фальшиву посмішку з обличчя, натягнула капюшон, певно, від Кібиної кофти, що була їй майже до колін і рушила в бік Ічіраку. В Теучі вона замовила підряд три порції рамену, а потім пішла шукати першу ліпшу, головне щоб ще відкриту, продуктову крамницю, аби накупити там купу шоколаду, вафлів, чіпсів та якогось гострого соусу. Взагалі, характерниця заходила виключно за грушевою содовою, але щось пішло не так і тепер вона купу упаковок несла в самих лише руках, намагаючись не впустити їх і згадати, де в селищі вона раніше вже бачила пірс.

Блукаючи сповненими людьми вулицями, Тейваз дивилася виключно в землю, тому не дивно, що таки врізалася в перехожого, ледь не вронивши все з рук.

 

• Ти?
• Я. – всміхнувся Какаші. – А ти, я бачу, пограбувала весь дитячий майданчик?

• Як завжди дотепно, але не вгадав.

«Що? Сьогодні рак у Венері, тому в тебе настала фаза привітності, а завтра знову все стане на свої місця?»

• Навпаки, збираєшся цим підкупити всіх дітей Листя?
• Ні, я збираюся це все запихнути в себе за один раз, щоб потім ненавидіти себе, адже, насправді, я вже пограбувала Ічіраку і на їжу більше дивитися не можу, лише спочатку знайду, де той клятий пірс.

Тейваз хотіла була нарешті піти собі далі, але Какаші не дав їй цього зробити, заступаючи дорогу.

• А нащо тоді їсти, якщо знаєш, що чомусь картатимеш себе за це?
• Якщо питаєш, отже тобі не зрозуміти. Крім того, робите те, за що я потім себе ненавидітиму – ось мій справжній шлях ніндзя.

Какаші пильно подивився на характерницю, яка весь час навпаки уникала з ним зорового контакту та промовив:

• Отже, ділись. – а тоді вихопив всі солодощі зі снеками і викинув їх в протилежний від Тейваз бік. – Члени моєї команди не будуть навмисно шкодити собі.

Тейваз в мить зашарілася, ще і так сильно, що вперше зраділа відсутності яскравих пасм на голові, бо вони б її точно видали, навіть не зважаючи на сутінки.

«Та подивись ти на мене вже!» – закричав подумки Какаші, з бажанням взяти цю чужинку за підборіддя та розвернути до себе, але натомість схопив її за зап’ясток та потягнув за собою, всміхаючись.

• Ходімо, я покажу тобі, де той клятий, як ти виразилася, пірс.
• Що?! – характерниця геть вже розгубилася і нічого не розуміла, що ж він собі там взагалі думає. – Дай я хоч собі спершу палець зламаю.

Какаші зрозумів жарт, через що не зміг стримати самовдоволеної посмішки, ведучи Тейваз поміж натовпу.

«Ну, він довго був у відгулах після вашого повернення і сьогодні я його бачила біля квіткового магазину» – пролунали в голові Тейваз слова, які вона почула вдень від кузини, а потім ще згадала букет, що бачила в Ічіраку, з запискою «Дякую!», хоча і без нього було вже достатньо, тому характерниця вирвала свою руку з хватки Какаші.

Чоловік здивовано зупинився та поглянув на Тейваз, яка зараз просто спопеляла його поглядом.

«Добре, а може і не дивись на мене, точно не так… Відчуваю себе зараз п’ятирічною дитиною, яка певно десь облажалась».

«Зате ти була поруч зі мною кожну свою вільну хвилинку» – пригадалися Тейваз тепер вже її власні слова, а тоді вона випалила із неймовірною злістю в голосі:

• Та пішов ти, Хатаке Какаші.

Їй хотілося штовхнути його з усієї сили, вдарити його, накричати і ще раз вдарити, але натомість вона просто чкурнула в протилежний від нього бік, відчуваючи, як бинти на грудях просочуються кров’ю.

Глава десята

«Сука…

Як ж болить так сильно.

Алкоголь вже не рятує.

Алкоголь вже не лікує

Від думок, що мучать.

Від думок, що душать», –

АСАФАТОV – Туман.

*лунає*

Поза сюжетом.

 

Цунаде підійшла до вікна, сподіваючись розгледіти зорі, але небо було цілковито затягнуте хмарами. Лише місяцю вдалося пробитися крізь них. На підвіконні стояли соняхи, які одразу впадали в око своєю яскравістю в цій монотонній кімнаті, і Цунаде теж не змогла їх проігнорувати, провівши пальцями по пелюсткам.

