Де на тебе чекають

У парку було людно й багряно. Техьон кутався в шарф, бо куртку так і не змінив на теплішу. Хоча слід було: він мерзляк. Чимін натомість був у шкірянці нарозпаш – носився зі Солькі наперегонки. Вони сміялися дзвінко, час від часу кричали до Техьона й Мінсока, щоб ті приєднувалися. Але ті не приєднувалися.

Мінсок розкидав опале листя кросівками, і воно шурхотіло голосно. Хлопець дивився собі під ноги й мовчав. Техьон теж мовчав. Йому було дивно, що хтось може отак бавитися, ні на кого й ні на що не озираючись.

Це вже вдруге вони вчотирьох вибираються на прогулянку. Насправді вшістьох, бо поруч – охоронці двійнят. І Техьону від того трохи некомфортно, хоча діти й Чимін, здається, зовсім не реагують на двох здоровил, які постійно слідують за ними.

Чимін усім купив гарячий шоколад, і компанія присіла на лавку. Лавка була якраз навпроти ставка, і можна було милуватися качками, які в ньому плавали. Можна було б, якби навколо було менше людей.

Охоронці стояли осторонь, і Техьонові було незручно: їм же теж холодно, та й робота нелегка – слідувати за такими шумними підопічними. Мабуть, лише Мінсок їм не приносить клопотів. Техьон мовчав.

– Із вами класно, – сказала Солькі й посміхнулася широко.

– Так, норм, – муркнув Мінсок, зробивши ковток шоколаду, навіть  не відволікаючись від телефону.

– О, це вже щось, наш Сок заговорив, – засміявся Чимін. Солькі реготнула, Техьон посміхнувся м’яко. На вустах Мінсока теж блукала посмішка.

– Ваш батько точно не буде проти, що ви зі мною, ну… Я ж цей…

– Гей, – вставив Чимін. – Як і я. І я працюю в пана Чжи вже скоро чотири роки як. І з малими час проводжу.

– Ми не малі, – буркнула Солькі.

– Так-так, ви вже великі, он мене скоро переростете.

– Бо ти малявка, – у Солькі блистіли очі й червоніли щоки. Прекрасна дитина.

– От не поведу тебе більш нікуди – знатимеш!

– Пфффф, мене Техьоні-оппа поведе, правда? Оппа?

Солькі зазирала Техьону в очі й сміялася. Техьон дивився на неї, на Чиміна, на Мінсока – і на очі наверталися сльози. Тільки не заплакати, тільки не заплакати, але зрадливі сльози вже текли по щоках. Техьон спробував відвернутися, але Солькі поклала свої долоні йому на щоки й не дала.

– Техьоні-оппа, ти чого? Я тебе образила?

– Те? – Чимін дивився стурбовано. Навіть Мінсок стривожено заклякнув поглядом на Техьонові.

– Ні, я… Усе добре, я просто не звик, ну, це все в новинку для мене… – Юнак зовсім зніяковів. Солькі стирала його сльози теплими пальцями й посміхалася тепло.

– У тебе, крім нас, немає друзів? – допитувалася дівчинка.

– Мене в школі булили, і я… Ну, пізніше я просто ні з ким не зближувався особливо, не розповідав про себе…

– Це так жахливо, але тепер у тебе є ми, і з нами ти можеш про все-все говорити!

Техьон засміявся крізь сльози. Відчув, що Чимін міцно стискає його долоню. З боку тулиться до нього всім тілом Солькі. Уперше за стільки років він відчув, що в нього є хтось близький.

Ще сильніше це почуття заграло, коли вони верталися в машину. Чимін і Солькі знову були попереду. Техьон лишився з Мінсоком. Хлопчик так само мовчав, але принаймні не тримав у руках телефон. Дивився вперед і про щось думав. А тоді врешті заговорив.

– Я тебе розумію.

Техьон стривожено глянув на хлопчика.

– Ні, я, звісно, не гей, але коли тебе не приймають, це повний відстій.

– Сок-і, тебе…

– Наша мама ніколи не вела себе, як мама. Вечірки там, гості, салони краси – оце важливе. Часом вона говорила, щоб ми її називали тьотею. Солькі спершу тішилася. Типу, це вони з мамою подруги. Ніфіга. Це тупо мамі до нас байдуже.

– Сок-і…

– Тато такий самий. Тільки бізнес і більше нічого не важить… І дружба. Як здогадатися, що вони дружать із тобою, а не зі спадкоємцем імперії Чжи? Того… Ну, у мене теж нема друзів. Я радий, що є Чимін і ти тепер.

– Я теж радий, Сок-і.

На душі було солодко й тяжко. Це так відчувається дружба?

