Де на тебе чекають

Техьон прокидався так, наче виринав із якоїсь глибочіні. Вуха заклало, повіки були неймовірно важкі, у скронях тьохкало нестерпно.

Голоси були знайомі, але від їх звучання хотілося сховатися.

– О, о, прокидається! – це була Солькі.

– Не кричи тільки: йому голова може боліти, – а це Чимін.

– Ви обоє верещите, – це Мінсок.

Техьон розплющив очі й озирнувся. Кімната була зовсім незнайома. Велике ліжко, широкі вікна, багато світла. Юнак поморщився. Солькі кинулася до нього в обійми.

– Ми чекали, поки ти прокинешся, а ти спиш і спиш, – муркотіла вона десь коло вуха. – Тато дозволив нам сьогодні пропустити школу, щоб із тобою побути. Він навіть Чиміна-оппу на роботу не бере.

– Що трапилося? – Техьонів голос звучав хрипко й тихо.

– Ну, пан Чжи привіз нас учора вночі до себе додому. Я тебе вклав у ліжко. Не хвилюйся, знімав тобі джинси теж я, – Чимін мило посміхався. Він сидів на краю ліжка й чистив нігтики.

– Тобі наркотики для згвалтування підмішали, – це сказав Мінсок. Техьон заклякнув. Солькі тримала його в обіймах. Тепер стиснула навіть сильніше.

– Ну нащо було таке казати? – буркнула невдоволено вона. – Тепер Техьоні-оппа переживатиме. А даремно, тато ж усе владнав.

– Чимін? – Техьон скривився, готовий от-от заплакати, і дивився на свого друга. Той ховав погляд, але врешті проговорив.

– Пам’ятаєш, та дівка, що крутилася коло тебе на майданчику? – Техьон кивнув, і Чимін продовжив: – Ну, вона шукала жертву й знайшла тебе.

– Навіщо тобі дівка, коли ти гей? – здивувався Мінсок.

– Ну, вона підійшла й запропонувала… потоваришувати, і я…

– І ти, довірливий, погодився, – хлопчик гмикнув і влігся поруч із Техьоном на подушки, готовий слухати історію далі. – А ще кажуть, що це ми діти.

– Сок-і, перестань, бачиш, що Техьон-і-оппі недобре? – Солькі вмостилася з іншого боку.

– Вони б тебе використали для порно-відео. У них там студія невелика, знімали усілякі ролики. Продавали їх. А вранці ти б прокинувся де-небудь на обочині, нічого не згадав би… – Чимін почувався винним. Він запросив Техьона, сказав, що вони гарно проведуть час і не встежив. Якби не пан Чжи – що було б?

Техьона трохи потіпувало. І від гидкого фізичного самопочуття, і від страху, що з ним могли зробити. Він мовчав і тішився теплом двох дітей, що вмостилися поруч.

… Сон стояв, напів відчинивши двері, і слухав тиху розмову. Ніхто його приходу не помітив, і він був радий.

Радий, що чує, як зовсім по-дорослому розмовляє його син і тулиться до Техьона, наче намагаючись його заспокоїти. Син, якого Сон потай від усіх вважав аутистом.

Радий, що Солькі щебече так турботливо й посміхається. Не так картинно, намальовано наче, як він часом бачив, а щиро.

Радий, що зумів врятувати цього хлопця. Якогось зовсім беззахисного і юного.

Техьон його помітив і розтулив губи щось сказати. Усі погляди скерувалися на Сона. Він трохи знервовано посміхнувся й зайшов усередину.

– Привіт, тату! – вигукнула Солькі.

Чимін скочив із ліжка. Мінсок ніяк не зреагував.

– Доброго ранку, – прошепотів Техьон.

– Я їду в офіс. Чиміне, можеш сьогодні відпочити. Завтра – на робочому місці. Техьоне, я зателефонував пану Кіму, він знає, що ти недобре почуваєшся, тому теж можеш сьогодні нікуди не виходити. Дітям дозволив не йти до школи. Якщо погуляєте разом, я не буду проти. Охорону залишу. Сніданок на вас чекає.

…………………………………………………………………………………

Чимінові тут сподобалося. Не дуже просторо, проте затишно. Темні меблі й широкі вікна – багато світла. Купа книжок. Крісло-качалка, на ньому плед і книжка. Отак і живе Кім Техьон.

Діти відразу кинулися оглядати всі кутки. Мінсок застрягнув на книжках. Взяв одну в руки, присів просто на підлогу й розгорнув.

