Де на тебе чекають

Сокджину сьогодні 30, і зібралися всі найближчі. Мама з татом приїхали. Ім, Джун, Юнгі, Хосок, Гук. Якісь нові пасії Джуна й Хосока теж прийшли. Сокджин не пробував навіть їх запам’ятати. Знав, що вони прохідні, на кілька ночей. Усі, як одна: довгоногі, пишногруді, обличчя, як у ляльок. Цікаво, про що з ними можна говорити і чи говорять Джун і Хосок із ними. Про справи там, політику, музику.

Мабуть, це класно: секс без жодних зобов’язань. Сокджин хороший хлопчик, він так ніколи не робив. Сокджин дарував себе жінці, яку любив, щоб вона сказала, що він ганчірка, а їй треба чоловік.

Пишногруді красуні принесли пляшки колекційного вина – певно, хлопці постаралися, бо знають його слабкість.

Сокджин планував запросити ще й Техьона. Не те щоб вони були дуже близькі, але Техьон йому подобався: був відповідальний, йому цілком можна було довіряти. Чогось не запросив, може, тому що не відчував, що це святкування.

……………………………………………

Мама Сокджина й Чжонім бігала від стола у вітальні до кухні – усе носила страви, які привезла на застілля. Так, казала вона кожного разу – своєму чоловіку, Сокджину, Чжонім, Намджуну – я знаю, що в Сокджина ресторан. Так, відповідала вона, я бачу, що стіл ломиться від продуктів. Але. АЛЕ – саме так завжди звучало її «але» – великими літерами. Те, що готує вона, домашнє, а те, що готують у ресторані  – ні. На цьому всі суперечки вщухали, а вона тішилася, що її страви їдять так само, коли не більше, аніж замовлені сином.

У неї розпашіли щоки від зусиль і спеки в кімнаті. Ще б: купа людей зібралися, надихали тут тепла.

– Джине, увімкни кондиціонер, – гукнула вже з кухні.

– Мамо, ходи вже за стіл, ну всі ж зібралися! – кликав її син.

– Давай, ма, – гукали в один голос Чжонім і Намджун.

– Іду вже, йду, – відповідала вона й доносила ще варених омарів.

– Ммм, – аж застогнав Юнгі. Вона знала, що цей хлопчак зрадіє.

– Так, милий, – мовила вона до нього, – це спеціально для тебе.

– Дякую, тьотю Навун.

– Ма, ти тільки хлопцям їхнє улюблене готуєш, а мені? – Чжонім вдавано набурмосилася.

– Я тобі вдома кожен день щось готую, а хлопців бачу коли? Раз на місяць, і то як сама випрошу, щоб провідали.

– Я чесно й добросовісно минулого тижня заїжджав, – підніс догори руку Намджун. Навун склала губи трубочкою, наче поцілувавши молодого чоловіка.

– Коли це ти встиг? – здивувався Сокджин. – Мені й слова не сказав.

– Ага-га, ще тортик смачний привіз, певно, твій, – докинула Чжонім.

– Донощиця мала, – Намджун показав язик. Його дівчина знервовано посміхнулася. Мабуть, від знаного продюсера й завсідника усіляких модних збіговиськ вона очікувала трохи іншого.

Тоді Навун роздивилася свою родину – наче просканувала – і почала допит:

– Джун-і й Хосок-і сьогодні з дівчатками, а ви? Джин-і, Юнгі? Гукі, ти чого дівчинку ніяку не привів?

Дівчатка Намджуна й Хосока їй, правда, не сподобалися. Дівчатка, яких ці хлопці обирали, їй ніколи не подобалися. Але вона робила вигляд, що все нормально, що дівчатка хороші, навіть коли в них на лобі написано: продамся за гроші. Добре, що ні Намджун, ні Хосок довше місяця зі своїми пасіями не були. Он Хосок-і вже знервовано позирає на свою (як же її звуть? Не запам’ятала – та й бог із нею): та рот роззявила та й на Джин-і задивляється. Шльондра.

– Я зав’язав, ма, більше не зустрічаюсь. Краще вже холостякувати. – Джин навіть не помітив цього. Славний хлопчик.

