Доки ти жартуєш, я закохуюсь

Він дивував його кожною фразою, зачаровував кожним рухом, приковував погляд до своїх глибоких сірих очей, що мали здатність міняти колір в залежності від освітлення. Атлантичний океан – це не тільки про неймовірне забарвлення, а й про величину його знань. Для Жені, інтелект сидячого навпроти чоловіка, здавався чимось фантастичним і нереальним. Він не зустрічав подібних людей, ба більше ніколи не наближав, і сам не наближався.

 

Якщо актор завжди багато балакав, аби “заткнути” дірки в розмові, щоб людина навпроти почувала себе комфортно, то у спілкуванні зі Спартаком все було геть інакше. Коли той щось розповідав, Женя зависав, сидів майже нерухомо. Зіниці бігали, шукаючи у тих що навпроти, межі, де закінчуються його знання, зрідка кліпали, аби нічого не пропустити. Спершу не наважувався навіть перебивати його, щоб задати наступне питання, йому хотілося слухати поспіль, без упину, от наскільки це було чаруюче.

В перші дні знайомства, серед натовпу людей в Аспені, він несвідомо шукав масивний силует, що завжди був виключно у чорному. Роззирався чи отой накачаний психотервпевт вже зайняв своє улюблене місце – останній ряд в лекційні залі. Спартак завжди приходив завчасно, менше хвилини оглядав людей довкола і середовище, далі закочував рукава сорочки по лікті, розгортав свого чорного блокнота і приймався щось писати. Комік впевнено сідав у першому ряді, інститут лідерства як не як, а йому було притаманно брати на себе ведучу роль. Він не приховував зацікавленості, повертався усім корпусом аби зайвий раз глянути чим Суббота зайнятий. Натомість отримував два кадри: Він щось постійно пише або сидить у телефоні. Бували моменти, коли Женя знову неприховано витріщався на Спартака, а той випадково підводив очі, і вони зустрічалися поглядом. Десь півтори секунди треба було Яновичу аби відвернутися, трохи зніяковіти і на диво самому собі – здригнутися. Ні, він не боявся його, не думав що цей кремезний чоловік, надовбасить йому пику, якщо сказати щось не в тему. Радше продавить йому мізки науковими фактами, від чого Женя, як
виявиться пізніше, буде тільки в захваті.

“То він виходить… Не тупий фітнес-тренер?”

 

Він не займався психоаналізом, не сверлив людей поглядом читаючи кожну їх емоцію або рух, щоб визначити тип нервової системи. Не ставив “Біполярний розлад” через дві хвилини як слухав людину що виступала поруч, не шукав “ПТСР”, якщо у когось виступили сльози під час чиїсь промови. Йому було абсолютно не потрібно самостверджуватися гіпердіагностикою. Спартак прийшов сюди заради отримання максимальної ефективності, яку тільки можна було винести. Від нотування матеріалу його ніщо не відволікало, він розмірено і уважно записував все, що здавалося йому корисним. Проте кожного разу, в його зосередженість зухвало вривався специфічний чоловічий тембр, голос якого приємно подразнював слух. Спартак відставляв ручку і не міг втриматися щоб не послухати звінкого мовлення. Женя говорив весело і чітко, додаючи емоцію в кожне слово, вправно перебирав формулювання, звучав досить впевнено. Сценічності монологу додавала ще й активна жестикуляція, швидка зміна виразів обличчя. Психотерапевт не тільки раптово впадав в транс від чужого голосу, а щей від вигляду. Високий і стрункий чоловік, миловидне обличчя, з охайною, чіткою формою бороди, кучеряве каштанове волосся, що іноді хаотично себе поводило, коли його не вкласти. Потім Спартак почав мимоволі помічати, що коли у Яновича був час і настрій, то кучері слухняно вкладені, але якщо вчора була п’янка в номері, то сьогодні на голові абищо. Важко було не визнати його очевидну привабливість.

