Доки кава не охолоне

За столом у маєтку Редлів зібралося усе найближче коло Темного Лорда. Звичайно, тут були не всі, адже підданих у Редла налічувалося вже більше тисячі. Гроза всього магічного світу стрімко набирав популярності серед випускників Слизерину, що грало йому на руку.

– Найперше, хочу повідомити вам, що цього року ми змушені будемо захопити Хоґвартс.

– Але.. Мій Володарю, наші ряди не достатньо поповнилися, аби йти у бій.

– Я ціную твою думку, Белатрисо, але часу, аби відтягувати стає все менше.

– Вибачте, мій Лорде.

Місіс Лестранж загнула голову у смиренні, а темний Лорд підвівся зі стільця, на якому сидів.

Бартеміус почув, що щось холодне і не дуже приємне обвивається навколо його ноги. Наджині. Ця зміюка була улюбленицею Темного Лорда, тому відкинути її права він не мав.

– Також, я хочу дізнатися як проходять ваші заняття.

Волдеморт кивнув поглядом у бік Амікуса Керров, на що той відповів:

– Теодор досить здібний, але має проблеми з окклюменцією. Ці три уроки ми провели за повторенням азів з цього предмету.

Пронизливий погляд опустився на Ґойла старшого.

– Як щодо твого учня?

– Драко поки що не адаптувався, йому важко знайти зі мною спільну мову.

– Бо ти погано стараєшся, Амрене,– крикнув “Гроза Англії”, і його голос розітнув залу, ніби блискавка у

темну ніч.

 

Смертежери по черзі розказували про успіхи своїх учнів, а Барті поринув у роздуми. Через забитий графік вони пропустили ще одне заняття. І що він мусить зараз відповісти?

Мерліне, але ж вона здібна. Про неї є що розповісти.

– Бартеміусе? Як успіхи у Катерини?

– Юна Леді старається, ми вивчили кілька проклятть і паралізуючі заклинання.

– Щож, результат не поганий. Продовжуйте заняття з дітьми, через кілька тижнів я подивлюся на їхній результат. Бартеміусе, залишся будь ласка.

Смертежери трасгресували з будинку, а Кравч так і залишився сидіти.

– Мій Володарю?

Чи пам’ятаєш ти про завдання, яке я тобі дав?

– Звичайно, сьогодні вночі його буде виконано..

– Чому так невпевнено, щось сталося?

– Я хотів з вами поговорити..

На скронях чоловіка виступив піт. І як він має пояснити ситуацію?

– За сьогоднішнім сніданком в мене з Катериною виникнув спір. Вона хоче, аби я взяв її з собою на рейд.

На обличчі Волдеморта з’явився півусміх.

– Щож, вона завжди була активною. Якщо хоче, нехай іде.

– Так, але…

– Що?

– Мені здається, що такі видовища не дуже потішать її.

– Барті, я тебе прошу. Якщо вона сама хоче, нехай іде. Чи вона буде тобі заважати? Ви не знайшли спільної мови?

– Ні, що ви. Ми з Катею нормально спілкуємося, але на мій погляд вона пожаліє про свій вибір.

_ В майбутньому я відправлятиму їх на рейди. Вона має бути готовою до цього морально.

– Дітей? І що такі, як вони робитимуть там?

Подив не сходив з обличчя Барті.

– Ну, багато з них досить здібні. Звичайно, довіри до них у мене поки що немає. Велике враження справляють вчинки їхніх батьків.

–Іларіон і Ліза вірні вам від самого початку.

– Так, але є й такі, що не виправдовують очікуваннь. Кому, як не тобі це розуміти.

– Так, володарю. Вдячний вам за пораду.

– Обов’язково прийди до мене завтра і розкажи про реакцію дівчини.

– Звичайно.

 

***

 

– Катю! Ти в кімнаті?

З-за дверей почувся гуркіт. Відчинивши двері чоловік зайшов до своєї колишньої спальні.

– Так, а що сталося?

Дівчина відклала книжку у бік.

– Володар дозволив тобі піти зі мною у рейд.

Брови слизеринки мало не вилізли на лоба від подиву.

– Володар?!

– Ну так, ти думала, що я просто так потягну тебе з собою?

– Взагалі-то, я так і планувала.

Пара залилася сміхом, що не могло не радувати,  адже взаємовідносини між цими двома помітно покращилися.

– Що за завдання у тебе?

– Побачиш.