Сокджинова пасія їй теж не подобалася. І це не тому що Навун ревнива матір, це тому що її діти вибирати чогось не вміють. От розумні всі в неї виросли. Та й успішні, богу дякувати, а в коханні не щастить.

– Та серйозно? А внуків мені хто зробить? Тобі он 30 стукнуло. Чжонім вже 32. Я так помру й не дочекаюся. Один зав’язав, бачте, друга – феміністка (Я не феміністка, – пробурчала Чжонім, та її навряд чи хто почув). Біда одна з вами. Юнгі?

Коли погляд пані Кім ковзнув до нього, Юнгі мало не вдавився. Мусив прокашлятися, тоді зробив кілька ковтків води. Прохрипів:

– Тьотю Навун, не знайшов ше свою половинку.

– Ти не половинку шукати маєш, а цілу. Половинка тобі нащо?

– Маєте рацію.

Юнгі посміювався й час від часу кидав погляд на дядька Хьонбома. Той тішився, що хоч сьогодні доколупуються не до нього, і просто їв. Юнгі любив цих людей. Це єдина сім’я, яка в нього є.

– Гукі? – тьотя Навун перейшла до їхнього найменшенького.

Юнак посміхався: йому завжди подобалося бувати на таких сімейних зустрічах. І хай із нього часом кепкували, бо він наймолодший, це було по-доброму.

– Тьотю Навун, зараз ні з ким не зустрічаюся: вчуся, щоб стати кращим і працювати з хьонами.

– Ну й дурний, – буркнула жінка. – Он наша Ім-і теж вчилася-вчилася, а тепер скільки літ – а все сама.

Чонгук напружився. Йому подобалася Ім-і-нуна: вона завжди тішила його усілякими смаколиками, помагала з домашніми завданнями й підбадьорювала, коли раптом щось не виходило. Чжонім теж напружилася, але посміхнулася по-доброму юнакові:

– Гук-і може не перейматися: він мрія будь-якої дівчини.

Чжонім любила Гука, наче свою дитину. Це, мабуть, дивно. Та іншої дитини в неї поки не планувалося. Хіба що вона ризикне всиновити когось.

…………………………………………………………………..

Намджунова пасія приклеїлася до нього й щось йому шепоче на вушко. Чжонім хотіла б так само вміти поводитися, так само легко фліртувати: трепетно опускати повіки, посміхатися загадково… Але IQ 146 не завжди означає, що ти знаєш і вмієш усе, що захочеш.

Хосокова коханка поглядає на Джина. У рот кладе маленькі шматочки фруктів і язичком по губах ковзає, на братові все погляд зупиняючи. Джин не помічає. Хосок помічає.

Чжонім вийшла подихати. У брата велика квартира, але коли тут збираються стільки людей, здається, що нема чим дихати.

Присіла на підвіконня, притулилася щокою до вікна. Воно холодне, і на вулиці холодно. І на душі теж.

– Ім-і.

Чжонім аж стрепенулася – не очікувала когось тут зараз побачити. Хосока тим паче.

– Провітритися? – запитала, посміхаючись легко й відвертаючи від чоловіка свій погляд.

– Ні, поговорити.

– О. – Чжонім здивувалася. Але нічого більше не сказала. І Хосок теж мовчав.

Підійшов близько, обіперся долонями в підвіконня й подивився кудись у далину. Чжонім відчувала його запах. Приємний, теплий.

– Я розібрався з твоєю справою. Завтра-позавтра тебе викличуть, офіційно попросять пробачення, затвердять нову суму оплати праці. Думаю, значно більшу, ніж отримує твій колега.

Хосок на неї не дивився, але вона втупилася в чоловіка поглядом.

– Чому? – тільки й запитала.

– Я повівся грубо. І запропонував тобі вихід, який до тебе не має жодного стосунку. Пробач.

– Не знала, що ти можеш просити пробачення.

Чжонім посміхнулася, та якось сумно. Він допоміг, бо відчував провину. Це й усе, на що вона могла розраховувати.

