Де на тебе чекають

На вихідні вони приїхали у Хосоковий будинок. За містом було сонячно й тихо, а будинок вигляд мав казковий: білий, легкий, сповнений світла. Добре, що без мармурових сходів, подумала Ім, піднімаючись у пошуках їхньої з Хосоком кімнати.

Вона була в цьому будинку всього кілька разів, коли Хосок, Джин, Джун і Юнгі щось тут святкували. Вдалий контракт чи день народження. Ім пересмикнуло: згадка про вчорашню вечірку в Хосокових батьків була неприємною.

Ім зазвичай ночувала в дальній кімнаті. А хлопці кучкувалися зі своїми пасіями ближче по коридору.

Якось Ім застала Хосока з однією зі своїх подруг просто тут. Вони не дотягнули до кімнати, Хосок шарився рукою їй під спідницею, а вона постогнувала йому в рот. Ім кольнули ревнощі.

Це все дурня, Хосок із нею, він любить її – розумом Ім це розуміла, а серце все одно боліло.

Просто треба звикнути. От до квартири звикнула ж.

Хосок підійшов з-за спини й обхопив її долонями за талію.

– Чого завмерла? – запитав щасливо. У нього на плечі висів великий рюкзак із його та її речами. Ось такий, у куртці наопаш, футболці й рваних джинсах Хосок Ім дуже подобався. Вона дивилася на нього й наче поверталася в їхню юність. Наче їхня любов ще тоді збулася. Звісно, то був самообман, але він робив її трохи щасливішою. Ім посміхалася Хосоку у відповідь.

– Задумалася.

Ім вивернулася в його руках. Хосок її поцілував у губи, спершу легко, а потім голодно, із язиком. Наче він не міг насититися нею. Ім застогнала чоловіку в рот.

– Мені від тебе дах рве, – видихнув Хосок їй на вухо.

Він просто посеред коридору скинув зі себе рюкзак і куртку й притиснув Ім до стіни. Помацав її груди через кофту й ліфчик, муркнув: моє, все моє. Ім подалася до Хосока, втислася в його тіло й потерлася тазом об його член. Воу, це було… добре, здається вперше, Ім раніше не виявляла подібної ініціативи – і Хосок наче з ланцюга зірвався. Зиркнув на неї темним поглядом із-під лоба, куснув за губу, підхопив під сідниці й поніс у ліжко.

Ім сама зняла кофту й ліфчик, розстібнула джинси. Хосок стояв над нею все ще одягнутий і спостерігав невідривно за її діями. Скинула кросівки – почула глухий звук їх падіння. Стягнула джинси. Не спокусливо, просто швидко, за ними й трусики і просто вляглася на ліжку. Чекала. Від Хосокового погляду її обдавало гарячими хвилями.

– Торкайся себе, хочу бачити, як ти себе чіпаєш, – прохрипів Хосок. Від такого його голосу Ім потекла.

Вона заплющила очі й розставила ноги, поклала долоню на свою промежину. Мокра. Закусила губу й пройшлася рукою по клітору. Думка про те, що Хосок бачить це все, зводила з розуму.

– Дивись на мене, – голос був владний і грубий.

Ім підкорилася – розплющила очі, впилася поглядом у Хосока. Вперше мастурбувала при комусь. При Хосокові. Соромно, їй було так соромно, але значно більше це збуджувало. Ім просунула два пальці всередину, іншою рукою стисла сосок. Від задоволення стислися пальці на ногах.

Пальцями однієї руки ритмічно рухала всередині, пальці іншої засунула в рот і смоктала їх. Здається усе підборяддя вже було в її слині. Соски стояли й чулись глухим болем.

Ім просто падала в якусь безодню: така безсоромна, така розкрита, така збуджена. Оргазм накривав поступово. Руку обдало гарячим струменем вологи. М’язи відмовлялися працювати, наче розім’якали, та очі все ще дивилися на Хосока.

Чоловік приліг поруч і поцілував її у спітнілий лоб. Посміхнувся майже болісно. Притулився до вуха й прохрипів:

– Я кінчив у штани, Ім-і.

……………………………………………..

Ім накривала на стіл. Їй було трохи ніяково після минулої ночі. Але та ніяковість була приємна. Радісна.

Ставши навпроти Хосока й глянувши йому у вічі, вона промовила:

– Я подумала, що… Якщо ти не проти, якщо ти хочеш… Ми могли б сходити до лікаря. Поцікавитися підготовкою до вагітності.

Ім завмерла.

– До вагітності треба готуватися? – трохи розгублено запитав Хосок. – Тобто не тільки секс, а ще щось?

– Хосок-аааа, – жінка аж застогнала. – Звісно, треба. Аналізи поздавати. Можливо, пройти якийсь курс вітамінів абощо.

– Ти серйозно, Ім?

– Так, Хосоку.

