День 3: Щоденник

Шото

Щоденнику, ми з Шинсо знайшли Ііду, Токоямі та Серо аж за два королівства від нашого, на кордоні з землями Драконів. Вбивця Рицарів важко поранив їх. Жалкую, що за день до цього відпустив лікаря та решту своїх людей додому, вважаючи, що потрібно змінити напрям пошуків. Та нічого не поробиш. Дороги порозмивало дощем, і в лісах ще можуть бродити поодинокі ному, тому я не наважився вести поранених слідом за попередньою групою, яку очолила Кьока. Шинсо каже, нам безпечніше дістатися до найближчого поселення Драконів і просити їх про допомогу. Я згоден.

Без попередження наша поява виглядатиме підозріло. Звісно, побачивши кольори та герб Вогняного дому на одежі чужинців, вони повідомлять про це своєму королю. Мені ніколи не доводилося зустрічався з ним особисто, але у наших країн нейтральні відносини. У Бакуґо нема причин відмовляти нам у невеличкій гостинності.

***

Дорогою думав, що сказати. Не хочеться виглядати жалюгідно і показувати свою слабкість більше необхідного. Як взагалі пояснити, що нас занесло так далеко через свою ж халатність… Те, що не догледіли за в’язнями, цілком наша провина. І батько знову спалить півповерху від злості, якщо я видам чужому правителю усе як є.

Дипломатія — складна річ.

Нервував через стан Ііди (йому дісталося найбільше), тому думки весь час збивалися. Вирішив, що буду імпровізувати і відштовхуватися від реакції Драконів на наше появлення.

***

Як я і гадав, нас спровадили до короля в той же день, як ми прибули до найближчого поселення. Хоч і дали помитися та трохи перепочити в домі старости.

Простий люд зовсім не розуміє східні мови (я спробував чотири) і навіть латинь. То ж ми просто говорили тихо, привітно посміхалися та кланялися, хоч по статусу не повинні були. Але зуб даю, знать повинна нас зрозуміти. Принаймні при дворі короля знайдуться перекладачі. Якось же правитель списувався з моїм батьком.

…

Я помилився. Судячи з виразу обличчя короля та Драконів, що вийшли нам назустріч, вони геть не розуміли стандартну промову-привітання. Взагалі-то, після перечислення родових імен, побажань миру та процвітання потрібно зробити подарунок як знак добрих намірів. Та я не брав нічого цінного для місії по порятунку. І я не дуже розумію кому вручати: хто з цих людей прислуга, хто охорона, а хто знать, одежі майже однакові, а оце привітання у відповідь, на жаль, — для нас лише набір відривістих звуків. Щось ричаще-гарчаще. Сподіваюся, це особливості мови, а не погрози.

Ах… Ніколи не нервував через те, щоб справити на когось гарне перше враження, але зараз від цього — буквально — залежить життя моїх людей. І нам потрібні не трійка днів, а декілька тижнів, щоб загоїлися рани.

Я зняв обручку з лівої руки — нічого особливого, подарунок від Нацуо на свято Весни, але вона має бути доволі дорогою. Брат не образиться.

Щоб не вдарити обличчям в грязюку через брак розуміння (і вони не подумали, що дарую це вельможній рожевоволосій дамі поряд з королем), я віддав обручку напряму Бакуґо; приклав руку до своїх грудей (знак «від щирого серця»), потім вказав на нього («вам») і зчепив руки за спиною, дивлячись на нього і очікуючи реакції.

Рожевоволоса дама — чи вона рицар? — пискнула та змовкла. Настала тиша.

Бакуґо таращився на обручку, тримаючи її двома пальцями, наче це жук-смердючка. Потім на мене — довго, пильно.

Лице мені горіло: я розумів, що це досить скудний подарунок у порівнянні з цілими возами килимів, вин та розкішних тканин.

Але врешті-решт король щось гаркнув, його піддані відмерли: заметушилися, загомоніли…

І нас впустили в фортецю.

***

Щоденнику, при дворі Бакуґо дуже смачно готують. Я такого ще не їв. Моє задоволення не передати словами (навіть, якби хоч хтось тут їх розумів). Тож я повернувся до короля, приклав три зігнутих пальця до губ, причмокнув і легким рухом відвів від обличчя, як це роблять гурмани після особливо розкішних трапез.

Король Бакуґо подивився на мої губи, почервонів і приглушено застогнав. Так-так, м-м-м, це божественно.

***

Щоденнику, Шинсо припустив, що батьку і не довелося розмовляти з Драконом. Вполював йому кабана, надарував зброї, так і розійшлися на хорошій ноті. В цьому є сенс. Батько міг би так зробити.

Після вечері я вирішив «розказати» його Величності Бакуґо про нашу прекрасну країну та запросити його якось погостити в нас, аби виправити цю ситуацію. Я позичив у писаря — хлопця з кипою бумаг, які мені і були потрібні, — чистий лист і грифель. Сів поряд з королем та намалював свій замок. Щоб він зрозумів, що це мій, додав герб дому на знамена, які встановлені на вежах. Намалював квіти в саду, доріжку до головного входу і себе, з посмішкою і заохочувально протягнутою рукою, біля дверей. Як закінчив, показав на короля і ткнув пальцем в папір. «Я буду вас чекати в гості, приїжджайте».

Король подивився на скриньку, в яку — я бачив — поклав мій дарунок, потім перевів погляд на малюнок. Мозолив поглядом мою кривувато виведену фігурку (ох, я знаю, що не найкращий в мистецтвах, але я дійсно старався) і ляснув себе долонею по лобі. Щось пробурмотав, штовхнув мене в плече і залишив одного в кімнаті.

Гадаю, йому потрібно подумати. Королі дуже зайняті, вони не можуть усе покинути і поїхати за два королівства погуляти. Я розумію.