Де на тебе чекають

Хосок і Сон сиділи за столиком у ресторані й попивали каву. Хосоку вона тут дуже подобалася. Джин усе плів про секретний інгредієнт, і Хосок думає, що ним є алкоголь. Може, лікер який абощо. Сону, схоже, кава теж засмакувала: аж очі приплющував, коли ковток робив.

– У вас із братом напружені стосунки. А ми з ним співпрацюємо. Мене хвилює, наскільки ви здатні опанувати себе.

Сон уважно стежив за Хосоком. Він уже знав, що контракт із його фірмою підпише: Хосок показав себе професіоналом, та й загалом відгуки про його фірму хороші. Часом дуже хороші. Від людей, чию думку Сон цінує. Але розставити крапки над «і» все-таки слід було.

Хосок не хвилювався, говорив спокійно і вдумливо:

– Судячи з того, що ви розповіли, ми матимемо справу головно з вами, а не вашими підрядниками, якими є й компанія мого батька. Крім того, я спеціалізуюся на сімейному праві, тож ваші справи вестиме мій партнер Мін Юнгі. Переконаний, ви це вже знаєте. Розкопали всю наявну інформацію про нього.

– Звичайно, мій помічник постарався, – Сон вдоволено посміхався. Чимін справді вже давно розвідав усе можливе про Міна Юнгі.

– Бачу, ми добре розуміємо один одного. І наостанок: я не прихильник сплутування роботи й особистого. Того вечора брат… – Хосок намагався дібрати належне формулювання. Не виправдовувався, просто пояснював ситуацію людині, яка в неї втрапила загалом випадково.

– Зайшов занадто далеко. Із людиною, яка вам дорога, – допоміг Сон.

– Саме так.

– Я так і подумав. Тому пропоную призначити зустріч… скажімо, завтра на 12 й підписати всі необхідні документи.

– Мій секретар підтвердить зустріч.

– Уже не можу дочекатися зустрічі з вашим партнером. Чув про нього багато цікавого. Особливо після справи з депутатом Воном.

О, так, Мін Юнгі ніколи не зважав на авторитети. Поставив депутата корупціонера Вона навколішки і додав їхній фірмі плюсиків до карми й кілька нулів до розцінок на їхні послуги.

– Колега Мін, упевнений, теж із нетерпінням чекатиме на вашу зустріч.

Хосок і Сон направилися до столика, за яким сиділи діти пана Чжи, а з ними Пак Чимін – Хосок бачив його вже сьогодні – і Кім Техьон.

Сокджинів адміністратор, схоже, почувався в цій компанії доволі комфортно. Принаймні він не був схожий на того холодного принца, якого постійно розігрував перед відвідувачами ресторану. Він навіть посміхався якось по-іншому. Тепло. Бо його чергова посмішка трохи лякала.

Хосок попрощався зі Соном за руку, із його дітьми посмішкою, кивнув поважно Паку Чиміну й Техьону.

У нього сьогодні ще дві зустрічі в офісі. І Чжонім. Яка не бере слухавку. Не відповідає на смс-ки. І втекла. Просто втекла.

…………………………………………………………………………..

Почувався повним нікчемою.

Коли приїхав додому, Хосок скинув кросівки й куртку, налив склянку віскі, а тоді приклався вже й до пляшки.

Зараза. Що він зробив не так? Він же намагався бути уважним. Ніжності там усілякі, прелюдії – їй би мало сподобатися.

А вона втекла. Як під дих удар. Як по яйцях.

Вона ж усе про нього знала і все одно втекла.

…………………………………………………………………….

Юндже лежала коло тьоті Ім на підлозі й малювала маму й дядька Джуна. Мама була маленькою фігуркою з чорним волоссям і в блакитному платті. Джун був великим, значно більшим за маму. Темно-синій костюм. Коло нього якесь колесо. То, виявляється, машина. Юндже бачила її з вікна, коли дядько Джун приїжджав у гості.

Ім намагалася проводити весь час із Юндже. Навіть узяла відпустку за свій рахунок на кілька днів.

Їй подобалося. Часом вона стомлювалася. Не від дівчинки, а від того, що поруч постійно знаходиться якась інша людина. І ця людина потребує її уваги, її слів, її посмішок, її рук. Юндже взагалі любила обійматися, постійно тулилася до Ім, і спершу це просто розривало жінці серце.

Учора ввечері забігав Гук, приніс Юндже велику ляльку, яка розмовляє. Дівчинка навіть спати з нею мостилася. Сьогодні вже приїздили Намджун і Сокджин. І дівчинка тішилася увагою стількох до цього не відомих їй дорослих. Але за мамою вона сумувала.

– А сьогодні ми до неї поїдемо? – питала сто разів на день, й Ім мала пояснювати кожного разу одне й те саме: спершу мама має прокинутися, тоді її огляне лікар, а тоді й ми поїдемо.