Чоловік підвівся з-за стола, підійшов, обійняв її за талію, поцілував у кутик вуст. Не стримався – і поцілував у губи теж. Ім засміялася.

– Якщо ти не хочеш, я не буду наполягати.

– Ні, ні, я хочу, Ім. Прямо уявляю, як ти будеш ходити така кругленька по дому… Нам треба буде купити більшу квартиру, так?

– Ну, навряд у мене буде живіт аж такий, щоб у твою квартиру не вмістився, – посміхнулася Ім. Їй лестило насправді, що Хосок думає про їхнє майбутнє. Вона не могла повірити, що він думає про їхнє майбутнє.

– Так, у тебе буде найпрекраснійший животик у цілому світі.

Хосок погладив живіт Ім, поціловував її шию. Вона примружилася від задоволення.

……………………..

І щастя.

………………………………………………….

Техьон сидів між Солькі й Мінсоком на дивані. Солькі скролила стрічку в телефоні й фиркала на щось. У неї на колінах лежав підручник із китайської. Поруч на столику стояла чашка гарячого шоколаду – запах аж сюди доходив. Сон відчув, як у животі бурчить від голоду.

Мінсок і Техьон слухали щось у навушниках. Їхні голови схилилися одна до одної зовсім близько, і губи рухалися однаково – певно, пісню якусь наспівували.

Сон милувався. А тоді прокашлявся.

– Привіт, малечо! – привітався він весело.

– О, тату, привіт! – проспівала дівчинка і пурхнула з дивана батьку в обійми.

– Здрастуйте, пане Сон! – Техьон підскочив із дивана, його навушник висмикнувся з вуха і впав. Хлопець підняв його з підлоги, схилився в поклоні, бурмочучи вибачення.

– Привіт, та, – мовив Мінсок, забираючи в Техьона свій навушник. – Щось ти став надто рано додому повертатися.

Сон міг поклястися, що Сок-і насміхається. І він розумів, чому. Він справді останні дні повертається додому о шостій, максимум о сьомій. Вони вечеряють усі разом, хоча Техьон відмовлявся спершу, тоді можуть бути вдома або йти гуляти. Сону це подобалося.

Солькі кинулася на кухню перевірити, чи кухар зготував вечерю, і Сон замилувався дочкою. М’яка й турботлива. Як таке щастя могло вирости в нього?

Мінсок відклав навушники, підійшов до батька й обійняв його. Сон усе ще клякнув від несподіваної синової ніжності, але вже принаймні реагував на неї – обіймав у відповідь. Першого разу вийшло дуже незручно: Сок-і притулився до його грудей, але не відчувши відповіді, просто відійшов.

– Які плани на сьогодні? – запитав Сон у сина.

– Ну, ми планували сьогодні просто фільм якийсь глянути.

– Чудово.

– Солькі й Те пропонують якусь мелодраму, але ж ми, мужики, на таке не поведемся? – Мінсок хитро примружився. Техьон почервонів. Сон ледь себе стримав, щоб не дати сину по вухах.

……………………………..

І коли Солькі з Техьоном знімали на камеру ігровий блог Мінсока.

І коли Солькі й Техьон лежали на підлозі у вітальні, малювали ескізи суконь, а Мінсок розвалився в кріслі й читав.

І коли Солькі скормлювала торт братові й Техьонові, поки вони писали сценарій для наступного Сокового блогу.

І коли Мінсок і Техьон сперечалися про прочитану книжку.

І коли вони всі втрьох втулилися на дивані й робили уроки з китайської.

Сон бачив сім’ю.

Так дивно, що цю сім’ю створив оцей-от юнак. Зі зачіскою, схожою на кульбабу, із червоними від зніяковіння щоками, із дивною посмішкою.

Найпривабливішою на світі.

………………………………………….

– Пане Мін, пан Пак просто помічник пана Чжи, він не має належних знань, щоб…

Чимін напружився. Йому здавалося, що він уже довів свою професійність, аж ні, знову юрист О ставить її під сумнів. Та ще й перед Юнгі.

– Пане О, – голос Юнгі звучав спокійно й рівно. Він навіть очі не підняв, говорячи це: – тут я вирішую, хто має належні знання, а хто не має.

– Так, звісно, я просто подумав, що…

– Пане О, наразі вам слід відповідати на мої питання, а не оцінювати професійність пана Пака.

Юнгі реорганізовував роботу юридичного відділу компанії й робив то досить жорстко. Він мало не вполовину скоротив штат, лишивши тільки кращих, на його думку, працівників і піднявши їм зарплату чи не вдвічі. Пан О теж лишався, і Чимін трохи шкодував. Гаразд, не трохи. А після цих слів так і взагалі.

А ще Чимін зачаровувався. Юнгі.

Раніше він бачив його професійність і мудрість, стриманість і доброту. А тепер Чимін наче застрягнув поглядом на його обличчі й сил не має його відвести.

