Догодилося ж закохатися

– Ну?  Розповідай.  – Воньон завалилася в кімнату брата, який нещодавно прибув, і, з цікавістю дивлячись на нього, потерла долоні.  – Швиденько…

– Що?  – як ні в чому не бувало запитав Субін.  – До чого такий поспіх?

– Ні до чого.  – цикнула в нетерпінні дівчина.  – Як все пройшло?  Ти зізнався?  Ви цілувалися?  Ви тепер разом?  Ну ж, не тягни!

– Занадто багато питань.  – похитав головою Бін, прийнявшись прибирати на столі, і посміхнувся.  – Мій комп’ютер не може опрацювати стільки інформації.  Будь ласка, зачекай.

– Та трясця….  Ну скажи… – канючила вона, викликаючи у брата посмішку.  – Цікаво ж.  Досить дурня валяти.

– Не скажу.  – відмахнувся той.  – Менше знаєш міцніше спиш.  Іди геть, маму діставай.  А від мене відчепися.

– А я не спатиму сьогодні, поки ти мені все не розповіси.  – парирувала Воньон.  – Ну, будь ласка… Що я, даремно все це провертала?  Щоб нічого в результаті не дізнатися?  Повинна мені якась плата за це бути.  Ти б краще “дякую” сказав.

Субін відвернувся від неї до дзеркала, щоб причесатися.  Хлопець був справді вдячний їй за все, що вона зробила, щоб вони з Йонджуном були разом.  Але визнавати те, що раніше заперечував, не дуже хотілося.  Він досить довго мовчав, а потім перетнувся з нею поглядом у відображенні і важко зітхнув.  “Яка ж вона приставуча…” – подумав хлопець.

– Якщо я скажу, що ми зустрічаємося, то ти мене зжереш.  – як ні в чому не бувало відповів хлопець, намагаючись нормально зачесати своє неслухняне волосся.

Через секунду Субін скривився, закривши вуха руками, так як кімнату заповнив радісний крик сестри.  Складалося враження, що стосунки з’явилися в неї, а не в ньогр.  Воньон застрибала по кімнаті, навертаючи по ній кола, а хлопець хмикнув і знову похитав головою.

– Ура!  Я знала!  Я така рада за вас!  – дівчина стиснула брата в міцних обіймах і кулею вибігла з кімнати, кричачи: – Мамо!  Ти не повіриш, що сталося!  Наш Субін більше не холостяк!  Ти уявляєш?!  У тебе є зять!

Субін усміхнувся і закотив очі.  Хлопець знав, що його сестра все робила тільки для нього, та її поведінка викликала в нього іспанський сором.  Він почув, як мати і сестра почали активно обговорювати його особисте життя і дістав телефон з кишені.

[Вона мене щойно мало не придушила від радості. Сидять із мамою на кухні, кісточки нам перемивають] – надрукував він повідомлення.

[Ти здивований?  Це ж Воньон.  Я з самого початку знав, що вона хоче нас звести.  Хитра лисиця…] – відповів Йонджун.

[А ти проти?] – посміхнувся Су.

[Я такого не казав.  Просто зрозуміло, чому вона така радісна.  Ще одна гей пара в її скарбничку.  Ми для неї піддослідні кролики.  Точніше ти – кролик, а я – твій хлопець].

Субін хихикнув.  Йонджун продовжував жартувати, викликаючи в нього яскраву усмішку.  Цей хлопець у принципі викликав у нього лише позитивні емоції.  Він сів на ліжку, відкинувшись на подушки і продовжив друкувати.

[Головне, щоб не здогадалася фанфік написати.  Мало що може народити її фантазія] – написав він.

[А я б почитав хехе.  Цікаво було б дізнатися як вона нас уявляє з тобою у стосунках].

[Навіщо читати, якщо все можна втілити у реальне життя?  Я можу тобі організувати.  Га, лисеня?] – Бін додав смайлик, що посміхався.

Субін не бачив його, але точно знав, що його хлопець почервонів від збентеження, і десь там у себе вдома тихо верещав від такого звернення.  Субін чудово знав наскільки бентежило його це прізвисько.  І Субіну подобалася його мила реакція на це.  Тому він і продовжував це робити, а Йонджун, вдосталь наверещавшись в подушку, відповів аж через п’ятнадцять хвилин.

[Не називай мене так.  Ти чудово знаєш, що мене це дуже бентежить] – нарешті прийшло повідомлення.

