Де на тебе чекають

Намджунові зле. От-от знудить від страшного передчуття. І запаху: спирт, метал. Лікарня. Сестра на операції, а він тут – безсило чекати страшно. Безсило чекати – страшно.

На руках вмостилася Юндже. Вона спить, бо медсестра вколола їй заспокійливе. Вона бачила, як батько вбивав її матір. Так сказала лікарка, яка оглядала дівчинку. Вона бачила, як її матір убивав її батько.

Намджун закутав дівчинку у свій піджак і час від часу притискався губами до її лобика.

Це його провина.

Хосок приїхав перший. Майже відразу за ним Юнгі.

Намджун показав поглядом на операційну. Чоловіки присіли поруч. Хосок опустив голову. Юнгі відкинувся головою на стіну й заплющив очі.

Сокджин убіг усередину хвилин за десять. Він виглядав наляканим. Побачивши Намджуна, присів перед ним навпочіпки. Намджун був вдячний. Якби Сокджин не прийшов, він би помер, мабуть.

Ім із батьками прибули десь за годину. Побачивши Намджуна з Юндже на руках, жінки відразу заплакали. Батько підійшов до Намджуна, поплескав його по плечі й присів коло Хосока.

Коли вийшов лікар, усі напружилися.

– Хто тут родичі? – запитав він.

– Я, я брат, – Намджун встав просто з Юндже на руках.

– Ну тако, брате, у неї була внутрішня кровотеча, та ми зупинили. Зламано три ребра. І здається, шо то було не вперше. Ще вона була вагітна. Але вагітність не збереглася.

– Зрозуміло. – Намджун не знав, що відчуває. Тримав Юндже, тримався за Юндже.

– Але ж вона видужає? – запитала Навун. Вона підійшла до Намджуна й поклала долоню йому на талію.

– Так, але має бути тривалий період відновлення.

– Звісно, ми розуміємо. Ми все зробимо.

Лікар уже відходив, коли Хосок підійшов до нього й заговорив:

– Нам потрібні довідки, які засвідчать усі діагнози, включно з попередніми ушкодженнями, із вказівкою на насильницький характер травм. А ще треба психолог, щоб розпитати дівчинку. Вона свідок.

– Так, звичайно. Усе підготуємо. Психолога надамо. Але, як на мене, краще порозмовляти з дитиною через кілька днів. Не зараз. Зараз хай побуде десь у спокійній обстановці.

Хосок подякував. Юнгі вже дзвонив у поліцію до знайомих. Вони зроблять усе, щоб цей вилупок сів надовго, та ще й у такі умови, із яких здоровим не вертаються.

Намджун віддав Юндже на руки Ім. Дівчинка ще спала, хоча вже крутилася неспокійно. Сокджин теж крутився – поруч із Джуном, час від часу торкаючись наче випадково його долоні.

А Хосок стежив за Ім-і. Заплакана й ненафарбована. У незмінних сорочці в клітинку й джинсах. Тримала Юндже й колихала її. Була прекрасною.

– Ми заберемо малу, – сказала Навун. – Того не переживай, Джун-і. Зробіть із хлопчиками все, щоб від того покидька нічого не лишилося.

– Жінко, ти шо, вбивство пропонуєш? – запитав її чоловік, прискаливши злегка й так вузьке око.

– Хлопчики самі знають, що зробити, – відповіла суворо. – Тримайся, Джун-і, ми з тобою.

…………………………………………………….

І він, звісно, знав, що так і є.

Що в нього є друзі, які завжди поруч.

Батьки. Хоч не рідні, зате справжні.

Сокджин.

Намджун схилив голову Сокджину на плече. Той зарив пальці йому у волосся й масажував легко голову.

То його провина. Сестра – то цілком його провина. Намджун мав усе, коли вона не мала нічого. Він мав її захистити.

……………………………………………………………………………………………..

Намджун сидів на дивані й пив пиво. Сокджин навпроти у своєму кріслі. Пив воду.

– Я бачив, як вітчим гамселив маму, – Джун дивився в нікуди. – Раз за разом. То вона холодну каву подасть, то зварить не те, що він хотів. То пересолить, то недосолить. То я двійку отримаю. То я шумлю. То Джійон надто пізно додому вертається.

