День перший

Володимир по трохи розплющує очі і завмирає з комом у горлі, такого він точно не очікував коли лягав спати вчора. Вся ця темрява довкола, і таке тьмяне світло від настільної лампи – єдине що могло б йому нагадати про Офіс, та все інше точно туди не належить. Його очі довго не можуть відірватися від столика на якому стоїть лампа від якої виблискують прекрасні мініатюрні пістолети та різні оздоблені леза. У голові Зеленського виникає безліч питань, він розуміє що не може поворушитись, тому що відчуває як його руки і тулуб прикріплені до крісла на якому він спав, а там на столику лежить зброя. Він завмирає у страху, що його будуть катували. У нього аж перехватує дихання і починає кружляти голова від спогадів про історії катування, хоча він і намагається їх відігнати кажучи собі що принаймні він настільки важливий що його будуть шматувати прекрасним антикваріатом і можливо зроблять з цього якийсь культ.

Поява чиєїсь руки біля лампи змушує президента України забути про свої думки і відвести погляд від загадкового столика до м’якого крісла яке стоїть поруч. Володимир примружується поки рука щось там намацує і додає яскравості лампі, освітлюючи особу на темно зеленому кріслі набагато краще. Тепер він бачить що то якась молода дівчина, у простому та милому коричневому вбранні, її темні очі пильно дивляться на Зеленського, та він занадто захопився золотими відблисками її коси яка так близько до того столика…

Володимир здригається від несподіванки коли дівчина раптово піднімається зі свого місця і крокує до нього. Вона нічого не взяла з собою зі столика і президент намагається заспокоїти себе цим, та його серцебиття прискорюється знову, тому що вона зникає з його поля зору позаду крісла до якого він прикутий. Та він вздихає з полегшенням щойно ремішки які його тримали розкриваються та зникають у кріслі, хоча його погляд знову уп’явся у всю ту зброю яка так близько, та задалеко щоб просто її вхопити.

Дівчина стає біля Володимира і поглядаючи у бік столика шепоче:
– То просто цяцьки.
Зеленський відкриває рот неначе хоче щось сказати, та дівчина опиняється спереду і прикладає вказівний палець до губ, дивлячись кудись у бік. Погляд Зеленського падає у ту ж саму сторону як і погляд дівчини і він помічає путіна, який спить прикований до крісла. Молодший президент дивитися на диктатора, тепер просто спантеличений. Чому вони обоє тут? Вони ж вороги, протилежності, навіщо вони обидва комусь. Та й хто б наважився, і ще й зміг, їх обох викрасти? Якась нісенітниця. А може це витівка цього недо Гітлера?

– Ось. Тебе снодійне зневоднило. – тихі слова дівчини вломлюються у свідомість Володимира, розвіюючи його думки, разом зі склянкою води яку вона простягає йому.

– Дякую. – Зеленський відповідає ледь чутно і бере посудину обома руками. Він продовжує споглядати на путіна поки п’є, аж поки той старий не починає прокидатись і дівчина повертається назад у своє крісло та знижує яскравість лампи для ефекту.

Вона добре знає що робить, але здивована тим що Володимир не намагається чогось втіяти, тим більше після того як вона його звільнила від крісла і тепер він може спокійно рухати всіма частинами тіла так як йому забагнеться. А може це просто якийсь побічний ефект снодійного і він відчуває себе слабким, чи то він такий мирний з переляку? Та ні, це його так охорона навчила і це не погана стратегія якщо хочеш вийти живим із полону, якщо узагальнити ситуацію.

путін починає прокидатися і як тільки він усвідомлює що він не лежить а сидить він різко відкриває очі і починає панічно кидати поглядом довкола себе. Та старий диктатор не бачить нічого окрім темряви і того самого маленького столика заповненого красивою зброєю. Де він? Це точно не його дім, не Кремль і не бункер, тим більше він надійно прикований до крісла, значить його викрали. І вся та зброя, така витончена і цінна, вона точно для використання на таких людях як він, та невже хтось посміє його катувати?