[Як не називати?  Лисеням?] – старший хитро посміхнувся.

[СУБІНЕ!!!] – Джун по той бік екрану був червоніший за помідор.

[Добре-гаразд, хаха.  Більше не буду.  Напевно.  Тільки коли захочу побачити твої чарівні почервонілі щічки.  – засяяв Бін і дописав: – Прийдеш до нас якось на вечерю?]

[Вечеря?  Яка вечеря?] – поцікавився Йон.

[Та тут така справа… Я про нас татові сказав ще вчора і він наполягав на тому, щоб ти прийшов до нас, але вже як мій хлопець.  Така вже традиція].

[Ох… Я не проти, але… Якось хвилююче…]

[Ти ж уже був у нас.  Чого хвилюватись?].

[Але тоді я не був твоїм хлопцем.  На мене тепер зовсім по-іншому дивитимуться].

Вони ще трохи переписувалися і Субіну вдалося переконати молодшого прийти до них на вечерю.  Бін сидів, яскраво посміхаючись у екран, не помітивши, як Воньон зазирнула до нього, і, побачивши його обличчя, хмикнула.  “Ну нарешті мій брат може бути щасливим. Молодець, Воньон. Хороша робота!”  – подумала вона.  Все-таки її план справді спрацював.  І неймовірно пощастило, що обоє закохалися, полегшивши завдання.

Час минав, а вони ніби не збираюсь переставати спілкуватися.  Хлопці трохи обговорили все, що можна і не можна, від зачісок один до одного до якогось фільму.  Спілкування їм було мало, але з’їхатися поки що були не готові.

[Вже пізно.  – написав Субін, коли годинник показав пів першої ночі.  – Йди спати.  А то завтра будеш як милий варений пельменьчик].

[Я б зараз заснув у твоїх обіймах…] – відповів Йонджун, викликавши у старшого чергову посмішку.

[Я теж у твоїх заснув би… Сподіваюся, якось ми заснемо так разом.  А поки що… Лягай спати, лисе] – надрукував Су.

[Ну… Я ж просив… Дурний кролик…] – ця відповідь змусила Біна захихотіти.

[Солодких снів, хитрий лис].

[На добраніч] – засяяв Субін.

За кілька днів настав день ікс.  Йонджун одягнувся, наче на урочистий прийом.  Біла сорочка і чорні штани.  І тільки рожеве фарбоване волосся видавали в ньому мрійливого студента.  Цього разу Субін та Йонджун сиділи поруч, на чому наполягла пані Чхве.

Тепер кожен член сім’ї крадькома поглядав на парочку, чекаючи якогось руху в бік один одного.  Але ті сиділи, як два роботи, наче боялися зробити зайве.  Обом було страшенно незручно, а гнітюче мовчання мучило їх ще більше.  Нарешті розмову почав пан Чхве.

– То ви тепер зустрічаєтеся?  – уточнив чоловік.

– Кхм… – ніяково відкашлявся Субін.  – Начебто… Зустрічаємося…

Йонджун лише кивнув на це, а на його щоки наче вивалили тонну рум’ян.  Незручність все наростала, а обом хотілося якнайшвидше піти, щоб потонути в обіймах один одного.  Бо у присутності родичів це було не дуже доречно.

– Так.  Чого ж ви сидите?  – встряла пані Чхве, розряджаючи обстановку.  – Їжте!  Я що, даремно старалася?  Ось грибочки смачні, курочка щойно із духовки.  Давайте!

Після цих слів тут же накинулися на їжу, викликавши у жінки посмішку.  Він теж мовчки посміхнулася, помітивши достатній вираз обличчя матері.  Субін дбайливо поклав кілька шматочків м’яса в тарілку Йонджуна, на що той вдячно кивнув, зніяковіло почервонівши.  Все це не вислизнуло від уваги батьків і вони переглянулися.

– Ох, я раптом згадав, як ми з тобою познайомилися, люба.  – звернувся пан Чхве до дружини.  – Ти пам’ятаєш того дня?

– Звісно.  Як можна забути те, як ти з балкону в театрі кричав моє ім’я, ганьблячи мене на весь зал.  – з легким докором відповіла вона.

Воньон захихотіла, прикривши рота рукою, а Субін усміхнувся, похитавши головою.  Йонджун теж не стримав посмішки.

– Ви справді це зробили?  – здивовано спитав він.