“Пользуется популярностью среди женщин”

Такий висновок звучав у Спартака в голові, коли той розглядав зовнішні дані актора. В ньому проскочила нотка заздрощів, мовляв, якби і я був такий гарний, було б більше шансів сподобатися протилежній статі. Він ніколи не вважав себе красенем, а в погані дні навіть справжнісіньким потворою. Протягом життя Суббота працював над своєю зовнішністю, боровся, на його думку, із зайвою вагою, із рідким світлим волосся, із відсутністю смаку в одязі. Він не був завжди таким загадковим і неприступним чоловіком в чорному, колись він був іншим.

 

Минуло чимало часу відтоді як пролунала крилата фраза:

“Смотри, мне сейчас с тобой интересно, но как только перестанет, я тут же уйду. Я не привязываюсь к людям, имей ввиду”

Зустріч за зустріччю, подкаст за подкастом, день за днем, а цікавість Спартака все ніяк не проходила, навпроти, вона тільки зростала. В нього ніколи не було бажання переглядати стендапи чи комедійні шоу, він вважав їх примітивними і дурнуватими. Але вийшло так що він знайшов “свого коміка”. Від жартів Яновича він довго міг сміятися, і ще згадувати їх протягом дня. Від цієї гіперемоційності і подекуди, інфантильності, Спартак заряджався позитивом, ловлячи себе на думці, що це по дитячому мило, і геть не дратує. Товариш який почав займати в житті значні відрізки часу, мимоволі пом’якшував його самого. Не можливо бути таким надто серйозним, коли 30-річний чоловік навпроти з розпатланими кучерями, жадібно поїдає бургер за столом на твоїй кухні. Облизує пальці від соусу, стогне від смакового задовлення, і каже що ти “Ніхрена не розумієш в чому кайф”. А ти й справді не розумієш, але щиро смієшся над ним, а потім і разом з ним, невідриваючи погляд від великих каштанових очей.

Дотепні жарти розбавляли наукову духоту, перетворюючи розважальний ютуб – контент на лекції з психології та філософії. Двоє різних чоловіків, до біса загадковим чином поладнали одне з одним, навіть більше, ніж можна було уявити.

 

***

 

– Спартак, я оце подумав… Може в мене залежність від тебе? Га? – З посмішкою промовив Женя, відрізаючи собі черговий шматок стейку.

Психотерапевт що сидів навпроти і запивав “Цезар” лимонадом, вигнув одну брову і відповів:

– Ні, Женя. Це називається здорова прив’язаність. Ми про це вже говорили. –
Спартак сказав це беземоційно не покидаючи поглядом тарілку з салатом.

– Ага, здорова кажеш… Та ми бачимося ледь не кожного дня! І то, бачилися б кожен, але буває коли в тебе кабзда складний графік, тоді хіба ввечері, чи на ніч до тебе приїзджаю. Доречі давно в приставку не грали… Ти обіцяв мені спробувати пограти в FIFA, але навіть не купив ще її!

Іноді Яновичу не можливо було закрити рота, він починав тараторити у будь який момент без упину, навіть якщо то ресторан, і за щокою пів непережованої вечері.

Чоловік навпроти спокійно дожував, витер серветкою складеною в трикутник, рота, і коротко відповів:

– Не бачу в тому проблеми. Мені наприклад все подобається.

– Ні, ну мені звісно теж, мені дуже добре… Але якщо глянути з точки зору психології… От скажи, чи може бути таке, що я залежний? Ну… що мені постійно хочеться з тобою бачитися, і якщо не виходить, то я буває трішки сумую і…

Кучерявий трохи нервово почесав потилицю, паралельно тримаючи в руці виделку. На що Спартак підвів очі і почав уважно слухав його, наприкінці трохи усміхнувся і сказав:

– Женька, постав прибори на стіл, і дожуй нормально м’ясо, я не хочу аби ти потім зайняв мій туалет на дві години.

Одночасно пирснули сміхом.

– Можеш не хвилюватися, це нормально. Коли тобі добре з людиною, тоді хочеться аби так було якщо не постійно, то дуже часто… І в тебе нема залежностей, хіба окрім, алкогольної.