– Дякую. Не знаю, як ви обраховуєте свої послуги, та я б хотіла оплатити твій час. – Вона його ображала, знала це, але їй було боляче.

– Ти б і Юнгі пропонувала сплатити? – запитав холодно Хосок.

– Юнгі – ні, звісно. Але й він ніколи б не пропонував мені зваблювати керівника за гроші.

– Я попросив пробачення.

– Я пробачу. Колись. Напевне. Але я все-таки хотіла б заплатити.

– Іди к бісу.

Тільки після тебе. Це Чжонім вже подумала. Вона ковзнула з підвіконня й повільно пішла у вітальню. Зараз головне не розплакатися.

…………………………………………………………………………………..

Сокджин і Чонгук сиділи на підлозі, відсунувши стіл убік, і грали в приставку. Чонгук перемагав і все приглядався, чи Юнгі-хьон стежить, чи вболіває за нього. Але Юнгі сидів поруч з Ім-і-нуною і про щось тихо з нею перемовлявся.

Чонгук дивувався, чому вони не разом: вони дуже пасували одне одному: спокійний, впевнений у собі, харизматичний хьон – і м’яка сором’язлива лагідна нуна. Навіть візуально вони наче доповнювали одне одного.

І коли Чжонім, сидячи на поручні крісла, на якому вмостився Юнгі, схилялася до чоловікового вуха й розтягала пухкі губи в легкій посмішці; і коли Юнгі посміхався їй у відповідь, ковзаючи теплим погядом якимось ще зовсім юним обличчям жінки, – здавалося, що вони закохані.

Сокджин-хьон виграв один раунд і переможно закричав. Чонгук скривився: програвати він не любив, навіть якщо це один раунд із десяти, тож заповзявся виграти наступний.
Хосок дав Сокджину п’ять, вони реготали з виразу обличчя молодшого.

Намджун вийшов зі свою дівчиною в іншу кімнату: їх гра в приставку зовсім не цікавила.

Хосокова пасія сиділа за столом разом зі Сокджин-хьоновими батьками й нудилася. Видно, що тьотя Навун її допитувала. І що Хосок більше нею не цікавиться, теж видно.

……………………………………………..

Намджун залишився в Джина. Це було зовсім по-дурному, і він, звичайно, розумів, що слід було самому відвезти Себін додому, а не кидати її на Хосока, але. Він тут, лежить у своєму ліжку – своєму! – на якому кілька годин тому трахав дівчину, а зараз думає про свого друга. Майже брата. Як воно – трахати Джина.

Хочеться надавати собі ляпасів, хочеться лобом об стіну. Але. Перед очима – Джин, на підлозі, захоплений грою в приставку, сміється дзвінко, аж сльози на очах виступають.

……………………………………………………………….

На кухні щось брязнуло, і Намджун підвівся з ліжка. Пішов на звук. То був Джин. Домашня футболка й шорти, волосся зовсім скуйовджене. Очі якісь гарячкові й дикі. Стоїть коло вікна й дивиться на вулицю. Нічне місто горить ліхтарями. Гарно.

– Ти чого не спиш? – запитав тихо Намджун: боявся розбудити батьків, що залишилися ночувати.

– А ти чого? – Джин посміхався, але очі дивились гостро. – Не спиться. Я розбудив?

– Та ні, я не спав. То як воно, бути тридцятирічним, друже мій?

– Ха-ха-ха, підколов. Засранець, – буркнув Джин і відвернувся до вікна. – Через три роки дізнаєшся.

Намджун став поруч. Їхні плечі торкалися, і Намджун відчував запах Сокджинових парфумів. Він любив цей запах. Він пам’ятає, що якось навіть собі купив такі, але на собі цей запах не сприймав. То був запах Джина.

– Ти питав, як воно, бути тридцятирічним, – урешті мовив тихо Джин. – Так от: сумно. Я хотів зробити пропозицію сьогодні. У мене досі в шухляді в спальні обручка лежить. Спершу хотів викинути, але рука не піднялася.

– Мені жаль. – Джунові не було жаль, насправді, та нащо про це Джинові знати?

– Знаєш, мені так самотньо. Я б хотів, як ти. Просто секс – і все.

