Де на тебе чекають

Сьогодні в Сокджиновому ресторані було людно. Останні дні року, усі святкують.

От і їхня компанія зібралася святкувати.

Ім сидить мало не на колінах у Хосока. Той поклав голову їй на плече й очі заплющив. Щось шепоче на вухо. А Ім посміхається замрійливо. Вона така гарна. Джин, здається, ще ніколи її гарнішою не бачив.

Хто б міг подумати, що вони з Хосоком будуть разом!

Юнгі звично розклався на диванчику, попивав пиво, поглядав на всіх навколо. Гук вірними круглими очицями спостерігав за ним. Щось між ними останнім часом чорна кішка пробігла. Сокджин не допитувався, не хотів влазити в чужі стосунки, але схилявся до думки, що це через Чиміна. Хех, Гук і Чимін, це ж треба!

Джун сидів поруч, часом погладжував Джинову спину, і від того хотілося муркотіти.

А тоді до їхнього столика підійшла Юрі. Юнгі обірвав себе на пів слові.

– Свято скінчилося, – буркнув він.

– Привіт! – проспівала жінка. – Ви, як завжди, усі разом! Чжонім, дуже рада тебе бачити.

Юрі накинула темне мало не до землі пальто на плечі, відкриваючи оксамитну зелену сукню. Вечірній макіяж підкреслював тонкі риси обличчя. Жінка була розкішна.

– А Чжонім не дуже рада, – відповів Юнгі, криво посміхаючись.

Ім кинула швидкий погляд на друга й фиркнула:

– Я й сама можу за себе відповісти. Але, Юнгі, ти таки маєш рацію.

– Я розумію, що ви сердитеся на мене за Джин-і, але я й сама себе картаю. Не уявляєте навіть як.

– Чого ж, уявляємо. Певно, новий член тебе викинув, – це знову був Юнгі. Джун підморгнув йому й посміхнувся.

– Юнгі, перестань, – Джин зиркнув на друга й встав з-за столу.

– Юрі, – тепер він звернувся до жінки. Вона наче подалася до нього всім тілом – і Джин відступив. – Ти щось хотіла? Бо ми тут святкуємо, знаєш…

– Раніше, я теж із вами святкувала… – Жінка ще раз кинула збентеженим поглядом на компанію. Юнгі закотив очі показово. Чжонім втупилася в неї злим поглядом. Хосок намагався триматися спокійно, погладжував Ім по спині. Чонгук опустив очі долу. Намджун був сердитий. Зуби зціпив і долоні на стільницю поставив. Юрі мала б зачекати, коли всі розійдуться. Знала ж, що з цими людьми їй не зладити. Дурепа.

– Юрі, серйозно, – Джин переминався з ноги на ногу.

– Давай поговоримо, – у голосі жінки зазвучали благальні нотки. – Наодинці.

– Бля, яка актриса, – Юнгі примружив очі й надпив трохи пива. Ім задоволено відсалютувала йому своїм келихом. Чонгук збентежено булькнув у склянку зі соком.

Юрі зробила вигляд, що нічого не почула.

– Джине, будь ласка, ми ж любили одне одного, я досі люблю тебе!

– Юрі ми говорили вже…

Джин відчував, що за ним з-за столу встає Джун. Уже передчував скандал.

– Джин-і, я знаю, що тоді вивалила все на тебе так несподівано. Але зараз… подумай, Джин-і.

Джун обхопив його за талію. Поклав голову на плече. Однією долонею провів від грудей майже до тазу. Там руку й залишив. Джин рефлекторно схилив голову назад, а тоді випрямився.

– Ти прийшла тоді невчасно, –  прогудів Джун, – бо ми з Джин-і щойно потрахалися й збиралися спати. І зараз ми з друзями відсвяткуємо й підемо додому трахатися. Бо ми, блядь, разом. І ти Джину не треба, дійшло?

Інтонації Джуна підвищилися, і Джин завмер у його руках. Оглянувся навколо, чи не звертають на них увагу відвідувачі. Та все було нормально. Їх знову рятує столик у кутку. Сокджин сильніше втиснувся в тіло Джуна.

Юрі теж завмерла. Її рот смішно округлився, але жодного слова не промовив.

– Правда, Юрі, нам нема про що говорити з тобою, – проговорив Джин спокійно, водночас погладжуючи долоню Джуна, щоб той не нервував більше. – Ти пішла від мене, бо я тобі не був потрібен. А тепер ти мені не потрібна. Я не люблю тебе.

