Де на тебе чекають

Чимін розбитий.

Коли він зізнався батькам, що гей, вони доволі спокійно до того поставилися. Але попросили, щоб ніхто про це не знав. Тато займає достатньо високу посаду, тож хлопець не повинен був нашкодити його іміджу – жодним словом нікому в Пусані не обмовився, який він.

Його однокласники крутили романи, а він читав книги. Став першим у школі за успішністю. Просто йому треба було якось пояснити, чому не тусується. Він став заучкою.

Перший кавалер у Чиміна тільки тут, у Сеулі, з’явився. Але кавалер сказав, що Чимін затовстий. І хлопець став худнути. Різні дієти були. Кілька днів хлопець узагалі нічого не їв, кілька разів втратив свідомість. Тоді став займатися танцями. А кавалер пішов, бо йому такий проблемний, як Чимін, не треба був.

Ще один сказав, що в Чиміна жіночна фігура, тож він узявся нарощувати м’язи.

Потім ще були завеликі щоки, і завузькі очі, і занадто великі губи. Чимін думав урешті зробити пластику – пан Чжи платить достатньо, міг собі дозволити. Але пан Чжи сказав, щоб він викинув дурню з голови й займався своїми обов’язками.

А обов’язки різні бувають. Часом треба комусь посміхнутися, підморгнути. Чимін подобається й жінкам, і чоловікам. Така зовнішність специфічна.

Жаль тільки, що Чонгуку вона не дуже подобається.

Чонгук соромиться його.

Чимін розбитий.

…………………………………………………………………

… Чимін стоїть поруч крісла пана Чжи. Тримає в руках планшетку. Виструнчений, акуратний, стриманний.

Пан Чжи напружено вдивляється в Юнгі, коли той востаннє переглядає договір.

Юнгі згортає папку, посміхається Чиміну, а тоді й пану Чжи.

– От і все. Договір підготовлено. Усі ваші зауваги й побажання враховано, як і наполягав ваш помічник пан Пак.

– Чудово, пане Мін. Із вами вкрай приємно й вигідно мати справу.

Пан Чжи бере папку з рук Юнгі й просто прогортує папери.

– Як ви дивитеся на те, щоб продовжити нашу співпрацю? Я маю на увазі, що хочу, щоб ви займалися усіма справами ЧжиҐрупБілдинг: укладення договорів куплі-продажів, оформлення супровідної документації на будівництво, представлення інтересів компанії й тощо.

Чжи Сон дивиться в очі Юнгі пильно й вичікувально. Юнгі скупо посміхається. Звісно, вони з Хосоком очікували на цю пропозицію. Тепер їхня фірма цілком може зайняти провідне місце в рейтингах довіри клієнтів у цілому Сеулі й не тільки. Ще б – сам Чжи Сон став їхнім постійним клієнтом!

– Для нашої фірми велика честь працювати з вами, пане Чжи. Але як же ваш юридичний відділ?

– Він перейде цілком під ваше управління. Що захочете, те й зробите.

– Тоді мені потрібні вся інформація про працівників, справи, якими вони займалися принаймні останні 3 роки, аби я міг оцінити їхню спеціалізацію й ефективність. І найближчими днями ми з паном Чоном воліли б провести з ними зустріч.

– Мій помічник повідомить працівників відділу сьогодні ж. Так само надасть вам усю необхідну інформацію.

– Чудово, пане Чжи. Після зустрічі ми запропонуємо вам свою концепцію роботи відділу й підготуємо контракт.

– Прекрасно, пане Мін.

– І буду вдячний, якщо пан Пак і надалі співпрацюватиме зі мною. Він прекрасний працівник, дуже компетентний.

– Звісно, пан Пак як мій помічник буде в найтісніших зв’язках і вами й вашим відділом, пане Мін.

– Щиро дякую, пане Чжи!

Юнгі поважно схилив голову й глянув в обличчя Чиміна. Вираз його не змінився, але очі блистіли радісно. І Юнгі теж був радий.

