дерево посеред ромашкового поля

старі подряпані платівки прикрашали масляну стіну Джісонової кімнати, зелене світло ледовської стрічки змушувало пластикові ліани залишати тіні на платівках і стінах, під стіною, з платівок і плакатів, стояв такий же старий програвач, він давно вже не працював і служив тільки декором у малому всесвіті Джісона. вітер підіймав і опускав тюль, а та у свою чергу чіплялася за голову Джісона, його ліжко стоїть прямісінько під вікном у притул до розмальованої стіни, на ній зображені криво намальовані гриби, усі бежевого й кавового кольору, Хьонджін розмальовував під стиль кімнати. на стрілковому годиннику показувало на шосту ранку, Джісон не закрив око ні на секунду, безсоння і збитий режим сну- результат початку літа. телефон розривався від повідомлення і сповіщень, навіть на безпечному режимі це звучало занадто голосно через головний біль, теж результат, але вже безсоння. і все ж таки, добре усвідомлювати, що проблема Джісона торкалася і Хьонджіна, обидва не спали, але на відміну від Джісона- Хьонджіна тягло у сон.

 

*я хочу спати, але не можу, що робити?

 

                                                    01:45

 

*такі питання зазвичай ставлять ґуґлу, а не друзям

 

                                                     01:46

 

*ха-ха, дуже смішно Джісон.

 

*тебе ж теж цікавить це питання.

 

                                                      01:50

 

*давай просто вдень сходимо в аптеку і купимо снодійне

 

                                                      01:59

*а його продають неповнолітнім?

                                                        02:03

*вдень дізнаємося.

                                                     02:07

      -непрочитані повідомлення-

*чуєш Хан, давай на велосипедах покатаємося?

                           05:49

*чувак, ти де?

                           05:55

*Хааааан

                           05:57

*ХААААААН

                           05:59

*Хан

                          06:00

*ХАН ХАНИЧ

                          06:05

*Х

*А

*Н

*Д

*Ж

*І

*С

*О

*Н

      06:07

*ти шо там заснув чи шо?????

*ЗАСНУВ І БЕЗ МЕНЕ??!!!!!!

 

                                                  06:10

 

*та тут я, боже, що ти спамиш як ненормальне

 

                                   06:14

 

*тепер кататися??

 

                                   06:15

*тю, давай

                             06:15

Джісон вистрибнув із вікна власної кімнати, як Едвард Каллен з кімнати Белли, боячись розбудити батьків своїм, і Хьонджіновим, спонтанним рішенням покататися по сплячому місті о пів на сьому ранку. дістав велосипед з-під навісу вуличного майданчика й вийшов з двора.

 

двоє підлітків страждаючих на безсоння каталися на велосипедах по місті, яке вже починало прокидатися від сну.

 

– тю, а я й не знав, що на головній вулиці може бути так мало машин,- Джісон дивувався і радів одиницям машин, як мале дитя коту чи собаці,- диви!!- голосно викрикує Джісон, а потім притихає, бо боїться розбудити сплячих котів, -можна навіть пройти не по пішохідному і не боятися, що тебе зіб’є якесь чмо з купленими правами!!- Джісон демонстративно переїхав на той бік вулиці, показуючи Хьонджіну те, чого вони бояться зробити вдень.

 

– дійсно не страшно, це так.. круто.- Хьонджін радіє різним дрібницям, чи то подарунок, чи якась дія, або напівпуста від машин вулиця — не важливо, головне що це приносить Хьонджіну радість.- ми круті, чувак!!- Хван радісно тріснув Хана по плечу зовсім забувши про те, що Джісон тільки нещодавно позбувся гіпсу.- ОЙ- перекривлене лице Джісона і лячний погляд змусили мавпу в голові Хьонджіна знову працювати й бити тарілками.

 

– Хьонджін, я чесно тобі колись щось зламаю!- чи то страшне шипіння крізь зуби, чи лячний погляд і скривлене лице, не зрозуміло що саме, але щось з цього змусило одну волосинку на голові Хьонджіна посивіти.

 

сивий волосок на спаленому до коренів волосся, від щотижневих експериментів з покрасками,- як голка у купі сіна, ніхто навіть і не помітить.

 

безмашинна і безлюдна вулиця змінилася на ліс, вже не чути було двигунів машин, і не видно ознак людського життя, все навколо- ліс і квіткова поляна.