Юрі ще якусь мить просто дивилася на Джина в Джунових обіймах, а тоді, так і не сказавши ні слова, пішла з ресторану. Картинка склалася: не було тоді ніяких повій. Вони були вдвох. Тому Намджун і зайшов у Джинову спальню. Феееееее, як це бридко. Жінку пересмикнуло від огиди.

Вона застібнула верхні ґудзики пальта й попрямувала до стоянки.

Джин і Джун повернулися за столик. Джин посміхнувся ніяково й промовив:

– Пробачте за сцену. Не думав, що таке станеться.

– Знаєш, я вже й забув, яка вона в тебе була штучна, – сказав Хосок.

Джин запитально підняв брову.

– Ну, Юнгі мав рацію, вона ж наче завчені фрази весь час промовляє, а не говорить.

– Сокджин-хьоне, а ви що, з Намджун-хьоном того? Пі… Геї? – Чонгук запитав тихо і зовсім розгублено. Джин глянув на Юнгі, той похилив голову. Джун обернувся до Гука й дав йому ляща.

– Ти що сказати хотів? Як назвати нас хотів, прищ малолітній? – загрозливо запитав.

– Джуне! – вигукнули Джин та Ім одночасно й знервовано. Тоді спокійніше Джин звернувся до Гука: – Так, Гук-а, ми разом із Джуном.

…………………………………………………

Чонгук сидів у себе в кімнаті.

Вимкнене світло, тиша. Подив? Злість? Сором?

Чонгуків світ, здається, розвалювався, і він не знав, як його порятувати.

……………………………………..

– Добре, що Джин-і з Джуном. Юрі жахлива, – буркнула Ім і надула губки. Хосок знову потягнувся їх поцілувати.

– Жахлива, – піддакнув він, засовуючи долоню жінці між ноги. – Ти знову мокра, – забурчав вдоволено.

– Хосока-ааааа, ми ж збиралися спати, – занила Ім, але не дуже переконливо.

– Ми й будемо, але спочатку я зроблю тобі куні, – Хосок облизав губи, привстав зі свого місця й переліз через ногу Ім. Знову провів рукою по промежині. Глянув жінці в обличчя – Ім була червонюща. Хосок засміявся коротко й хрипло й схилився до її вульви.

– Хосокаааааа, – застогнала Ім, – зачекай…

Чоловік завмер, припіднявся. Потягнувся до обличчя жінки:

– Що хоче моя дівчинка? – запитав просто в губи.

– У мене затримка.

– Яка затримка? – Хосок посміхався м’яко. Ім покушувала нижню губу. Чоловік поцілував її. Лизнув. Знову поцілував.

– Звичайна така затримка місячних. Я можу бути вагітна. Тобто я ще тест не купувала, але хотіла, щоб ти знав.

Хосок тривожно довго дивився їй у вічі. Ім занервувала й засовалася під ним.

– Правда? – запитав коротко.

– Ага, – мовила Ім.

– Я люблю те, Ім-і, так люблю…

Мабуть, Ім очікувала не такої реакції. Тобто їй хотілося, щоб Хосок радів, цілував її, крутив у повітрі абощо. Ну, як у дорамах показують.

Хосок просто обхопив її всю своїми обіймами, зарився з головою в її шию й шепотів глухо: люблю, люблю, люблю.

Не як у дорамах, але Ім усе одно була щаслива.

……………………………………………

Хойон була чудовою. А може, усі чудові, коли їм сімнадцять.

Але Хойон таки була чудовою по-іншому. Вона вміла радіти якимсь цілковитим дрібницям. Пташка за вікном заспівала? Сонячний промінь засліпив очі? Гарячий шоколад парує в чашці? Теплий плед на ногах? Юнгі поруч? Вона тоді посміхалася якоюсь неможливою посмішкою, від неї все тремтіло в душі.

А може, тремтіло від того, що Хойон мала померти от-от, і Юнгі це знав. І вона це знала.

Сімнадцять років – це надто рано для смерті. Юнгі до зустрічі з Хойон про смерть навіть не задумувався. А тоді вона прийшла в його життя й поселилася в ньому.

Коли Юнгі з Хойон одружувалися, вони знали, що попереду не медовий місяць. Пекельний. Болі були страшними, і знеболювальне помагало слабко.

Але Хойон все одно посміхалася, і Юнгі посміхався, хоч йому хотілося плакати.

Вона показала, що можна жити, навіть помираючи.

А Юнгі…

………………………………………………………..

… сидів у себе в кабінеті й випивав. Нікого в офісі давно нема, та і йому не слід було тут бути.

Та він є. Випиває навіть.

Хосока з Ім.

Джун із Джином.

А він сам. Якось усе свідоме життя сам.

