день 4 — червопис2022.

написано на червопис 2022 в твітері: https://twitter.com/sun_will_rise_l/status/1532909208823283712?s=20&t=L8O-rvFEr9zI5n6YdQZ48A

Enjoy the Silence — Joseph William Morgan.

четверта ранку. стара, покинута, напівзруйнована церква. скоро світанок — небо повільно фарбувалося в пастельні відтінки червоного, помаранчевого, синього.

по забур’янілій стежці пливучи йшла висока фігура в чорному плащі. шкіряна сумка вільно висіла на правому плечі.

ранкові пташки затишно співали на деревах, вітер лагідно подорожував місцевістю, підхоплюючи аромат свіжої роси й молодих трав.

біля церкви вже стояла чоловіча фігура. смарагдово-зелена краватка яскраво виділялася навіть в такий темний час, ніби маяк вночі. принаймні, для чоловіка, йшовшого стежкою.

серце обох звично тьохнуло.

— Альберте. — мовив глибокий гіпнотичний голос, пустивший табун мурах по тілу.

— Вільяме. — голос навіть не тремтить, отже він добре контролює себе.

адже поряд з цим чоловіком самоконтроль завжди обертався просто хімерним словом в мантрі старшого Моріарті.

Words like violence

Break the silence

Come crashing in

Into my little world.

вони одразу направилися до будівлі. пройшовши всередину, блондин одразу опинився прижатим до дверей. Альберт намагався дихати глибоко, проте серце тільки пришвидшило темп.

багряні очі на секунду розширились від несподіваності, а вже в наступну мить блондин сам лагідно обіймав старшого з тих, хто носив ім’я Повелитель Злочинів.

обійми міцнішали, серця зрівняли ритм і тепер билися з однаково божевільною швидкістю.

цей час перед світанком був тільки їх.

All I ever needed

Is here in my arms

Words are very unnecessary

They can only do harm.

вони залишали тихі, жадібні поцілунки на шиях; за вухами, над ними, на них; виціловували щоки, скули, носи, лоби; плутали бліді пальці в волоссі, нерівно дихали, упивалися один одним.

коли їх губи зустрілися, обидва не змогли стримати сліз. їх тіла ставали такими чутливими тільки, коли вони були разом, торкалися чи навіть просто дивилися один на одного.

Вільям показав йому новий світ. подарував надію, коли вона була готова померти назавжди. в той день вони теж розмовляли в церкві. світло західного сонця пробивалося крізь кольорові вітражи, щоб осяяти фігуру білявого юнака.

Альберт був готовий (і досі готов) віддати не лише власне життя, а й цілий світ заради того, щоб середній Моріарті хоча б один раз зміг щиро посміхнутися.

“як же багато ти на себе взяв. благаю, дозволь розділити твій біль і твої гріхи.”

поцілунки становилися розпачливими, ніби через них Альберт намагався достукатися до Вільяма.

“я не залишу тебе таким поламаним наодинці з цим тягарем, який ти добровільно взвалив на себе. ти гідний допомоги, гідний любові, гідний думати й про себе теж. твоє життя важливе. ти рятуєш усіх власною жертвою. так чому ти так певен, що не заслуговуєш на подібне по відношенню до себе?”

раптом Альберт трохи відсунувся, розриваючи поцілунок. Вільям здивовано розкрив очі, розглядаючи обличчя навпроти.

старший Моріарті проникливо розглядав його у відповідь, ніби перед ним стояло божество. його божество, що великодушно дало згоду торкатися його. хотіти його. кохати його.

його божество з густим рум’янцем і кроваво-багряними очима, що збудженно поблискували в променях нового дня.

розглядав, а серце билося, ніби скажене, намагаючись проломити грудну клітину, щоб бути ще ближче до Вільяма. смарагдові очі наповнювалися розплавленим теплом й трепетом. повагою й захватом. коханням й відданістю.

небо спалахнуло яскравими фарбами, вітаючи гаряче сонце.

— Альберте… — розгублено покликав середній Моріарті, але його губ одразу легко торкнувся вказівний палець, закликаючи до мовчання.

— шшш… дозволь, я візьму твою сумку, Вільяме?

голос Альберта звично пробирав до самих кісток, ніби закутуючи в м’яку ковдру. не маючи сил на відповідь, блондин міг тільки кивнути.

Feelings are intense

Words are trivial

Pleasures remain

So does the pain

Words are meaningless

And forgettable.

Альберт неохоче відійшов від нього, затримавши жадаючий і страсний погляд довше, ніж робив зазвичай.

діставши з сумки невелику дерев’яну коробочку, старший Моріарті поклав її на старий стіл. всередині були карти таро. саме цю колоду Вільям завжди носив з собою — на всяк випадок. до речі, саме вона допомагала Ліаму будувати плани злочинів, коли в нього лишалися “сліпі плями” щодо можливих варіантів розвитку подій. в більшості справ він не використовував таро, проте любив зробити розклад, щоб переконатися в якості розрахованого плану дій.

зберігаючи тишу, середній Моріарті тільки здивовано спостерігав за діями Альберта.

а він вже почав тасувати колоду. красиві руки з довгими блідими пальцями, які нестерпно хотілося цілувати, впевнено мішали карти, а губи, від яких, будь його воля, Вільям не відривався б ніколи в житті, шепотіли питання до таро. ці карти вже добре знали енергетику Альберта, тому з задоволенням погодились працювати з ним.

зовсім скоро на столі опинилося три карти.

— моїм питанням було “що я відчуваю до Вільяма Джеймса Моріарті, які мої наміри й на що я готов заради нього?”. подивимось?

вкотре за цей ранок очі Вільяма приголомшено розширилися. він дивувався майже кожному подібному вчинку свого брата, не в змозі зрозуміти, чому він робить це для нього. середній Моріарті завжди приносив себе в жертву, тому для нього було цілком нормально віддавати всю його любов, не отримуючи нічого взамін. проте, видимо, Альберт був не згоден з таким положенням речей. навіть зараз його впевнений, навіть впертий погляд чарівливих зелених очей уважно спостерігав за кожною емоцією на обличчі коханого.

блондин не стримав гіркої посмішки, наближаючись до столу з картами, що поки лежали зворотом догори. тремтячою рукою він повільно перевертав їх, ледве стримуючи хвилю ріжучого болю.

Туз Кубків.

Сонце.

Закохані.

губи Ліама затремтіли.

раптом з колоди випала ще одна карта, коли Альберт трохи розслабив руку.

Світ.

“я не зможу виразити словами все те, що відчуваю до тебе. проте карти зможуть передати це через мою енергію. забирай все, забирай, скільки потрібно, навіть не думай, що тебе недостатньо для того, щоб бути гідним. якщо знадобиться, я буду твоєю зброєю, буду надійною опорою, буду, ким захочешь. тільки дозволь собі посміхатися щиро.”

All I ever needed

Is here in my arms

Words are very unnecessary

They can only do harm.

Enjoy the silence.

Вільям ще довго розглядав карти на столі. Альберт ще довго дивися на нього, не в змозі надихатися своїм коханням. в напівзруйнованій церкві було тихо й холоднувато. а в серцях двох закоханих розливався теплий мед взаємних почуттів, що ніби вийшли на новий етап, зігріваючи кожного з них.

а ще трохи пізніше вони зрозуміють, що їм зовсім необов’язково було ховатися в цій церкві, хвилюючись, як відреагують їх близькі. бо всі вже знають і не збираються засуджувати.