  ^_(ZandraArt)

А ось й Тейваз показалася на виході з лікарні й жінка подумала, що варто їй теж вже повертатися до справ, як раптом коридорами пронісся страшний, дівочий крик і Цунаде одразу побігла до приймальної, звідки він і лунав.

• Що сталося? – запитала вона першого ліпшого лікаря, якого побачила, але зрозуміла все вже до того, як він відповів.

В коридорі, крім медичного персоналу, стояли двоє ніндзя в розірваному одязі та з різною важкістю ушкодженнями, а на лаві лежав їх мертвий товариш з відірваними нижніми кінцівками. Санітари якраз принесли ноші, та було запізно.

Біля покійного на колінах сиділа молода дівчина, куноїчі, що тимчасово була усунута від місій, та голосно плакала, обіймаючи свого коханого. Цунаде одразу її впізнала, Акутаґава Кая, адже вона стала однією із перший, кому П’ята власноруч підписала наказ на декретну відпустку.

• Пані Хокаґе, – звернувся до неї один із ніндзя, – ми збиралися доправити Като до лікарні і одразу до Вас.

Цунаде повільно перевела погляд з Каї на підлеглого. Її обличчя не виражало ніяких емоцій, а вуста перетворилися на тоненьку смужку.

• Місія виконана, але… – сказав другий.

Тут Кая закричала вже геть іншим голосом, схопившись за живіт та впавши на підлогу. Цунаде одразу помітила, як на її спідниці почала розквітати червона квітка крові. Жінка підійшла до куноїчі, що переляканими очима дивилася на лікарів довкола, та безцеремонно засунула руку Каї між ногами. Витягнувши, Цунаде побачила, що вона вся по лікоть в крові. Рука почала тремтіти, тому П’ята в цю ж секунду міцно схопила її іншою за передпліччя.

• В операційну її негайно! – скомандувала Хокаґе, відпускаючи руку, та рефлекторно витерла піт з чола, несвідомо залишаючи там криваві сліди.
• Пані Цунаде, – з повними очима сліз, прошепотіла Кая, яка немов не могла зараз дихати через переляк, не те, що кричати, хоч біль нікуди не зник, ні фізичний, ні душевний, – дитина ще дуже маленька.
• В операційну я сказала!

Санітари поклали куноїчі на ноші та направилися до операційної, а сама Хокаґе не могла і кроку зробити.

• Пані Цунаде, – не змовкала Кая, – не дайте їй померти! Це все, що від нього залишилося. Пані Цунаде…
• Пані Цунаде, – один із лікарів, що був теж в холі, поклав їй руку на плече, чим змусив нарешті звернути на себе увагу, – у нас всі акушери зараз приймають пологи.
• Я… – сліпучі спалахи почали виникати перед очима Цунаде і кожен з них немов пронизував мозок голками, змушуючи все згадувати заново, і заново, і заново. – Я…
• Пані Цунаде?
• Я…

Цунаде відчувала як повітря покидає її легені, але вона не здатна була зробити жодного нового ковтка. Руки та ноги вмить занімили і тепер немов відходили від анестезії, а перед очами все розпливалося, і спалахи, спалахи, болючі спалахи, а між ними уривки спогадів з того вечора, ні, з тієї ночі.

• Я… Я сама нею займусь. – Хокаґе грубо скинула зі свого плеча долоню лікаря та побігла до операційної.

Кая, яку вже приготували, лежала на операційному столі і тепер мовчала. Її вуста трусилися немов від холоду, а очі постійно втрачали концентрацію.

• Пані… – ледь прошепотіла куноїчі, коли П’ятій допомагали з халатом.

Світла, практично біла кімната, а в центрі так багато крові, як і тієї ночі. Вона знову починала переставати відчувати кінцівки, натомість помітила, як тремтять руки, але слабке Каїне «будь ласка», змусило її повернутися із минулого.

• Цю дитину – я врятую.

По закінченню, майже без сил, Цунаде, вийшовши із операційної, побачила тих двох шінобі, що вже були перев’язаними і чекали результатів операції.

• Чому ви не відпочиваєте в ліжках? – суворо запитала Цунаде.
• Ми не можемо і сидіти спокійно, не те, щоб лежати. Скажіть, що з Каєю та дитиною? Стільки годин пройшло і ніхто нічого не каже, ніхто навіть не виходив.
• З дити…

В очах Цунаде все потемніло і вона зараз звалилася б на підлогу, якби її не встиг зловити один із шінобі.

• Все добре. – чоловік всадив Цунаде на лаву. – З дитиною та матір’ю все добре. – закінчила фразу Хокаґе. – Ми зупинили кровотечу, але полежить на зберіганні деякий час, про всяк випадок.
• Дякуємо Вам!