Насправді йому добре самому. Комфортно, хоча декому в таке, буває, не віриться.

Йому добре.

Просто скоро новий рік. Ще один рік, коли Юнгі сам.

Він бере мобільний, знаходить потрібний номер і набирає його. Гудки йдуть довго. Аж тоді до чоловіка доходить, що вже давно по 12, нормальні люди сплять.

– Ало? Юнгі? – в останню мить таки трубку знімають.

– Привіт, Чиміні, – хрипить Юнгі й посміхається.

– Ти чого так пізно? Щось сталося?

– Ні, ні, нічого, просто захотілося почути твій голос.

– О, зрозуміло. Це… приємно.

– Пробач мені, я розбудив тебе?

– Нічого страшного… Юнгі, що таке?

– Я…

– Ти п’яний?

– Трохи випив, – Юнгі гмикнув.

– Ти де зараз? Я приїду.

– Ні, Чиміні, пізно вже.

– Де ти?

Було чути, що Чимін уже збирається. Його голос то звучав добре, а то глухо й віддалено. Чимін збирався до нього приїхати. Ця думка видалася такою дивною, що Юнгі засміявся.

Приїхав Чимін за півгодини. Прибіг у кабінет весь такий розпашілий, стривожений. Юнгі мало б бути соромно перед ним. Зрештою, вони просто працюють разом.

Але Чимін присів поруч й відкинув голову на спинку дивана. Дихав глибоко. Розкинув руки, однією торкався чоловікового стегна. На Чиміновій шиї ледь виділялося адамове яблуко, і Юнгі піймав себе на думці, що хоче поцілувати його. Поставити на ньому свою мітку.

– Ти мене налякав, – буркнув Чимін.

– Мені жаль. Я хочу тебе поцілувати, – Юнгі дивився просто на Чиміна. Той почервонів. Запитав:

– Це тому що ти п’яний?

Та очі Юнгі були на диво тверезими, холодними. Чимін їх такими не бачив.

– Не думаю.

– Це експеримент, як і в Чонгука?

– Ні. Ні, Чиміні.

– А що тоді?

Юнгі не знав, як відповісти на це запитання. Просто він потребував Чиміна. Усього, без лишку. Мабуть, таке зізнання могло б налякати хлопця. Самого Юнгі воно дуже навіть лякає.

Тож чоловік просто попросив:

– Обійми мене.

А Чимін обійняв.

…………………………………………………………………

Джин підійшов до Джуна й розстібнув свої брюки. Приспустив їх. Швидко скинув туфлі, повністю стягнув штани, а за ними й плавки. У сорочці, із голим тазом і голими ногами він виглядав звабливо. Знав це напевне.

Сів на стіл просто перед Джуном, аккуратно відсунувши ноутбук подалі. Розставив свої ноги по обидва від чоловіка боки і взявся надрочувати собі член.

На губах Джуна грала посмішка. Дика. І ніжна. Джин посміхнувся у відповідь. Відчуття, що цей чоловік його обожнює, затоплювало.

Джун пригнувся до Джинового члена й поцілував його в головку.

Джин сіпнувся. А тоді вивернувся на столі й опинився до Джуна задом. Похитав ним. Не бачив, просто уявив, як у Джуна темніють очі, а язик облизує губи. У Джині була анальна пробка. Уперше. Джун зітхнув шумно.

– Ти мене з розуму зводиш, знаєш це?

– Кх-кх.

Сокджин і Намджун сіпнулись одночасно. Навун стояла на порозі їхньої спальні. Була червона як рак, але стримана, голову високо піднесла, губи зціпила. За неї круглими від чи то подиву, чи то жаху дивився на синів Хьонбом.

Сокджин зіскочив зі стола, мало не скинувши комп’ютер і скинувши мишу.

Намджун відразу затулив собою напів роздягнутого Джина.

– Мамо, тату, – промовив він стиха. – Ми вас не чекали.

Сокджин вовтузився, надягаючи штани, спіднє навіть не шукав.

Вийшовши врешті з-за Джунової спини, посміхнувся знервовано, а тоді взяв руки в боки і втупився злим поглядом у матір.

– Чого без попередження? – запитав виклично.

– Джин-ііі, – простогнав Джун, затуляючи обличчя долонями.

– То так ти матір зустрічаєш, заразо малолітня?! – Навун віддзеркалила синову позу. Її чоловік притулився в куточку. Похитав знервовано головою, буркнув:

– Зате тепер точно знаємо, хто кого.

– Ми з батьком приїхали поговорити з вами.

– Про що?

– Про те, що… Ви загалом дорослі чоловіки, і …. – Навун важко давалися слова. Певно, вона ще не відійшла від побаченого. Джун дивувався її витримці.

