Дивись мені в очі

Макс 

Музика у вухах, швидкий крок у ритм, по сторонах проносяться магазини, кафе, зупинки транспорту, та я дивлюсь в основному під ноги. Сьогодні було три пари – не багато і не мало, йду пішки, бо погода хороша. Пройшовши головною вулицею, завертаю у двір, трохи петляю між будинками, і ось він гуртожиток, майорить різнобарвними вікнами, та нагромадженням різнокаліберних речей у них. Проходжу турнікет на вході, далі коридорами, сходами до четвертого поверху, де знаходиться моя кімната. Хапаю гітару та злітаю вниз до репетиційної. Це був колись звичайний напівпідвал, але керівництво дозволило облаштувати невеличкий зал для репетицій.

Ореста та Іллі ще немає. Плюхаюся на старий диванчик, який притягнули з якогось поверху, смикаю струну гітари, яку кинув на іншу сторону дивану, чую дивний звук, треба підкрутити. Намагаюся взяти її зі свого місця, але вивертаюся і падаю разом з інструментом. Ой, оце халепа… Так, наче все ціле, тільки вдарився рукою, надіюся, це не завадить мені грати…

– Гей, Максе, що ти тут вже накоїв? 

– Я? Та я тут… Привіт, Оресте. 

– Привіт, ти чому повідомлення не дивишся?  

Поплескую себе по кишенях, і згадую, що телефон, здається, лишився в кімнаті. 

 – Та це вже й неважливо…, – посміхається Орест, дивлячись на мою розгублену фізіономію.

– А де Ілля?

– Він буде трохи пізніше.

Хлопець переміщується до іншого кутка кімнати, щось наспівуючи собі під ніс. 

Я влаштовуюся на диванчику і слухаю, мимохіть намагаючись підібрати ноти до його імпровізації. 

***

Непогано попрацювали сьогодні, цікаво котра година? На вулиці мало вже стемніти. За своїми роздумами шукаю записник, щоб не забути те, що вигадав. Десь крізь власні думки, на тому краю свідомості чую буденну розмову хлопців. 

– Ілля, ти як завжди одразу втікаєш? 

– Так, маю справи. 

– Які-то в тебе справи, ану розказуй. 

Але той тільки посміхається, поплескує нас по черзі по плечу і випорхує в коридор. Мабуть, когось знайшов собі. Ну що ж, подивимося. 

Все ще продовжую свої записи, заплутуюся, намагаюсь згадати. А може награти собі ще раз? Раптом відчуваю дотик до руки. А, це Орест, а як він тут опинився? Він начебто вже пішов. 

Дивиться в очі, і щось таке в них, не можу зрозуміти. Раптом протягує руку до моєї шиї і великим пальцем проводить по щоці, що викликає в мене раптовий і сильний потяг приникнути до нього.  Забуваюся на мить і, здається, не відчуваю нічого, навіть свого тіла, бачу тільки його обличчя. Відчуття повертаються, коли він раптом торкається моїх губ, з силою, але водночас ніжно.  Ледве не дуріючи від різноманіття відчуттів, які охопили мене за останню хвилину, я віддаюся їм і розчиняюся в його сильних і впевнених руках. Його напір стає все рішучіший, і ми раптом вже опиняємося в міцних обіймах, наче притягнуті магнітом одне до одного. З цим приходять тяжкість і тіснота нижче пояса, і не тільки в мене. 

Орест трохи відсувається, з лукавою посмішкою та іскрою в очах проводить пальцем від шиї, по грудях до низу живота, туди, де починаються джинси. І я розумію, що не хочу, щоб він зупинився на цьому. Тоді кладе руку мені на пах і злегка притискає, а я миттєво реагую на це напівстоном. Зараз для мене існують тільки його доторки, на яких я концентруюся особливо гостро. Тим часом він нахиляється до мене і торкається язиком шиї. Якби я міг, то вже кричав би в голос : “Роздягни мене, просто зроби це”. Але я так не зроблю ніколи, тому просто тихо сходжу з розуму і чекаю, що  буде далі, вже вирішивши для себе, що зроблю все, що він захоче. Осмілююсь подивитись йому в очі, виражаючи всю свою покірність і залежність. Так, в цей момент я повністю залежний, і мені нескладно це визнати, бо це просто нонсенс – протистояти такій хвилі почуттів. 

