Дефектні

Відкриття Чемпіонату світу з футболу пройшло успішно. Залишилось лише дочекатись літака та з чистим сумлінням їхати додому. Хоча…
– Пробачте, що я вас потурбував, пане Чон. Пан Фахад Аль Кубаїсі просив передати, що хотів би відсвяткувати вдалий виступ, тому запрошує вас скласти йому компанію за вечерею.

(Або про різницю культур, різні підходи до роботи та різне світосприйняття, які приводять до непорозумінь, а ті своєю чергою можуть коштувати доволі дорого).

***

Чонгук втомився. Хоча, здавалось би, від чого? Всього лише один номер, не найскладніша хореографія, навіть близько ні, але по відчуттях він тільки що відпрацював повноцінний концерт. Чонгук видихнув з полегшенням, коли, нарешті, завершив свій лайв та опустив кришку ноутбука. Все, програма мінімум на сьогодні виконана: Чемпіонат світу відкрив, фанатів розважив, подякував за підтримку, всі, начебто, залишились задоволеними. Який він молодець. Залишилось лише дочекатись літака та з чистим сумлінням їхати додому.

Говорячи на чистоту, він міг би затриматись ще на кілька днів, його запрошували й неодноразово. Але що він там не бачив в тому футболі, навіть якщо гратиме їх національна збірна? Трансляцію можна подивитись і на зручному дивані, підгрібши до себе теплого й розслабленого Техьона. Ось останнє якраз переважало все.

Чонгук відкинувся назад на м’яку спинку дивана та заплющив очі, відчуваючи, як губи розтягуються в передчутті. Два дні вихідних, у них буде цілих два дні, коли можна нікуди не бігти, вимкнути телефон, нехай менеджер потім хоч слиною зійде, але в ці сорок вісім годин він бажав чути та бачити лише Техьона. Ну, може ще доставщика з ресторану, бо він сам точно не захоче стирчати на кухні. Які каструлі та сковорідки, коли він не мав змоги торкнутися Техьона вже майже тиждень? Чонгук не міг назвати себе такою вже тактильною людиною, але відчувати Техьона поруч, його присутність, тепло його шкіри давно перейшло в розряд первинних потреб, наряду з киснем та їжею. Хоча, враховуючи їх ще нещодавно шалений графік, коли навіть один раз на добу перехопити щось по дорозі вважалось верхом розкоші, без їжі він, як показав досвід, протягнути може, а от без усмішки красиво окреслених губ та ласкавого «Гукі» вже ні.

Сигнал сповіщення в тиші готельного номера пролунав неочікувано гучно. Ниючий біль, якій не відпускав його з самого ранку, не зважаючи на прийняте знеболювальне, тільки-но вщухнув, від короткої трелі знову почав пульсувати в скронях в такт серцебиттю, але Чонгук майже не звернув на це уваги. Лише п’ять контактів з його телефонної книги могли похвалитися тим, що їх повідомлення завжди приходять зі звуковим супроводом: родина та менеджер, хоча останнього інколи хотілося заблокувати, щоб не строчив йому дратівливо бадьорі простирадла з робочим графіком та побажаннями доброго ранку. Авжеж, доброго, особливо, коли цей ранок починався о п’ятій, а Чонгук в цей момент більше нагадував грозову хмаринку, бо його організм відмовлявся сприймати все, що раніше дев’ятої якось інакше, ніж глибока ніч.

Чонгук протягнув руку, навпомацки намагаючись знайти телефон. Він сподівався, що це все ж таки не менеджер, ще й п’яти хвилин не пройшло, як той випровадив всіх з номера Чонгука та сам відчалив відпочивати. Не в коридорі ж між поверхами він натрапив на справи, які аж ніяк не могли почекати до завтра.
Упаковка від торта, який йому передали Армі, неприємно хруснула, варто було доторкнутись до шурхітливої обгортки, пальці ледь не заплутались в стрічці від неї ж, але, крім цього, на дивані більше нічого не було. Чонгук розплющив очі та випрямив спину, ретельно роздивляючись світлу оббивку. Чорного прямокутника дійсно не було в межах досягнення, якщо, звісно, розробники не навчили його мімікрувати під місцевість. Чонгук глибоко вдихнув та видихнув, ковтаючи парочку непечатних виразів, що дуже просилися з язика. Як же він любив свою звичку кидати телефон абиде, але як би він не намагався контролювати себе, той час від часу буквально зникав, варто було послабити пильність. Одного разу йому навіть довелось облазити всі службові приміщення за сценою, бо він гадки не мав, куди приткнув розряджений, а від того ставший одразу нецікавим пристрій. Під кінець в археологічних пошуках були задіяні не тільки мембери, але майже весь стафф.

