Де на тебе чекають

Ім вже вдруге стирає підводку з кутиків очей, бо нанесла її криво. Її тіпає від нервування й злості, бо мама нипає в її шафі – шукає, що має вдягнути Ім на побачення з Хосоком.

– От це чорненьке плаття гарне, ти в ньому в бар ходила, так же? – питає просто з шафи Навун, й Ім жбурляє підводку на столик.

– Або он глянь, – продовжує жінка, однак нічого дочці не показує. – Костюм, який ти придбала зі знижкою ото навесні. Ти ж його ні разу й не вдягнула…

В Ім тремтять руки, коли вона підфарбовує вії. Вона ніяк не озивається до матері.

– Ну ти ж не збираєшся йти з Хосоком у своїх джинсах?

Це вже Навун вигулькнула обличчям із шафи і глянула просто на дочку. Та сиділа, повернувшись обличчям до дзеркала. Очі від макіяжу були глибокі й виразні. Гарна. Чжонім гарна. Не дивно, що Хосок на неї повівся. Ще б вона одягалася нормально.

– Ти ж сама бачиш, хто навколо твого Хосока крутиться. Маєш трохи дбати про себе. А не ходити задрипанкою. Джин-і он хлопчик, і то дивися: весь час при костюмі, зачіска модна. А я? Стара жінка, можна сказати, а як виглядаю, а? А?

Навун крутнулася навколо своєї осі. Вона, правда, мала дуже жіночний вигляд. Але Ім мовчала. Складно щось казати крізь зціплені зуби.

– Ти білизну новеньку хоч дістала? Тільки не ту спортивну, що ти весь час тягаєш, а мереживну. Чоловікам такі всякі штучки подобаються, – жінка хитро підморгнула доньці.

Ім глибоко вдихнула. Встала з крісла й підійшла до шафи. Дістала темно-синю сукню до колін. Кинула її на ліжко.

– Ну, ця така нічого… А ти в неї влізеш? Ти ж давно її купувала?

– Ма, – жінка зробила спробу посміхнутися. – Я сама зберуся, добре?

– Та я ж тобі помогти тільки хочу. Щоб ти Хосока свого не відлякала, а то будеш сама, а ти вже не молоденька.

– Ма.

Коли ображена Навун вийшла з кімнати, Ім перевела подих.

Просто вона хвилюється. Просто в неї побачень не було вже кілька років. Просто побачення з чоловіком, якого вона любить і якому зізналася, – це не те, до чого можна ставитися спокійно. І в неї пітніють долоні, і в шлунку щось крутить, і взагалі вона б воліла нікуди не йти.

Ім одягнула сукню, причесалася. Сподобається Хосоку чи ні? Хотілося б, але коли вона згадує всіх попередніх Хосокових коханок, здається, що земля з-під ніг тікає. Хіба можна конкурувати з такими?

Хосок пожалів її. Скільки вони зі Сокджином дружать? Хосок просто вирішив пожаліти сестру друга. Трахнути кілька разів закохану в нього стару дурепу.

Ім готова  здерти зі себе сукню. Розмазати макіяж, над яким сиділа пів години. Але її гукає матір: Хосок тут. Й Ім, ще раз глянувши на себе в дзеркало, іде з кімнати.

… Ім робить ковток вина. Воно темне, густе й солодке.

Хосок планував привести її в Сокджинів ресторан, та Ім відмовилася. Вона не хотіла, щоб хтось бачив їх удвох, щоб потім говорив про них, наче там є про що говорити.

– Тобі подобається? – запитав Хосок.

– Так, дякую, – відповіла тихо Чжонім. Їй би справді тут могло сподобатися: тиха ненав’язлива музика, небагато відвідувачів, віддалені одне від одного столики, щоб забезпечити інтимну атмосферу. Свічі. Але їй у голові снувалися усілякі питання: із ким Хосок тут бував, як часто, що замовляв. Що він планує робити далі.

– Твоя мама все випитувала, куди ми їдемо й чи я тебе додому поверну сьогодні, – посміхнувся Хосок.

