Дивна історія

Момент… І темрява хоч в око стрель, було лиш відчуття що дівчина летить в далеку безодню. Думки не в’язалися між собою та й тіло не слухалось Вікторія не могла і пальцем поворухнути або навіть закричати. Перед очами проясніло, вона впала на землю та по тілу пройшлась біль, Віка намагалась роздивитись хоч щось але очі ще не могли відійти від темряви. Вона встала на ноги та трохи розімняла затікше тіло. Роздався тупіт і звук коліс, щось масивне рухалось в сторону дівчини. Гучний чоловічий голос роздався ззаду.
– Зійди з дороги дівчино хутко!
Вікторія злякалась та застигла на місці закрила очі та затамувала подих. Почулося гальмування та сприп коліс і тупіт миттєво зник. Дівчина відчула тепле дихання на її обличчі, вона повільно відкрила її очі і перед нею стояв чорно білий кінь Вікторія швидко відскочила від нього. Перед нею стояла біла карета з двома запряженими конями, другий кінь був коричнево світлого кольору. Двері карети зі скрипом відкрились, і висока постать вийшла звідти. Молодий чоловік був високого зросту одягнутий у відкрите пальто та жилет застібнутий лише на талії, сорочка виготовлена з білого льону та оздоблену вузьким воланом уздовж центральної планки. Замість краватки цей чоловік носить панчоху — стрічка з жорсткої тканини яка зав’язується або застібається на шиї. Очі його були зелені начебто поляна посеред темного і моторошного лісу. Волосся було не дуже коротке і не дуже довге світло русявого кольору, форма брів була висхідна із-за цього його обличчя здавалась злим. Ніс був з маленькою горбинкою, а губи середні. Чоловік рявнув на неї, він заговорив з акцентом на англійській мові.
– Дівчино, ви з глузду з’їхали чи що!? Не можна стояти на дорозі де щось може проїхати кожної хвилини!
Віка ще досі не зрозуміла що вона тут робить але на неї вже тут хтось кричить, вона хутко перелаштувалась на англійську.
– Вибачте… на жаль я вас не бачила.
– Що означає не бачила? Я буквально міг переїхати тебе і мої коні б затоптали тебе заживо!
Чоловік прокричав і продовжив.
– В слідуючий раз роззуйте свої очі і дивіться по сторонам але я надіюсь в слідуючий раз я вас не побачу!
Він відправився до карети і по дорозі туди від лаявся на неї в голос і казав що ненавидить що сюди наїхали якісь злидні. Чоловік сів в карету і поїхав, Віка відійшла в бік щоб на неї не наїхали. Карета котилась далеко поки не стала маленькою точкою поки зовсім не зникла. Дівчина подивилась навколо, довкола розкрився красивий вид арки, куполи, церкви та стародавні доми. Прийшло усвідомлення що вона не в своєму часі це точно 18 або 19 століття. І це точно не Україна, Вікторія подивилась на табличку там був надпис “Рим” очевидно це була Італія. Дівчина важко зітхнула і сказала собі під носа.
– Мені ще цього не вистачало….

Дівчина відправилась в місто не знаю що їй робити взагалі. Люди були одягнуті дуже елегантно, як чоловіки так і жінки. В місті був порт в якому швартувались та відпливали кораблі і саме цікаве що тут ще були пірати, справжні пірати про які Віка читала лише в книжках і бачила в фільмах. Через кілька хвилин прийшло усвідомлення тут немає не інтернету, телефонів та зв’язку. Вона йшла біля фонтану і випадково наштовхнулась на якусь жінку з її рук випали всі продукти. Віка допомогла все зібрати і відала тій жінці все. Жінка мило посміхнулась і промовила.

– Дякую дуже, маленька леді, чи можу я якось відплатити вам?

– Чесно нічого не потрібно.

Жінка почала повільно йти але Віка подумала і зупинила її.

– Так ви можете чимось допомогти, мені б знайти якусь роботу.

Жінка повернулась і подивилась на дівчину.

– Думаю так я можу запропонувати вам роботу, я покоївка короля тож я можу домовитись і влаштувати вас теж.

– О добре, тоді як я можу до вас звертатися?

– Бетсі, а я до вас?

– Вікторія, як вам зручно так і називайте.

Бетсі показала жестом щоб дівчина йшла за нею. Дорога була довгою, коли перед очима повстав замок їй стало якось не по собі. Досить масивна споруда з якогось стародавнього каменю. Коли вони зайшли Бетсі сказала дівчині трохи зачекати. Жінка повернулась з хорошими новинами, Віку прийняли, їй показали її кімнату і показали де буде висіти список завдань на завтра. Дівчину провели до кімнати, вона зайшла і закрила за собою двері. Кімнатка була не дуже велика, ліжко біля вікна полиця книг яка вміла над ліжком, дерев’яний стіл та стілець. Віка лягла в ліжко і швидко заснула розуміючи що завтра чекає не легкий день.