Знову зайшлися сміхом.

– Та ти вже задовбав, Спартак!

Їм і справді було дуже комфортно в компанії одне одного. Поважали позицію, адекватно ставилися до специфічних вподобань, і максимально по чорному жартували. В хлопців не було жодних конфліктів, а якщо ті могли виникати, то Женя в процесі перетворював їх на «КУНфлікт», Спартак одразу підхоплював тему і додавав туди ще «чорнухі» і вони зо дві хвилини не могли припинити реготати, а потім забували у чому була розбіжність.

«На тебя невозможно обижаться. Ты не можешь меня разозлить» доводив тому Спартак, коли подумки звучало: «Как же он меня умиляет»

 

****

– Трясця, трясця! Трясця твоїй матері! –
Женя вже так витискав ті кнопки на джойстику, що пальці здається, зараз відпадуть.
– Ну ти… Зараза.. знову взяв «Барака»

– Ха-ха, очевидно-о-о! Він по скілах твого обходить разів в десять, знову взяв собі якесь лайно, ну хто серйозно грає на «Кано»?

– Та він норм… А ти завжди собі найкращих забираєш! Г-р-рр! –

Актор зобразив дитячу образу і стукнув Спартака кулаком в плече, від чого той жалюгідно звів брови у невербальне послання «Божеее, Женя»

Вони грали в «Mortal Kombat 11», сиділи в Субботи на кухні, там де пишуть подкасти. Поруч є невеликий диванчик, навпроти якого плазма. Якщо день не був надто завантажений роботою, то вечір вони проводили за приставкою, а якщо були втомлені – за фільмом.

– Я зараз відіграюся, я тобі кажу! Запускай новий раунд!

Янович не полишав надії виграти хоч один раз за вечір. Дістав його вже цей психотерапевт – задрот, який знав всі переваги і слабкості персонажів.

–  Пф-ф-ф… Я вже збився з рахунку, який!

–  Давай давай, менше базікай!

Спартак махаючи головою і відверто насміхаючись, запустив новий раунд, коли Женя миттю обрав собі  гравця.

– Шо шо? «СОНЯ БЛЕЙД»? Оце…Божеее! – Блондин зайшовся сміхом аж затуляючи рот рукою.

– А що таке? Мені не можна грати жінкою, бо я – чоловік?  Це що Спартак, сексизм? – З награним докором мовив Женя.

–  Не перекручуй! Ти на ній грати не вмієш, на ній треба прямі руки, Женька! – Знову засміявся, на що комік дужче розгнівався.

Доки задрот, що сидів праворуч, без упину реготав, Женя зосереджено висунув язика, затиснув його між зубами і не відводив очей від екрану.

– Я зможу!

Азарт Яновича вже переходив межу, так кортіло втерти носа товаришу.

–  Ти це частенько говориш, а насправді…
Спартака геть розвезло сміхом, він втрачав концентрацію, так ще й тіло Жені безконтрольно дриґалось зі сторони в сторону, і чіпляло його плечі.

– Таа-аа-к! На тобі!
Пропустивши останній, вирішальний удар, персонаж Спартака відправився в «нокаут». Настала жадана перемога.

– Та якби тебе так не мотало по дивані, я б може по кнопках попадав, весь час мене в плечі дубасив. Перемога не-за-слу-же-на!

– Та признай вже свою поразку!

– Нізащо!

Суббота далі не поступався, хоча він ніколи ні в чому не поступався. Але Янович робив з ним щось дивне, він аж сам собі дивувався, що може так голосно сміятися і  дозволяти собі іноді грати дурника. Вже обидва весело сміялися з цієї ситуації. Так було добре одне з одним, що хотілося аби це ніколи не закінчувалося. Усмішки не сходили з обличчя, інколи ловили погляд одне одного і завмирали на якусь мить, заглиблюючись в чужі очі. Кожен намагався в них знайти якусь відповідь, чи хоча б питання, але там було тихо та спокійно.

