Джульєтта

Джульєтта, моя Джульєтта.

Як ти жила, в цьому світі брехні?

Чи була ти заглиблена в думах,

У той час, коли всі брехали тобі?

О, Джульєтта.

Що ж ти відчула, від цих романтизованих поглядів, фраз?

Які так глибоко засіли в душі.

Можливо вірші, ті що були присвячені там;

Ще не винесли вирок судді?

Ах, Джульєтта.

Скільки ж страждань, перенесла ти там?

Від того інфантильного дива;

Суспільство, все ще то пам’ятає.

Ніби, як наказ, від бога, в єдино.

Ой, Джульєтта.

Скільки поезій було тоді.

Всі вони є в твоєї душі.

І до досі літають в повітрі,

Ті, що були так хороші.

Мм, Джульєтта.

Чому ти мовчала завжди?

Мовчала навіть тоді, коли очі стеклянні були;

До самої застиглої крові,

Що унесла з собою всі муки твої.