День Святого Спартака

Життя, мов у слоумо, сповільнено плине за вікном. Панорамні вікна це прикольно: ти наче дивишся прямий ефір святкового вечора, де всі чогось очікують, а ти сидиш в кав’ярні, п’ючи гірку каву і нудьгуєш. Фільми вже набридли, хотілось кудись вийти, тільки не на самоті вдома.
Шум компаній, або хихотіння парочок – це давало як відчуття піднесення так і відчуття самотності. В голові блиснула думка: подзвонити. Поки не встиг передумати, швидко тикнув на, мабуть, єдиний номер, на який він так часто дзвонить. На іншому боці майже моментально відповіли – значить не зайнятий.
— Ало?
— Ало, привіт, Спартачок. – Женя надав своєму голосу трохи веселості. – Я знаю, що ти не дуже сприймаєш і святкуєш такі свята, але сьогодні День Святого Валентина.
—Ти запрошуєш мене на побачення? Ось бачиш до чого призводять гейські жарти? Повний гетеро відважно пав у війні за свою орієнтацію. – через деякий час після того як вони посміялися, він додав:
— Пам’ятаю. Тут гріх не забути, якщо в тебе є ходячий календар під боком.
— Хахаха, я не сильно про це і нагадував. Хіба що ниттям, що мені нема з ким його провести
— Можливо. Так що ти хотів?
— Розумієш, навколо всі такі радісні і веселі, якось святкують. Мені, якби це не тупо звучало, самотньо.
— Звучить дуже по-гейськи. Це звучить наче песика залишили вдома і він хоче, щоб його почухали.
— А може і так. – віджартувався Женя.
— Вечір в мене вільний, тож обирай: можемо десь повечеряти в ресторані або пограти в приставку у мене і замовити доставку.
— Картопляні діпи і чізбургер? – настрій Яновича помітно піднявся від цієї розмови.
— Хаха, так. Все, що захочеш, – свято як не як. Хоч для мене це і тупо.
Раптом у Жені в голові промайнула ідея і він натхненно посміхнувся. Добре, що співрозмовник цього не бачив.
— То ти не проти, якщо я прийду?
— А ти бачив щоб я колись відмовляв тобі просто так?
— Окей, сонечко, буду через півгодини
— Добре, котику – блондин зробив дуже писклявий голос і обоє захихотіли
Женя пулею вилетів з кав’ярні, на ходу шукаючи на картах потрібний магазин. На щастя, він був поряд. Тому брюнет зайшов туди і під пильними поглядами консультанток підійшов до стелажу з косметикою. Обравши колір помади, він швидко розплатився на касі і побіг. Треба було поспішати. Продавчині шепотілись: «Мабуть подарунок дівчині». Та в нього були інші плани. Женя вже сидів у
таксі, яке стояло неподалік зупинки. По радіо грала приємна музика, поки пасажир мрійливо дивився на вечірнє місто, яке сяяло і заворожувало своїми вогниками. Нарешті мовчазний таксист озвучив, що вони прибули. Женя швиденько розплатився і вийшов, підбігаючи до дверей під’їзду. Добре, що в нього є запасний ключ, не треба кожен раз турбувати господаря квартири. І тільки стоячи в очікуванні ліфту Янович почав придумувати приблизний план, прямо як перед подкастом. Але на цей раз він
буде чітко слідувати йому і не давати поступливо-покірливій поведінці вести себе на повідку.
Ось і двері. Як йому пощастило бути актором: слова і дії вже прорепетовані в голові, тепер все залежить від його колеги по сцені. Хоча імпровізація теж входить в його спеціалізацію. На щастя після дзвінку двері майже моментально відчинилися і звідти виглянув Спартак
— Привіт. Заходь
— Дякую – усміхнувся Янович.
В квартирі було темно і єдиним джерелом світла був телефон в руці господаря квартири.
— Світла нема? – комік намагався приховати радість в голосі.
Це тільки полегшує йому задачу. Сьогодні він зібрався зробити те, на що не наважувався ніхто з них, бо обоє боялись переступити цю межу і тільки перекидувались неоднозначними жартами з того боку кордону. Поки блондин відволікся, Євген, вішаючи куртку, непомітно вийняв помаду і поклав
собі в передній карман джинс.
— Нема, але нічого. Зараз заварю тобі чай в каструлі.