Солькі натомість визирала з вікон, сідала в крісло-качалку, підстрибувала з нього, бігла на кухню, набирала води, прибігала з нею у вітальню… Вона була скрізь. Дуже шумно була.

– Тут класно! Коли я буду навчатися в університеті, тато купить мені квартиру, і я її отак і вмеблюю.

– Ти справді прочитав усі ці книжки? Коли ти вмудряєшся їх читати? Я-от і ті, що в школу прочитати треба, не встигаю читати.

– Гарний вігляд із вікна. Можна просто отак сидіти на підвіконні…

– Солькі, воно може злама… – Техьон аж руку простягнув до дівчинки, щоб не дати їй сісти на підвіконня. Вона пригальмувала якраз вчасно.

– Але в мене в квартирі можна буде. Треба попросити тата, щоб купив таке крісло, я дивилася якийсь фільм, не пригадаю тільки назви. Американський якийсь, там головний герой такі крісла виготовляв…

… Чимін простягнувся на дивані й заплющив очі. Він почувався як удома. Удома він так не почувався. Удома в нього квартира не квартира, а якийсь готельний номер. І Чимін навіть не хотів його обживати.

Пан Чжи міг викликати будь-якої пори, міг вимагати працювати до ночі й навіть цілий наступний день. Тому запарюватися особливо домом Чимін не мав ні часу, ні бажання. Та й не було для кого. А Чимінові хотілося, щоб було для кого.

Техьон заварював рамьон на п’ятьох. Спершу їхній охоронець відмовлявся, та Солькі наполягла.

Юнак не пригадував, коли готував на стількох людей востаннє й трохи нервувався: чи достатньо посолив, вкинув приправ… Діставав із холодильника свіжі овочі й нарізав салат. Піймав себе на тому, що мугикає під ніс якусь пісеньку й навіть пританцьовує в такт.

А Чимін стежив за ним і посміхався.

………………………………………………………………

Трохи іронічно насправді. Техьон хотів стати таким, як Чимін.

А Чимін би багато віддав, щоб бути таким, як Техьон.

Так, Техьон наче загублена дитина. Але його можна знайти, і він розцвіте в добрих і люблячих руках.

А Чимін зламаний. Кому треба клеїти щось зламане, коли можна взяти нове?

…………………………………………….

Техьон стежив, як їдять діти, Чимін і Пхьо, охоронець.

Пхьо почувався не в своїй тарілці, але Солькі щебетала і той її щебіт усіх комфортив. Принаймні так Техьону здавалося. Солькі взагалі була якимсь своєрідним радаром, який вловлював настрої навколо. А потім той радар намагався подарувати посмішку кожному.

Техьону згадалася його мама. Вона теж завжди намагалася згладжувати всі гострі кути, усіх заспокоювати й мирити.

Цікаво, чи вона продовжує це робити й зараз? Певно, так. Із його втечею навряд чи щось змінилося в їхньому житті.

…………………………………………………………………………………..

Намджун знайшов його, як завжди, на кухні. У навушниках, сірій футболці й спортивних штанах, Сокджин вимішував тісто. Трохи підтранцьовував, трохи мугикав. І Намджуна ніби під дих ударило: як він його любить!..

Підійшов до Сокджина зовсім близько й обійняв зі спини. Чоловік аж підскочив із несподіванки, але, обернувшись і побачивши гостя, заспокоївся. Стягнув навушники.

– Ти ж казав, що сьогодні летиш у Тегу, – сказав Джин.

– Переніс, до тебе хотів, – муркнув Джун у шию Сокджину. Поцілував її. Протягнув руками від грудей до стегон чоловіка.

Джин напружився. Він, здається, зовсім не готовий до таких стосунків із Джуном, навіть незважаючи на мінет. Спробу мінета. Джин посміхнувся знервовано й вивернувся з обіймів Джуна.

– Я пробую новий рецепт, тому не заважай.

– Джин-і, я всі справи переніс, чуєш?

Джун мав вигляд ображеного щеняти, і Сокджину захотілося його обійняти. Просто обійняти, він навіть не думав про щось більше. Навіть і не згадував про те, як вони дрочили одне одному після невдалого мінету.

… Як лежали в ліжку, дивилися то одне одному у вічі, то на свої руки на членах. Цілувалися мокро. Коли Джун обхопив два члени своєю долонею, Джин мало не схлипнув.

Він не стільки відчував збудження від цього фізичного контакту, бо по правді для нього то було зарізко, скільки наче візуально спостерігав, як руйнується його уявлення про себе. Майбутнє – із дружиною, дітьми. Тепер усе заступав Джун. І його долоня на Джиновому члені…

Сокджин підійшов до вмивальника і сполоснув від муки свої руки. Він відчував, як його щоки пашать від погляду Джуна. Він ніколи не сподівався ловити на собі такий темний і важкий Джунів погляд.