Спартак різко перевів погляд на вікно, за яким вже було геть темно. Отже він підвівся з дивану, взяв телефон зі столу, і насуплено глянув на годинник. За 15 хвилин північ.

– Засиділися трохи, завтра пацієнти… вимикай приставку, а я йду постелю ліжко… Ти спатимеш як завжди, на дивані?

Женя спокійно на нього глянув, а потім здивовано кивнув:

– Ну так… а що ж, лягати з тобою, в твоє ліжко?

На мить в кімнаті постала напружена тиша. Спартак дивився на товариша і не міг дібрати правильних слів, він щиро хотів аби той виспався з комфортом, а не на короткому диванчику.

– Чи то я в твоє ліжко, а ти на диван?

Женя перший порушив незручну тишу, розвіяв цю обстановку жартом, як завжди. Блондин розслаблено усміхнувся і сказав:

– Дивись, як хочеш. Для мене не буде чимсь жахливим, якщо ти ляжеш поруч… Тобто головне аби ти виспався.

Женя на мить задумався над пропозицією, проте вирішив стояти на своєму.

– Ні, Спартачок, все гаразд, диван не такий жахливий як здається.

Дружньо всміхнувся, на що Суббота спокійно кивнув і пішов шукати постільну білизну.

В голові пробігали різні думки: «Не слишком ли это было?» «А почему ему так принципиально не хочется лечь возле меня?» «Спартак, ты предложил, человек отказался – все!» Від цих нав’язливих і дурнуватих роздумів він звів брови докупи і зтиснув зуби, доки рився у шафі. Румінувати було абсолютно недоречно, проте чомусь контролювати це вдавалося не так легко як завжди.

Спартак сперся у дверях спальні, з якої добре було видно кухню. Ще раз глянув на товариша, що вже вмостився на дивані, і потягнувся вимкнути світло.

– Добраніч, Спартачок, солодких снів.

В темряві не було видно як блондин закотив очі від цих приторних слів, які роз’їдали слух, але всеодно глибоко всередині щось зачіпали, викликали легеньке тепло. Такі чужі, геть незнайомі фрази, така надмірна ніжність, якої Суббота ніколи не мав у своєму житті. Йому було важко розрізняти такі почуття, його емоційний спектр був досить обмежений, завжди тримався у певних рамках, ще із дитинства. І якщо раніше, подібне викликало відразу та сприймалося як інфантилізм співрозмовника, то з приходом в його життя Жені, це почало набувати іншого значення.

 

****

 

Після завершення запису першого подкасту українською, Спартак полегшено видихнув, і відпив одразу півсклянки води, наче після виснажливої праці. Це був перший раз коли Женя слухав його цілу годину повністю солов’їною. Він розмовляв так чисто і чітко, що його голос буквально змінювався до невпізнаваності. Актор, що зачаровано слухав співрозмовника навпроти, зловив себе на думці, що Спартак українською – це завершальний елемент до образу холодного і строгого, накачаного психотерапевта у чорному.

– Я думаю это было ужасно. Так долго думал чтобы переводить все в голове.. много забывал…

– Це було прекрасно! – Різко вирвалось у Яновича. – Тобто… ну мені дуже подобається. Кайф!

У Спартака одразу змінився вираз обличчя. Від сорому до самовдоволення. Він показав у відповідь коротку усмішку, бо підтримка Жені в цьому плані відігравала найважливішу роль. Хоча той ніколи  різко не висловлювався в сторону російськомовності, і з повагою ставився до нього, ніколи не агітував і не підганяв. Не стільки для людей, як для Жені захотілося зробити щось приємне, він знав що той оцінить його зусилля.

Антон поспішав додому, тому швиденько почав збирати апаратуру, лагідно відмовляючи у пропозиції глянути щось втрьох прямо зараз. Коли оператор і монтажер похапцем покинув квартиру Субботи, хлопці знову зилишились удвох. Женя знав що у Спартака завтра 3 пацієнта, і прийом починається лише з 10 ранку, і якщо вони зараз дивитимуться фільм, то він не потрапить додому до комендантської, а пояснюватися перед патрульними нема ніякого бажання. Тож актор несміло запитав дозволу господаря квартири про ночівлю, на що той спокійно видав “Звісно”.