– Упізнаю її, – буркнула Ім. Коли вона була молодою, то маму цікавило інше: коли Ім повернеться додому – звісно, не пізніше десятої, – чи не буде там випивки – звісно, не повинно бути, – чи не збирається юнак зайнятися з хорошою дівчинкою Ім сексом – звісно, не збирається. Тепер мама могла б сама підкласти її в ліжко якомусь чоловіку. Хосоку, наприклад. Був би на його місці хтось інший – Юнгі, Намджун – то кожному з них. Ім це бісило.

– Як справи на роботі? – запитував Хосок.

– Дякую, все гаразд. – Ім розуміла, що її односкладні відповіді тільки шкодять. І ще розуміла, що плаття таки завузьке – більше їсти їй не треба.

– Вибач, я в дамську кімнату.

Ім обережно вийшла з-за столу, втягнула живіт, щоб виглядати якомога стрункішою, і повільною граційною ходою – так принаймні планувалося – пішла зі зали.

У туалеті глянула на своє віддзеркалення. Дикі очі. Надмір червоні губи, занадто вологі й пухкі. Червоні щоки – від випитого. Між лопатками стікає піт. Треба було відмовитися. Знала ж, що ні до чого доброго це не призведе. Дурепа.

……………………………………………………………..

Хосок сидів між її розставленими ногами й посміхався. Розкуйовджене волосся по його подушці, розмазана помада на її пухких розтулених губах, розтерта туш на глибоких темних очах. Аж дах рве – така сексуальна.

– Здається, секс у нас виходить краще, ніж розмови, – промовив він, схиляючись до живота Ім.

Ковзнув язиком у її пуп, облизав шкіру коло нього. Пальцями погладжував промежину через трусики. Жінка звивалася в його руках і постогнувала.

Хотів її. Отаку наїжачену й сторожку, як сьогодні в ресторані. Отаку холодну, як у машині, коли він мав відвезти її додому. Отаку сердиту, із лихими блискучими очима, коли вона зрозуміла, що везе її до себе. Й отаку безвладну в його руках, на його ліжку теж хотів. Дуже хотів.

– Моя злючка… – Хосок легко куснув Ім за бік, відгорнув її трусики й засунув палець усередину. Мокра, піддатлива, м’яка. Для нього.

………………………………………………..

Ім заплющила очі. Хосок влігся поруч. Поклав долоню на її живіт. Погладжував.

– Не збираєшся тікати? – запитав тихо. Торкнувся легким поцілунком її скроні.

– Поки не маю сили, – прошепотіла Ім і посміхнулася. Принаймні вона знала, що Хосок її хоче. Не просто жаліє, а хоче. Це вже щось.

……………………………………………………………………………

Сокджин уперше прокинувся з Джуном. Насправді не вперше. Їм доводилося спати разом: в одній палатці, в одній кімнаті. Та навіть в одному ліжку – у студентському гуртожитку на вписці вони так напилися, що Юнгі й Хосок їх скинули на вільне ліжко й так і лишили до ранку.

Просто тоді вони були друзями. А зараз Джун зізнався йому в коханні.

Джун спав міцно, розкинувши руки й ноги й тихо похропував. Сокджин сів і дивився на нього невідривно. Як це сталося між ними?

Сокджин провів долонею по грудях Намджуна. Покатав між пальцями його сосок. Бажання не затоплювало, як то було з Юрі чи іншими дівчатами. Тіло Намджуна – звичайне чоловіче тіло, як і в нього самого. Велике й сильне, від чого в юності Джин трохи комплексував, бо сам був порівняно з Джуном тендітним, та все ж. Звичайне чоловіче.

Але щось гаряче піднімалося в паху.

Сокджин швидко зірвався з ліжка й утік у душ.

…………………………………

Сокджин збудив його так рано, Джун би міг ще яку годинку поспати. Але слухняно піднявся, сходив у душ, почистив зуби. Тішило, що поруч стоять дві зубні щітки: Джинова і його. Почувався підлітком, тільки вони надають глибокого символізму отаким буденним речам. Але посмішка з обличчя все одно не сходила.

Джин зжарив яєшню, заварив каву, а тепер бігав, як ошпарений, бо запізнювався в ресторан. Сьогодні мав приїхати постачальник, який минулого разу несвіжі устриці продав. Джин хоче все сам тепер перевірити.