Шінобі впали на коліна перед Цунаде і вона б зараз дуже здивувалася та розізлилася, якби мала на це сили.

• Встаньте. Вам за миття підлоги не доплачують.
• Ви не розумієте, це все, що залишилося від нашого друга. Ми разом з академії були, в нього не батьків, не родини не було, лише Кая, якій він навіть не встиг освідчитися, він хотів якраз по поверненню, та їхня майбутня дитина.
• Я не розумію… – прошепотіла Цунаде. – Добре, в мене ще робота, на ваш звіт чекаю завтра.

Хокаґе підвелася та направилася до палати Тейваз, бо до резиденції чи дому вона б зараз точно не дійшла, а більше поблизу усамітнених місць не знала, саму ж палату мали прибирати лише завтра.

Вона йшла немов темним, вузьким коридором, де нічого не було, а ноги ледве її слухалися, що час від часу доводилося утримувати рівновагу за допомогою стіни. Нарешті дібравшись до палати, Цунаде закрила двері на замок і просто сповзла на підлогу.

• Я не розумію…

Жінка підняла перед собою руки, які, ще декілька хвилин тому, були повністю скривавлені та знову почала бачити спалахи і відчувати біль.

• Дан…

Цей спалах був набагато сильнішим, а в голові немов розірвалася вибухова печатка. Цунаде схопилася за голову та жорстко стисла скроні.

• Зникни. Зникни. Зникни.

Їй неймовірних зусиль коштувало змушувати себе не кричати, а очі, які хотіли зараз розридатися, навпаки немов висохли і почали нестерпно пекти, не бажаючись закриватися, хоч перед ними все одно зараз була не палата, а той вечір, та ніч.

Цунаде звалилася на бік, так і тримаючись за скроні, та скрутилася калачиком. Раптом, низ її живота пронизав гострий біль, який змусив опустити жінку одну руку до нього. Цунаде повільно, від самого низу живота, піднімала руку, поки не зупинила її перед своїм обличчям. Цунаде могла заприсягтися, що вона по лікоть в крові – і це не марення, що вся підлога в крові – і це не марення, всі її ноги, весь намет, як в ту ніч, але ж вона зараз не в наметі, правда?

 

• Цунаде?! – окликав її Джірая, коли вона, мов привид зі скляними очима, пройшла повз нього. – Цунаде, що сталося?

Але вона не чула його, вона нічого зараз не чула, її барабанну перетинку немов щось стискало, немов вона знаходилася на неймовірній глибині.

• Цунаде?

Джірая хотів схопити її, але Орочімару, що мовчки стояв поруч, перехватив його руку, змусивши опустити і дати їхній подрузі пройти до свого намету.

• Якого чорта? – оскалився на нього Джірая.
• Ти – це зараз останнє, що їй потрібно.
• Та що сталося?! Вона вся в крові? Вона поранена?
• Дан. – озвався шінобі, який і привів Цунаде до табору, поки інші свідки трагедії, відносили труп та звітували. – Він помер у неї на руках. – договоривши це, шінобі пішов, залишивши чоловіків удвох.
• Що?!

Джірая кинувся в бік намету Цунаде, але Орочімару знову його схопив і цього разу жорстко.

• Відпусти мене, а то я не подивлюся на те, що ми друзі.
• Ти думаєш, – спокійним тоном почав чоловік, – ти зараз допоможеш, а не зробиш ще гірше? Зі своєю дурною любов’ю?
• Ми, в першу чергу, ДРУЗІ! І друзі їй зараз необхідні. Її не можна залишати одну!
• Цунаде не настільки дурепа, щоб з собою зараз щось зробити. – все так само спокійно та холодно відповідав Орочімару.
• Звідки ти знаєш? Звідки така впевненість?
• Що вона не дурепа? Чи що їй зараз не потрібен перед очима дурний шанувальник, коли вона втратила своє справжнє, єдине кохання?
• І коли ти став таким емпатичним до інших людей? – просичав Джірая.
• Чи те, – ігноруючи нове запитання, продовжив Орочімару, але це і стало відповіддю також й на друге, – що така, як вона, ніколи нічого не зробить своїй дитині?

Джіраю немов блискавкою вдарило. Його тіло в одну секунду натягнулося, мов струна, а потім розм’якло і Орочімару нарешті його відпустив, розуміючи, що він вже нікуди не піде.

• Це вона тобі сказала?
• Ти б і сам давно помітив, якщо хоча б трішки бачив в ній щось більше за простий об’єкт свого захоплення.