Телефон просигналив вдруге, коли Чонгук вивудив його з-під диванних подушок, які він склав у кучу, щоб не потрапляли у камеру ноутбука та не псували йому естетичну картину. Це ж треба, навіть обійшлося без групи підтримки, та він сьогодні в ударі. Чонгук глузливо хмикнув на свої ж власні думки, але варто було побачити на екрані ім’я відправника, як все роздратування та головний біль відійшли на другий план.

«Такий гарний, такий гарячий хлопчик» йшло в комплекті з фото екрана телевізора, на якому Чонгук якраз танцював на верхівці платформи.

І з різницею в хвилину слідом: «Мені вже час хвилюватися, що якийсь шейх спокуситься цими шикарними стегнами та затягне тебе в свій гарем?».

Чонгук фиркнув та прикусив кільце сережки в губі. Він навіть через текст міг почути грайливі нотки, наче Техьон своїм чарівним оксамитовим голосом прошепотів йому це на вухо.

«Тільки якщо цього шейха звати Кім Техьон» – надрукував він швидко та одразу відправив услід: «Але май на увазі, я дружина дуже ревнива, так що твій гарем буде зовсім маленьким».

«Мені підходить» – висвітилось в їх чаті майже миттєво, підкріплене, скоріш за все, нашвидкуруч зробленим селфі з коротким підписом: «Чекаю на тебе».

Лише одне трохи змазане фото, а у Чонгука всередині густою солодкою карамеллю розтеклося тепло. Від такого Техьона, затишного, домашнього, без макіяжу, зі скуйовдженим волоссям, серце стискалось ще більше, ніж коли той був при повному параді та збивав з ніг своєю приголомшливою красою. Чонгук любив його відшліфовані до ідеальності образи на заходах. А хто ні? Особливо, коли до бездоганно виваженої усмішки додавався фірмовий важкий погляд. Скільки разів його осмикував Намджун чи хтось з хлопців, коли він фізично не міг відвести від нього очей? А скільки разів доводилося ховати свій стояк під довгими піджаками та сорочками, бо в голові не було жодної думки, тільки те, як він буде цілувати ці губи, підкреслені ледь помітним тінтом, здере к чортям дизайнерські шмотки та буде трахати Техьона сильно, з відтяжкою, вибиваючи низькі стогони та напівсвідомі благання. Або ж трахнуть його, тут вже як піде. Але ось такий Техьон: не айдол, не ідеал, не той, хто очолює якісь там списки, належав лише Чонгуку.

«Не сиди допізна. Кохаю тебе» – полетіло в чат, а Чонгук декілька разів натиснув на екран, зберігаючи фото.

У нього вже ціла колекція назбиралась, але не додати цю, де Техьон сонно мружився, спираючись спиною на бильце їх спільного ліжка, Чонгук просто був нездатний. Так, коли справа стосується Техьона, Чонгука від підталого ванільного морозива відрізняє лише видова приналежність. Ну то й що? Особисто його все влаштовувало.

Тихий стук у двері змусив смикнутись та на автоматі згорнути месенджер. Навряд чи його гість, кім би той не був, зміг би щось роздивитися, стоячи в коридорі по той бік двері, але звичка, напрацьована роками роботи в індустрії, вже в’їлася в підкірку мозку, велика за це вдячність керівництву компанії з їх нескінченними лекціями про обережність.

Чонгук неохоче піднявся. Він нікого не чекав, але завжди залишався варіант з обслуговуванням номерів. Менеджер цілком міг замовити йому в номер вечерю, знаючи, що Чонгук ще не скоро потурбується про це питання. Але за дверима замість людини в формі персоналу готелю та візочка зі смаколиками виявився смуглявий чоловік в офіційному костюмі. За всі дні в Катарі Чонгук контактував з ним від сили разів два, але одного з перекладачів, що здебільшого працював з менеджером та адміністратором, допомагаючи владнати офіційні питання, запам’ятав. Хіба вони не попрощались ще на стадіоні? Не міг же Чонгук забути про ще якийсь захід?

– Пробачте, що я вас потурбував, пане Чон, – чоловік трохи схилив голову, поки Чонгук посміхом намагався згадати його ім’я. Карім? Халім? Ні, Карімом же звали другого перекладача, того, що був приставлений особисто до Чонгука. – Пан Фахад Аль Кубаїсі просив передати, що хотів би відсвяткувати вдалий виступ, тому запрошує вас скласти йому компанію за вечерею.