Його думки приглушує раптова поява чиєїсь руки у світлі, яка збільшує яскравість лампи достатньо щоб він побачив що там сидить молода дівчина. Старий диктатор видихає з полегшенням, він впевнений що зможе чи то зачарувати своїми обіцянками і чоловічою харизмою, чи залякати її, і його знайдуть його люди і звільнять від полону. Та він усе одно здригається коли дівчина встає зі свого крісла і крокує до нього, він намагається не відводити погляду він неї, та вона зникає позаду нього. Старий диктатор наманається знайти її поглядом, та помічає що неподалік від нього є ще одне крісло і на ньому сидить, дивлячись на нього, Володимир Зеленський. Раптом він розуміє що більше не прикріплений до крісла, та не спішить нічого робити: ця вся ситуація незрозуміла. Що тут робить цей клоун? Це він його викрав, а може і його викрали, але чому він не зв’язаний? Не логічне запитання, путін ж теж вільний від мотузків і ременів тепер.

– Будь чемним. – дівчина тихо попереджає путіна російською і показує йому срібний пістолет який тримає в руці. Коли вона взагалі встигла його взяти? Та його ж не було на столику, напевне сховала ще раніше за крісло на якому сидить старий диктатор. путін голосно проковтує свій страх і впалює свій погляд у молодшого президента, навіть коли дівчина подає йому склянку з водою, тому вона це помічає і вирішує розкласти усі крапки над “і”.

– Я прекрасно розумію і українську і російську, тому розмовляйте своїми рідними мовами щоб влучніше висловлюватися. – вона заговорила англійською – Та від тепер я буду розмовляти лише англійською, для того щоб ви почуватися рівними. – вона хоче додати “рівними у тупості” та стримує себе від цього – Маєте якісь запитання, чи мені самій пояснювати?

– Розказуй. – Володимир виглядає неначе таке трапляється з ним кожного дня і йому постійно розкажуть чому він викрадений, ще й на пару з якимось немудрим.
– Тут отрута? – путін вирішив запитати, глянувши на воду яку тримає у руці.
– А може то кислота? – дівчина сказала це жартома, з відповідним саркастичним тоном, та старий цього не зрозумів і просто вихлюпнув воду зі склянки прямо на Зеленського – Це була твоя вода на сьогодні.

Дівчина закотила очі і пішла кудись у темряву, раптом включилося світло і обидва чоловіки примружилися від раптової яскравості, хоча сама кімната темна у кольорах і їхні очі пристосувалися до нового освітлення досить швидко. За той час дівчина уже встигла звідкись дістати суху кофтину і простягає її Володимиру.
– Тут холодно, простудишся якщо не переодягнешся. – вона каже англійською, так як попереджала що буде розмовляти, і потім кидає якусь тряпку путіну – А ти поприбирай за собою.

– Дякую. – молодший президент бере одежу з її рук, нарешті піднімається з крісла і закидає на його спинку те що дівчина йому дала, віддалившися від старого який зітхнув і почав витирати воду з землі між їхніми кріслами. Зеленський знімає з себе мокру кофту і поки він це робить і дівчина і путін, пильно розглядають його оголений торс, аж допоки дівчина не згадує що бачила і набагато краще і відводить погляд на старого, який це помічає і втуплює свій у підлогу, продовжуючи витирати її ніби щойно не був зачарований напів голим Зеленським. Володимир помічає тільки те що дівчина косо подивилася на диктатора який продовжив те що мав робити. Молодший президент хутко витирає зайву вологу зі свого тіла тією частиною кофти до якої вода не дістала і одягає на себе суху.

– А чому ми обидва одягнені у все біле? – Зеленський запитує раптово, поки ще поправляє на собі одежу, помітивши що і він і путін одягнені одинаково, неначе це якась уніформа.
– Потрібно було позбутися всієї вашої неперевіреної одежі для безпеки. А ще це сприяє вашому відчуттю рівності, та й легше спостерігати за вашими рухами коли ви контрастуєте з кімнатою. – дівчина коротко пояснює, надіючись що це зрозуміло для обох.