Вони проводили так дозвілля досить часто, не зважаючи на те, що Спартак любив усамітнюватись , і йому було звично слухати, дивитись і читати контент в абсолютній самоті. Але коли десь поруч знаходиться кучерявий товариш, він не відчував нав’язливу присутність.

Фільм виявився легкий до перегляду, цікавий. Янович показово потягнувся, позіхнув, і коли побігли титри в кінці , сказав:

– Все ж… твій диван може бути причиною мого сколіозу, тому… Чи можу я лягти…

– А я тобі давно це казав! А ти тупо мучився! – Голосно, з ноткою докору перебив його Спартак.

Женя лише винувато прикусив нижню губу, звів докупи брови і глянув скляними очима, додаючи лагідну усмішку. Це видовище немогло дратувати чоловіка, що заглядав в ті до біса милі оченята, тож він різко пом’якшав і додав:

– Може ти вирішив спати зі мною, тільки через мою українську, га?

Янович в ту ж мить голосно розсміявся і влучно підтримав жарт:

– Так Спартачок, бо голос в тебе стає ну дуже бархатний! За твою українську спав би з тобою кожної ночі!

Комік задоволено зашкірився, зображаючи флірт. Спартак на це здивовано, навіть дещо істерично засміявся, а через лічені секунди легенько зашарівся, ховаючи десь незручний рум’янець в пітьмі кімнати.

Чому так зніяковів? Може від неочікуваності? Напевне. Треба було ще звикнути до цих різких жартів еротичного підтексту. Бо не щодня чуєш таке від мужика, так щей з таким поглядом і такою інтонацією. Не більше 10 секунд треба було свідомості для прийняття ситуації. Йому навіть подобалась така гра, в очах промайнула іскра і кутики губ піднялися в хитрій посмішці.

Доки господар дому стелив ліжко, Женя чемно стояв збоку, не заважаючи, зиркав то на товариша, то в екран телефону, швидко гортаючи дописи інстаграму, насправді геть на них незважаючи. Блондин сів з лівого краю ліжка, змучено потер перенісся, зняв окуляри і повільно заліз під ковдру. За мить він примружився, намагаючись зрозуміти чому Янович стоїть перед ліжком і нервово перебирає телефон в руці. В кімнаті майже не було джерел світла. Хіба що, нічне небо пробивалося скрізь вікно, підсвічуючи силует високого чоловіка, що був нерухомий і беззвучний. Така картина була дещо моторошна, нічого не відбувалося, ніяких дій.

– Що таке? Чого не лягаєш? – Вирішив нарешті запитати Спартак.

– Та я цей…хотів попросити.. – Чоловік в кумедній піжамі в клітинку почесав потилицю – Не буде наглістю, якщо я тебе попрошу лягти праворуч? – Зтиснув зуби – Я просто сплю тільки на лівій половині, не можу інакше…

Психотерапевт спочатку уважно слухав, потім припіднявся з положення лежачи і під кінець голосно розсміявся:

– Ну ти… Женька! Таку драму розкатав! Звісно лягай.

– Та бляха.. я подумав що це якось кончено, про таке просити. – Почухав свою кудряву голову і несміло рушив до лівого краю ліжка.

Обоє вже були під ковдрою. Переглянулися, усміхнулися і вмостилися зручніше.

З тих пір ліжко Спартака Субботи частенько ділив один дуже хороший товариш, і що цікаво, крім нього там більше ніхто не спав. Після посиденьок на кухні, на подкасті, чи за вечерею і фільмом, для Жені не було проблемою з розбігу плюхнутися в ложе чужої квартири. Йому було так комфортно, що він засипав завжди перший, іноді з телефоном в руці, якого потім обережно забирав Спартак і клав на тумбу збоку. Іноді випадково закидував ногу чи руку на тіло що лежало поруч, бурмотів щось уві сні і скручувався в “колачик” скидуючи ковдру десь на підлогу. Вранці вибачався за ненавмисне порушення особистих кордонів, а вночі робив те саме. І на диво Спартака це не дратувало, іноді він міг пожартувати про “бурхливу ніч”, а іноді просто спостерігати за сплячим товаришем, це було приємним видовищем.

