Де смачніше лате

Як же добре їхати.

 

Просто їхати

 

В тиші, яка, далебі, здавалась Кенмі неможливою всього 20 хвилин тому, коли Куроо з надривним криком, матюками та молитвами намагався помити голову (ви з Бокуто реально взяли з собою бутель води на 15 літрів?)

 

Тиша тривала недовго.

 

Кенмі не вдалося розчути з чого почалася їхня суперечка, але все інше навіть глухий би почув

 

— Та повертай ти вже в ту сторону!

 

— То якшо тебе несе вправо ще й повертати вправо? Ти дебіл?

 

— Та нє, якщо зад машини.

 

— А ти мені це сказав? А якшо перед заносить?

 

— Перед не може заносити, це або зад або вся машина.

 

— Так якшо всю машину мені несе в сторону ти говориш ще й повертати в ту сторону?

 

— Ти дурне, якщо всю машину несе молитись треба, а не повертати!

 

Приїхали вони пообіді.

 

— Ух, нарешті! — потягнувся Куроо, — Гей, хлопці, ви голодні?

 

— Взагалі-то да! — Бокуто крикнув це з тих завалів у багажнику.

 

— Тоді пішли, я дорогою бачив кафе.

 

— Акааші, який ти в мене уважний!

 

Закотившись в кафе, вони як завжди замовили їстоньки, і, всі разом, дружно, почали заспокоювати Куроо, у якого нерви почали скручуватись рогаликами.

 

— Бро, та не переймайся ти так! Ти ж крутий!

 

— Так, Куроо-сане, ми доїмо, підемо в номер, ви там максимально круто одягнетесь і він точно перед вами не встоїть.

 

— А раптом ні?!

 

— Куроо, ти чого поводишся наче незаймана на груповій оргії? — почав Кенма, все ще граючи й водночас пережовуючи свою їжу, — це шо за мокра курка? Тікі не говори мені, що ти не впевнений в тому, що зможеш добитись свого “прекрасного блондинчика”. Ми тут і так всі знаємо, що навіть якщо твій сьогоднішній план провалиться, ти того хлопчику спокою не даси. В нього немає вибору, він при будь-яких умовах в тебе закохається.

 

— О Боже, Кенма!!! Так, ти маєш рацію! Він буде моїм рано чи пізно!!! — Куроо, аж засвітився від щастя та впевненості в собі.

 

Прийшовши до готелю вони довго і нудно обирали вбрання для Куроо, щоб наче і нормальне і відповідало атмосфері та не сильно видно шо він заморочувався і не занадто просто і не занадто круто, а то раптом Цукі втратить свідомість. Нарешті вони випроводили горе коханця підкорювати свій особистий 190 сантиметровий Еверест.

 

Бокуто та Акааші прийшли до Кенми та запропонували прогулятись, але Кенма вирішив дати цим двом час на побачення, а ще пограти в гру, валяючись у своєму номері. Та і поспати було б добре.

 

* * *

 

На вулиці темніло, як це буває в кінці грудня, десь в чотири вечора. Наша радість розліпила очиці та вирішила, що шлунок не дарма видає звуки вмираючого тюленя і йому слід поїсти.

 

Кенма одягнувся, звісно, тепло, і пішов до найближчої забігайлівки, де замовив для себе попоїсти, порізавшись об меню. Поки заклеював ранку пластирем, що дав люб’язний офіціант, Кенма вже не вірив в існування вищої справедливості.

 

Сидячи за столиком Козуме відсторонено гортав стрічку Інстаграму, попутно думаючи про те, що хотілось би влаштувати побачення з Шойо.

 

Якби Кенма знав, що буквально за пів години він буде планувати проєкт храму, в якому буде поклонятись богам, що не так давно придумав. Тому, що судячи з усього, вони його почули й на виході з кафе він зіштовхнувся з його милим сонечком-Шойо.

 

В прямому сенсі зіштовхнувся.

 

— Ой, вибачте, — Шойо подивився вверх і в його очах Кенмі вдалося побачити всю палітру емоцій мандаринки. Спочатку він здивувався, що було ясно з розширених очей, а потім зрадів, що було ясно з променястої посмішки, — Привіт, Кенмо! Що ти тут робиш?