Сорочки опиняються на підлозі, і я ледве втримуюся, щоб не почати цілувати кожну клітинку його торсу, але ні, це було б забагато ніжностей. Орест починає розстібати ширінку в мене на штанах, і я подумки повторюю: “Тільки не зупиняйся”. Він, тим часом стягує ривком джинси і притискається всім тілом. Мій стояк впирається йому в живіт крізь тканину трусів. Вони також зайві, але я чекаю, що він буде робити далі. Ще один поцілунок в губи, і ми падаємо на диван притиснуті міцно одне до одного. Мій член напружується до болю від того, що його язик у мене в роті і від того, що його тіло так близько до мого. 

Я врешті дозволив собі трохи ініціативи – допомагаю хлопцю позбутися решти одягу і вже уявляю як зараз візьму ротом цей прекрасний член, який бачу перед собою, але поки тримаю себе. Намагаюся згадати, чи в мене були десь презервативи. 

Тим часом він тягнеться до своєї сумки, дістає презерватив, та вдягає, тоді обережно, але рішуче бере мене за волосся і притягує до себе. Я покірно піддаюся. Спочатку торкаюся язиком голівки, тоді губами повільно просуваюся далі, аж до кінця, щільно охопивши під самий корінь. Він неочікував від мене такого, але я це вмію. Я також можу звести з розуму, і я вже підхопив гру. Бачу, що він на межі, притримує мою голову, нетерпляче розкачуючи, і намагаючись не зірватись в шалений ритм. О, він даремно переживає. 

Роблю чіткі, ритмічні рухи. Він хапає мою голову обома руками, і мене це розпалює ще більше. Член просто ниє, і я згораю від бажання відчути його в собі. Я міг би й піти набагато далі, але, мабуть не сьогодні. Член Ореста починає пульсувати у мене в роті. Я знаю, що це означає, і намагаюсь зберегти той самий чіткий ритм, не даючи йому прискоритись. Рухи стають рваними, грубими, і я відчуваю нарешті, як судома пройшла по всьому його тілу. Орест на мить завмер, а я дивився як він облизав пересохлі губи і тоді, сконцентрувавшись на мені, нестерпно ніжно прибрав рукою моє волосся з обличчя, і, не відриваючи руки, провів нижче, зупинившись на моєму члені. Я ловив кожен доторк, втомлено спершись лобом в його плече, а він почав повільно рухати рукою вздовж, потроху прискорюючись, і тоді знов сповільнюючись. Він раптом зупинився, і я підняв на нього очі :“Так, ось що я в них, ти граєш зі мною”. Орест посміхається кутком губ і каже проникливо пошепки : “Дивись мені в очі”. Я підкоряюся, і він продовжує рухи на моєму члені. В моєму погляді все : благання, ненависть за всі ці нестерпно приємні відчуття і божевільне бажання кинути його на диван і насадитись тут і зараз, та я продовжую дивитись, і я впевнений: “ти все це прочитав“. Відчуваю, що вже близько. Орест продовжує рухи взад вперед, зачіпаючи кожного разу пальцями голівку і тоді веде руку під самий корінь, не перериваючи при цьому зорового контакту, і мене врешті накриває хвиля електричного розряду. Знесилено видихаю, а цей поганець нахиляється до мого обличчя, все ще пронизливо спалюючи своїм поглядом, і накриває губами мої губи. 

***

Піднімаюсь до себе на поверх як у тумані, не відчуваючи ніг, думками знаходячись все ще в тому напівпідвалі… До речі, а що там було в повідомленні?”

В кімнаті бачу Вадіка, який вже давно повернувся , і щось зосереджено пише, розклавши перед собою три підручники, методичку та ноутбук. Мимохіть вітаюся, і знаходжу таки очима свій телефон, який лишився чогось на стільці, вмикаю екран, і дійсно є повідомлення :

“Привіт, після пари забіжи до кав’ярні, що за третім корпусом.”

                                                                                                     отримано  14:17

Розгублено дивлюсь : “Цікаво що він хотів…І чому до кав’ярні? Я ж не п’ю кави…”