– Чому ми тут? – старий диктатор запитує, відклавши тряпку на підлокітник свого крісла і ставши прямо, все ж таки тримаючи дистанцію від озброєної дівчини – Тобто… Було б зрозуміліше якщо б тут був тільки я, чи тільки ось цей, а так виглядає ніби це якийсь невдалий жарт.
– Це не жарт, а експеримент, Владе. – дівчина вирішила що називатиме путіна англійською скороченою версією його імені, щоб просто пограти на його нервах – Можете не хвилюватися, я попередила ваших людей що я вас позичу на невизначений час і буде потрібен хтось хто зможе взяти на себе частину президентських зобов’язань. Все одно я відвела вам обом по вісім годин в день для роботи. У вас буде і відео і аудіо зв’язок з вашими офісами і людьми, звісно у дозволений мною час, та у випадку нагальної потреби я зможу вас з’єднати у будь-який момент.

І Зеленський і путін уважно дивляться на дівчину і вслухаються у її слова, для обох це все починає не тільки виглядати, а й звучати, чудніше й чудніше. Навіщо тоді було їх викрадати, якщо дозволити їм працювати, хоч і вони не будуть на місці особисто? Можливо це спроба їх якось дослідити? А можливо хтось дуже хоче щоб вони завершили Війну якомога швидше, домовившись? Володимир аж скривився від власних думок, тому що не тільки він зараз покинув своїх людей, а й ризикує тим що його якось примусять розчарувати Україну. Водночас старий диктатор ледь не труситься від страху що його влада, усе що він тримав у кулаці, може розвалитися і зникнути, та він намагається заспокоїти себе думкою що при владі повно йому вірних людей та й  буде можливість якось зламати президента України, хоча ймовірніше що це зробить той хто замовив це викрадення.

– Що ви поставали як зачаровані? – слова дівчини різко повернули обох чоловіків до реальності, відірватися їх від власних думок – Ходімо, звільните сечовий міхур від залишків снодійного. – вона вказує їм пістолетом у бік якихось відкритих дверей і чекає щоб вони пішли першими, що вони і роблять. Дівчина йде слідом за ними, на не великій дистанції, тримаючись напоготові для випадку якщо комусь з них стрельне щось у голову і вони вирішать що прийшов момент повбивати одне одного. Та і Зеленський і путін настільки здивовані цим всім, ще й знаючи що ззаду них є хтось з пістолетом, просто заходять у двері у маленький коридор, де ще двоє відкритих дверей. Вони спиняються і кидають погляд на дівчину, яка мовчки кивком голови вказує їм йти праворуч. Вони не чекають ні секунди і прямують саме туди, опиняючись у тому, що виглядає як звична роздягальня.

В очах дівчини те як вони обирають кабінки які знаходяться якомога далі одна від одної, хоча й повністю закриті, виглядає дуже кумедно. Тим не менш вона тихенько чекає коли вони закінчать і помиють руки, тільки для того щоб відвести їх назад туди звідкіля прийшли. Усе йде так як повинно: вони заходять у кімнату і Зеленський іде на пряму до свого крісла, але путіну раптом спадає щось інше на думку.

В один момент старий диктатор перестав дивитись вслід за молодшим президентом, він раптово повертається до дівчини і вихоплює пістолет з її руки, віддаляючись з ним на кілька кроків.
– Випусти мене! – він кричить і направляє зброю на дівицю, поки Зеленський завмирає на місці з несподіванки і розгубленості: а що якщо ця дівчина ще більше зло ніж цей немудрий? Може це й на краще?
– Ні. – вона відповідає коротко і чітко без емоцій і старий диктатор поглядом помічає що пістолет готовий до пострілу.
– Негайно! – путін викрикує знову, та дівчина просто піднімає брову і цього виявляється достатньо для того щоб він натиснув на гачок.