Прекрасно, а то Чонгук вже почав турбуватись, як же це його залишили в спокої так рано, не запхавши в розклад ще якісь автепаті, фуршети, івенти, де буде повно незнайомих людей, але з усіма йому потрібно сфотографуватись та вдавати, що він дуже радий знаходитись тут. Не те щоб він був проти саме пана Фахада, але цю частину своєї роботи він не любив найбільше. З більшим задоволенням Чонгук надав би перевагу вечері зі своєю командою в ресторані на першому поверсі готелю. А ще краще – дійсно замовити щось смачне, але зовсім не корисне в номер та ліниво гортати стрічки соцмереж, насолоджуючись самотністю.

Інколи, хоча, кому він бреше, завжди в таких ситуаціях Чонгук заздрив здатності Техьона ввічливо, елегантно, але по суті послати співрозмовника з усіма його запрошеннями, якщо вони йому не цікаві. Чонгук так не міг, навіть якщо з цим співаком він бачився від сили два рази, й то, другий раз відбувся сьогодні, коли вони робили фінальний прогон пісні перед виступом. Вроджена ввічливість вимагала не ображати старшого колегу та не виставляти себе невдячним за теплі приймання в цій країні.

– Добре. Передайте моєму менеджеру адресу й час, – кивнув Чонгук, подумки зітхаючи по майже цілому торту. Він не хотів би нікого кривдити, але якщо обирати між ледь знайомою людиною та шоколадним бісквітом, він би краще провів вечір напередодні від’їзду з Катару в компанії останнього.

– Вже, пане Чон. Чекаємо лише на вас.

Ресторан був дорогий. Але, що приємно радувало очі, без громіздких люстр, мармурової підлоги та суцільного золота. Так, в такі заклади його теж встигли зводити. Чонгук не вразився. Тут же більше переважала європейська витонченість, поєднана з неповторним східним колоритом. Чонгук подумки поставив плюсик Фахаду за вибір місця, відчуваючи, як навіть плечі трохи розслабились під впливом місцевої атмосфери. Можливо, він поспішив з висновками, і вечір пройде не так вже й погано, не рівня, звичайно, тому бісквітному диву, що все ще чекає його в номері, але все ж таки.

Куртка від Версаче поблискували чорними камінцями у м’якому жовтому світлі, але, що не могло не тішити, він не дуже вирізнявся серед інших гостей закладу. Тільки кілька чоловіків за дальнім столиком були вбрані в одяг за місцевими традиціями, переважна ж більшість виглядала цілком звичайно.

Чонгук не став переодягатися, лише змив сценічний макіяж, з сумнівом глянув на зібрану валізу, флегматично махнув на все рукою, вирішивши, що він й так виглядав цілком нормально для походу хоч в ресторан, хоч на світський захід. Йому завтра вставати ще до світанку, а від думки, щоб перерити старанно утрамбовані речі в пошуках чогось іншого ставало майже відчутно боляче. Він ледь блискавку не зламав, намагаючись впихнути свої нові неймовірно круті, але громіздкі черевики, повз які він не зміг пройти під час прогулянки по магазинах, та куртку з сорочкою для Техьона з того ж самого торговельного центру. На повторний такий подвиг він просто не здатний. Та й ніяково було якось чепуритись, коли його буквально чатували під дверима, ввічливо відмовившись від пропозиції почекати Чонгука в вітальні його номера або хоча б у фойє з цілком зручними диванами.

Фахад, Чонгук надіявся, що він все ж таки правильно вимовляв його ім’я, зустрів його широкою усмішкою, наче давно втраченого родича.

– Пане Джанкук, я такий радий, що ви прийняли моє запрошення, – привітався він не дуже гарною англійською, коли Чонгук та перекладач зайняли свої місця за столом.

Чонгук ледь не скривився від такого звернення. Чи то у нього ім’я якесь складне для всіх, хто живе трохи далі одного кілометру від Кореї, чи то людям просто подобається вигадувати нові варіанти за своїм смаком. В будь-якому випадку виправляти він перестав ще років п’ять тому. Дивитись на зніяковілих людей та слухати їхні вибачення – так собі задоволення, та й Джанкук – не найгірший варіант. Навіть можна сказати, посідає першу сходинку по вживаності, так що Чонгук вже мав час змиритися та навчитись відзиватись на це. Так дійсно простіше.