– Ну Баааарті

– Добре, добре. Лише не ний.

Сьогодні у будинку маглонародженої чаклунки з Міністерства має зібратися кілька осіб, що не зовсім добре впливають на політику магічного світу. Моя справа – прибрати їх.

 

По  шкірі дівчина пробігли сироти. В цей момент до неї доцшло на що вона підписалася.

*Та я ж ніколи навіть мертвого тіла не бачила. Що я робитиму там, коли він вбиватиме маглонароджених?

Ні, Катерина їх не жаліла, але думка про вбивства відгукнулася в її голові німим криком.

– Катю? Ти поблідла.

– Все нормально.

– Катерино.

– Все нормально.

– Я бачу, що ти ще не готова. Цього разу тобі доведеться залишитися вдома.

– Ні!!

– Я сказав, що ти залишся вдома.

–Але я не хочу залишатися самою в цьому будинку! Не хочу ходити в ньому з кутка в куток і заламувати

руки в тривожному очікуванні тебе, знаючи, що я могла бути корисною у цій справі і просто дізнатися щось нове для себе.

Здавалося,крик дівчини пролунав усім маєтком.

– Мордреде і Моргано, добре! Типова слизеринка.

–Ввічливий спосіб сказати, що я невблаганна,– на лиці дівчини з’явилися переможна усмішка, яка зникла, щойно в очі кинувся незадоволений вираз обличчя Кравча.

–Ми вирушаємо близько до одинадцятої вечора, будь готовою.

Смертежер мовчки підвівся і, не дочікуючи відповіді, вийшов на коридор.

 

***

Годинник пробив опів на одинадцяту. На вулиці уже стемніло і на небі з’явилися перші зорі.

Дівчина лежала в ліжку, уже зібрана, читаючи книгу і очікуючи на прихід свого наставника.

 

Двері скрипнули, і Барті, залетівши до кімнати мовив:

–Коли не зайду, ти завжди читаєш.

– Ми вже вирушаємо?

– Так, пора.

 

Вітер пронизливо свистів між деревами, а хмари збиралася до купи. Схоже, погода планувала змінитися у гіршу сторону.

Катерина і Бартеміус уже прямували до точки призначення.

– Скільки там людей?

– Біля семи.

Катя замовкла на півслові й ковтнула слину, силячись проштовхати шмат страху в горлі. Пара вже підходила до будинку, коли пальці Бартеміуса ледь торкнулися тильної сторони руки.

– Не переживай, просто тримайся за мною увесь час.

– А якщо хтось…?

– Хтось що?

–Спробує.. вбити мене?

Чоловік швидко став на місці й повернувся до брюнетки, яка повторила дії наставника.

– Катерино, з тобою буду я. Просто довірся мені і роби все, що я скажу тобі.

– Добре…

На порозі будинку смертежер ще раз кинув швидкий погляд на неї і на тиснув ручку. Хол був пустим, та про присутність людей у будинку свідчили десяток пар взуття різних розмірів та голоси, що ледь чутно лунали з вітальні.

 

Чоловік різким рухом чарівної палички зкинув статуетку з верхньої полички платтяної шафи. Голоси вмить стихли і почулося тихе чоловіче “Я гляну що там”. Боязкими кроками невідома особа просувалася ближче до коридору. Брюнет уже був напоготові і тримав у руках магічну паличку.

 

Щойно Аврор вийшов з-за кута, в нього одразу прилетіло кілька паралізуючих.

– Що ви?…

Та ця репліка перервалася глухим “Авада Кедавра”, що вилетіло з вуст смертежера.

–Мінус один. Кравч самовдоволено усміхнувся та кивнув у бік входу.

– Вони ж уже напоготові.

– Їм це не допоможе.

 

Швидкою ходою Бартеміус пішов до залу, в якому на нього вже чекали.

 

В смертежера цілилися не один і не два аврори, але роки смертежерського стажу і добра вдача дали про себе знати.

 

З льоту він кинув в одну з аврорів Конфундус, яке змусило її забути хто вона і що тут робить.

 

–Петрифікус Тоталус,– заклинання вилетіло з вуст молодого аврора, який, здається не зовсім розумів що тут твориться

 

– Каве інімікум. Щит, який створив Барті захистив їх від дії заклинання.

 

– Ґлаціус. Заклинання, які вилітали з чарівників миттєво анулювалися смертежером

– Катю не стій!

Очі дівчини розгублено забігали по купці людей із міністерства.