– Звичайно правда!  – відповів чоловік.  – Вона зовсім не звертала на мене уваги! Ось я знайшов спосіб.

– Нормальні хлопці, квіти для цього купували.  – обізвалася мати, але з її обличчя можна було зрозуміти, що спогади приємні.  – Дурний ловелас…

– Зате спрацювало!  – гордо вигукнув той.  – Ти не можеш заперечити.

– Я і не збиралася, просто тепер я розумію в кого Воньон така авантюристка.

– А що я?  – відгукнулася дівчина, сіпнувшись від імені, що прозвучало.

– Як добре, що я в маму пішов… – пробурмотів Субін, а Йоджун, що почув це, захихотів.

– Але ти не можеш заперечувати, що побачення зі мною були найкращими.  – продовжував хизуватися пан Чхве.

– Догодилося ж закохатися, так?  – ніжно посміхнулася жінка, а в Джуна дуже раптом тепло стало.

Він раптом відчув чиюсь теплу руку, яка обхопила його долоню під столом, переплівши пальці.  Він повернув голову і подивився прямо в очі Субіну, який великим пальцем лагідно погладив його пальці.  Здавалося, у цей момент для них зникло все довкола.  Вони лише дивилися один на одного, потопаючи в очах навпроти.

– Так… Доводилося ж… – тихо відповів Бін.

Батьки знову переглянулись і подивилися на них із гордими посмішками.  Адже їхній син був щасливий, а це найголовніше для них.  Воньон крадькома сфотографувала їх і, посміхнувшись, показала матері, прошепотівши:

– Потрібно буде роздрукувати та подарувати їм…

Вечеря закінчилася трохи швидше, ніж вони очікували, і пані Чхве запропонувала всім разом попити чаю.  Поки закипав чайник, Йонджун вийшов на балкон, так як задзвонив його телефон.  Дзвонила його мама.

– Так, мамо?  – відповів він.

– Ти ще в гостях?  – запитала жінка.

– Так.  Я у домі батьків мого хлопця.  – озвався хлопець.  – Я казав тобі.

– Пам’ятаю.  Залишишся там?

– Не знаю.  Як вийде.  – сказав Йонджун і, трохи помовчавши, додав: – Мамо… Я б теж хотів… Познайомити тебе з ним.

– Думаю, це чудова ідея.  – з її голосу було зрозуміло, що вона посміхається.  – Запроси його до нас на вечерю якось.

– Обов’язково.  – засяяв Джун і раптом відчув, як хтось обвив руками його талію.  – Він точно тобі сподобається.  Він чудовий.

– Вірю.  Чекатиму, коли запросиш його.  – відповіла мама.  – Я піду, синку, у мене робота.  Якщо потрібно тебе забрати, подзвони.

– Добре, мамо.  Бувай.

Він поклав слухавку, сховавши телефон у кишеню, а руки, обіймали його, стиснули його талію ще міцніше, а чужі губи, викликавши мурашки, притулилися до його потилиці, через що він блаженно заплющив очі.

– Кого це ти так нахвалював мамі?  – поцікавився Субін, потершись носом об його потилицю.

– Свого бойфренда.  – посміхнувся Йонджун і обернувся до нього обличчям.

Субін усміхнувся солодко і ніжно поцілував коханого, торкаючись ніжної шкіри обличчя.  Поцілунок був тягучим і таким солодким, що у Джуна підкошувались коліна, а кінчики пальців поколювало.  Бін хмикнув, коли Йон затремтів у момент зіткнення їхніх язиків, і зробив їх обійми ще міцнішими, а поцілунок глибшим.

Йонджун відчував себе зовсім маленьким поряд з ним і йому це неймовірно подобалося.  З ним хотілося бути тендітним і беззахисним, аби він завжди був поруч, дбав і захищав.  Їхні пальці переплелися, губи вторили один одному, а серця билися в унісон.

Вони б ще довго ось так насолоджувалися один одним, якби не тихе “кхм-кхм” з боку дверей.  Закохані швидко відірвалися один від одного, побачивши на порозі Воньон, яка посміхалася, схрестивши руки на грудях.

– Вибачте, що перериваю ваш роментік момент, але там чай готовий.  Мама кличе вас до столу.

Дівчина швидко пішла, а Субін наостанок цьомкнув Йонджуна в кінчик носа, змусивши його почервоніти.

– Ходімо, лисе.  Мама не любить чекати.