– Я знаю, Джун-а.

Намджун хотів, щоб Джин його обійняв. Він би хотів, щоб Джин присів на його коліна, обхопив його за шию й поцілував. Але, звісно, добре, що не гнав від себе принаймні.

– Тоді він її схопив за коси й кинув об стіну. Я бачив жмут її волосся в його руках.

Джин застиг на місці. Шкірою бігли мурашки.

– Вона так хряснула в стіну головою, я не уявляв навіть, що звук удару може звучати так… волого. А на стіні пляма крові. То від її голови.

– Джун-і…

Сокджин встав із крісла й сів поруч на диван. Поклав долоню чоловіку на коліно, стиснув, щоб показати, що він поруч.

– Я тоді кинувся на нього. Я не пам’ятаю, що робив. Пам’ятаю тільки, як він вже лежав у мене під ногами і кров фонтаном із рота. Фсс, фсс, отак. Огидний звук.

– Я радий, що він здох. Я хочу, щоб і ця мразота здохла.

– Юнгі й Хосок зроблять усе, щоб його надовго посадили. Побачиш. Тобі треба буде подбати про Джійон. Вона потребуватиме тебе, коли проснеться.

– Так, я знаю.

Намджун глянув на Джина, простянгув долоню до його щоки. Торкнувся її легко.

– Джуне, мабуть, нам треба поговорити, – мовив Джин.

– Так, – звісно, треба, просто Намджун боягуз страшенний.

Намджун встав, тоді знову сів. Заховав обличчя в долонях. Глянув в обличчя Джинові. Присунувся до чоловіка ближче й обійняв його.  Джин теж обійняв. Боязко, легко, напружено, це все Джун відчував.

– Зараз не відпускай мене. Потім прожени, зараз тільки не відпускай, – шепотів він гарячково й зазирав Джинові у вічі.

Джин завмер, здається, навіть дихати перестав. Губки пухкі розтулені, очі блистять збентежено, щоки почервонілі. Який він красивий – подих перехоплює.

Джин втягує крізь зуби повітря. Свистячий звук наче пробуджує їх, і вони трохи відсторонюються.

– Знаєш, ми справді могли б… спробувати, – прошепотів Джин і потупив погляд.

– Так…

Джун нахилився близько. Просто неймовірно близько. Це бентежило. І Джунові руки на талії, і його гаряче дихання на Джинових губах. А потім Джун урешті його поцілував.

Джин відразу відскочив налякано вбік. Дихав глибоко і все пальці стискав у кулаки. Йому б зараз випити чогось. Міцного, дуже міцного.

………………………………………………………………..

Поцілунок вийшов короткий, але він був.

Джин стояв під душем і відчував, як тремтить.

Джун спав у своїй кімнаті. Джин сам його туди відвів, уклав у ліжко, накрив одіялом.

У нього навіть порив був залишитися поруч, але навіть від думки такої чоловік весь почервонів і пішов до себе.

Він погодився, погодився, погодився. Спати з Джуном. Займатися сексом із Джуном.

Він не планував. Він мав сказати, що ту пропозицію слід просто забути, Джун був п’яний і верз усілякі дурниці. Натомість він погодився. Займатися сексом із Джуном.

Джин стояв під душем і відчував, як тремтить. Ві сорому, страху, збентеження. І бажання.

……………………………………………………………………

Чжонім не планувала йти в бар, але колеги таки витягнули. Та й мама сказала, що їй слід розвіятися. Жінка піддалася, але тепер шкодувала, якщо чесно. Навколо танцювали в такт і не в такт якійсь дивній агресивній музиці малолітки. Що вона тут робить? Відчувала себе старою, абсолютно далекою від цього всього миготливого шуму.

Та й пити не хотілося. Але в Судже День народження. Судже юна, Судже красива, Судже сексуальна. На неї поглядає половина колективу. А вона грайлива, весела, зачаровує. Чжонім хотіла б такою бути. Вона себе ненавиділа за ці заздрощі. Та й не заздрощі насправді. Вони не мали ніякої сили. Саме лиш слово, порожня оболонка. Чжонім просто стомлена. Переживаннями за Намджуна здебільшого. І через Хосока трішки.