… Коли вони вийшли з кабінета пана Чжи, Чимін широко всміхнувся, так, що очі сховалися за щоками, і мовив хитро:

– Прекрасний компетентний працівник готовий до подальшої співпраці з вами, пане Мін.

– А до чашки кави готовий? – запитав Юнгі.

– Пфф, увечері – шампанське – і не менше.

– Ми святкуємо? – Юнгі теж посміхався.

– Так, пане Мін, ми святкуємо. Я дуже радий, що ми продовжимо працювати.

Чимін говорив щиро, тепер навіть серйозно, без зайвих загравань. Із Юнгі дуже легко працювати. Він не чіпляється до кожного слова чи пози, він легко пояснює, якщо Чимін чогось не розуміє, він часом робить перерву, коли вважає, що Чиміну досить. Головний юрист юридичного відділу ЧжиҐрупБілдинг поводився з Чиміном так, наче той – його хлопчик на побігеньках. Чимін зі шкіри мав пнутися кілька місяців, щоб той нарешті побачив, що Чимін професіонал, а не якась секретарочка, яка лиш на телефонні дзвінки відповідати може.

…………………………………….

Чимін стомився щось усім доводити.

Він телефонував Чонгуку, але той скидав його дзвінки. Не відповідав на смс.

Чонгук злякався.

Чонгук соромився.

А Чимін стомився.

………………………………………………………………………..

Юнгі дійшов до точки у своєму житті, коли кожна людина сказала б, що на вершині.

А він тішився якійсь беззмістовній розмові з Чиміном.

……………………………………..

Коли суд закінчився, Джійон не поворухнулася.

Вони виграли справу, її чоловіка засудили, вони виграли справу, її чоловіка засудили, вони виграли справу…

Джійон бачила його обличчя, його очі. Джійон стільки років із ним прожила. Це як удар під дих, отак його побачити після всього. Джійон наче забула про його існування, наче його й не було ніколи в її житті, наче вона завжди жила в будинку за мільойони, їла те, що тільки забажала, й одягалася в такі дорогі речі, про які й помріяти раніше не могла. Аж ні, він був, її життя з ним було. І прийняти це було важко. Джійон не хотіла того приймати. Вона боялася, так сильно, аж ноги німіли.

Намджун подав руку, щоб допомогти встати. Хосок щось до нього жартував, але Джійон особливо не вслухалася. Вона підвелася, не торкнувшись руки Намджуна і пройшла до виходу. Там стояв Сокджин.

Джійон підійшла до чоловіка впритул і вткнулася обличчям йому в груди.

Сокджин довго не рухався, надто довго, Джійон аж злякалася, що зробила помилку, але тоді врешті провів рукою по її плечах. Сказав «вітаю». То було скупо, але Джійон прийняла.

Намджун відсторонив Джійон від Сокджина, посміхнувся натягнуто і сказав:

– Джійон-і, ти могла б подякувати Хосоку за виграну справу.

– Та все гаразд, Джійон просто знервована, такі справи, як домашнє насильство, нелегкі, – Хосок приємно посміхався. Джійон почувалася нікчемою. Так, вона мала б подякувати Хосоку і брату, але все, що хотілося, – упасти в обійми Сокджина.

– Пробач, Хосоку-хьоне, я щиро тобі дякую! – Джійон вклонилася низько й посміхнулася слабко.

– Будь ласка, Джійон-і, я радий був тобі допомогти, – Хосок посміхнувся у відповідь.

Усі разом вийшли з будівлі суду. Сіли в Намджунове авто – проїхали в ресторан – перекусити, відсвяткувати.

Джійон сіла на заднє сидіння разом зі Сокджином. Отак, поруч із ним, відчуваючи запах його парфумів і навіть торкаючись – немов випадково – його руки, вона почувалася в безпеці. Немов то був просто сон, а оце – справжнє.

Сокджин прийшов її підтримати. Посміхався м’яко й лагідно. Учора теж її та Юндже провідував. Як можна бути таким? Уважним, чуйним, добрим – таким його знала Джійон.