– Дякую, що запросили, – люб’язно відповів Чонгук корейською. Ну а що? Вони перекладача з собою притаскали для краси? Тим більше у скронях знову почало ломити, так що напружувати мозок у пошуках англійських слів не хотілось.

– Ви вперше в Катарі? – поцікавився Фахад через перекладача.

– Так.

– І як вам? Подобається?

– Так, – знову повторив Чонгук, відчуваючи себе папугою. – Дуже гарно, думаю, я надовго запам’ятаю цю поїздку.

А що йому було ще казати? Що він, окрім стадіону та вулиць з вікна машини, майже нічого не бачив? Навряд чи від нього очікують таку відповідь.

Фахад кивнув все з тією ж усмішкою, підізвав офіціанта, щось коротко сказав, а коли той кивнув та зник настільки швидко, що, здавалось, опанував техніку телепортації, повернувся до Чонгука, але говорити щось ще не поспішав. Тиша, що повисла між ними, відчувалась не дуже приємно. Чи то тільки Чонгуку так здавалось? Він поспіхом намагався вигадати, чим би заповнити незручну паузу, але, як на зло, в голові було порожньо. Не про погоду ж або місцевий колорит задумливо розмірковувати, гріючи в долоні бокал з… водою.

Вода та й погода його не сильно приваблювали, так що він вирішив плюнути на їх милу світську бесіду, що ніяк не бажала складатись. Зрештою, це його запросили, а не навпаки, значить, його колезі всі карти в руки, а Чонгук може й просто посидіти, зобразив привітну усмішку, йому не дуже важко.

– Ми сьогодні блискуче виступили. Мені сказали, перегляди побили всі рекорди для такого майданчика, – зрозумілою корейською продублював перекладач, коли Фахад, нарешті, заговорив, напевно, вирішивши, що посидіти в тиші він міг і вдома, а від Чонгука він сьогодні нічого виразного не дочекається.

– Так, я теж бачив рейтинги.

І, чесно кажучи, ці рейтинги дуже сильно зігрівали душу. Він нервував перед виступом, перед виходом пісні, все ж таки виступати з гуртом або ж самому – дуже велика різниця, але наче все пройшло доволі непогано. Звісно, він потім передивиться запис та знайде з десяток косяків, однак в цілому він впорався, хоча спочатку планувалось, що він виступатиме сам. Лише за день до заходу його поставили перед фактом щодо місцевої зірки йому у пару. Довелось змінювати малюнок хореографія буквально на колінці та поспіхом розучувати нову рутину для приспіву.

– Зважаючи на це, я хочу запропонувати вам співпрацю, пане Джанкук. Дві-три пісні в дуеті, сінгл, можливо, ще одне відео. Впевнений, нам обом це принесе лише вигоду, – Фахад яскраво усміхнувся, чекаючи, поки Чонгуку перекладуть його слова.

Чонгук ледь втримався від того, щоб підняти брови. О, так їх святкова вечеря плавно перетікає в робочу зустріч? Хоча можна було зрозуміти, що його не просто так поспіхом висмикнули з готелю ледь не перед самим від’їздом. Від необхідності щось відповідати просто зараз врятували офіціанти, що тінями з’явились біля їх столу та почали розставляти тарілки, даючи Чонгуку можливість зібратись з думками.

– Спробуйте, думаю, вам сподобається. Це страва від місцевого шеф-кухаря.

Чонгук натягнуто усміхнувся у відповідь сяючому від ентузіазму старшому колезі та опустив очі, розглядаючи вишукану презентацію. Це дійсно більше походило на витвір мистецтва. Шкода, що у Техьона з його розкладом не вийшло вирватись сюди навіть на день, ось хто дійсно був поціновувачем таких речей. Хоча в січні у них запланована відпустка, так що вони цілком могли б включити декілька днів в Дохі до свого плану. Ніяких камер, натовпу фанатів, лише вони вдвох, як звичайна пара. Ось тоді й можна буде говорити про якісь враження від місцевої архітектури, краєвидів та якості матраца в їхньому номері.

– Так що скажете на це? – поцікавився Фахад, коли Чонгук відправив собі у рот перший духмяний шматочок.

Що м’ясо з овочами смакують непогано, втім було б краще, якби Чонгука все ж таки запитали для початку, а не робили замовлення на свій смак. Проте навряд чи у нього цікавились про вподобання щодо їжі. Чонгук ретельно пережовував м’ясо, не сильно звертаючи увагу на смак, більше відтягуючи час. Що взагалі тут можна обговорювати? Їх стилі були зовсім різними. Вплести в к-поп арабські мотиви? Це трохи не для нього. Та й, власне, сенсу та зиску від такої колаборації він поки що не бачив. Але, здається, його колега вже встиг все прорахувати та зрадіти кінцевим результатам їх співпраці.