В Джіраї не було більше запалу огризатися чи сперечатися.

• Але їй все одно потрібна підтримка.
• Зараз ми можемо лише допомогти тим, щоб уважити її траур, яким би безглуздям оплакування мертвих і не було б. В неї не залишилося близьких людей, яких би вона в такій ситуації захотіла бачити. Прийми це вже. Впевнений, ти ще і встиг зрадіти, тому зачекай трішки і бери своє.
• Не правда!

Джірая різко розвернувся та схопив друга за горло, але той навіть м’язом не поворухнув, все так і залишаючись спокійним.

• Ніколи! Чуєш мене, ніколи! Навіть не на секунду я не бажав Данові зла і відчув лише жаль, почувши про його смерть!
• Мені не цікаві твої почуття. Можеш брехати чи говорити правду вголос, байдуже, але від себе не втечеш.

 

Джірая ще сильніше стис горло Орочімару.

• Я бажав їй тільки щастя. Вона обрала Дана, отже з Даном. Зрозумів мене?
• Мені все-одно. – Орочімару прибрав руку друга зі своєї шиї, а той навіть і не пручався. – Але чому ж тебе тоді так новина про її вагітність збентежила?
• Бо дитина вже буде напівсиротою, а Цунаде вдовою. Кому такого побажаєш?
• Жінці, яка хоче вберегти частинку свого коханого біля себе? Частинку, що завжди буде біля неї, найближче до неї, і завжди головнішою за всіх інших?
• Замо…

Та не встиг Джірая нічого сказати, як з намету Цунаде рознісся крик і чоловіки кинулися до нього.

Цунаде зайшла до середини. Світло горіло. Вона скинула із себе весь одяг та жбурнула якомога подалі в куток. Погода була прохолодною, сирість, але Цунаде зараз цього не відчувала, вона нічого зараз не відчувала, немов все тіло та душа були обколені анестезією. Цунаде навіть не могла точно зрозуміти чи бачить вона щось перед собою чи ні, чи тут вона чи деінде.

Жінка дістала запасний одяг та переодяглася, мов на автоматі, а потім залізла під ковдру та скрутилася. Нарешті відчуття почали повертатися, починаючи з кінчиків пальців на ногах, холод немов обережно штрикав їх голками, пробираючись все вище та вище, аж поки з усієї сили не штрикнув внизу живота.

Цунаде схопилася за живіт і відчувши щось вологе, дістала руку з-під ковдри, поглянувши на неї. Перед її обличчям була скривавлена кінцівка, очі округлилися в німому переляку. Цунаде миттєво скочила на ноги, зриваючи із себе ковдру та побачила, що в центрі білого простирадла була велетенська червона пляма. Жінка подивилася вниз і зрозуміла, що всі її ноги теж вже були залитими кров’ю.

Руки затрусилися, ноги немов втратили свою міцність і Цунаде впала, розриваючи глуху ніч в лісі своїм несамовитим криком, а разом із цим активуючи Техніку Сили Сотні. Але кровотеча не зупинялася, біль не припинявся і Цунаде, зібравши останню волю в кулак, спромоглася встати, та, ледве крокуючи, покинути намет.

• Орочімару, – тремтячим голосом звернулася Цунаде та протягнула до нього скривавлену руку, коли побачила своїх друзів біля виходу, – допоможи.

В її очах читався страх та дитяча розгубленість, а також благання. Джірая завмер на місці, він зумів зробити ще лише пів кроку і застиг. Він боявся, боявся навіть дихати зараз поруч з нею, боявся, що навіть поглядом може зараз щось заподіяти їй, що через нього станеться щось невідворотне, але відвернутися не міг. Та Цунаде не дивилася на нього, вона не відводила червоних очей від Орочімару.

• Цу… – почав було Джірая, але друг розвернувся до нього із суворим поглядом та захитав головою зі сторони в сторону.
• Геть. Зникни. Тільки не ти. Тільки не біля неї. Тільки не зараз.

Джірая ковтнув, покірно кивнув та пішов геть, ледве перебираючи ногами, не в змозі навіть рота повністю закрити та прибрати з перед очей той беззахисний, розгублений та переляканий вигляд жінки, яку він завжди кохав, але нічим зараз не міг допомогти. Як завжди. Він так жодного разу не зумів захистити нікого важливого для неї. Він просто хотів, аби вона була його, аби теж покохала його, але що він може їй дати, що він взагалі хоча б раз дав їй? З кожним важким кроком, Джірая все більше тонув в своїх думках і не розумів, нащо він повернувся знову на цю війну. Крок за кроком, все глибше.