У ресторані замовили шампанське. Джун собі – просто кави, бо за кермом. Джійон залпом випила повний келих, посміхнулася.

– Намджуне, дякую тобі за твою допомогу й підтримку, – Джійон повільно опустила голову перед братом, тоді те саме зробила перед Хосоком: – Хосоку-хьоне, дякую тобі за твою допомогу й підтримку.

Перед Сокджином їй хотілося впасти навколішки, щоб показати, наскільки він важливий для неї, наскільки вона цінує все те, що він для неї робив.

– Сокджин-хьоне, ти підтримував мене весь цей час, провідував, грався з Юндже, навіть сьогодні ти був поруч. Дякую тобі!

Вона мовила це твердо і впевнено. Намджун прокашлявся. Хосок усе ще посміхався. Сокджин почервонів.

…………………………………………………..

Вона заклякла на ньому поглядом. Хотілося простягнути руку й торкнутися його почервонілої щоки. Але то було б занадто, навряд би він, такий вихований, такий правильний, це схвалив.

А може, і схвалив би.

Брат і Хосок до неї щось говорили, але вона все ніяк не могла сконцентруватися на розмові. Усі думки зводилися до того, що вона вільна.

Так, вона одинока матір, так, вона не має освіти й хорошої роботи.

Але вона вільна. Вона гарно вбрана й доглянута, її дочка ходить у платний хороший садочок.

А Сокджин до неї уважний і ласкавий.

……………………………………………………………………….

Сон уже третій вечір поспіль, уклавши дітей спати, поцілувавши їх і побажавши добрих снів, іде в кімнату Техьона. Мабуть, це виглядає дивно. Та що там, Сон і почувається дивно. Він оплачує все лікування, він забрав хлопця додому й готовий і далі давати йому все необхідне. Він не зобов’язаний йому ставати нянькою, аж ніяк. Але…

Сон обережно стукає у двері, відчиняє їх і заходить у кімнату. Техьон у ліжку, скрутився калачиком, але не спить. Сон бачить це по тому, як хлопець умить завмирає.

Сон присідає обережно на ліжко, тоді кладе на нього ноги і врешті влягається. Техьон не розвертається, але сунеться ближче і врешті втискається Сонові в бік.

– Як день минув? – питає Сон тихо.

– Я багато спав, – відповідає Техьон хрипко. Сон знає, що Техьон ні з ким, крім нього, не говорить, але не знає чому. Певно, Техьон теж не знає.

– Це тобі корисно.

Сону трохи смішно, трохи соромно, трохи страшно – так багато всього намішано, а він же просто лежить поруч. Просто розмовляє. Із травмованою дитиною розмовляє. Чому ж він тоді ховається? Нікому нічого не розповідає?

– Соль і Сок-і весь час коло мене. Я б хотів із ними поговорити, але я не знаю, мені соромно.

Ласкаво просимо до клубу, – зіронізував Сон над собою, але в Техьона запитав:

– Чого ти соромишся?

– Вони знають, що зі мною… було?

– Так.

– Це погано. Вони не мають такого знати.

Звісно, не мають. Я й не хотів, щоб знали. Сон цього не каже. Він просто заплющує очі й починає наспівувати Техьонові колискову. Він її співав своїм дітям, коли вони народилися.

Тоді ще дружина його любила. І він її любив. Вона стояла в дверях, прихиливши голову й посміхаючись м’яко. Сон їй підморгував, продовжуючи співати ще з дитинства знайому пісню. Коли малі засинали, він обережно піднімався з ліжка, схилявся, щоб їх поцілувати, і йшов до дружини. Обіймав її за талію, цілував у губи, піднімав на руки й ніс її в ліжко.

А тепер він лежить коло хлопчака. Той тулиться збоку і вже сопе тихенько – заснув.

Сон іронічно посміхається, піднімається тихо з ліжка, схиляється, легко цілує Техьона в щоку й іде з кімнати.

……………………………………….