Ще хотів сказати, що вони просто мали займатися сексом. Поки не знайдуть добрих дівчат, але знав, що так, як Джун на нього дивиться, на тимчасову заміну не дивляться.

– Джун-а, я не очікував, що ти… Якщо ти очікуєш сексу зараз, то… Ну, знаєш, я мав би почиститися, а я не… не зробив цього… Ми б мали якось наперед усе узгодити, бо…

Було вкрай соромно. Джин намагався не дивитися на Джуна, але той узяв пальцями його підборіддя й змусив підвести погляд.

– Ми просто побудемо разом, – прошепотів у губи. – Просто будемо звикати до тіл одне одного.

Від цього шепоту у Джина підгиналися ноги. І відкликався член. Заборонене задоволення. Це так почувалися Єва з Адамом?..

Джун опустився навколішки і стягнув із Джина штани й труси. Поцілував у стегно й хитро глянув Джинові в очі.

– Ну що, спроба номер два? – запитав весело.

Джин мав інші мінети. Куди професійніші. Від них оргазм накривав так, що потім не міг до тями прийти ще якийсь час.

Джун кілька разів зачіпав його ерегований член зубами, часто відволікався, бо його душили рвотні рефлекси, потім просто перестав брати глибоко й обмежився смоктанням голівки.

Щоб Джин кінчив, Джун помагав собі руками, а коли сперма порснула йому в рот, у нього аж сльози виступили. Та чоловік не відступився. Проковтнув усе, а тоді безсило всівся на підлогу й простогнав:

– Бля… як дівчата це роблять? Це ж каторга.

У нього все ще стояв, і Сокджин присів поруч. Соромно, соромно, соромно. Усе, що відбувалося сьогодні з приходом Джуна, було для Джина чимось таким, чого варто соромитися. Але він схилився до губів чоловіка й поцілував. Цілунок був м’яким і теплим, але Джун впустив у Джинів рот свій язик, а Джинову руку поклав собі між ніг.

Сокджин боязко засунув руку Джунові в штани й спробував йому подрочити. Було незручно. Треба було роздягнутися. Тоді збагнув, що сам так і сидів зі спущеними штанами й трусами.

Джун приспустив джинси й плавки й кінчив швидко, від кількох Джинових рухів. Сперма бризнула на його й Джинів одяг, замазала живіт.

Це точно не був феєричний секс. Знову. І Джун подумав попросити пробачення.

Але Сокджин провів рукою по його оголеному животу й змазав пальцями його сперму. Тоді підніс її до своїх губів, лизнув язиком. То було так брудно й гаряче, що Намджун міг знову збудитися.

– Солонувата, – сказав Джин тихо й знову відвів погляд. Його щоки палали, і Джун не стримався – обхопив чоловіка за них і змусив дивитися у вічі.

– Я люблю тебе, Джин-і, – сказав.

………………………………………………………………

А тоді Намджун любив його в душі. Цього разу дрочив йому ніжніше, плавніше. Цілував у губи і в шию. Опускався нижче, до грудей і посмоктував маленьку бубку соска.

Сокджин задихався від пару, води, що затікала в рот і ніс, і пристрасті. Закидав голову, оголюючи перед Джуном шию. Рвався з поцілунками до його губів, покушував їх.

Джун засунув долоню йому між сідниці. Джин напружився. Але Джун продовжував його цілувати. Його язик робив щось неймовірне з його язиком. Член стояв кілком, терся об Джуновий. Ще, хотілося ще, більше.

Палець ледь увійшов в анус. Джин скрикнув радше від несподіванки. Джун втулився в нього цілком і виціловував шию, щоб заспокоїти. Його долоня втислася між мокрими тілами й обхопила два члени зараз.

Перед очима все пливло, легеням наче не вистачало повітря. Ноги тремтіли і, якби Джун його не тримав, підкосилися б точно.

Джин ніколи ще не почувався таким беззахисним. І таким захищеним водночас.

………………………………………………………………………………

Юнгі й Чимін сиділи в ресторані. Обідали після важкої вранішньої праці. Чимін наминав салат і запивав апельсиновим фрешем. Юнгі поїдав м’ясо. У нього боліла голова від купи цифр, отож, треба було добре наїстися й випити якусь пігулку. Попросить потім у Джина.

– Давно працюєш на Чжи? – питав Юнгі, відпиваючи трохи води.