 

• Орочімару? – б’якуґо почав зникати.

Чоловік, оцінюючи, поглянув на подругу, дещо нахиливши голову набік. Вона була вся в крові, вона дивилася на нього, вона вперше так дивилася на нього, на когось, вона благала. Орочімару опустив голову в зневірі, а тоді знову подивився на Цунаде та завів її назад до намету.

• Орочімару, допоможи. Хто, як не ти щось зможе зробити? – важко дихаючи запитала подруга, яка зараз вже мало розуміла, що відбувається довкола.

Він поклав її на ліжко та почав оглядати.

• В мене не виходить зцілитися. Не виходить. – сльози покотилися її обличчям. – Хто, як не ти, здатен врятувати дитину? Будь ласка… Це все, що від нього залишилося. Він навіть ще не знав. Я не казала, щоб не хвилювався. Я мала повернутися до селища…
• Мала, як матір, але, – нарешті заговорив Орочімару, – як ніндзя-медик, ще і такого рангу – ні, не в самий розпал війни і не така людина, як ти.
• Допоможи…

Але він не зумів допомогти.

Він одразу зрозумів причину втрати дитини тільки почавши огляд, навіть раніше, ще на вулиці. Причину, чому цієї дитини вже не було в лоні матері, а отже і немає кому допомагати, кого рятувати. Єдине, що йому залишалося – це зупинити остаточно кровотечу, очистивши все зайве з організму та повністю змити з подруги кров.

• Спали це! – заволала Цунаде, коли чоловік намагався назад її вкласти до ліжка. – Спали!

Жінка, що стояла в одному єдиному плащі, зірвала постіль та кинула в бік купи брудного одягу.

• Спали, – вже не кричачи, а благаючи повторила Цунаде, впавши на коліна – будь ласка.

Вона вся тремтіла. Орочімару більше не хотів тут залишатися, але чомусь не йшов, натомість, виконавши прохання і навіть миттєво діставши нову постіль, застелив нею ліжко.

• Це я винна? – запитала Цунаде, коли чоловік всадив її, намагаючись змусити лягти.
• Ти хотіла зупинити маткову кровотечу. Організм позбавився того, що вважав за загрозу для володарки б’якуґо, просто виштовхнула плід. Ти це прекрасно вже знала, як покликала мене. Саме тому ти і покликала мене, не лікарів.
• Чому ти це кажеш?
• А чому ти запитала? Хіба втішаюча брехня поверне тобі дитину у лоно?

Вона мокрими, червоними очима поглянула на нього.

• Якщо хотіла ілюзії турботи, то кликати потрібно було не мене. Тобі треба поспати.

Чоловік розвернувся йти, але Цунаде схопила його за штани.

• Будь ласка. Поки я не засну. Не залишай мене і ти.

Він звузив очі та пильно поглянув на це абсолютно невинне, розбите обличчя подруги і на мить побачив в ній ту дівчинку з Академії, відчув себе тим хлопчиком з Академії і аж скривився від огиди, але чомусь не пішов.

 

Натомість Орочімару сів поруч та вкутав Цунаде ковдрою, а вона кинулася до нього, обійнявши та розридавшись. Він не знав, що зараз відчуває, жалість чи співчуття до цього всього, але точно розумів, наскільки йому некомфортно, наскільки дивно досі бути тут.

Орочімару, сам достеменно не знаючи чому, поклав долоню на голову подруги та почав повільно, невпевнено гладити її по волоссю, навіть дещо заколисувати та байдуже дивився перед собою, поки вона тулилася до нього і щось бурмотіла нерозбірливе, бо не могла вже ні слова промовити. Всі її спроби просто нагадували мугикання, слабкі стони. Сльози перестали текли, а натомість очі почали болюче пекти від сухості.

Так вони і просиділи до світанку, поки Цунаде нарешті не заснула.

Чоловік обережно, щоб не розбути, поклав її на ліжко, поправив ковдру та направився до виходу з намету, як раптом почув тихий шепіт:

• Орочімару, це все?
• Що?
• Я більше ніколи?
• Ти ж здатна підтримувати свій організм молодим. – не озираючись сказав Орочімару. – Не дай йому зістаритися, виграй собі час, а там хто знає. Наука, медицина не мають стояти на місці, я ж вже точно в цьому переконаний.
• Не зупиняйся.

Плач знову зжав горло Цунаде, але цього разу вона намагалася його приховати від наметового містечка, але Орочімару все розчув, хоч так нічого і не відповів, навіть не розвернувся наостанок обличчям до подруги, а просто вийшов геть.