– Я не можу сказати, що я розумію те, що ви робите, чи що мені це подобається. Бо це не так. – Голос жінки задзвенів від напруження. Її долоні стислися в кулаки й побіліли, Джунові було жаль. Якби він мав вибір, якби він міг не зробити їй боляче. Але Сокджин переважує все, що б не стояло на іншій шальці терезів.

– Але ви мої діти. Раз мої, значить, я вас такими виростила. Значить, то моя провина.

– Ма, – Джин зробив крок Навун назустріч, – ми щасливі разом. Я люблю його. І тут нема чиєїсь провини.

Очі Навун засльозилися. Вона відвернулася від сина й попрямувала на кухню. Там вона мала б почуватися впевненіше. Джин пішов за нею.

Батько переступав із ноги за ногу, з-під лоба поглядав на Джуна.

– Ваш прихід був трохи неочікуваним, – мовив обережно Джун.

– Я так і зрозумів, – відповів Хьонбом. – Значить, це таки ти Джина тойво? Звісно, то було очікувано, але побачити на власні очі, як твого сина…

– Батьку, не треба, – Намджун почервонів. Хьонбом теж. А на кухні плакала в Джинових обіймах Навун.

……………………………………………….

Джійон сиділа над телефоном і вкотре стирала смс-ку братові.

У її однокімнатній квартирі було тихо. Юндже спала, сусіди, яких можна було чути через стіну, – теж.

Їй би так само піти спати: завтра знову треба буде завести малу в садочок, а самій іти на роботу. Але не хотілося чогось. Весь час про Намджуна думала.

Скоро Новий рік.

А вони ж родина. Навіть якщо ось така, ніяка.

Мені жаль, що я таке тобі наговорила.

Укотре набирає Джійон, але стирає, нічого не надсилає.

Мабуть, тому що соромно. І страшно.

………………………………………………….

Сон уже побажав солодких снів синові, а тепер зайшов до дочки. Солькі дивилася якесь відео в ютубі й посміхалася сама до себе.

Коли Сон присів поруч, вона підняла на нього погляд, відразу кинулася в обійми.

– Лягай уже спати, – сказав дочці.

– Ще пару хвилин – і ляжу, – широко посміхнулася дівчинка. – Ти до Техьона? – запитала прямо.

Сон завмер. Облизав губи й знервовано посміхнувся.

– Усе гаразд, тату, правда, – мовила до нього заспокійливо Солькі й навіть долоню його своєю накрила. – Те хороший, він нас любить. Сок-і з ним спокійно почувається.

– Я навіть не знаю, що сказати, – зітхнув Сон. – Навряд я заслуговую на таких дітей, як ви.

– Ну, якби не заслуговував, то ми б у тебе й не народилися, правда? – Солькі знову посміхнулася. Сон поцілував її в щоку, вона міцно обійняла його у відповідь.

У кімнаті Техьона горіло світло, але юнака всередині не було. У душі шуміла вода, тож Сон просто приліг у ліжко. Заплющив очі. Що він робить? Він же ні разу не гей, але Техьон…

Але Техьон.

Техьон вийшов із душа у світлій піжамі і з рушником на голові. То було кумедно.

Такий юний, такий милий, такий люблячий. У Сона серце калатало, як божевільне.

– Пане Сон, ви вже тут? – запитав посміхаючись Техьон, але не підійшов, завмер напів дорозі.

– Ти сьогодні пізно.

– О, ми з Соль і Сок-і дивилися фільм. Думали, щоб із вами, але ви не приїхали.

– Так, мав проблеми на роботі.

-Усе гаразд?

– Так.

Усе не те, усе не те вони говорять і роблять. Сон встав із ліжка й підійшов до юнака. Був так близько, що груди торкалися грудей.

– Техьоні, я…

Сон застиг у кількох сантиметрах від Техьонових губів. Юнак почервонів і заплющив очі. Вони обоє тремтіли. Перший поцілунок був психологічно важкий.

Чоловік так довго тримав цю відстань, що Техьон розплющив очі. Відхилився. Прикусив губу.

Сон схопив Техьона за підборіддя й знову наблизився. Техьон прошепотів:

– Я боюся.

– Я теж, Техьоні…

……………………………………………….

Техьон скрутився під Соновим боком. Слухав чоловікове сопіння. Відчував на собі вагу його руки й тепло його тіла. Концентрувався на тому, що зараз відчуває, але не міг піймати якоїсь конкретної емоції.

Наче вир якийсь.

Добре, що пан Сон його тримає, інакше Техьон у ньому міг би загубитися.