День 2. Книги

«Найкраще місце для хорошого сексу

Бібліотека, бібліотека»

Колос «Бібліотека»

Він облизував свої сухі губи і всім у радіусі декількох метрів ставало мокро. Хонджун швидко його розкусив.

Ідеально вкладена гривка не ховала пекла, яке виблискувало бісятами в його очах. Білосніжний комірець сорочки, що виглядав з-під чергового м’якого светру, лиш підкреслював легкий загар на м’язистій шиї (що безумовно давало багато інформації про стан фігури, захованої під тими дурнуватими светрами). А ці штани? Яким чином являючи собою два безрозмірих шматки тканини, вони всеодно підкреслювали чужі довгі ногі і красиві лінії бедр? Хонджун не розумів. Тільки кляв несправедливість цього світу і поглядом їв кожен сантиметр оманливо цнотливого образу, в надії розгадати цю загадку.

Безуспішно.

Пак Сонхва минає їх стіл, залишаючи по собі солодкуватий аромат духів. Кутик збірки Сковороди опиняється прямо на маківці Хонджуна, жорстоко повертаючи його до реальності.

– Перестань пускати слину на те, що ти називаєш своїм конспектом. Розпливеться. – підкреслено гидливо говорить Єсан, повертаючи книгу на її місце посеред стаканчиків із старбаксу, кількість яких пророкувала Хонджуну померти від серцевого нападу в 40 років, і різномастної канцелярії, більшість з якої була абсолютним непотребом із категорії «купив, бо подивись яке миле».

– Я не пускав слину! – Хонджун розлючено зиркнув на друга, потираючи постраждалу голову.

Єсан, не відволікаючись від свого есе по Аристотелю, припідняв брову.

– Ти не розумієш. – сказав Хонджун, відкидаючись на спинку крісла. Його обличчя скривилось у крайньому ступені душевної муки. Єсан припідняв і другу брову, бо справді не розумів, хоча приблизно уявляв зміст тієї комедії, в якій його друг вирішив стати головним актором.

– Він ж спеціально це робить! – повів далі Хонджун, підтверджуючи його очікування.

– Робить що? – Єсан відклав есе, вибачливо погладивши папір, всипаний акуратними рядками.

– Ну це. – притишив голос хлопець, «зі змістом» киваючи головою в сторону Сонхва, який стояв біля стелажу з словниками в іншому кінці бібліотеки. Хонджун нагнувся ближче, так, наче розповідав про якусь Всесвітню змову проти всього людства: – Прикидається янгеликом, в той час як насправді та ще штучка.

Єсан прослідкував за поглядом Хонджуна. Ага, ну хто б сумнівався.

– Просто підійди до нього і запроси на побачення. – сказав Єсан, поветаючись до свого есе, яке мало куди більше змісту, ніж гейська істерія Хонджуна. – Або одразу до себе у кімнату, якщо тебе настільки плющить.

Хонджун закляк, як вражений блискавкою. Побачення? Його і Пак Сонхви? Щоб цей ідеальний «син маминої подруги» у милому кафе із рожевими стінами розповідав йому про іменники, чи чого їх там ще вчать на тій філології, повсякчас псевдо сором’язливо поправляючи комірець сорочки? Недбало відкинуте назад світле волосся і ввічлива усмішка на губах, в якій раз у раз проглядається повний розуміння усміх. Щоб його нога в певну мить зовсім без сорому повела по литці Хонджуна під столом, враз зробивши ситуацію напруженою, і Кім легковажно потрапив у чужі тенета, мріючи тільки про те, як руки, що акуратно тримають чашку кави зовсім не акуратно потримали його за задницю чи будь-яку іншу частину тіла? Наче це само собою розуміється, і він дозволив би будь що за можливість у відповідь зімкнути секундно зуби на цій бісовій вкритій легким загаром шиї.

У цей раз працею Сковороди по лобі він вдарив себе сам. Це неможливо! Він не допустить такої легкої перемоги цього Сонхва!

– Ти хорні-катастрофа. – з розумінням справи зазначив Єсан і підсунув до нього пляшку води. – Берись вже за проєкт, а то за сто років його не закінчиш, а здача через тиждень.

Хонджун з відчаєм зітхнув, відкриваючи книгу. З іншого боку, в нього був ще цілий тиждень для викриття Пак Сонхва як таємного лицемірного спокусника…

*

Бібліотечний пил секції світової філософії змушував чхати, а поняття «сродності» виїдало мозок своєю неосяжністю одному вкрай заклопотаному студенту, який рився серед поличок в пошуку того самого трактату, який дозволить йому розібратись з частиною боргів і отримати пропуск до сесії.