– Надішліть свої пропозиції в лейбл. Самі розумієте, самотужки, без обговорення з продюсерами, я не можу приймати такі рішення, – ухильно відповів Чонгук, сподіваючись, що фраза прозвучала достатньо формально та не надто образливо в очах іноземного колеги.

– Звичайно, я розумію. Але мені дуже важливо заручитись саме вашою згодою. Якщо погодитесь ви, впевнений, продюсери підуть нам назустріч.

Якби ще сам Чонгук хотів на ту зустріч. Але треба віддати належне катарцю, за постійно усміхненим обличчям, виявляється, ховається не абияка наполегливість та бізнес-хватка.

– Можливо й так, але спочатку я б хотів обговорити це з продюсерами, – твердо повторив Чонгук, роблячи акцент на останньому слові. Проте постарався згладити свої слова наймилішою усмішкою зі свого арсеналу.

Фахад нахилив голову, показуючи, що прийняв його відповідь, але в його очах промайнуло неприховане розчарування, навіть усмішка стала здаватись натягнутою.

– Авжеж. Буду з нетерпінням чекати на вашу відповідь.

Між ними знову утворилась незручна тиша, що порушувалась лише не гучним дзвоном столового приладдя об тарілки. Їсти в такій атмосфері було незатишно, судячи з вигляду його сусідів, не йому одному. Але той сам повинен був розуміти, що такі справи не вирішуються за шматком стейка, без нормальної комерційної пропозиції, просто запросивши в ресторан, навіть не попередивши про характер зустрічі. Принаймні Чонгук звик працювати саме так.

Ну і як тепер досидіти до кінця вечері? Йому здавалось, навіть перекладач поглядав на нього з легким докором, Чонгук навіть почав відчувати щось схоже на провину. Хоча головою чудово розумів, що ні в чому не винний. Він пожалкував, що на ньому немає годинника, так би можна було подивитись нишком, чи пройшло вже достатньо часу, щоб ввічливо піти. Не діставати ж телефон, це вже точно можна сприйняти за неповагу до співрозмовника. Навіть якщо цей самий співрозмовник, здається, сказав вже все, що хотів, отримав відповідь дещо далеку від планованої та втратив цікавість до Чонгука, зосередившись на страві.

Першим, на диво, не витримав перекладач. Серйозно, Чонгуку вже навіть було соромно, що він так і не згадав його ім’я. Чоловік тихо попросив вибачення, звертаючись спочатку до Фахада, а потім і до Чонгука, встав з-за столу, пообіцявши скоро повернутись. На язику так і крутилось побажання не сильно поспішати, їх з колегою жвавій розмові це точно не сильно зашкодить.

Чонгук в’яло колупався в тарілці, перетворюючи витвір мистецтва та кашу. Хоч би вино було або ще щось, може так би теми для спілкування знайшлись. Чонгук зітхнув та рішуче відсунув від себе тарілку. З нього достатньо, і їжі, і цікавої компанії. Як тільки прийде перекладач Чонгук подякує за прекрасний вечір, пожаліється на ранній рейс та з майже щирими вибаченнями, нарешті, піде звідси. Прекрасний план.

Був би, якби перекладач дійсно швидко повернувся. По відчуттях пройшло вже хвилин п’ятнадцять, не менше. Чонгук навіть почав думати, щоб сходити за ним. Дійсно, може людині там погано, поки вони тут міжнаціональні контакти встановлюють.

Негучний, але неприємний дзвін різонув по вухах, віддаючись прямо в скроні. Чонгук скривився від різкого звуку та перевів погляд на Фахада, встигнувши помітити, як той відсунув від себе тарілку, на яку, скоріш за все, тільки що кинув ніж з виделкою. Його щелепи були міцно стиснуті, а на обличчі застигла така суміш відрази та гидливості, що Чонгук завмер від такої різкої зміни чужих емоцій, відчуваючи себе не те щоб полохливим кроликом, але здивованим вже точно.

Тільки через декілька довгих секунд він зрозумів, що чоловік дивиться не на нього безпосередньо, а повз. Катарець прошипів щось крізь зуби та закрив очі, роблячи глибокий вдих. Чонгук обережно озирнувся, очікуючи побачити позаду себе, як мінімум, навалу зомбі чи ще щось таке, але на його розчарування, ні мертвяків, ні навіть їх частин у межах досяжності не спостерігалось. Лише два столи біля напіввідкритої тераси, причому один з них був порожнім. За другим же сиділа невелика компанія з п’ятьох чоловік європейської зовнішності. Чонгук навіть засумнівався, що дивиться у правильному напрямку. Просто люди, просто відпочивають, тихо переговорюючись між собою. Що тут цікавого? На його думку, їхня компанія і то, напевно, зі сторони виглядала більш колоритно.