— Добре, я поки в туалет, вимию руки. Женя швидко побіг і доволі голосно закрив двері, увімкнувши ліхтарик. І як дівчата це роблять? Янович акуратно провів по губам, повторюючи рухи, які бачив не раз за своє життя. Тепер він розуміє, чого вони так довго фарбуються, то взагалі непросто. Нарешті так-сяк намалювавши, він причмокнув губами, щоб трохи розмазати помаду туди, де її не вистачало. Коли актор вийшов, то вимкнув ліхтарик, щоб його не було видно. Спартака він знайшов на дивані, читаючого щось в телефоні і чекаючи, поки
закипить вода. Все відбулося миттєво: Женя осідлав бедра Спартака і торкнувся вустами його губ. Суббота від несподіванки впустив телефон, але поцілунок не давав думати про щось інше, крім цього. Нарешті блондин, оговтавшись, відштовхнув Женю. Слабко, щоб скинути з себе, але достатньо, щоб роз’єднати поцілунок. Секунду віддихавшись, він крикнув:
— Ти що робиш? – він був розгублений, але точно не злий
— А ти проти?
Або зараз або ніколи. Відступати вже було пізно, та і кому цього хотілось?
— Ні.
— От і добре, хороший хлопчик.
— Взагалі-то це моя фраза – Спартак усміхнувся, але його швидко заткнули поцілунком. Вже пристранішим, глибшим. Блондин застогнав в губи Жені – настільки той був наполегливий. Не відриваючись від пухких губ брюнет задер футболку чоловіка і нарешті відстронився, даючи їм обом хоч ковток повітря. Знову взявши краєчок футболки Спартака, Євген підніс її до рота товариша, і той зрозумів без слів. Психолог, трохи невпевнено, але затис його зубами. Ну сильно кортіло
дізнатися, що ж придумав його хлопчик. Женя нахилився до прекрасного торсу і почав залишати красиві сліди на кожному кубику. З часом він піднімався все вище і вище, поки не дійшов до грудей, які так і спокушали своїми горошинами, до яких він припав губами. На кожному з них залишилися красиві сліди.
Відхилившись, актор швидко знайшов на підлозі телефон Спартака і увімкнув ліхтарик, відкинувши його десь на інший кінець дивну. На щастя він давав тьмяне світло, яке не виказувало його макіяж, але він міг милуватися представленим видом перед ним: Спартак, який тримає свою футболку зубами і ховає лице у лікті, щоб приховати густий рум’янець на білосніжній шкірі
— Не ховайся. – це прозвучало прямо у вухо блондину тихо і ніжно, але в цьому проханні були нотки наказу. Від цього в чоловіка пішли мурашки по спині. Після цих слів Женя вийняв шматок тканини з рота коханця і потягнув вгору, знімаючи. Кучерявий відкинув футболку в невідомому напрямку, після чого почав великими пальцями стискати соски Спартака, від чого той відкинув голову назад, важко дихаючи. Побачивши відкриту шию, Янович скориставсяцим і почав ніжно цілувати кадик, ключиці, плечі, іноді трохи сильніше, ніж просто цілунки. Сліди залишаться, але це вже не важливо. Він зірвався і не схоже, що його хтось буде зупиняти. Поцілунки сипалися по всьому тілі: особливо Женя любив залишати поцілунки на татуюваннях, наче доповнюючи малюнок. Від цього Спартак тільки важко дихав, а на чутливих місцях його голос зривався на стогони і благання. В штанях почало трохи бути тісно, але зараз вся увага була прикута до губ, язика і рук, які робили з блондином все, що хотілось.
Раптом увімкнулось світло, освітивши чоловіків на дивані.
— Дякувати святому ДТЕКу – зірвалось у Жені. Що поробиш, звичка.
Коли обоє відійшли від зміни освітлення і звикли до нього, Спартак оглянув себе: весь в слідах від помади, але не дуже чітких чи повних, а Женя, який сидить у нього на бедрах, має залишки розтертої помади на губах. Цей погляд присоромив і трохи спустив Яновича на землю.
— Я піду змию – все що зміг вимовити чоловік, перед тим як сховатися у ванній.
Суббота теж підхопився, взяв телефон і побіг у коридор. Там стояла шафа-купе з дзеркалами. Він швидко ввімкнув камеру і зробив декілька фото. Такий подарунок має залишитися у нього в пам’яті назавжди.

P.S: Мій писемницький канал, там багато цікавого 😉