Та не так сталося як йому гадалося і він подумав що просто не попав у свою ціль, тому він натискає на гачок у друге та цього разу зовсім нічого не відбувається. Він нервово поглядає на столик зі зброєю, намагаючись зрозуміти що йому робити наступним.
– Цяцьки. – Володимир повторює вголос те що дівчина сказала йому раніше і добавляє думку від себе – Реквізити для фільму…
– Правильно, і куля безпечна, якщо нею в око не вистрілити, чого Влад не зробив. – вона підтверджує слова президента України і додає реалізації російському диктатору що він просто попався на дурості.

– Тепер що? – путін запитує майже шепотом, повільно кладучи пістолет на столик, втупивши свій погляд у дівчину.
– Пізно уже. Ходімо вечеряти. – ці слова дівчини, ще й у такому безтурботному і спокійному тоні, неначе не її щойно намагалися убити, дивують не аби як обох чоловіків. Вони очікували що буде якесь покарання, хоч ляпас чи то лихе слово, але не дочекалися. Невже їй до вподоби те старе створіння і тому у нього така поблажка? А може помста буде холодною? Вони не знають що дівчина очікувала саме такої поведінки, але від обох, і тому вирішила що пробачатиме їм залякування і спроби вбити її у першу добу їхньої притомності. Тим паче вона зробила усе для того щоб вони не могли їй нашкодити і навіть якщо спробують то матимуть справу з охороною, яка моніторить загальні кімнати і коридори.

Вона йде до стіни протилежної до тієї де двері до загальних ванних і туалетів з яких вони усі недавно вийшли, і відмикає ще одні двері за якими довгий і широкий білий коридор з п’яти білими дверима: раніше у самому кінці і по двоє по боках.
– Останні ліворуч. – молодиця дає вказівку Зеленському і путіну, стаючи осторонь щоб вони могли вільно зайти у коридор. Чоловіки не довго вагаються і коли вони обидва опиняються у коридорі дівчина заходить туди разом з ними і замикає двері через які вони усі щойно пройшли.

І Зеленський і путін озираються за дівчиною коли доходять до тих дверей і ледь не підскакують з переляку коли помічають наскільки вона близько. Молодиця акуратно проходить поміж них і відкриває двері, тепер чоловіки бачать що то – звичайнісінька, на перший погляд, кухня.
– Чому ви поставали як барани перед новими воротами? Сідайте. – дівчина вказує кивком голови у бік білосніжного, як і усе решти у цій кімнаті, стола. Якщо б він не був присунутим до стіни одним зі своїх довгих боків, то за ним можна було б зручно розмістити шістьох людей. Та тут тільки двоє світових лідерів які ненавидять одне одного і дівчина, яка просто стоїть і дивитися на те як ці двоє сідають якомога дальше одне від одного. Вона посміхається від думки що їм би ідеально підійшов той довжелезний стіл за яким путін сідав з Макроном перед початком війни, та вирішує поки що не згадувати про це в голос, а просто йде до плити і наливає борщу для всіх.

– Я не їстиму цього. – старий диктатор каже як тільки дівчина кладе тарілку з борщем перед ним.
– Чому? – вона запитує і відходить взяти свою тарілку – Алергія на буряк?
– Що? – путін звучить наче не зрозумів що йому сказали, хоча можливо що він не знає англійської настільки і слово “beet” для нього нове.
– Володимире, переклади йому що я сказала. – дівчина надіється що хоча б президент України знає імена основних інгредієнтів борщу англійською.
– Вона запитала чи в тебе алергія на буряк, раз ти відмовляється їсти борщ. – Зеленський не просто переклав, він ще й перемішав українську з російською, і розжував ситуацію для старого диктатора з призирливим тоном.
– Не у цьому справа. – путін насупив брови та нарешті відповів на запитання дівчини.