– Хоч би повагу мали до країни, в яку приїхали, – з засудженням процідив Фахад англійською, точно для того, щоб Чонгук міг його зрозуміти.

Чонгук повернувся до нього, не впевнений, що зумів правильно перекласти. Його англійська все ще залишала бажати кращого, але зрозуміти прості фрази він міг. Хоча фраза Фахада не була обтяжена громіздкими словесними конструкціями, але збагнути, що саме тому так зіпсувало настрій, окрім Чонгука, звичайно, не виходило.

– Ви про що? – обережно поцікавився Чонгук.

Ну дійсно, цікаво ж, що там такого неповажного побачив його колега. Різниця культур, звичаїв різних країн його особливо ніколи не цікавила. От прямо до цього моменту. Так що можна сміливо собі приписувати прагнення до культурного саморозвитку.

– А ви не бачите? Я чув, в Кореї теж не дуже терпляче ставляться до таких речей. Але в нашій країні гомосексуальність ще й заборонена законом. Невже так важко займатися своїми збоченнями за закритими дверима? Покликати б сюди поліцію, щоб ті пояснили їм правила поведінки серед нормальних людей, але не хочеться псувати гарний вечір.

Чонгук навіть не став загострювати увагу на словах про гарний вечір, хоча у нього точно б знайшлося, що сказати з цього приводу, все інше здавалось набагато цікавішим. А Фахад хоч точно говорив англійською? Бо варіант з зомбі й то звучав би більш адекватним, ніж те, що він зараз почув. Чонгук навіть ще раз озирнувся, але, як і до цього, ніяких «таких речей» не помітив. Ні тобі оргій, ні веселкових прапорів та шоу трансвеститів. Навіть цікаво, що катарець там збирався пред’являти поліції.

Тільки-но він хотів відвернутись, бо далі витріщатись на людей вже якось незручно, хай вони й звертали на нього увагу не більше, ніж на декоративну квітку при вході, як відчув, що його губи округлюються, складаючись в ідеально правильну «о». Прапору дійсно не було, лише зціплені руки та переплетені між собою пальці двох хлопців, що сиділи поруч по один бік столу, та й то, помітити це можна було лише з одного ракурсу, притому дуже уважно придивившись. Обидві долоні вдало ховались під стільницею, а з іншого боку майже повністю перекривались коліном того хлопця, що сидів ближче до Чонгука та полою його ж довгого кардигана. Як взагалі Фахад зміг щось роздивитись зі свого місця? Спеціально під стіл підліз, поки Чонгук ладен був ледь не з біноклем виглядати перекладача?

Чонгук хмикнув, коли мозок в барвах зобразив цю картину та, нарешті, сів рівно, одразу зустрічаючись з уважним поглядом темних очей араба. Фахад наче намагався зчитати з його обличчя реакцію, але Чонгук не знав, як саме він повинен на це реагувати.

– І що? – тільки й зумів витиснути з себе Чонгук під такою пильною увагою.

Він справді не бачив жодної проблеми. Тим більше такої, що б потребувала залучення правоохоронних органів. Так, парочці варто бути більш обережними, але за цією ж логікою весь їх гурт та більшість корейських бойзбендів за компанію можна було б засудити до довічного. Бо в його картині світу чоловіки могли спокійно триматися за руки, і це не означало рівним рахунком нічого. Та що там за руки, в його житті було багато прикладів, коли двоє чоловіків спокійно сиділи на колінах один одного, торкались, цілували один одного ледь не в губи, а на справі мали дружин, дівчат, шістьох дітей на двох та виводок суворо натуральних котів.

– І що? У світі так багато вродливих жінок, а вони обирають чоловіків та навіть не намагаються приховати свою дефектність, в Європі та в Америці так взагалі зробили з цього культ. Огидно бачити таке, – емоційно видав катарець, добре хоч голос не підвищував, а потім ще додав декілька фраз своєю мовою, піднявши очі до стелі.