Юндже заспокоювалася на якийсь час, а тоді питала заново. І це теж стомлювало. Але Ім уже любила цю дівчинку. І заново пояснювала їй одне й те саме…

Навун принесла їм тістечка й какао. Юндже заплескала в долоні й відразу надпила гарячий напій. Ім посміхнулася мамі й відволіклася на смс-ку. Ще одна від Хосока.

Ти поводишся, як дитина. Візьми трубку.

Він писав часто. І дзвонив часто.

Ім-і, візьми трубку.

Вона скидала дзвінки. Вимикала звук, щоб їх не чути.

Ім, давай зустрінемося.

І вона в думках рахувала, скільки разів він їй дзвонить. Поки що було 23.

Нам треба поговорити.

І потай перечитувала всі небагатослівні смс-ки, які він надсилав.

Ім, Ім, Ім.

Зачинялася у ванній, вмикала воду – щоб точно бути впевненій, що мама її не помітить, – і читала. У носі щипало й очі пекли від невиплаканих сліз. Але Чжонім трималася.

За ці два дні вона отримала від Хосока більше уваги, ніж за всі роки, що вони були знайомі.

Але вона не такої уваги хотіла.

……………………………………………….

Вона хотіла, щоб він її любив.

…………………………………………….

Намджун мовчав. Світло в палаті було тьмяне, від того очі трохи боліли, але Джійон яскравіше могло б зашкодити.

Гостро пахло ліками, прилад збоку від ліжка пищав час від часу. Намджунові не хотілося тут бути. Був би будь-де, лише б не тут. Дивитися в очі сестрі – страшно.

Джійон лежала, майже не рухаючися. Під її очима залягли глибокі тіні, губи були бліді й пошерхлі. Їй було 24, вона виглядала значно старшою.

– Як Юндже? – голос сестри звучав глухо. Наче прокурений, та вона не палила.

Намджун усе думав, що якби він поговорив із нею раніше, коли Джин-і порадив, цього всього не трапилося б.

– Вона в батьків, – відповів і пошкодував відразу. У Джійон батьків нема.

– Я маю на увазі батьків Джина… У неї своя кімната, купа іграшок. Ім-і, Джинова сестра, все з нею возиться.

– Добре, це добре, дякую тобі. Ви заберете її в мене?

Джійон дивилася на брата вигребуще. Намджун здивувався – і то була єдина на сьогодні його світла емоція – Джійон готова була віддати Юндже, аби тільки дитині краще жилося, аби тільки вона була в безпеці.

– Ні, – чоловік глянув сестрі просто у вічі. – Я хочу, щоб ви вдвох, щоб…

Намджун зітхнув, протер очі, які раптом запекли, і навіть спробував посміхнутися.

– Мої друзі його засадять за грати, треба лиш, щоб ти написала заяву, щоб погодилася все розповісти.

– Я…

– Джійон, я не був із тобою, коли треба було. Я так шкодую про це, – дивився жінці в очі, не відводив погляду. Нехай скаже йому все, що думає, нехай поб’є, виплесне всю злість і ненависть!..

– Але зараз я прошу тебе: дозволь бути поряд. Дозволь вам із Юндже допомогти. Я куплю вам квартиру, відправлю дитину в хороший садок, ти матимеш усе, що тільки захочеш, просто…

– Джун-а, – Джійон простянгула бліду тонку долоню й торкнулася щоки брата. Він упіймав її руку й підніс до губів, поцілував. – Я зроблю все, що треба. Усе, що треба. І… пробач мені.

– За що? – Намджун так і тримав її долоню у своїх.

– За те, що зникла з твого життя. За те, що ти сидів, – а я не провідала жодного разу – це не прозвучало, але Намджун відчув. Він змахнув головою, щоб бодай якось приховати сльози.

………………………………………………………………………………………..

Його провідували Сокджин і батьки. Не раз, і не двічі. І не тричі.

Вони не зважали на свій високий статус. Приютили обірванця з неблагонадійної родини. Знайшли йому адвоката, коли він побив рідного батька, добилися мінімального покарання, а коли вийшов із в’язниці, забрали його до себе додому остаточно.

Платили за навчання в університеті. Раділи його успіхам.

… Джун пригадує, що плакав спочатку. Співкамерники засинали, а він ховав своє обличчя в подушку, щоб задушити схлипування. Він думав, що Джійон його ненавидить, а потім до нього дійшло, що їй просто байдуже.

……………………………………………………………….

Джійон плакала, і медсестра вколола їй заспокійливе. Джійон не хотіла, вона сповна прагнула провідчувати свій біль, покарати себе.

Вона ненавиділа свого брата.

Він постійно сварився з нею, коли вона тікала з дому. Але сам теж тікав. Він як познайомився зі своїм Джином років у 10, так мало не жив у нього. А вона мала бути вдома? Чого раптом? Дивитися, як мати гробить себе? Як батько б’є її щоразу сильніше? Прибирати за ними? Порожні пляшки, блювотиння, сперму, недопалки. Кров. Вона так багато всього відчищала.