…………………………………………………………………………………

Солькі озиралася на Мінсока й Техьона. Вони йшли зовсім поряд і про щось розмовляли. Це було важливо – їй стало так гаряче на душі і в очах, що вона мало не розплакалася. Але стрималася, звісно.

Поплакати можна і вдома. Коли ніхто не бачитиме й не чутиме.

Добре, що з’явився Техьон: Мінсок востаннє розмовляв – не кидався односкладними фразами, а власне розмовляв – дуже, дуже давно.

Тепер треба це зберегти.

……………………………………………………….

Намджун сидів у кабінеті Хосока на дивані. Хосок у своєму кріслі, Юнгі – навпроти. Усі напружено мовчали. Намджун стискав і розтискав кулаки. Під пильними поглядами друзів відчував себе якимсь виродком. Фак.

– Ти оце все серйозно зараз? – Хосок потер скроні й поклав долоні на стіл.

– Ні, звісно, я так пожартував, блядь, – гиркнув у відповідь Намджун.

– Ситуація, – глибокодумно заявив Юнгі. А тоді гмикнув:

– Ти запропонував секс без зобов’язань чоловіку, який зростав із думкою, шо справжнє щастя в сім’ї.

– Він запропонував секс без зобов’язань чоловіку. Другу. Брату фактично, – обурився заявою Юнгі Хосок.

– Дурниці, – Юнгі наполягав. – Джин-і хотів у Францію, того ми їдемо в Париж. Джин-і мріяв про день народження десь на островах, того ми святкуватимемо його на Гаваях. Джині не любить шумних вечірок, того ми не йтимемо в бар…

Юнгі насміхався з Джуна. Але все так і було. Усе, що він казав, – правда.

– Здається, так до друзів, та й до братів не ставляться. Як давно?

– Давно. – Намджун схилив голову, визнаючи цілковиту рацію друга. – Ще до Юрі. Задовго. Я його до цієї суки ревнував, блядь, так, що… Вбив би. Вона гроші з нього тягнула лиш. І не любила його, не цінувала, а він же все для неї!..

– Як він міг її взагалі вибрати? – Намджун зірвався з дивана й заходив з одного кінця кабінета в інший. На друзів не дивився.

– Ну, вона сексі. – Хосок гмикнув і відкинувся на спинку крісла. Намджун так на нього глянув, що чоловік підніс руки вгору: мовляв, здаюся.

– Я теж сексі, – Намджун знову всівся на диван.

Хосок кинув йому пляшку мінералки. Юнгі закинув ногу за ногу.

– Як Джин зреагував? Послав? Ні? – запитав.

– Не послав. Та краще б послав.

……………………………………………………………………..

Джин дивився на нього незмигно кілька довгих секунд, потім посміхнувся знервовано й запитав:

– Це якийсь такий прикол, а я його не розгадав?

Але Намджун мовчав. Просто заклякнув перед чоловіком і чекав. Хто б тільки знав, на що чекав.

Джин гмикнув, опустив голову й пішов із кухні. Оминув Намджуна, намагаючись не торкнутися до нього. Наче той був прокажений.

Дійшов до своєї кімнати. Навіть не озирнувшись, зачинив за собою двері.

Здається, то був кінець.

…………………………………..

Сокджин не знаходив собі місця. Учора він навіть у ресторан не вийшов. Зателефонував Техьонові й сказав, що прихворів. Сьогодні слід вийти. Але чомусь йому страшно побачити когось із друзів. Особливо одного. Та й чи друга?

Сокджин сполоснув обличчя холодною водою. Не голився ні вчора, ні сьогодні, та було якось байдуже. Чорт, та він себе так не запускав, навіть коли його кинула Юрі. А от. Намджун завжди був одним із найдорожчих людей у його житті.

Очі Сокджина були скляні й червоні. Ні, він не плакав, звісно, але не спав майже ці дві доби. Прокручував у пам’яті спогади з дитинства і юності – дитинства і юності на двох. Із Юнгі, хоча вони й були знайомі зі школи, стали спілкуватися тісно лише в часи студентства, так само з Хосоком – через Юнгі. Ім, звичайно, була поруч, та з нею не обговориш дівчат, не подивишся порно, не помрієш про перший раз і не поділишся, як той перший раз пройшов насправді – з усіма косяками, страхами, помилками.

Намджун був поруч, коли його кидали дівчата й коли кидав їх сам.

Із Намджуном він уперше спробував палити. Тоді Намджун сказав, що це не для Джина, забрав цигарку й викинув її у смітник. Сам Джун смалив років до двадцяти п’яти. Тоді в Джина вже був ресторан, і він нив, що те куриво партачить смак й аромат його страв. І Джун кинув.