Він відвозив їх із батьками та Юндже додому. Планувала, щоб відвіз Юнгі, але Хосок сказав, що сам те зробить. Юнгі поїхав у поліцію.

Чжонім витягнули на танцпол. Колись вона танцювала, здається, навіть непогано. Сьогодні вона не розуміла музики й просто хиталася в такт із наклеєною на вустах посмішкою. Вона зараз так гостро усвідомлювала, що її час спливає, що хотілося… Зачинитися вдома, заклякнути, завмерти, не рухатися. Джійон втратила дитину. Чжонім ніколи не мала дітей. Джійон могла померти. Але після неї залишилася б Юндже, маленьке миле сонце. Після Чжонім нікого не залишиться. Усиновлення – добра думка, навіть якщо батьки будуть проти. Сокджин підтримає. Юнгі теж. А з ними підтримає й Намджун.

Чиїсь руки на талії налякали. Чжонім рвучко обернулася й наткнулася поглядом на Хосока.

Той посміхався грайливо й рук із талії не прибирав. Чжонім відчувала на собі погляди колег. Навряд чи хтось із них очікував, що до неї може підійти хтось такий. Такий.

– Ти що тут? – запитала здивовано. Мабуть, він не почув її питання, швидше прочитав по губах, бо нахилився зовсім близько – так близько вони ще ніколи не були – і відповів:

– Зустрічався з братом і потенційним клієнтом. Ти?

– Із колегами. Святкуємо. – Чжонім удавала, що все нормально. Нормально отак стояти в його руках, притискатися грудьми до його грудей, схилятися до його обличчя.

– Я думав, що хороші дівчатка не відвідують таких клубів, – насміхався Хосок.

– Коли побачу хороших дівчаток, неодмінно передам, – Чжонім розвернулася просто в його руках і зарухалася під повільну музику. Судже танцювала з їхнім босом і кидала зацікавлений погляд на Хосока.

Але Хосок тримав за талію Чжонім і рухався разом із нею. Поклала голову йому на плече й замрійливо усміхалася. Дивний вечір. Може, їй сниться?

Хосок розвернув її обличчям до себе й притиснувся ближче. Схилив голову до її вуха, але нічого не сказав. Просто поцілував її волосся. Щоку. Кутик вуст, вуста. Поцілунки були легкі, теплі. Зі смаком алкоголю. Коньяк, здається. Чжонім засміялася дзвінко й подумала, що точно спить, бо насправді Хосок так ніколи з нею не поводився б.

…………………………………………………………….

Запрошення від брата Хосок прийняв не радо, бо спілкувалися вони крізь зуби вже роки. Але контракт на кількасот тисяч на дорозі не валяється, тому погодився прийти.

Здивувався, коли потенційним клієнтом виявився Чжи Сон. І загалом зрадів. Із таким клієнтом завжди приємно мати справу: знає, чого хоче, уміє розставляти пріоритети, має гроші, щоб досягати поставлених цілей. Та й просто цікавий чоловік.

Соджун неприємно вразився, що Хосок і Сон уже знайомі. Мабуть, тому й поводився, як останній кретин.

– О, це не Джинова сестра? Як же її? Ім? – Соджун показав на танцювалиний зал і пирхнув. – Хай би вже вдома сиділа. А то прийшла на танцюльки, начебто їй 20.

Там серед купи тіл справді рухалася Ім-і. Хосок застрягнув поглядом на ній. Тонка й беззахисна фігурка. Коротка чорна сукня робила її надміру вразливою. Може, це тому, що Хосок бачив її головно в джинсах і безформних сорочках, які нагадують чоловічі.

Соджун звернувся до Сона:

– Стара діва, знаєте. Ніхто з чоловіків не клює, то вже сюди дісталася.

– Закрий свій рот, – Хосок загрозливо нахилився вперед, зуби зблиснули в хижому оскалі.

– По-моєму, прекрасна жінка, – Сон намагався розрядити обстановку між братами.

– Маєте рацію, – Хосок посміхнувся спокійно, вийшов з-за столика й попрямував до танцмайданчика.

