Диво під Новий рік

Я зустріла тебе під новий рік. Сніг падав ніби пір’я, а навкруги була святкова атмосфера. Здається у всіх крім мене.

Йшла додому, а ти стояла біля магазину, обмотана великим в’язаним шарфом, в мене колись теж такий був, тільки червоний. Бабуся зв’язала, коли було сім. Тримала великі пакети, в обмерзлих руках, переминаючись з ноги на ногу, чекала когось. Я поверталась з танців, скоро виступ, ми тренуємося до пізнього часу.

Спочатку, я навіть на тебе не глянула, йшла опустивши погляд і ледь переставляючи ноги. Але з роздумів вивів веселий голос.

— З прийдешнім Новим роком!

Я злякано поглянула на твою посмішку, не в змозі зібратись до купи.

— Дякую, вас теж.

Набагато тихіше, відповів я продовжила шлях додому. Але оговтатись ні як не вдавалось. Решту дня крутилось її привітання, такого щирого і несподіваного. Так раптово і по дитячому, це було. В голові мільйон думок, і одна посмішка.

Наступна наша зустріч, була не менш несподіваною.

День прем’єри, всі хвилюватись. “Лускунчик”. Стара, добра історія, що повторюється кожну зиму. Ми з дівчатами вже переодяглися, чекаючи останні підготовлення.

Музика, світло, почали.

Балетом я займаюсь з дитинства. Мама колись хотіла стати балериною, але вагітність в шістнадцять все зруйнувала. Мені він теж подобається, зараз. Раніше я його ненавиділи, точніше дівчат, що там були.

По закінченню академії, мене взяли до місцевого театру. Танцюю я добре, не головна фігура, але я дуже стараюсь. Тому великою неочікуваністю було те, що я невдало приземлилась після стрибка, ледь дотанцювавши до кінця, не могла стати на ногу.

Всі фотографувались та веселилися, поки я чекала на швидку, яку викликали майже годину тому. Думалося лиш про те, що мені влаштує мама і ніякий біль не заважала.

Двері відкрились і в кімнату зайшла ти. В том же зеленому шарфі, і валізою в руках.

— Вибачте, сніг такий сильних, одні пробки. Ви ще живі? — вона знімала верхній одяг, і тільки коли сіла навпроти поглянула на мене. — Це ж ви, я вчора вас бачила! Оце так збіг.

— І справді збіг.

Пізніше я дізналась, що ми бачились раніше, от тільки їй не вистачало сміливості заговорити. А я просто не помічала.

— Так, ви працюєте у швидкій?

— Майже рік. А ви балерина?

— Намагаюсь нею бути.

— А ви дуже схожі на неї. Я коли вас побачила так і подумала.

Діалог здавався дивним, але нас це не хвилювало. Вона оглянула мою ногу, повідомивши що просто розтягнуті м’язи.

— Я зараз перебинтую, нанесу гель, та рекомендую недільку-другу без фізичних навантажень.

Я лиш хитала головою, в знак згоди.

— Ви як додому?

— Як завжди, пішки. Мені тут недалеко.

— Давайте, я вас підвезу.

Як справжня принцеса, я приїхала на кареті, і що це карета швидкої допомоги,  незначна деталь.

— Ви дуже гарна. Впевнена танцюєте ще краще.

— Дякую, — щоки червоніли, від таких простих слів.

Завтра Новий рік, і здається зі мною вперше трапилось новорічне диво. І це диво звали Влада.