Дивна історія

Ранок нового дня після балу навіть встати сили не було, що тут говорити про це, навіть очі розплющити не було сил. Вікторія через силу встала, одягла форму і пішла до Бетсі.

На диво в замку було тихо ніби затишшя перед бурею.

– Добрий ранок, а де всі інші?

– Добрий ранок, сьогодні в ночі хтось вкрав хотів вкрасти коней але добре що охоронці зупинили зловмисника але на жаль деяких коней знайшли мертвими, тож сьогодні буде страта над цим поганцем. Ну і сьогодні можна рахувати вихідний день.

– У вас страчують за вбивство коня?

– Ну так як без цього? Коні рахуються дуже важливими тваринами, інші тварини теж але коні найбільше.

Віка кивнула в знак розуміння і подивилась в вікно, конюшня була на половину зруйнована і вже будівники почали відбудовувати її.

Час наближався до полудня, як раз страта була запланирована на дванадцяту годину дня. На площі почали збиратися люди, гамір та метушня перебувала на вулиці. Дівчина не розуміла чому так людям цікаво дивитись як когось страчують це ж буквально когось позбувають життя на їх же очах. Вікторія стала біля дерева і дивилась на це, людей було багато і звісно ж була королівська сім’я. Натовп затих на сцену вийшов кремезний кат і тягнув за собою особу одягнуту в білу довгу сорочку з зав’язаними рукавами і білим мішком на голові. Коли кат зняв мішок з голови жертви, дівчина завмерла вона дізнається ці зелені очі будь-де і будь-коли. Обличчя Густава не показувала ні болю ні страху перед смертю, його погляд дивився кудись в порожнечу. Хлопця поставили на коліна і закріпили його голову і руки в установці для страти. Трунова тиша пробирала до кісток тремтіння проходило по всьому тілу дівчини. Руки ката підняли величезну сокиру, натовп почав рахувати від десяти до нуля.

– десять, дев’ять, вісім сім, шість, п’ять чотири…..

В цей момент хотілось зникнути, кудись провалитися не дивлячись як він відносився до неї Віка відчувала себе погано що побачить його смерть.

– три, два, один, нуль….

Тиша і сокира почала падати на шию юнаку. Піднявся шум і тупіт копит, натовп коней і вершників на них направились до сцени і один вершник на коні швидко застрибнув на сцену і вихопив Густава з установки. Сокира ката вдарила по пеньку, чоловік на коні посадив хлопця до себе і відправився на коні звідти швидко і інші вершники направились за ним. Король наказав відкрити вогонь але вже було пізно натовп був розлючений і не задоволеним навіть було чути що маленька дитина заплакала.

Люди начали розходитись, Вікторія так і не розуміла що відбулось і просто пішла в замок.

* * *

Вже була ніч, дівчина прийняла душ і одягла ночнушку. Хотілось вже бистріше заснути після такого що було сьогодні так і сталось тільки дівчина лягла в ліжко і її голова торкнулась подушки дівчина миттєво поринула в сон.

Вже днем їй сказали піти віднести на підносі їжу будівникам які ще досі відстоювали конюшню. Віка так і зробила віднесла і поговорила з ними, вони розказували що вчора відбулось якесь непорозуміння. Потім дівчина ще трошки поспостерігала за ними. Вона відправилась до саду і дивилась на красу тут але її рот закрила якась чоловіча рука і в очах потемніло лише було відчуття що її кудись тягнуть. Прикинулась вона в якомусь мисливському будиночку, Віка сіла на ліжко і подивилась довкола в дверному отвориві стояв Густав. Дівчина роздратовано зітхнула і вкрила свої плечі простирадлом.

– Вона прокинулася?

Чоловічий голос запитав з іншої кімнати.

– Так.

– Юначе я не розумію навіщо вона тут взагалі потрібна, це тебе ідіота потрібно було рятувати.

З цими словами чоловік зайшов в кімнату, він був той самий який врятував життя Густава.

– Я не винний що вони мене так ненавидять, вона тут бо мені так буде спокійніше.

Вікторія не зрозуміла сенсу слів та й не хотіла заморочуватись. Чоловік подивився на дівчину і сказав.

– Мене звуть Вернер на всякий випадок, будемо знайомі.

– Я Вікторія.

Вернер кивнув головою.