*****

 

– Слухай, ти бачив відео які з нами роблять в тік тоці? Там таке…  взагалі.. ти просто глянь – Нервово всміхнувся Євген і підніс свій телефон до Спартака, який дещо сонно сьорбав каву.

Вранці, перед початком робочого дня, хлопці списувалися і домовлялися поснідати разом. Отож, о пів на дев’яту ранку вони вже сиділи в ЦУМі.

На екрані висвітлилися їх фотографії під романтичну музику, в одному відео, в іншому їх жарти з подкастів змонтовані під еротичний контекст, ще в іншому – нарізки з фраз що були вправно підставлені, наче ті давно вже одружені чоловіки.
Доки Женя гортав цю стрічку одним пальцем, і то здіймав брови то насуплював, Спартак беземоційно дивився півпоглядом, паралельно відпиваючи каву.

– Я бачив це. – Спокійно мовив він.

– Що…!? – В очах Яновича читався чи то шок, чи то навіть страх – Тебе навіть в тік тоці нема!

Він і думки такої не мав, що йому про це може бути бодай щось відомо.

– Я не знаю як це називається, але коротче… Якось мені одна дівчинка скинула яой в картинках з нами, потім я по хештегах пройшовся, в інсті глянув дещо, і…

– Так, стоп – Комік нервово перебив товариша – Що таке “яой” ?

– Ну хентай, знаєш що таке? – Той кивнув – Та ось є жанр – яой, все те саме, тільки там хлопці… Хентай хлопчиків, так би мовити.

– І ми там…? – Витріщився Женя

– Займаємося сексом.

Тут вже психотерапевт напружився, від такого шокованого обличчя Жені, і віришив спростувати:

– Ну дивись це ж теж творчість, тимпаче, що ми мотивуємо людей до якоїсь діяльності, малюють он як гарно…

– Але ну… це ж просто жарти… – Невинно звів брови кучерявий – І… я часто так жартую

Спартак дещо зтиснув щелепу і вона заходила

– Так, це тільки жарти. – Сховав десь погляд у кружці з напоєм. – Але я не бачу в тому нічого такого, хай люди отримують емоції, навіть і таким чином.

– Ну так так… Але моя мама вже починає хвилюватися, що внуків не буде! У нас з тобою точно – ні!

Знову Янович миттю розвіяв напругу і нерозумілість запаковуючи все в гумор, адже так було легше тікати від емоцій. Легше зводити все в сміховинку і це був його метод уникнення.

Коли Суббота знайомився з цим актором-коміком, він зовсім не підозрював що буде жартувати гейські жарти на таку величезну кількість людей, і що їм це буде цікаво. Не було плану розважати аудиторію подібним, але зупинятися не хотілося, бо вони жартували в побуті так само, і дуже часто, а це частина їх буденності. Чи були в його житті подібні товариші, з якими можна було постійно таке вкидати? Абсолютно точно – ні. Іноді, коли він дивився на Женю, не розумів чому той викликає в нього цю постійну дурнувату усмішку, від якої люди думають, що Спартак милий і привітний. Він, до приходу в його життя цієї напасті, таким ніколи не був. І зовсім не виникало бажання розбиратися що стало причиною того. Тоді він ще не знав що такий здаволося б, невинний гумор, може до чогось призвести…

Від автора: Дякую тобі щиро, що дочитав(ла) до кінця, сподіваюсь, щось відгукнулось в твоєму серці! Планується декілька розділів, назвемо це хронологією розвитку їх відносин, наприклад такими, якими би вони могли бути. Якщо прочитане тобі довподоби, зіргрій душу автора – залиш коментар!

А також анонси та інший контент в тг каналі: https://t.me/GeiTerapiya (Гей Терапія)