– Зложар! З палички дівчини миттєво вилетіло пекельне полум’я.

– Що ти..?

Чоловік, спохватився, та робити щось було вже пізно. Вогонь переслідував своїх жертв, спалюючи заразом усе на своєму шляху. Коли Катя зрозуміла, що вона тільки що втіяла було вже пізно. Вогонь дістався ворогів і вже планував перейнятися на решту будинків.

– Фейдінте ілейні!

Яскравий промінь, що вирвався з палички чоловік зумів впоратися з вогнем.

– Що ти вбіса накоїла?!

Крик Кравча, здається, було чутно навіть на алеї Діаґон, проте дівчина не подала ніяких ознак уваги.

– Катерино!

Та дівчина, очевидно від перенагрузки, вже знаходилася в небезпечній близькості до кафелю. Барті, миттєво зреагувавши, підхопив її на руки та врятував від знайомства з підлогою.

Підхопивши Катю він пулею вилетів з будинку і трансгресував у невідомому напрямку.

– Вінкі! Відкрий двері!

Ельфійка обережно відкрила двері та мало не зомліла вслід за дівчиною.

 

Побачивши стан слизеринки вона швидко попрямувала за господарем, який майже бігом добрався до сходів.

– Катю, Салазар тебе побери, подай хоч якийсь ознак життя!

Не почувши навіть кивка, Кравч залетів до кімнати і вклав дівчину на ліжко.

Пульс у неї був присутній, отже, не все загублено. Але що робити далі? Що взагалі стало причиною її знепритомлення? Страх, чи може перевтома? Пекельне полум’я відбирає багато сил.

 

Смертежер кинув швидкий погляд у сторону Вінкі, яка вже почала тягати себе за вуха з жалю.

– Господарю, щ-що з юною міс?

– Юна міс думала, що вона новий кандидат у “чарівники року.”

В очах ельфійки промайнув жаль і відчай.

– Можливо їй треба щось принести?Вінкі зробить все що потрібно,– домовиха невпевнено взяла дівчину за руку, на що Барті лише усміхнувся:

– Запитай у неї.

– Містер Кравч поганий! Не можна зловтішатися на такому! Ваша мати не дуже зраділа би, дізнавшись про це.

– Принеси нашатир.

Жартівливий настрій смертежера зник в ту ж секунду. Згадка про матір завжди гріла його серце, та в цей момент вона здалася йому надто суворою.

 

Ельфійка принесла ватку, змочену у нашатирі і піднесла її до носа дівчини, на що та, покрутившись важко відкрила очі. Помітивши чоловіка, що сидів у кріслі біля неї і ельфійку, дівчина неочікувано підхопилася, що відгукнулося болем у голові.

– Що ви тут робите?…

Голос Каті був настільки тихим, що смертежер ледь розібрав що вона говорить.

– А ти не пам’ятаєш?

Надія на змістовну розмову випарувалася разом із заперечливим кивком.

– Ти пішла зі мною на рейд, спалила все до чортової матері і зовмліла в мене на руках.

– Мерліне…

– У межах цього будинку Мерліна немає, тож він тобі не допоможе.

*Чорт.*

– Чортів також немає. Не забувай про оклюменцію, це вилізе тобі боком.

 

На великий подив чоловіка руки Катерини почали трястися, а з очей почали копати сльози.

– Катю…

Крач підвівся з крісла та підсунувся до дівчини, в якої починалася істерика.

– Я вбила їх. Шістьох аврорів. Я…

Розуміння того, що вона не просто попрактикувалася з пекельним вогнем, а вбила цілу делегацію аврорів прийшло в її голову тільки зараз.

–Ти зробила те, що повинна була зробити.

– Я вбила їх, Барті! Я вбивця.

– Катерино, ти майбутня смертежерка.

– Але… Я ще ніколи не вбивала нікого, а зараз…

– Тссс…

Пальці Барті провели по лопадці у заспокоюючому жесті, та це мало зарадило дівчині. Вона з плачем припала до грудей Бартеміуса, а сльози градом котилися з її очей. Міцні руки опустилися на її плечі та легко погладжували, заспокоюючи.

 

– Скажи мені, як я служитиму мілорду, якщо я боюся завдати шкоди навіть найбільшому ворогові?

– З віком це пройде, не переживай.

– Але.. Мені просто шкода людей.

– Якщо тобі від цього стане легше, це вони вбили твою матір.