– Чому тоді? Образився що UNESCO визнало борщ українською стравою, а не москальською чи панслов’янською? – вона запитала єхидно.
– Ні. – путін пробурмотів собі під ніс і просто почав тихо їсти, розуміючи що у майбутньому його можуть і не нагодувати, а в слід за ним почали вечеряти й усі решта.

На диво самої ж дівчини вона першою закінчила їсти і просто спирається на спинку свого крісла в очікуванні моменту коли і чоловіки завершать з їжею.
– Можна задати питання? – Зеленський раптово промовляє до дівчини.
– Можна. – їй аж стало цікаво що то може бути.
– На чиїй ти стороні? – Володимир вважає що нагодувати їх борщем як першою стравою повинно мати якесь значення: чи то прямий натяк на підтримку України, або хоча б симпатію до нього, чи то предоплата за те що її позиція образить саме його і українців.
– На своїй. – дівчина відповіла дуже коротко із єхидною посмішкою на обличчі, помітивши як перша реакція обох човіків була чистою розгубленістю.
– Ти точно не “внє палітікі”, інакше тебе б тут не було. – молодший президент каже діло, та він не забуває і про іншу опцію, ту яку він не безпідставно вважає дуже великою проблемою – Пацифістка?
– Не обзивай мене. – дівчина це вимовила так наче справді образилася на Володимира.
– Відколи це пацифізм став поганим? – путін впхнув своїх п’ять копійок як тільки закінчив їсти.
– Він не ефективний. Від слова зовсім. – у її словах чутно що їй таке не до вподоби, иа й вона забирає тарілку свою і старого і відносить до умивальника – Просто красива теорія побудована на вірі у людяність людей.
– Яке твоє бачення тоді? – Володимир запитує уже точніше.
– Люди дивний вид, щоб утримати їх від війни, потрібне існування армії яка може зупинити будь-який наступ за лічені хвилини. – дівчина пояснює дуже коротко її загальне бачення і цим закриває роти обом чоловікам, які сидять і розуміють що вона дуже практична у таких питаннях і розуміє що любителів використовувати силу потрібно тримати на місці страхом.

Коли і Зеленський закінчив вечеряти, дівчина зібрала увесь посуд зі столу для того щоб упевнитись що ніхто з цих двох не здогадається використати столові прилади як зброю, якщо потримає їх у власних руках не сидячи за столом. Та думка використати ложку як зброю навіть не зародилася у їхніх мізках, та що там про зброю говорити, не дивлячись на взаємну ненависть чоловіки майже зовсім не звертають увагу на одне одного. У них трішки інші пріоритети у даний момент, оскільки вони обидва розуміють що нападати на дівчину швидше усього буде марною тратою сил і цей раз може мати наслідки, хоча вони все ще не впевнені чи буде помста або покарання за те що сталося раніше.

– Гаразд хлопці, ходімо. – дівчина зупиняється у дверях кухні і стоїть там чекаючи поки і Зеленський і путін не встали зі своїх крісел. Тільки тоді вона рушає у напрямку протилежного кінця коридору, з якого вони прийшли. Вона зупиняється перед двома дверима які вона неначе просто відкриває, та ні молодий президент, ні старий диктатор здогадуються що відбулося насправді. Деякі з дверей тут мають обманливий дизайн і можна вдати наче ти їх відмикаєш механічно, але усі вони які ці – відмикаються біометричними показниками і реагують тільки на дівчину.

Обидва чоловіки зупинилися у дверях до кімнат, які від тепер їхні, і уважно їх розглядають з порогів. Кімнати ідентичні між собою, не тільки у загальних характеристиках, та вони цього не помічають, оскільки кожен з них зайнятий уважним оглядом свого нового середовища. Білі стіни, біла стеля, навіть паркет білий, і постіль теж. Якби не темне дерево з якого зроблено саме ліжко, шафа, робочий стіл і двері до кімнати з туалетом і умивальником, то можна було б сміло говорити що на них будуть проводити “білі” тортури.