…………………………………………………………………

… Хосок підхопив її під сідниці, а вона обхопила його талію ногами. Це вийшло так легко й природно, що Чжонім навіть здивувалася. На якусь мить. А тоді голою спиною відчула прохолоду простирадла, але тремтіла не від цього. Хосок цілував її обличчя: губи, й очі, і щоки, і брови, тягнувся до вуха й теж цілував, і шепотів якісь ніжності гарячково. Вона не вловлювала слів, тільки інтонацію, в якій вигравали й ласка, і пристрасть, і голод, і сила. Вона впивалася ними.

Чжонім блукала руками його тілом. Дерла нігтями шкіру, гладила шкіру, цілувала шкіру. Мозок плавився в гарячій тиші. Жінці хотілося простогнати Хосоку в рот, що їй страшно, так страшно, але вона боялася й ту тишу порушити.

Хосок м’яв груди руками, спускався вологими поцілунками до шиї.

Хосок цілував її груди по черзі, тоді посмоктував один сосок, інший. Проводив язиком мокро й знову смоктав. Чжонім вигиналася під його тілом і хотіла ще, ще, більше. Кусала собі губи мало не до крові й стогнала глухо.

– Моя чуттєва дівчинка, – муркав Хосок їй прямо у вухо.

Чжонім відчула Хосокові пальці на своєму лобкові. Вона почервоніла й заплющила очі. А чоловікові пальці гладили жорстке волосся, пестили статеві губи, розгортаючи їх й знову відпускаючи. Тоді натиснули на клітор. І знову, і ще. Жінка зі свистом втягнула в себе повітря.

Чоловік масував її клітор. Чжонім скиглила.

Хосок відсторонився за презервативом і змазкою. Чжонім не хотіла його відпускати, простягнула руки за ним.

Він дивився їй у вічі, вправно розкатуючи презерватив по членові й змащуючи його змазкою.

Вона стежила за тим, як скорочуються м’язи його пресу, як стікають по його грудях краплі поту, як на його губах грає м’яка посмішка. Така ще ніколи Чжонім не призначалася. Вона не знала навіть, що Хосок уміє так посміхатися.

Відчула його пальці у своєму вагінальному отворі. Вони були холодні від змазки, і Чжонім спробувала відсторонитися. Хосок іншою рукою схопив її за плече, наче пришпилив до ліжка. Пальці проникали повільно й обережно, але їй хотілося більше, сильніше.

– Хосоку! – стонала вона.

– Ще трохи, Ім-і, ще трохи, – Хосок знову цілував її в губи. Гладив язиком її язик, і піднебіння, і зуби. Відсторонився. Між ними простягнулася ниточка слини. Чжонім сама насаджувалася на його пальці.

Хосок мазнув головкою члена по всій промежині. Засунув усередину й відразу вийшов. Дражнився.

Чжонім металася по ліжку, постогнувала крізь зціплені зуби й подавалася тазом вперед, до Хосокового члена. Хотіла його в собі.

Хосок цілком схилився до Чжонім, щкіра до шкіри, поцілував ще раз у губи і ввійшов. Боляче, гостро – а тоді гаряче. Здавалося, що вся вульва пульсує, гарячі хвилі накочують спершу тільки в тазі, а тоді хвилею розливаються до живота, до грудей, до рук, до ніг…

……………………………………………………………………….

Хосок дрімав, а Чжонім ні. Вона дивилася на майже вичавлений тюбик змазки, що валявся поруч на ліжку. На з кимось іншим розпочату пачку презервативів на тумбочці. На свої труси – старі, бавовняні, з квіточками, на лампі коло ліжка. Вона знала, що піхва в неї неголена. Як і ноги вище коліна. Вона відчувала складки жиру на своїй талії під його рукою. Почувалася жалюгідною. І хотілося зникнути.

Тут побувало багато жінок. До неї. І багато буде. Після неї. Жаль, що вона виявилася зовсім не готовою. Жаль, що вона виявилася просто ще однією.

