Добраніч, мій шизоїд

– Трясця!

Янович вже третю годину крутився в ліжку. Щоразу як тільки йому вдавалось задрімати, через декілька хвилин знову прокидався. Від неможливості заснути почала боліти голова, а очі неприємно пощипували. Женя совав ногами, перекидав подушку з одного боку на інший, з нервами скинув з себе ковдру на підлогу. Почувався до біса втомленим, але ніяк не міг розслабитись, щоб заснути.

Він уже скористався порадами з інтернету. Змінив постільну білизну, прийняв ще раз душ. Увімкнув медитацію. Запалив аромасвічку, яку колись йому подарувала фанатка. Але запах м’яти не заспокоїв хлопця. Навпаки, у спальні неприємно тхнуло нею, що довелось відчинити вікно.

Заснути зовсім не вдавалось.

Розкинувшись на ліжку, Женя важко видихнув. Він потягнувся рукою до телефону. Вже була 03:25. Хлопець тихо вилаявся.

Раптом йому прийшла ідея написати Спартаку. Він знав, що той сьогодні проводить стрім, то, можливо, ще не спить і порадить йому щось.

«Привіт, Спартачок) Спиш?» (03:30)

«Збираюсь. Щойно завершив стрім» (03:45)

«А що? Не спиться тобі? Поговорити хочеш?» (03:47)

Женя закусив губу і усміхнувся. Як же добре Суббота його знає. Він почав відписувати на повідомлення, як раптом почув сильний гуркіт з вітальні. Здригнувшись, впустив телефон з рук і той впав йому прямо на обличчя.

– Ай, бл*ть!

Ще один гуркіт і Женя підривається з ліжка.

«Спартачок, по моєму у моїй квартирі хтось є» (03:55)

Сотні думок рояться в його голові. Янович хапає перше, що під руки трапляється, і повільно підходить до дверей. Намагається якомога тихіше відчинити їх. Безшумними кроками виходить зі спальні і прямує в сторону вітальні. У коридорі чує ще один гуркіт і здригається. Йому здалось, що він побачив як промайнула якась тінь.

Це пограбування? Його хочуть обікрасти? Чи можливо… викрасти його?

Женя струснув головою, відкидаючи ці божевільні думки. От що робить з людьми безсоння. Перетворює їх на шизофреніків.

Вдихаючи повні легені повітря, хлопець буквально влітає у вітальню, розмахучи статуеткою солов’їнки, яку тримав у руках. Оглянувшись, Женя почав хихотіти.

– Господи, оце я бовдур! – ляснув себе по голові Янович.

Вікно, яке він забув зачинити, відкрилось навстіж через сильний вітер на вулиці. На підлозі лежали два розбитих вазони, а поруч – футбольний м’яч, який впав з полички.

Повернувшись у спальню, взяв телефон, щоб відписати Субботі.

Три пропущених від Спартака.

– Алло? Женька? Господи, нарешті. Ти в порядку? – голос був стурбований. Женя на мить уявив, як його товариш вже викликає таксі і їде його «рятувати».

– Так, все в нормі, – Женя почухав потилицю, – я просто забув зачинити вікно і мої улюблені вазони розбились.

Хлопець почув шумний видих по ту сторону.

– Спартачок, я чого тобі писав, – Женя ліг у ліжко, – я не можу заснути.

– І що ти від мене хочеш? Казочку тобі прочитати? – пирснув від сміху Спартак.

– Будь-яка казка у твоєму виконанні буде наповнена духотою, – засміявся Янович, – але… я не проти.

Женя увімкнув гучномовець і поклав телефон на подушку збоку. Накрившись теплою ковдрою, він слухав, як Спартак розповідає йому казку, пояснюючи, які розлади є у тих чи інших героїв. Спокійний голос Субботи заспокоював Женю і той не помітив, як заснув. Чуючи тихе посапування, Спартак замовк.

– Добраніч, мій шизоїд.