Сьогодні була п’ятниця. Четвер відзначився тим, що він зміг нашкребти чернетку висновку, посваритись з Саном з факультету дизайну, який не залишав спроб затягнути Хонджуна до свого ліжка, і обпектися поглядом Сонхва, що застав сцену «відворот-поворот» у її всій красі – коли недопите капучино опинилось на голові Сана, рука якого секундою раніше нагло намагалась дослідити форму коліна Кіма.

Хонджун простогнав від відчаю, згадуючи це. Він вважав, що розкусити Сонхва це практично перемога, але ніколи не думав про те, що буде робити, якщо Сонхва розкусить його. А він певне розкусив, бо Хонджун і сам відчував жар своїх щік, коли їх погляди перетнулись, раптом затримавшись як у слоумо із низькобюджетної дорами.

«Думай про Сковороду, думай про Сковороду» – повторював він собі, бездумно водячи по корінцях книг, але зосередитись не вдавалось. Думки ковзали кудись у сторону напрочуд незвичайного сьогодні Сонхва, який приперся в бібліотеку не в одному із своїх обожнюваних светрів, а у чорній сорочці, що було абсолютно забороненим прийомом, хай і підтверджувало теорію Хонджуна. На жаль, Єсан мав додаткову пару і нікому було стукнути Кіма для кращої концентрації.

Чергова хмарка пилу злетіла у повітря, коли він необережно посунув книгу на верхній поличці, намагаючись її дістати. Хонджун чхнув, прикриваючи лице рукавом толстовки і зажмурився. Боже, який відстій…

– Будь здоровий.

Блять.

Хонджун здригнувся від переляку. А потому його одночасно огорнув жах і жар – до знайомого м’якого (оманливого!) тону додався солодкий запах і тепло тіла прямо за спиною. У полі зору опинилась рука, яка потягнулась до потрібної йому книги. Дістала її легко, ніби насміхаючись, та зупинилась, пропонуючи Хонджуну забрати бажане.

Хонджун завмер як переполохана пташка перед хижаком. Його серце калатало десь у горлі від того, як чуже дихання мимоволі торкалося лівого вуха, а пастка недообіймів не спішила розмикатись, непрозоро натякаючи – Хонджуна таки розкусили.

Портрет Григорія Савича докірливо дивився на нього із обкладинки. Хонджун тремтячими пальцями нарешті забрав книгу. Одночасно з цим, коли Сонхва відступив на крок назад, його огорнула злість. На кого – Сонхва, Сковороду чи самого себе було неясно. Але обернувшись, він відкинув книгу на стіл, що стояв поряд, та схопив пальцями комір сорочки Пака, притягуючи назад.

– Ти спеціально це робиш, Пак Сонхва? – процідив він крізь зуби.

Красиві рівні брови Сонхви (він весь зблизька був ще красивіший, якого ж біса) здивовано припіднялись. Однак, він не виглядав збентеженим, спираючись руками на перегородки книжкової шафи з двох сторін від Хонджуна, нависаючи над ним так, що щоб зберегти хоч якусь видимість дистанції Хонджуну довелось притиснутись спиною до цієї ж шафи. Всесвітня філософія ще не бачила такого сороміцтва.

Долоні Хонджуна спітніли, та він вперто не забирав руки з чужої речі, відчуваючи фалангою вказівного пальця пульс на шиї Пака. Пульс, який розганяється одночасно з тим, як Хонджун захоплює свою нижню губу зубами, вичікувально заглядаючи в темні очі напроти.

– Ти перший почав. – говорить Сонхва майже пошепки, докірливо, і тепер черга Хонджуна дивуватися. – Не втомлюєшся кожного дня слідкувати за мною? Дразнитись і не підходити, даруючи увагу тільки своїм прихильникам по типу того Чхве Сана?

– Я не слідкував! – від обурення Хонджун навіть відпускає тканину із пальців. Сонхва розтягує губи у іронічній усмішці. – Не слідкував! Тобто, так, можливо, але це ти винен! Притворяєшся бозна-ким, а сам!..

– А сам? – з живою цікавістю запитує Сонхва.

– А сам… – починає Хонджун, затинаючись, тому що Пак раптом вирішує нахилитись ще нижче. – А сам!..І це в бібліотеці! А ти зі своїм язиком тут!..

– Із цим? – Сонхва нахиляє голову на бік, висуваючи язик, кінчик якого без проблем торкається його підборіддя, відправляючи фантазію Хонджуна у далеку далечінь. – Можливо. А що до бібліотеки… – задумливо продовжує Сонхва, ковзнувши поглядом вбік, де в пустоті філософської секції горіла коридорна лампа. – Знаєш, непогане місце.

Хонджуну не потребувало питати для чого. Як мінімум, будь-яке місце непогане, якщо справа йде про те, щоб цілуватись з Сонхва, перетворюючи на цілковитий безлад його ідеально вкладену зачіску, перемінно розтібаючи ґудзики на сорочці. Як добре, що він сьогодні без светру.

Із обкладинки забутої книги докірливо дивився Григорій Савич.