Чжонім помалу підвелася з ліжка. Натягнула труси. Навшпиньки пройшла до дверей, коло яких лежав ліфчик. Який сором. Простий, кольору незрозумілого. Хосок, звісно, мовчатиме, і слова не скаже, але він бачив, він знатиме, яка вона. Недоглянута, неприємна. Гидка. Чжонім придушила в собі схлипування, але сльози все одно бризнула з очей.

Коли його руки обхопили її за талію й притиснули до теплого тіла, Чжонім застигла. Вона хотіла просто втекти.

– Ти куди зібралася серед ночі? – голос Хосока звучав хрипко. Чжонім такого його ще не чула. Мабуть, за інших обставин їй би сподобалося, тепер же вона відчувала, як клякнуть ноги.

– Додому, – прошепотіла вона.

– Утікаєш – чого? – він не відпускав. І вона хотіла, щоб не відпускав. І щоб відпустив – теж хотіла.

– Я, знаєш, просто не планувала, а мені завтра на роботу. Із самого ранку. Я не можу…

Чжонім вивільнилася з рук чоловіка й швидко натягала на себе сукню. Руки тремтіли, і короткий замочок на спині ніяк не могла застібнути. Хосок підійшов впритул і сам застібнув його.

Спробував подививтися жінці у вічі, та вона ховала погляд.

– Зараз я вдягнуся й відвезу тебе.

– Не треба, я на таксі доберуся, – Чжонім вже стояла в коридорі й узувала туфлі. Боже, один залетів аж до крайньої кімнати.

Утікти, утікти, вона не переживе з ним ще бодай однієї хвилини.

– Я не прокажений, – Хосок сердився, рвучко натягав на ноги джинси. Босоніж узував кросівки, накидав куртку на голе тіло. – Потерпиш пару хвилин.

– Підвези мене до Джина. – Так, до Джина їхати хвилин п’ять, не більше, а до неї додому добрих хвилин сорок. Джин ні про що не питатиме. Сподівалася.

– Гаразд, – процідив Хосок. Такого його вона боялася. Звісно, він їй нічого не зробить. Але.

У ліфті й машині вони мовчали. Не дивилися одне на одного. Мовчали й не дивилися й тоді, коли Хосок проводив її до дверей Джинової квартири.

Чжонім ледь виловила зі сумочки ключі від братової квартири, не могла попасти в замкову шпаринку з першого разу й мало не розридалася від цього. Сховатися, втекти – билося в її скроні гарячкове бажання. Хосок мовчав. Він нічого не сказав і тоді, коли вона врешті відчинила двері й забігла в квартиру.

Чжонім бачила з братом купу фільмів, де головна героїня плакала під дверима після таких-от сцен. Так естетично було у фільмах, так чутливо. У своєму плачі нічого естетичного не бачила.

– Ім, ти чого… тут? – Джин був зовсім сонний і розтріпаний, рвучко підбіг до жінки.

– Ім-і, ти чого? – Він став перед нею навколішки й притулив її до своїх грудей.

…………………………………………………

Ніхто не знає, як це, рости з братом, настільки красивим. Боже, та він, навчаючись у школі для хлопчиків на Валентинів день купу любовних листів умудрився отримати. І всі навколо: який Джин-і гарний, йому б у кіно зніматися, йому б у моделі йти. І мама, і тато: Джин-і прегарний, Джин-і прекрасний.

У Джин-і закохався хлопчик, перше кохання Чжонім. Подруги Чжонім так часто просили познайомити їх із братом, що скоро вона вже зовсім не розбирала: то з неї дружать чи через неї до Джина дістатися хочуть.

Чжонім любить брата. Вона життя за нього ладна віддати. Але як вона його часом ненавиділа.

А ще вона ненавиділа Хосока. Він пристав до їхньої компанії, жартував там із дівчатами. Бісики Судже пускав, але від Чжонім не відходив. Тримав її за руку, обіймав за плечі, тулився зі спини, садовив її собі на коліна, цілував у шию…

І коли підійшов Соджун і намагався її підколювати, заткав йому рот. А потім просто забрав її від усіх і повіз до себе.

Начеб так і мало бути. Начеб так нормально. Майже десять років робити вигляд, що вона порожнє місце, щоб сьогодні хотіти її трахнути.