Чонгук намагався ігнорувати, що десь в сонячному сплетінні його наче вогнем обдало. Як цікаво, дивитись йому огидно, а от намагатись вийти на музичний ринок поза межами своєї країни, зокрема на європейський та американський йому не огидно. Хіба не для цього він так хотів колаборацію з Чонгуком? Чи збирався в кліпі рухомим рядком пустити фразу «лише для натуралів» кількома мовами?

На язику так і вертілося глузливе, що для того, кому огидно, араб підозріло ретельно вишукував шпаринку між скатертинами на чужому столі.

– Хіба це ваша справа? Вони не роблять нічого… – Чонгук зробив паузу, намагаючись підібрати слово англійською з не такого вже великого словникового запасу, – нічого поганого.

Який він молодець, навіть дивно, як у нього вийшло сказати це настільки рівним тоном.

– Не моя? Звичайно, моя. Вони в моїй країні, а тут не місці цьому бруду та цим дітям шакала!

Чонгук не був впевнений, що переклав все правильно, але йому і не потрібно було розуміти кожне окреме слово, інтонації та цього гидливо виплюнутого «бруд» виявилось більше, ніж достатньо. Чонгук був готовий зробити скидку на різницю культур, зрештою, чи давно рідна Корея виключила гомосексуальність з кримінального кодексу, але розділення людей на класи через їх уподобання було справжньою дикістю. Тобто цей самий Фахад ставив себе на сходинку вище за тих хлопців, за самого Чонгука, бо, на відміну від них, любить жіночі принади? Маячня-то яка, він хоч сам себе чує?

Чонгук стиснув зуби ледь не до скрипу, сподіваючись, що зневага до співрозмовника не так явно проступає на його обличчі. Хоча, яка різниця? Його тільки що назвали брудною помилкою природи, а він ще повинен турбуватися про чужу думку? А якби катарець знав, що через рік, максим два Чонгук плануває зробити пропозицію Техьону та одружитись з ним в якійсь європейській країні, запропонував би співробітництво? Так може просвітити старшого колегу, з ким той збирається зв’язатися? А то раптом після виходу пісень Фахад надумає загуглить їх імена, а його викине на якийсь фанатський форум. Ото сюрприз його чекає. Ще й роботи потім сумісні видаляти, щоб його самого раптом в дефектності не запідозрили.

Чонгук на секунду заплющив очі, намагаючись загасити злість з домішками нездорових веселощів, що клубком скручувалась десь під ребрами. Чонгук знав, як поводитись в таких ситуаціях, він не вперше зіткнувся з людиною з нульовою терпимістю. Найбільш правильним буде промовчати або ж відповісти максимально розмито, він це добре вміє, а потім перевести тему. Нічого складного, але це вперше, коли перед його обличчям людина розсипається в образах, не знаючи, що таким чином проходиться і по Чонгуку та при цьому від нього ж хоче почути згоду на подальшу працю в дуеті. Сюр в найчистішому його прояві. Чонгуку навіть трохи шкода араба.

– Брудні збоченці, – зверхньо процідив катарець, знову кинувши погляд поверх плеча Чонгука.

Ні, зовсім не шкода. Чонгук без поспіху підвівся, із задоволенням підмічаючи, як вираз обличчя Фахада зі швидкістю світла з гидливого перетворюється на занепокоєний. Так і не скажеш, що мить тому від того, щоб плюнути у бік тих самих збоченців його, певно, зупиняла наявність Чонгука та ще десяток людей навколо.

– Ви вже йдете? Я розумію, це неприємна ситуація, можливо, ми б могли покликати офіціанта та…

– Так, думаю, мені краще піти. Ті хлопці сидять далеко, а вам вже погано, боюся, що вам може стати ще гірше, адже я набагато ближче до вас ніж вони, – Чонгук постарався, щоб його голос звучав м’яко, з нотками турботи, наче він дійсно занепокоєний душевним спокоєм свого колеги.

Катарець декілька секунд дивився на нього з таким нерозумінням, що від дитини його відрізняла лише борода на його підборідді, навіть очима декілька раз кліпнув, поки в темних зіницях не спалахнув вогник розуміння.

– Ви?.. – в його голосі було стільки невіри та розчарування, наче Чонгук йому, як мінімум, зрадив перед самим весіллям.

Чонгук хмикнув зі злою радістю, обперся долонями на стіл та трохи нахилився, щоб не так сильно нависати над чоловіком.