Сон прийняв душ, одягнув піжамні штани й футболку, влігся на ліжку.

Зайшов у новинну стрічку в телефоні, погортав трохи й заплющив очі.

Ні на чому не міг зосередитися.

Колишній дружині заборонив виходити на зв’язок із дітьми. Зрештою, вони жодного разу матір’ю й не поцікавилися.

Запросив на завтра психолога до Техьона.

Домовився зі Сокджином, щоб той поки знайшов собі іншого адміністратора.

Діти, здається, після тієї страшної події оговталися. І здається, саме завдяки тому, що вони дбають про Техьона.

Його життя загалом увійшло у свою спокійну колію.

Тільки чомусь на душі зовсім не спокійно.

………………………………………………………………

Чонгук сидів перед Чжонім і кусав губу. Жінка терпляче чекала, коли нарешті юнак розповість, що його гризе.

Навун принесла їм какао й тістечок. Навіть у двері не постукала, – розсердилася Ім, але матері подякувала. Чонгук відразу накинувся на какао з тістечками.

– Я як відчувала, що ти сьогодні прийдеш, Гукі, – спекла наче спеціально для тебе, – провуркотіла Навун до хлопця й розкуйовдила йому волосся.

– Дякую, тьотю Навун, мої улюблені, – проговорив Чонгук із повним ротом.

– Гук-а, прожуй спершу, – насварила Ім. Навун щипнула юнака за щоку й посміхнулася радо.

– Їж-їж, хлопчику! – примовляла вона.

А коли Навун залишила їх удвох, Ім таки спитала:

– То що сталося, Гукі?

– Нуно, я… Як знати, що ти закохався?

У Чонгука такі очі, як в оленятка, – довірливі, добрі. І він сам теж такий, подумала Ім. У неї наче серце вибухало від ніжності до цього хлопчика.

– Не знаю, Гук-а. Якась дівчинка зачепила? – Ім посміхнулася й погладила Чонгука по щоці.

– Я… так, просто… Я б міг поговорити з Юнгі-хьоном, але він моралі мені читає останнім часом тільки.

– Посварилися з ним?

– Ні, не… Не посварилися. Просто. От чого ти Хосока-хьона вибрала? А не Юнгі-хьона, наприклад? Ви ж із Юнгі-хьоном весь час разом були. На вечірках наших там. А Хосок-хьон… він, звичайно, хороший, але…

Чонгук розчервонівся й опустив погляд. Він не хотів влазити в життя нуни. Не хотів обговорювати Хосока-хьона, якого він безмежно поважав. Він би хотів її просто вберегти від необдуманих вчинків. І ще хотів спитати поради щодо Чиміна. Але як спитати, щоб не зізнатися, він не знав.

– Я не знаю, Гук-і, – стиха мовила Ім. – Просто коли я поруч із Хосоком, у мене наче дух перехоплює. А тоді… От коли чогось злякався, а тоді зрозумів, що все гаразд. І тебе відпускає. От так і з Хосоком. Як на гірках.

– По-моєму, це таке-собі пояснення того, що таке кохання, – фиркнув Чонгук.

Ім засміялася й кинула в хлопця подушку. Він відхилився й показав язика.

– Ну хочеш, я тобі надам нейрохімічне пояснення, – жінка хитро примружилася.

– Ні, дякую.

Чонгук жартома затулився руками. Ім уже серйозніше глянула хлопцеві у вічі.

– Я думаю, Гук-і, якщо в тебе це питання постало, значить, ти й сам знаєш відповідь.

…………………………..

Звісно, знав.

Просто йому треба було з кимось це все обговорити. Щоб цей хтось сказав, що в тому, що він відчуває, нічого лихого нема. Що це не соромно хотіти хлопця.

Але Чонгуку було соромно зізнатися.

Гукі розумний, Гукі талановитий, Гукі спортсмен, Гукі найкращий у класі, Гукі на стипендію поступив, Гукі найкращий на потоці…

За Гукі всі дівчатка бігають.

А Гукі, схоже, не по дівчатках.