– Джин-і…

– Вона сказала, що я ганчірка. Що я не веду себе, як справжній чоловік. І справді. Я готую, печу всі ті торти й тістечка. Я не займаюся спортом, я навіть захистити її б не зміг, коли б на нас, не дай боже, напали, бо все моє життя ти мене захищав. Я люблю сопливі мелодрами, я краще почитаю якусь книжку, а не… Та, що я тобі розказую. Ти й сам все знаєш.

Тупа сука, думає Намджун, а тоді розвертається до Джина й обіймає його за плечі.

– Якщо вона не зрозуміла, наскільки ти чудовий, то до біса її, – каже Джун десь у волосся Джина. А Джин мовчить.

– Джин-і, – Намджун гладить чоловіка по плечах і спині і треться своєю голеною ще вранці щокою об його щоку. Це занадто інтимно для них, але він не хоче зупинятися, а Джин не зупиняє. – Якщо ти хочеш просто секс – давай влаштуєм.

– Як? Ідем у бар? Я відчуваю себе застарим для цього, знаєш, – гмикнув Джин, але так і продовжував стояти в обіймах Намджуна.

– Ні, я не про бар. Ми з тобою. Могли б. Зайнятися сексом.

Сокджин нарешті вивільнився з Намджунових рук, здивовано витріщився на нього.

– Це жарт такий?

– Ні, просто послухай. – Намджун говорив гарячково, швидко, немов боявся не завершити думку. Але насправді боявся, що Сокджин від нього відвернеться.

– Ми сто літ одне одного знаємо. Обговорювали дівчат, дрочили над одним порно, поки батьків не було вдома. Блядь, члени міряли твоєю лінійкою.

– Ми були підлітками, – ошелешено шепотів Сокджин.

– Ти самотній, а мені ці всі лярви, яким тільки й треба, що мої гроші й зв’язки, набридли. А ти ні. Ти не набрид, розумієш?

– Ні. Ні, Джуне, не розумію, якщо чесно.

– Ми обоє насправді самотні, – Джун схопив руки Джина в свої й міцно їх стиснув. – Навіщо шукати когось, кому ти не потрібен, не цікавий, когось, хто просто хоче скористатися тобою, коли можна просто бути друзями й займатися сексом. А потім… Ну, ти можеш знайти собі дівчину, покохаєш її – будете разом, і ми будемо. Друзями. Без сексу.

Пояснення Джуна зайшло в глухий кут. Тому що він варіанта, коли Джин іде від нього, не планував. Насправді він узагалі цього всього не планував.

…………………………………………………………….

Чжонім подякувала Юнгі за те, що підвіз додому, поцілувала в його щоку, зачинила за ним двері й піднялася в свою кімнату.

Завтра на роботу, завтра, може, перед нею вибачиться начальство. А сьогодні її молодшому брату 30, а сьогодні Хосок вкотре показав, наскільки вона жалюгідна. І наскільки самотня.

Хосок, Джин, Джун, Гук, Юнгі. О боже, вони могли б просто пальцем ворухнути – і кожна дівчина впала б їм до ніг.

А Чжонім сама. Стара діва. Яка іронія: вона провела свої дитинство і юність майже винятково з цими хлопцями. Працює здебільшого в чоловічому колективі. І нема жодного чоловіка, який би дивився на неї, як на жінку.

…………………………………………………………………………..

Намджун не зімкнув очей, уранці схопився з ліжка ще до п’ятої – хотів утекти, поки ніхто не бачить. Поки Джин не бачить.

Джин учора так дивився, що хотілося крізь землю провалитися. Чорт. Чорт-чорт-чорт, як він додумався тільки таке запропонувати?  Що сказали б батьки? Що сказала б Ім? Вони його виростили, завдяки цим людям він досяг того, що має, і чим віддячує?

Блядь, він учора  уявляв, як можна було б трахнути Джина. Як би поставив його на коліна і змусив прогнутися в талії. Він провів би долонями по широких Джинових плечах, ляснув би легко по сідниці. Джин міг би сказати, що він засранець, але Джун боїться, що насправді він скаже, що Джун виродок.