Джун всівся за стіл. Узяв до рук виделку, підніс до рота перший шматочок. Прицмокнув губами від задоволення.

Джин посміхнувся й пішов збиратися. Уже застібав сорочку, коли Джун підійшов упритул і поцілував його в губи.

– Джун-а? – збентежився Джин.

– Хочу тебе, – прошепотів чоловік йому на вухо.

– Джун-а, я запізнююся, – Джин спробував вивільнитися з обіймів, але натомість повалився на ліжко.

– Ми швидко, заряд енергії на день, добре? – питав, рвано дихаючи й заціловуючи шию, кадик, ключиці. Тазом втискався в Сокджина.

Його член був уже твердий, і Джин відчув, як і сам твердне. Зустріч із постачальником, нагадав собі, а тоді почув, як замочок брюк роз’їхався, плавки приспустилися, і його член опинився в долоні Джуна.

– Візьми мій, візьми, – шепотів чоловік йому в губи, і Джин слухався.

– Я хочу тобі вставити, хочу тебе трахнути, Джин-і… – із цим шепотом Джин втрачав усе самовладання.

– Джун-аааа…

Джун перевернув його на живіт і стягнув брюки й плавки до колін. Розгорнув сідниці, і за якусь мить Джин відчув посеред них, на анусі спершу пальці, а тоді вологий язик.

– Джун-аааа, – Джин напружився – і поплив. Коли язик вилизував анус, проникаючи всередину, коли відчував слину, яка стікала на мошонку. Дрочив собі і вмирав від нових відчуттів, які наче феєрверками розквітали перед очима.

-Де змазка й захист? – запитав хрипко Джун.

– Тумбочка, там, там, – Джин не міг говорити зв’язно й тільки вказував вільною рукою кудись убік.

… Джин відчув у собі Джунів палець. На своїй шкірі – його шкіру. Це лякало. Він облизнув губи.

– Ти як? – запитав тихо Джун.

– Від твого пальця таке відчуття, наче хочу в туалет по великому.

– Фу, Джин-і, усю романтику спартачив, – Намджун фиркнув йому в шию, а тоді в шию поцілував.

– Фу, Джун-і, це ти колупаєшся в мене в дупі, – відбрив Сокджин, але сам насадився на палець Джуна.

…………………………………………………………..

Хіть, от що Джун відчував.

Перед ним чоловік запаморочливої краси, ідеальної просто. А він його трахає. А він його бачить таким і так, як ніхто не бачив. А він чує запах його поту, сперми, екскрементів.

Джин-і не ідеальний, Джин-і тільки для Джуна.

……………………………………….

Це було… найкраще, що він переживав.

Від оргазму підгиналися пальці на ногах і руках, а в тазу пульсувало так, що, здавалося, то можна було побачити.

І почуття сорому за те, що він це дозволив зі собою зробити, попелом розліталося перед очима, коли Джун, стягнувши й скрутивши презерватив, кинувши його десь на підлогу, схилився до губів Джина й поцілував. М’яко, трепетно. Із любов’ю.

Чорт, як Джин розкаже про все родині?

……………………………………..

Сон сидів за столиком навпроти Техьона. Пильно дивився у вічі юнакові й посміхався ледь помітно.

Техьон нервував. Він не розумів, що потрібно пану Чжи від нього. Якраз переглядав накладні для звіту Сокджин-хьону, коли підійшов батько Солькі й Мінсока й попросив кілька хвилин розмови. Пригубивши води, Техьон тихо проговорив:

– Я щиро дякую вам за те, що врятували мене. Не знаю, що було б, якби не ви.

– Не я. Мої люди. Але я не про це поговорити хотів.

– О.

Неприємне відчуття нуртувало в шлунку, але Техьон змусив себе триматися й навіть заговорив:

– Ви не подумайте, що я якось використовую дітей чи маю на думці щось лихе. Я б ніколи, ніколи їм не зашкодив. І те, що я, – тут юнак вдихнув шумно, – гей, ніяк їм не зашкодить. Вони мудрі й добрі діти, і…

– Техьоне, – Сон відкинувся на спинку стільця, під столом закинув ногу на ногу. – Я вірю, що ти не бажаєш шкоди моїм дітям.

