Дивна історія

На ранок коли Віка прокинулась боліла голова але не сильно, запах кави йшов з кухні дівчина одягнулась та подивилась в дзеркало та розглядала засоси.

– Оце він мене розмалював звісно.

Вона встала та пішла на кухню і побачила картину, Густав в штанах без сорочки в одному фартуху готує сніданок.

– Добрий ранок.

– Ранок.

Він трохи посміхнувся підійшов до неї та поцілував її щоку. Дівчина сіла за стіл потім хлопець поставив їжу на стіл і сам стіл за стіл.

– Приємного апетиту.

Вікторія почала їсти її їжу.

– Слухай можеш відвезти мене до замку в мене так є деякі справи, я потім повернуся.

Обличчя Густава стало серйозним.

– Добре тільки буть акуратніше.

Віка кивнула, вона закінчила їсти та відставила тарілку, дівчина пішла до виходу і чекала хлопця. Через деякий час він прийшов і вони вийшли на двір, сонце освітлювало все довкола.

– Дядько Вернер тебе відвезе в палац і потім забере на вечір, добре?

– Добре.

Віка посміхнулась, хлопець нахилився та поцілував її в щоку. Вернер прибув та дівчина сіла на коня і вони вирушили перед цим помахаючи рукою Густаву.

Прибувши в замок вона відправилась до Бетсі сповістити що вона звільняється. Жінка побажала їй успіху та обійняла її, вона почала шукати Августо щоб попрощатись та знайшла його в саду.

– Августо!

Віка підбігла до юнака.

– Ох, леді Вікторіє це ти.

На його обличчі з’явилася млява посмішка, коли він повернувся до неї його рука була вся в крові.

– О боже що сталось?

– Я порізався трояндою, це не старшно.

Кров капала на землю на змішувалась з брудом.

– Я хотіла сказати що йду звідси, я знайшла своє кохання.

– Це Густав?

– Так, як ти дізнався?

Вік посміхнувся трошки але це нагадувало гримасу крові.

– Не важливо, головне будь щаслива Вікторіє.

Віка поцілувала його в щоку і пішла в її кімнату змінити її форму на звичайний одяг. Августо аж поблідів ніби побачив смерть і на мить в його очах з’явилась надія і швидко зникла він подивився їй в слід.

-Кохання ненавидить смерть, це я зрозумів тоді коли гуляв у саду і вкловся трояндами шипами тобто тобою і вмер…. Вікторія зайшла в кімнату і переодягнусь, вона подивилась у вікно і милувалась цим прекрасним замком і пейзажем в останнє бо її тепер чекає інше життя. В один момент її розум запаморочився і перед очима потемніло, і знову темрява, політ та відчуття що вона летить в далеку безодню.

Вона прокинулась під деревом недалеко від її будинку але це був не той Всесвіт де вона знаходилась де знайшла кохання та побачила цікаві речі. Це був звичайний світ де вона нічого не означає. Вона недовго думаючи пішла додому зайшла в її кімнату і сіла на ліжко на душі дівчини відчувалась порожнеча й сльзи покотились по її щоках.

* * *

Коли до вечора Віка не повернулась Густав почав нервувати та відправився до палацу розпитувати де вона. Він з ноги зайшов в палац з деякими людьми його дядька які почали розшукувати замок. Хлопець підійшов до Августо і схопив його міцно за плечі і почав трясти.

– Де вона?! Ти ідіоте, куди вона поділася?!

– Я не знаю чесно, заспокойся ми її знайдемо.

Густав сильно вдарив того по обличчю кулаком що в Августо пішла кров з носу. В хлопця перехопило подих і він впав на підлогу на коліна перед крон принцем і почав задихатись в очах потемніло та стало погано. Августо кинувся до того і намагався врятувати його. Але ось темнота політ і ось, Густав прокинувся під тим самим деревом що й Віка, не розуміючи де він і що тут забув. Вікторія подивилась в вікно і побачила його, гарного, живого, в її світі. Вона хутко побігла до нього і міцно обійняла його, хлопець зрозумівши що це вона обійняв її в відповідь. Вони відправились в її кімнату і сіли на один диван і не могли відвести погляд від один одного, поки Густав не промовив.

– Так або ні?

– З тобою завжди так.