Разом із Джуном бився на стрілці. Точніше, бився Намджун, а Сокджин потім йому рани промивав. І в Ім просив тональний крем, щоб синці замалювати – щоб батьки не просікли, що билися.

… Сокджин планував, щоб Джун став хресним батьком його дітей.

Що буде тепер?

…………………………………………………………………

На робочому місці уже був Техьон. Сокджин викликав його у свій кабінет, а тоді довго мовчав.

Техьон уже почав нервувати, крутив у руках ручку й зиркав раз по раз на двері.

Коли Сокджин заговорив, голос його був глухим і тихим.

– Техьоні, ти он молодий зовсім, прогресивний, мабуть.

– Я не зовсім розумію, Сокджин-хьоне…

– Так, так… Як ти ставишся до лгбт всяких там? Геїв, геїв, маю на увазі.

Сокджин сидів за своїм столом, клацав мишкою – робив вигляд, що це просто так бесіда, що він насправді щось важливе на комп’ютері робить. Документи там які розсилає абощо.

У Техьона всередині все обірвалося.

От і все. Якось дізнався. Може, по Техьону видно? Може, те, що він із Чиміном спілкувався тоді, видало? Чимін же відкритий гей. Він вдягається так яскраво, і фарбується, і жести такі манірні часом у нього проскакували…

– Я не… – У Техьона в горлі пересохло, а долоні миттю спітніли. Якщо він втратить цю роботу, як далі жити?

– Ти не подумай чого, – Сокджин намагався звучати весело, але голос був ненатуральний. – Просто цікаво. Чим живе молоде покоління і все таке, знаєш.

Це такий тест? Техьон посміхнувся злякано, спробував заговорити, але спершу просто проковтнув слова. Тоді зібрався зі силами й мовив:

– Вони теж люди. Я так думаю.

– Так, так, звісно. Дякую, Техьоні.

Юнак уже виходив із кабінету, коли раптом зупинився, розвернувся до свого начальника і промовив тихо:

– Я гей, знаєте.

Думав, що тут-таки і впаде: ноги заніміли зі страху. Але встояв і навіть дивився Сокджин-хьонові у вічі.

– О, – тільки й мовив молодий чоловік. – Зрозумів.

– Ви звільните мене?

– Ні, звісно, що ти кажеш таке? – Сокджин аж привстав з-за столу. – Я б ніколи… Техьоні, усе гаразд, правда. І… Ми ж ніби на «ти» переходили…

– Так, так, я… Я піду, Сокджин-хьоне?

– Звичайно. І дякую!

…………………………………………………………………

Юндже притулилася в кутку за диваном, Джійон сподівається тільки, що там їй не буде нічого видно.

Ні того, як її мати падає від удару ногою в груди. Ні того, як батько ступає два кроки до її розпростертого тіла. Ні того, як починає гамселити те тіло обома ногами.

Ні того, як у матері з рота цівкою стікає кров.

А очі в неї розплющені. Бачать уже погано, як через сіру пелену, але бачать. Кінчик доччиної стопи з-за дивана. Порвату обшивку на ньому – сьогодні планувала пришити той обірваний край. М’ячик – то якогось разу Намджун подарував.

Чоловікові ступні раз у раз, коли він б’є її в живіт, груди, стегна – куди втрапляє.

А тоді Джійон уже нічого не бачить. В очах темніє. Перш ніж вона впадає в невідомість, у її вухах бринить дитячий писк.

………………………………………………………..

Намджун сидить у своїй студії і п’є коньяк. Не те щоб він любив алкоголь чи потребував впитися. Йому правда полегшало після розмови з друзями. І він навіть планує сьогодні з’їздити в ресторан до Джина, поговорити. Попросити пробачення, мабуть. Попросити, щоб він просто забув про ту розмову. Чорт, як же страшно просто навіть глянути йому у вічі.

Хецзінь забігала. Хотіла поговорити з ним без свого агента. Тет-а-тет. Намджун нічого їй не пообіцяв. Він працює на гроші, а не на секс зі ще однією.

Себін дзвонила. І написала кілька смс-ок. Він не відповів. У нього ні на кого не вистачало сил за думками про Джина.

Джина в домашніх футболці і в шортах. І з волоссям розкуйовдженим після сну.

Джина на кухні, коли він підносить до своїх пухлих губ ложку страви для проби, а тоді дує на неї.

Джина в його улюбленому кріслі. Нога за ногу, у руці склянка пива, на губах весела посмішка.

Дзвінок мобільного змусив стрепенутися. Намджун сподівався, що то Джин. Та номер був невідомий.