День сьомий

Час настав, вирішальний день вступив на мій поріг. Прийшла пора вибирати, бажане минуле чи незнане майбутнє? Я шукала вихід впродовж 2 років, і думаю маю відповідь.
Завжди вважала цей день особливим, день народження, але завжди він мене розчаровував. Ні, не подарунками, а атмосферою. Про святковий торт я мовчу, завжди купувала та з’їдала його сама. Батьки грошей не жалкували, головне не засипати їх питаннями та розмовами. Лише Ліам готував завжди подаруночки та сюрпризи і вважав цей день таким важливим. Його увага мене вражала і я вдячна йому за це. Купивши торт я пішла на могилу до Вільяма.
Привіт, ось і я, не бачилися років з 2 напевно – промовивши, всілася я на могилу
Ім’я на табличці краяло душу. Розкривши торта я поставила його на могилу на запилила свічки на ньому.
18, такі ненависні для мене, я маю ідею як вийти з цього всього, але не знаю чи одобриш ти таке, напевно ні. – продовжувала говорити я.
З днем народження мене, Вільяма – задмухала свічки з закінченням речення.
Вітер обдуває мені лице, довге волосся повільно похитується, а з біла сукна немов світиться в темряві. Дах. Я стою на ньому. На мене дивляться машини які стоять припарковані внизу. Ніби з острахом. Кілька людей гуляє темними, освітленими вуличками, ніби шукаючи сенс життя. Моє життя зупинилося в одну мить, в мить коли зупилося серце Ліама. Я йду до нього. Все життя ніби на долоні, кожна щаслива мить, кожна трагедія та невдача. Залишилось зробити крок. Я щось чую, обернувши голову я побачила золотисте кошення. Маленьке та безахтсне. Кому взагалі прийшло в голову залишати його на даху. В ту мить я згадала слова Ліама, “я прийду, коли тобі буде складно, коли ти заплутаєшся, та захочеш зробити дурницю”. Невже це дійсно ти, ти бачив мене, чув, любив. Сльози горохом вдарялися в зелю. Я була так рада бачити щось рідне, щось близьке. Відійшовши від краю, я присіла біля кошеняти і простягла руку. Ніжне обличчя малюка торкнулося руки, потерючись об мене воно жалібно мяукало та дивилося з розуміняв в очі.
Напевно саме тобі я завдячуватиму життям, малий – промовила я. Обійнявши його я покрокувала додому. Ліам зі мною і я в цьому впевнилася. Я чекатиму допоки смерть не прийде і за мною, та готуватимуть до зустрічі з тим самим чудом яке так швидко зникло.