Юнгі привабливий. Не так, як Чонгук. Не викличною чоловічою красою, а якоюсь тихою, впевненою, спокійною.

Йому навіть окуляри личать.

Чимін притиснув долоні до обличчя й похитав головою. Юнгі напружився.

– Пане О, пане Пак, думаю, нам слід перепочити. Пропоную зустрітися через годину, тоді й завершимо огляд цих справ.

– Звісно, пане Мін.

Юрист піднявся зі свого місця, поклонився поважно й вийшов зі свого кабінета (свого! – щиро подивувався Чимін, бо враження складалося, що кабінет належить Юнгі). Юнгі глянув на юнака, запитав стривожено:

– Шось не так, Чиміне?

– Ні, я, – Чимін збентежився, але відразу ж відповів упевнено: – Нам таки треба відпочити. У тебе он темні кола під очима.

Юнгі посміхнувся. Встав з-за столу, забрав мобільний і гаманець і пішов до дверей.

– Ходімо перекусимо чогось, – покликав Чиміна. Той  уже був готовий рушати.

Пообідати вирішили на вулиці. Купили кімпаб, присіли на лавочці в парку коло офіса.

Було прохолодно, але Чиміну подобалося. Вони цілий ранок просиділи в документах, тож така свіжість була необхідна.

– Чиміні, – голос Юнгі звучав не дуже впевнено, і юнак здивувався. Підняв брову, схилив голову набік.

– Це, напевне, не моя справа…

Юнгі зітхнув, замовк на кілька секунд, але, зібравшись, продовжив:

– Я знаю, шо було між вами з Чонгуком. Він розповів, і…

– Ми розійшлися. Тобто він мене кинув. Тобто ми й не були разом. Просто переспали кілька разів. А тепер і цього нема.

Чимін сказав це й не знав, що відчуває. Він сердився на Чонгука за те, що обговорював його з Юнгі? Він сердився на Юнгі, що вліз не у свої справи? Чи соромився його? Мабуть, усе потроху.

– Так, так… Чонгук хороший хлопець, Чиміні. Певно, ти так не думаєш зараз, але це правда. Просто він не готовий до стосунків із тобою. Він надто юний, шоб зрозуміти, шо любити можна й чоловіка.

– Я розумію це, – Чимін дивився Юнгі просто у вічі.

Юнгі на щось натякає? Чимін не знає, як реагувати, тому просто посміхається.

– У стосунках має бути не тільки так, як хоче Чонгук чи там хто інший, а й так, як хочеш ти, Чиміні, як ви вдвох хочете. Не думаю, шо Чонгук тобі це дасть. Принаймні зараз. Я до чого веду. Відпусти його, почуття до нього відпусти. Ти заслуговуєш на більше.

………………………………………………………

Чимін безліч разів це чув у всіляких мотиваційних роликах. Ще більше разів сам собі це повторював, щоб урешті повірити.

Здається, так і не повірив.

А тоді прийшов Юнгі.

……………………………….

Сон повернувся з Токіо уночі. Удома всі спали. І йому б теж піти – розстелити ліжко, швидко прийняти душ, одягнути піжаму й упасти на подушку.

Але він мало не навшпиньки заходить спершу в кімнату Сока, потім – Солькі. Він підходить до своїх дітей, схиляється над ними й легко цілує в щоки. Сок навіть не поворухнувся, а Солькі щось незрозуміле муркнула. Сон посміхнувся.

Він лишив у вітальні пакунки з подарунками для кожного. Навіть солодощі купив, бо знав, що Солькі їх обожнює. Як і Техьон…

Сон відчинив двері до Техьона.

Юнак спав, як завжди, на краєчку ліжка, скрутившись калачиком.

Сон присів поруч і схилився його поцілувати. Техьон прокинувся.

– Пане Сон? Ви тут? Котра година?

– Пробач, що розбудив, не хотів.

Сон провів долонею по теплій зі сну щоці. Вона була ледь колючею, і це було дивно. Але Техьон потягнувся за ласкою – і легке Сонове зніяковіння минуло.

– Як політ? – запитав Техьон тихо.

Сон підсів ближче й обійняв його. Гладив його спину і вдихав його запах – м’ятний гель для душу й солонуватий ледь чутний запах поту.

– Усе гаразд.

– Вам треба поспати, ви ж казали, що завтра важкий день, – Техьон втулився в Сокові груди, зарився носом йому в шию, міцніше схопився за чоловікову сорочку на талії.

– Так, я пам’ятаю. Просто хотів пересвідчитися, що ти тут і в безпеці.

– Я тут і в безпеці, – промуркав Техьон.

………………………………………..

У Сона гулко билося серце.

І губи, здається, поколювало.

Від ледь тамованого бажання поцілувати Техьона.