– Скоро чотири роки, – посміхався Чимін.

– Серйозно? У скільки ж почав? У 16? – дивувався чоловік.

– Взагалі-то у 22, – очі в Чиміна блистіли лукаво. Губами блукала чарівна посмішка. – Про твою практику питати не буду. Я й так усе знаю.

– Ага, Хосок казав, шо ти все вже встиг прошерстити. То цим займаються помічники крупних босів?

– О, чим вони тільки не займаються! Я відповідаю за пошту й дзвінки, домовляюся про зустрічі, перевіряю купу документів перед підписом пана Чжи. О, ще замовляю обіди, якщо він не встигає виїхати в ресторан чи додому, і навіть гуляю з його дітьми. Але це вже для душі, так би мовити.

Чимін загинав пальці на руці й широко всміхався. Йому було приємно розмовляти з Юнгі. Не треба вдавати зі себе когось украй ділого й недоступного або – вкрай доступного. Чимін і таке робив. Він узагалі був помічником професійним і компетентним. Стільки компетентностей мав, що й ну.

А тоді до їхнього столика підійшов Чонгук, і Чимін напружився. Що він хоче?

Але Чонгук, ковзнувши холодним поглядом по Чиміну, звернувся до Юнгі.

– Хьоне, що ти тут із цим робиш? – запитав він злісно й оте “цим” так виділив, що Чиміну захотілося раптом зникнути.

– Не зрозумів?.. – Юнгі здивувався і привстав з-за столу.

– Хьоне, це… підар, – прошепотів Чонгук і почервонів.

Чимін демонстративно встав з-за столу. Високо підняв підборіддя й прошипів:

– Це ти підар драний!

– Гуку, попроси вибачення, – голос Юнгі звучав спокійно. Та чогось від нього мурашки шкірою бігли.

– Що?.. – Чонгук здивувався. І злякався.

– Зараз же попроси пробачення в пана Пака.

– Але ти не знаєш, він…

– Зараз же! – рикнув Юнгі. Аж Чимін скулився.

– Пробачте, пане Пак, – буркнув Чонгук.

– А тепер геть ізперед моїх очей. Увечері поговоримо.

Чонгук пішов із ресторану. Швидко й не озираючись. Його плечі зісутулилися, і Юнгі було його навіть трохи жаль, але водночас він був на нього страшенно сердитий. Стільки з ним працювали, стільки вчив його, щоб цей малий гівнюк прийшов і спартачив йому справу.

– Пробач, Чиміне, – ще раз сам попросив пробачення Юнгі. – Це мій пустоголовий тонсен. І він більше не образить тебе.

– Дякую, що вступився, – Чимінові було некомфортно. Він, звісно, вже давно не реагував на подібні випади щодо себе, просто не був готовий почути таке тут і зараз. Перед партнером. Та ще й від Чонгука. Він допомагав рятувати Техьона.

– Давно знайомі? – Юнгі схилив зацікавлено голову набік. Чимін зібрався з думками й посміхнувся.

– Насправді ми майже не знайомі. Позаминулої ночі були в одному клубі. Мого друга напоїли й хотіли… Знаєш про наркотики для згвалтування? То от мого друга ними напоїли. І хотіли вивести з клуба. Чонгук затримав цих виродків.

– О!.. – Юнгі на душі полегшало: значить, Гук-а виріс добрим юнаком.

– Тоді чого він… Не розумію його поведінки. Щось іще було?

– Це типу я винен, що він повівся зараз, як мудак?

– Ні, звісно. Просто хочу розібратися.

– Я вже наївся.

Чимін закрився в собі, наче в мушлі. Юнгі ще раз прошепотів вибачення і взявся доїдати стейк. Вони мали повертатися до роботи з документами. І він шкодував, що через цю ситуацію щось між ними порушилося.

…………………………………………………………………………

Чимін шкодував, що вибухнув від слів Чонгука. Просто вони виявилися неочікуваними. Він стежив за тим, як охоронці разом із Чиміном вантажать непритомного Техьона в машину, цікавився все, куди того доправлять, чи не треба йому медична допомога. Він навіть Сокджинові, Техьоновому начальнику, дзвонив – попередити, куди й чого везуть Техьона. Щоб про всяк випадок отак його убезпечити.

Чимінові попри оту неприємну заяву на танцмайданчику це сподобалося.

Чонгук сподобався.

Але Чимін йому ні.

Але Чиміна він отак опозорив перед Міном Юнгі, із яким ще працювати й працювати.

І тепер ще й йому треба буде доводити, що Чимін найкращий, хто б там що не говорив.