– Я. Яка прикрість, вам сьогодні довелося торкнутися моєї руки, плеча, а у мене, напевно, жодного місця на тілі не залишилось, де б не торкались губи або руки мого чоловіка. Навіть не знаю, як ви тепер це переживете, – Чонгук посміхнувся, насолоджуючись чужою реакцією. Так, йому не варто було цього говорити, але він жалкував лише про те, що мовний бар’єр не дозволяв висловитись більш розгорнуто та барвисто. Доводилось мішати англійські слова з корейськими, але його все одно розуміли, він це бачив по очах. – Ну так що, ви все ще хочете сінгл зі мною?

Як для артиста, котрий виступає на сцені, Фахад дуже погано контролював своє обличчя. Відраза спалахнула на доглянутому лиці настільки явно, наче він у своїй тарілці з майже з’їденою стравою знайшов жмуття волосся та ще й гніздо комах на додачу.

– Пане Чон? Що… Що відбувається? – голос перекладача з помітними нотками переляку прозвучав зовсім поруч.

Чонгук навіть не помітив, коли чоловік встиг підійти та й судячи з того, як смикнувся катарець, той теж був не надто уважним.

– Ви якраз вчасно, – Чонгук кинув на перекладача короткий погляд та знову повернувся до Фахада. – Перекладіть цьому шановному пану, що його країна заплатила чималі гроші, щоб такий як я виступив на вашому стадіоні заради високих рейтингів.

– Пане Чон, я не розумію… – почав перекладач, але Чонгук не дав йому змоги закінчити.

– Зате він зрозуміє. І хай вирішить, чи так йому потрібна кар’єра за межами власної країни. Дефектні є не тільки серед потенційної аудиторії, серед виконавців, композиторів, продюсерів, стаффу їх теж чимало, і з ними доведеться працювати. Але не всі будуть сприймати нормально, коли він ділитиметься з ними своїми, безумовно, цінними думками та моральними принципами. Тому, моя йому порада, хай має повагу людей та вчиться жити в двадцять першому столітті.

Чонгук кивнув зблідлому перекладачу, зобразивши на обличчі свою найкращу усмішку. Той відкашлявся, невпевнено стиснув тканину свого піджака в кулаку, але все ж таки почав говорити.

Ось і чудово, більше Чонгуку тут нема що робити. Він обійшов стілець, відчуваючи на собі погляди цих двох, але не встиг навіть кроку зробити, як в спину ударило сиплим голосом:

– Не боїтеся, що ваші слова потраплять в пресу?

Вимова Фахада від емоції стала ще гіршою, навіть Чонгуку, який жодного разу не був випускником Кембриджу, неприємно полоснуло по вухах.

– Якщо хочете познайомитися з юристами компанії – будь ласка, хоч зараз строчіть пост в інстаграм, а я своєю чергою теж поділюсь вашими думками про дефектність. Подивимось, наскільки швидко їх розтягнуть на цитати, – відізвався він, не напружуючи себе використанням англійської. – А що стосується мого так званого «викриття»… Зайдіть в інтернет, пане Фахад, запевняю, ви здивуєтесь.

Чонгук вийшов з ресторану не озираючись та одразу пірнув в автівку, що весь цей час чекала його біля входу.

– Все нормально? – менеджер стурбовано оглядів його з голови до ніг, одразу помічаючи хижацьку посмішку та напружені плечі.

– Так, все просто прекрасно.

Він не сумнівався, ні сьогодні, ні завтра не з’явиться жодного натяку на його так звану «дефектність», лише загальні фрази про сумісну роботу та позитивні враження від результату. І традиційно – ввічливі запевнення, що пан Фахад із задоволенням попрацює зі своїм молодим колегою ще раз, якщо їх колись у майбутньому доля знову зведе на одному майданчику.

І хай сьогоднішню ескападу можна назвати лише дурістю, але як же вона гріла душу. Хоч один мудак попуститься трохи зі своєю гетеросексуальною величчю. Як же так, він великий поціновувач жінок та вірний син своєї країни і тут раптом йому довелось виступати, жах-то який, з геєм на одній сцені, та ще й потім вмовляти того гея на співпрацю. Як він тільки жінці тепер в очі дивитись буде?

Чонгук тихо засміявся та дістав з кишені телефон. Він обов’язково поділиться подробицями своєї витівки з Техьоном, той його вислухає з м’яким докором в очах, лясне ледь відчутно по маківці та скаже який же Чонгук у нього дурний. Але це буде завтра. Зараз же він відправить лише декілька слів на номер, який міг би відтворити навіть з заплющеними очима, щоб ранок Техьона почався зі вже далеко не першого, але від того не менш щирого «Я кохаю тебе».

Може він й дефектний, але яка різниця, якщо колись саме цей дефект привів його туди, де він є зараз. До єдино правильної для Чонгука людини.