Фанфіки українською мовою
    Мітки: Фейрі
    Попередження щодо вмісту: Ж/Ч

    Доки я згадувала та занурювалась у різні події мого вже прожитого життя мої ж ноги привели мене до домівки Лока, на порозі якого сам хлопчина мене зустрічав. Його жовтувато-карі лисячі очі блищали, а на обличчі промайнула усмішка. Мимовільно я й сама посміхнулась йому, зганяючи з себе фарби від негативних думок, які мене тримають в полоні вже який раз. Я наближаюсь до чоловічих, зі запрошенням в обійми, рук, усмішка Лока була в якомусь моменті дуже загадковою, наче з хорошими намірами, але в той час й з замислами у своїй голові. Але щось просте в ньому було, що дуже дивувало мене, адже він не тільки був фейрі, але так само й другом Кардана, однозначно найгіршого із дітей Верховного короля Елдреда. Дивно, що Лок не дуже схожий на своїх друзів, бо як кажуть: «З ким поведешся, від того наберешся».

    – Привіт, люба. – не зможу я ніколи звикнути до таких ласкавих слів в мою сторону, ну й, по правді сказати, мене верне від тих ніжностей, яких би так хотілось. Напевно в Локові я знайшла те чого й так хотіла, він мене не кривдить, як це роблять його компанія друзяк, що відкарбується в моїй пам’яті точно не на один рік.

    Ми пройшли всередину, по дорозі з лиця хлопця зникла та усмішка, якою він мене зустрічав, я це бачила краєм ока, доки ступали тихі кроки, але дерево під ногами видавало нас в деяких ділянках. Запах спалених свічок стояв по усьому периметру кімнати, а штори не були закритими, вперше за довгий час я бачу його кімнату обрамлену промінням світла, що пробивчввчалось крізь вікна. Він пройшов вперед, а я затрималась, дивлячись на його письмовий стіл, й провівши пальцями по поверхні, яка була з кленового дерева на дотик, я бачила розкриту книгу, в якій було чорнилом яскраво підкреслено «Коронація», єдине що я прочитала перед тим як рука Лока закрила ту книгу. В його погляді не було страху, що я могла прочитати щось заборонене, а навпаки він був розслабленим, якби сказала Гезер «Під кайфом», ба ні це просто звичний Лок, який старається тримати все, що йому треба для хорошого проживання, у своїх руках.  Він вдихнув на повні груди свіжого повітря, що прокралось в кімнату через відкриті вікна, та віддавало запахом троянд, що тільки розцвіли в саду біля будинку.

    Від спокою, що передавався від нього стає трішки лячно, я дивилась прямісінько йому в очі, і десь в глибині тих я бачила запалену свічку життя. Тепер я мала його погляд у відповідь на мій, і також побачила щиру, на мій погляд, посмішку. Він сперся долонями об край стола по обидві сторони від мене, оточуючи наче тваринку на полюванні. Я не подавала вигляду на страх, навіть зуміла врегулювати своє серцебиття, чим я дуже пишалась в цей момент, адже Лок є дуже розумним, він би одразу відчув мій страх.  В кімнаті була тиша, і тільки пташки заспівували свої нікому не зрозумілі пісні, та мелодія їх була чудовою, зразу згадую малого Дуба, який в дитинстві був залежним від цих пісень, пам’ятаю він навіть не міг якось заснути не почувши за цілий день тієї мелодії закоханих пташенят.

    Лок наблизитися до мене, мій компас доторкнувся до його грудей, настільки близько він був. Та й в його хитрому погляді лисиці було щось гіпнотичне, що я не можу нічого сказати та відвести погляду в бік. Його губи ще ближче наблизились до мого лиця, його долоні легенько пройшлись по моїх стегнах догори, до талії, закутуючи мене у своїх руках, як у нові кайдани. Перед очима зразу ж виплили мої нічні кошмари, як моє тіло пульсувало від тугості водоростей, а переді мною мама, наче, з янгольською посмішкою дивилась мені в очі, доки я кричала припинити ті катування. Мені не вистачало повітря в легенях, усе здавлювало, і те свіже повітря, що було, таке враженя, точніше його не було. Чи це тільки моє враження, чи вікна закрились на замок. У розмитих очах прояснився Лок, який наближався до мене, щоб поцілувати, але в одну мить замість нього з’явилась мама.

    «Доню, ти від мене втікла, ти мене зрадила, горіти тобі в пеклі, – у мене почалась паніка від бездієвості, я почала бити кулаками Лока просячи відпустити мене, і тільки як туман з очей пропав, я гучно ляснула його по обличчю, що звук відлунням пройшовся по всій кімнаті. «ЛокВибач…», – і зі сльозами я вибігла з кімнати, бігла від всього, а хлопець біг за мною, кричав, я чула серцем його нерозуміння в цій ситуації, та я не могла зупинитись, розвернутись, та щось пояснити йому.

    Я бігла, доти, доки не побачила вихід і ліс навпроти. Мене понесло в ліс, сльози рікою, а я й сама не розумію, що зі мною сталось, що це було взагалі. Моя сорочка чіплялась об гілки кущів та дерев, декілька разів я падала, від чого коліна були роздерті, я це відчувала, та я продовжувала бігти, ставала та бігла. Чому? Та я й сама не знаю, мною керували якісь незрозумілі емоції. Вкотре перечепившись через якийсь камінь, я впала, і підвівши голову, я побачила чиїсь чоловічі чорні черевики, та низький і знайомий мені голос: «Джуд?», я зрозуміла хто це – Кардан.

     

    0 Коментарів