Довіра

Минуло декілька років. Їхнє листування перетворилось в цикл романів за розміром. Листи стали для них чимось більшим, ніж просто способом спілкування. Папір та чорнило стали їхнім домом, притулком та надією. Вони досконало вивчили манеру письма один одного, могли упізнати почерк в будь-якій ситуації. Ервін задля збереження листів Акермана відправляв їх на свою адресу, щоб там вони точно були в безпеці. Старі образи повністю забулись, чи були вони взагалі? 

Отримавши омріяну майстерню з усіма необхідними матеріалами та інструментами, Ханджі поринула в ейфорію, яка сприяла ще більш активній роботі. Мобліт же отримав дрібку помічників, за що дуже довго та щиро дякував Леві, адже сам вже не встигав виконувати ще грандіозніші запити Ханджі. Жінка швидко показала свої найвищі можливості і зовсім скоро деякі її конструкції взяли на озброєння та почали масово виробляти на державні гроші. Вона також майже стала надбанням суфражисток, які використали її за приклад того, що жінки не гірші за чоловіків у будь-яких заняттях. Ханджі була приємна така увага, вона б і сама долучилась до протестів, але не мала часу через свою надлюдських масштабів роботу.

Іноді Ервіну вдавалось повертатись додому, але першим ділом він прямував саме до Акермана, який іноді навіть не знав про його повернення, та все одно чекав з нетерпінням, щоби знову лаяти московитів за негуманне ставлення до людей, реакційних політиків, що гальмували модернізацію та чайні крамниці, які видають лондонський бурʼян за чайний лист вищого сорту. Заради таких палких дискусій та діалогів навіть Ханджі знаходила вільні кілька днів, брала під руку Мобліта і подорожувала через пів країни. Поступово Леві навіть прищепив їй ази етикету, який вона іноді демонстративно проявляла перед Акерманом, аби той не починав знову читати лекції. 

Іноді, лиш на секунду, Леві забувався і бачив перед собою Ізабель та Фарлана, просто трохи старше. Ця ілюзія швидко минала, щойно він кілька разів кліпав очима. Раніше хотілось, щоб ця ілюзія тривала вічно або хоча б трохи довше, та згодом це бажання зникло. Впустити когось нового до свого життя було важко, але він намагався, справді хотів дати цим людям шанс, хотів знову мати… друзів? Як же рідко Акерман вживав слово “друзі” та похідні від нього навіть подумки! 

Літо було чудовим, не дуже гарячим, але теплим. Леві саме зупинився в своєму маєтку неподалік від Манчестеру, коли повертався від Ханджі. В ранковій газеті він вичитав про вбивство австро-угорського спадкоємця. Ця новина йому не сподобалась. Напевно, десь глибоко всередині своїх мізків Леві знав, що ця подія може означати, знав її наслідки, але все одно не хотів у це вірити. Трохи згодом газети почали говорити про оголошення війни країнами Європи, але Леві й далі ставився до цих новин з сухим скептицизмом. Лишень лист Ервіна разом з газетою, в якій повідомлялось про оголошення Великою Британією війни Німеччині, змогли переконати його. Ервін повідомив про початок справжнього світового військового конфлікту трохи краще, ніж це зробила газета. Він просив Акермана утриматись від морських подорожей, не відвідувати портові міста та промислові центри. Леві не знайшов в листі ані дрібки паніки чи страху, але знайшов тверду впевненість, рішучість та подяку. Його досі дивувало те, як Ервін зміг передбачити цю війну за декілька років до її початку. Сміт був готовий до неї ще тоді, коли усі інші люди відвертали очі від подій у світі та забувались в танці. Саме тому він і просив допомоги в Акермана, адже не знав, як по-іншому підготувати хоча б армію до цієї війни. Розсудливість та аналітика справді вражали Акермана, змушували знову і знову беззаперечно довіритись Ервіну. Традиційна залишена зворотна адреса змусила Акермана хмикнути: найбільші країни світу вже воюють одна з одною, на материковій Європі, куди прямував Ервін на момент написання листа, зараз справжній жах, а він турбується лише за те, щоб Леві зміг йому написати, ніби безнадійно закоханий підліток. Звісно, він не міг проігнорувати таку самовпевненість, тому, поснідавши, написав лист з відповіддю.

Ервін зараз був вдячний собі за неабиякі старання, що зробили його штабним. Звісно, від нього користі буде більше у відносному тилу, йому слід писати тут пʼєси, що будуть грати у театрі військових дій, зовсім йому не личить роль актора, що буде грати одну з багатьох ролей подібних пʼєс. Він був вдячний собі і за хоч мінімальну можливість листуватись з Акерманом.