Вона його ненавиділа. А тоді він побив батька. Убив батька. І вона втратила всю родину. В один момент.

Усередині була якась неймовірно велика діра.

А Юндже так схожа на Намджуна. У неї такі ж ямочки на щоках, коли вона сміється. І посмішка така добра, що плакати хочеться.

Як же Джійон любила свого брата!..

……………………………………………..

Джун стягнув із Джина плавки й дивився на його член. Не ерегований, достатньо довгий. Провів двома пальцями по всій його довжині. Член відізвався – чи то від доторку, чи то від погляду.

Джун зиркнув на Джина. Той був червоний, наче рак, зовсім засоромлений, і це так зачепило Джуна, що в очах запекло від нечеканих сліз. Джин завжди йому довіряв. В усьому. Навіть у такій дикій затії.

Джун легко повалив Джина на ліжко й навис над ним. Якусь мить дивився у вічі, а тоді поцілував. Цей поцілунок був довгим, аж Джин хапнув ротом повітря. Щоки трохи колючі, губи пружні, без помади чи блиску, сухуваті. Ідеальні.

Джун провів рукою по шиї чоловіка, схилився й поцілував у кінчик бороди, нижню губу, кутик вуст. Знову донизу – борода, горло, кадик, ключиця: одна, інша. Знову кадик.

Джун вдихав повні груди Джинового запаху – свіжого й теплого водночас – і думав, що зараз вибухне від емоцій. Щастя.

Джин зітхав коротко й тихо. Хаотично торкався Джунового тіла то тут то там. Він нервувався. Ох, Джун теж. Він так хотів усе зробити правильно, а в самого руки тремтіли, наче він підліток який.

Схилився до грудей і лизнув сосок. Джин вигнувся легко й застогнав у відповідь. Його член твердів під Джуновим стегном, і від того було гаряче десь коло серця і збудження хвилею накочувалося.

– Джун-аааа, – Джин терся своїм членом об Джуновий і чіплявся за Джунові плечі сильними пальцями. Певно, будуть синці. Джунові подобалося.

Коли Джун схилився обличчям до Джинового члена, він уже блистів від змазки. Головка була рожева й темна. Джун її лизнув, як і хотів спочатку. Солонуватий смак, різкуватий запах. Джунові подобалося.

І те, як Джин реагує на такі дрібні ласки, теж подобалося. Його тіло не таке гнучке, як жіноче, і значно більше, сильніше, ширше, тяжче… Але Джуна зачаровувало, коли Джин вигинав під його руками спину, закидав голову догори, відкриваючи беззахисно горло. Коли хапав його за передпліччя, наче боячись утратити. І стогнав – протяжно й глухо.

Джун обхопив губами головку члена й посмоктав її. Джин схлипнув. Не казав, що так реагує на мінет, подумав Джун і спробував заковтнути глибше.

Щелепу засудомило відразу, у роті набралося купа слини й хотілося її ковтнути чи сплюнути, але пробував рухати головою, щоб Джину було добре. Від доторку члена до задньої стінки горла відчув блювотний порив. Нічого, Джун потерпить.

– Ах, чорт, Джун-ааа… – стогнав Джин.

– Джун-ааа, – кричав Джин.

– Джун-ааа, зуби, зуби, ти мені все відкусиш!

Джун випустив член Джина з рота й відскочив  убік. Гепнувся дупою на підлогу. Джин привстав на ліктях. Вони дивилися одне одному у вічі кілька секунд, а тоді зареготали. Ерекція і в одного, і в іншого помалу спадала. Джин закидав голову й заплющував очі, із них текли сльози сміху. Джун, може, мав би відчувати сором, але за сміхом насправді відчував лише тепло.

Коли пересміялися, Джун влігся поруч із Джином і глянув йому у вічі. Сказав весело:

– Я хотів зробити все якнайкраще. Не дуже вийшло, правда?

– Ти б хоч т’юторіал який глянув перед тим, як мінет пробувати робити, – так само веселився Джин.

– Я й дивився.

– Ти серйозно?

– Серйозно. Я, правда, хотів, щоб тобі було добре, щоб ти не пошкодував, що погодився, знаєш.

Отут уже Джун не жартував. Він напружився весь і, здавалося, навіть дихати перестав. Він боявся, що через цей косяк Джин не захоче. Бути з ним.

Джин простягнув руку до його щоки й погладив легко. Джун поцілував його руку.

– Джин-і, чого ти погодився? –запитав за якусь мить. Здається, вони обидва в той момент розуміли, що це не про секс без зобов’язань.

– Бо це ти, – просто відповів чоловік. Наче в цій відповіді крилися всі можливі й неможливі причини. Так воно для нього й було.