– Це добре. – Юнак відчував, що має бути якесь «але».

«Але» не було.

– Моїм дітям не вистачає уваги. Їхня мати більше цікавилася світським життям, а я, відверто кажучи… – Сон закусив нижню губу.

– Бізнесом, – допоміг йому Техьон і почервонів. – Вибачте, я не хотів.

– Ні, ти маєш рацію. Бізнесом. Це не значить, що я їх не люблю. Я… батько врешті-решт.

Розмова якось не туди завернула. Сон напружився: не планував виправдовуватися перед цим хлопчаком.

– Я пропоную тобі роботу. Хочу, щоб ти проводив час зі Солькі й Мінсоком. Буди їх до школи й води на гуртки, зустрічай їх, гуляйте разом. Із Чиміном, коли треба. Щоб ти завжди був у них під рукою, особливо коли мене нема.

– Але ж у мене є робота, – розгублено мовив Техьон. – І Сокджин-хьон добре до мене ставиться… І діти… ну, я не думаю, що їм сподобається, якщо я отримуватиму гроші за те, щоб бути з ними.

Сон дивувався. Якось не думав, що в природі існують такі люди. Дітям пощастило, що вони на нього натрапили.

……………………………………………………………………

Кім Техьон, 21 рік. Живе сам, винаймає квартиру в районі … Навчається в університеті … на сперціальності … Працює адміністратором у ресторані …

Родом із Тегу. Наймолодший син у багатодітній родині.

У школі – жертва булінгу. Двічі битий і лежав у лікарні. Батьки заяви в поліцію не писали.

Залишив дім у віці 17 років.

Із родиною зв’язків не підтримує.

Стосунків ні з ким не має.

……………………………………

Джійон тримала в руках невелику торбинку зі своїми речами й чекала брата. Намджун от-от мав під’їхати. Забрати її до себе додому.

Насправді Джійон хотіла до себе додому. Просто вона не знала, як зреагує на те місце. Джун казав, що найняв клінерів і там усе відчистили й прибрали. Але хіба річ у слідах крові на підлозі, коли ті сліди в голові?

Вона не пам’ятала, що було насправді. Але чогось уявлялися калюжі крові під її головою, на паласі, коли кров всотується в нього і він стає темним, майже чорним…

Джун приїхав за три хвилини. Вийшов, узяв її сумку, закинув у багажник і відчинив дверцята. Джійон сіла всередину.

Їй подобалася його машина. Мабуть, дуже дорога. Жодного разу в ній не їхала. І почувалася так, наче могла собою ту машину забруднити. На сидінні зібгалася, як тільки могла.

Мовчали цілу дорогу. Джійон не знала, що казати. А Намджун? Теж не знав? Не хотів? Вона зайвий клопіт.

……………………………………….

У Намджуна величезний будинок. Вона такі в телевізорі хіба бачила. Боялася зробити зайвий рух, щоб нічого не зачепити. Хто його зна, скільки всі ці речі коштують.

Звичайно, Намджун не скаже їй відкуповувати, але вона буде почуватися винною. Вона вже такою почувається.

– Ви тут собі з Юндже даватимете раду, – говорив Намджун, показуючи її кімнату.

– Двічі в тиждень приходитиме прибиральниця, – привів її у ще одну, цілком обставлену іграшками. Для Юндже.

– Продуктів Джин закупив усіляких, але коли чогось ще треба буде, то ти подзвони й скажи, я привезу, – показав їй кухню.

– А ти? – це вперше Джійон щось запитала.

Намджун зам’явся. Відвів погляду убік, а тоді з посмішкою глянув в обличчя жінки. Відповів:

– Вам треба вдвох із Юндже все пережити. Звикнути до нового життя. Я поки поживу з Джином.

Джійон усміхнулася у відповідь. Вона була розгублена й налякана.

Намджун їй пропонував свій дім, свої гроші, прихисток і захист. Вона знала, що могла б жити тут скільки завгодно…

Вона не почувала себе його сестрою. Вони говорили, наче цілком сторонні люди.