 

– ти таке колись бачив?- Хьонджін тицяє пальцем прямо у поле, посеред поля росте одне єдине дерево, велике, наче йому вже понад сто років, на ньому по-чарівному зачеплена гойдалка: дошка і мотузка.

 

– це шо, галюцинації у мене пішли вже чи шо?- Хьонджін протер очі, але нічого не змінилося й не зникло, окрім склеєних повік.

 

– ага, одна на двох йолопе.- потиличник від Джісона допоміг мавпам Хьонджіна знову запрацювати.- давай ближче підійдемо, що нам, ми ж круті- останнє речення Джісон вимовив з ноткою сарказму, йому просто захотілося передражнити Хьонджіна.

 

підходячи ближче до дерева запах навколо ставав насиченим й солодким, схожим на мед чи на пітайя, на гойдалці з кожним кроком промальовувався силует чоловіка. гойдалка ходила туди й назад, чоловік сидів рівно й нерухомо, наче не помічав і не чув людей позаду.

 

– Чанбін, скільки разів мені говорити, що ти повинен погодитися на цей шлюб!- з-за дерева вийшов ще один чоловік, його волосся було чорним, схожим на вуголь.

 

– Кріс, я не збираюся одружуватися на тій жінці!- блондин підірвався з гойдалки,- скільки тобі ще повторювати: я люблю тільки тебе!- Чанбін ніжно доторкнувся до руки Кріса, а потім притиснув до свого серця,- мені ніхто не потрібен окрім тебе, моє серце б’ється лише для тебе.- Кріс забрав свою руку з грудей Чанбіна.

 

– я знаю Бінні, але так не можна.. це неправильно.- Кріс помахав головою,- тобі випала хороша нагода одружитися з заможною я хорошою дівчиною, не впусти її Бінні.- Кріс зробив три кроки назад,- будь щасливий і прощавай.- а потім розвернувся й побіг.

 

силуети зникли, розчинилися у повітрі ранковим туманом.

 

– що це в біса було..- Джісона трусило від страху і недосипання.

 

– я ж казав: галюцинації..- Хьонджіну було страшно, але у глибині душі він радів, що все ж таки виявився правим.

 

– ні, не галюцинації й не біс.- ззаду почувся чужий голос,- це був спогад. люди які приходять сюди вперше бачать різні спогади цього дерева, а вам випала нагода побачити коротку історію кохання Чанбіна і Крістофера, вони жили у вісімнадцятому столітті, тому їм би не дозволили бути разом.- позаду стояв молодий парубок, каштанове волосся, вінтажний одяг зелено- бежевих відтінків, певне з того ж століття що і Чанбін з Кріслом, і одна сережка у правому вусі, нагадує біблійного янгола за своєю формою.- хлопці, вам хтось серце розбив? бо цей спогад бачать лише ті, кому розбили серце.- парубок пройшов крізь Джісона й зупинився, його очі вмить збільшилися, а голова заболіла,- невже це ти? минуло стільки років…- чоловік шепотів щось під ніс і крутився від болю в голові.

 

– Мінхо? з тобою все добре?- нізвідки з’явився блакитно- волосий хлопець, він швидко підбіг до Мінхо, провів своєю рукою над головою Мінхо і біль одразу покинула голову.

 

– ухти, а можеш і нам так зробити? а то ми добу не спали, голова жесть бол- Хьонджін не встиг договорити як його лівий біг охопила різкий біль через лікоть Джісона збоку.

 

– закрий рот інакше я його тобі сам закрию,- Джісон нахилився до вуха Хьонджіна,- і повір, тобі не сподобається той спосіб, яким я тебе заткну, Джинні.- стиснув його плече і лякаючи зазирнув у вічі.

 

дотепер Хьонджіна мучило безсоння, а відтепер будуть ще й страшні сни з участю лячного погляду Джісона.

 

– Хьонджін? а це Джісон?- блакитна голова роздивлялася спалену від покрасок, а потім руду від природи.- Мінхо, я все правильно зрозумів?- блакитний став попереду Мінхо закриваючи собою Хвана і Хана.

 

– так Фелікс, все так, як ти і я думаємо.- Мінхо нарешті розправив плечі, наче лебідь крила, і впевнено й самозадоволено подивився у вічі Фелікса.

 

– хіба таке можливо?!- Фелікс не вірив ані власним очам і здогадкам, ані Мінхо.

 

– як бачиш.- Мінхо легко штовхнув Фелікса, змушуючи його відійти у бік і не загороджувати Джісона та Хьонджіна.- вони переродилися.