 

— Приїхав з друзями на три дні, відпочити.

 

— Правда? Яке співпадіння! А я тут з групою.

 

— О, ясно, і правда добре вийшло. Що ти тут робиш один?

 

— Сьогодні ми проїздили магазинчик з сувенірами, ось, захотілось купити що-небудь для сестри, — Шойо говорив завжди дуже жваво і радісно. Подивившись Кенмі в очі він трішки почервонів і відвів погляд.

 

— Ввечері тут доволі холодно, зайдімо кудись на каву, — спокійно запропонував Козуме, намагаючись не дуже по-дурному посміхатись, і помічаючи всі деталі лиця, що належить причині його гарного настрою.

 

— Пішли!

 

Вони потихеньку почапали в невідомому напрямі, бездумно прогулюючись і попутно видивляючись місце, де можна взяти каву.

 

Чергова мила розмова була перервана, коли вони прибули до пункту призначення. Кенма відчинив двері кав’ярні, що були прикрашені намальованими сніжинками, і пропустив Шойо перед себе.

 

Їх одразу огорнула хвиля теплого повітря нарівні з атмосферою тихих розмов персоналу та відвідувачів.

 

Рижик замовив подвійне лате, а Кенмі, правду кажучи, було однаково, тому він просто замовив те ж саме, що і Шойо і протягнув свою карту для оплати.

 

— Ем, Кенмо, за мене не треба платити.

 

— Вважай це семпай пригощає кохая.

 

— А ти хіба старший? Я на першому курсі, ти ж наче теж?

 

— Ні, я на другому.

 

— Шо, реально? А на якому факультеті?

 

— Архітектура.

 

— Ого! Це напевно важко!

 

— Не дуже. А ти начебто художник?

 

— Так! Я обожнюю малювати! А ще волейбол. Я колись навіть грав.

 

— Правда? — Кенма відповідав майже як завжди: тихо, спокійно і трішки зацікавлено, в його голосі ніколи не було жвавості, так притаманної сонечку-Шойо, проте всередині він мало не світився від радості.

 

— Ага! Якби я не втріскався в мистецтво, пішов би в спорт. А в тебе є хобі?

 

— Ну, я граю в ігри.

 

— Я знаю! — скрикнув Шойо, до того, як зрозумів, що це було занадто швидко і гучно навіть для нього, — ну, я вчора бачив твій стрім.

 

— Правда?

 

— Звісно! Ти такий крутий, правду кажучи, я давно дивлюсь твої відео, ти реально суперово граєш. В мене є пара друзів, які теж грають, а завдяки тобі я так багато дізнався про Splatoon 2! — Хіната почав розповідати про все, про що тільки можна.

 

Вони пили своє лате, гуляли та мило теревенили ще дуже довго, а ще Шойо іноді посміхався так, що серце завмирало.

 

— Та правда!

 

— Невже?

 

— Зуб даю, я не дуже люблю такі місця, але це було реально дивним, — Шойо протягнув “а” в слові “реально”, як часто робив, швидше за все, навіть не задумуючись, і скинув виклик з телефона.

 

— Не любиш? В нашу кав’ярню ти часто заходиш, — Кенма припідняв брову та сховав усмішку в стаканчику кави.

 

— Так там же п-працює Цукішима, а ще… Сьогодні таке смачне лате! Тобі подобається? — і ось він знову вимикає телефон.

 

— Так, непогано. Може ти все-таки візьмеш трубку?

 

Хіната покивав головою, і в наступну хвилину почувся злобний рев якогось чоловіка.

 

— Так, тренере Укай, я розумію, так, вертаюсь, ага, — сонечко винувато відповідало, а закінчивши розмову, подивилося на Кенму і сказало: — мені час вертатись до готелю.

 

— Добре, пішли.

 

Кенма провів його до самої будівлі, розмовляючи з Шойо і слухаючи його милі або цікаві історії, Козуме не хотів думати про те, як швидко прийшов час прощання.

 

— Я такий радий, що ми сьогодні зустрілися! Було дуже весело! Дякую тобі, Кенмо.

 

— Так, я теж. Побачимось.

 

— Обов’язково. А ще знаєш, — сказав Шойо вже збираючись йти, — у вас в кав’ярні лате смачніше.