– За нами будуть спостерігати поки ми у своїх кімнатах? – старий диктатор запитує, щойно помічає що молодший президент наважився першим зайти у свою і вже заглянув і у ванний куточок і у шафу, де повно їхньої звичної одежі.
– У робочий час, але я вам не раджу ходити голяком поза будь-якою ванною чи туалетом. – дівчина каже правду, адже то єдині місця де зовсім немає камер спостереження.
– Я не встидливий. – коментар путіна не тільки недоречний, а ще й огидний і вираз обличчя дівиці не приховує її враження від цього вислову.

– Я б так не ризикувала. – на її обличчі з’являється посмішка, яка вибиває з колії думки диктатора своєю неочікуваністю – Чи ти хочеш щоб у мене були докази того, що пеніс у розслабленному стані у змозі зробити повний оберт довкола себе, а твій так може під час ерекції?

путіну слова дівчини зовсім не сподобалися і він хутко зайшов у свою кімнату гучно грюкнувши дверима, ця його реакція не аби як потішила дівицю і вона розсміялася. Зеленський і собі тихенько засміявся, спершись плечем на одвірок зі схрещеними руками, та через декілька секунд усі його емоції замінює цікавість. Тільки но дівчина взялась за клямку від дверей до кімнати старого диктатора, молодшому президенту спало на думку що вона їх зараз відчинить, та вона якось незвично покладали свої пальці на клямці і за секунду відпустила її, повертаючись до Зеленського. Якщо б це відбувалося при інших обставинах він можливо б стримався, та тут його цікавість взяла гору.

– Чому ти двері помацала? – Володимир запитує з таким виразом обличчя, наче ось-ось знак питання матеріалізується над його головою.
– Замкнула, щоб не зміг вийти. – вона відповідає мішаниною з англійської і української, яка звучить так натурально що президент не второпує що у тій фразі є українські слова – Ти стіни не підпирай. Краще іди спати.
– А що буде якщо я не зроблю як ти кажеш? – молодий президент робить крок вперед і опиняється повністю у коридорі, де спирається на стіну спиною. Він хоче побачити що дівчина зробить, можливо скаже щось образливе і йому самому захочеться закритись у кімнаті, а може вона просто озвучить що його очікуватиме якщо він негайно не зайде до себе. Навіть думка про те що дівиця буде його залякування фізичним покаранням промайнула у голові Володимира.
– Все одно побачимось аж зранку. – вона відповідає спокійно, на превеликий подив Зеленського, і просто іде у інший кінець коридору. Дівчина зупиняється на секунду у дверях до своєї кімнати і тихо промовляє українською – Спокійної ночі, Володимире.

Президент України просто спостерігає за тим як вона заходить у свою кімнату і зачиняє двері за собою, він вирішує що її побажання на ніч – чистий сарказм і не звертає на нього уваги. Опинившись на одиниці він тяжко зітхає: ця вся ситуація точно не йому, чи Україні, на користь, та вже нічого не вдієш. Єдина надія на те що його знайдуть раніше ніж ця дівчина вирішить його віддати. Він сам зупиняє свої ж думки, не можна дозволити що б через якесь там “я вас позичила” він почав дивитись на себе як на якийсь предмет. Володимир вірішує що все ж таки краще відпочити, тому він заходить у свою кімнату і зачиняє двері. Він умивається, переодягається і, після кількох хвилин внутрішньої дилеми про те на яку половину ліжка лягти, він нарешті засинає тільки но його голова доторкається подушки.

У кімнаті навпроти путін ще сидить на краю свого ліжка, він розмірковує про те що відбувається і що йому робити. Може його хочуть вбити у вісні? Та ні, вже б убили якщо б хотіли. А та дівчина, чи вона щира, чи така на показ? А якщо вона на китайців працює, а як ні, то хто за цим всім стоїть? Та ні, вона точно на чорному ринку має впливовість, або зв’язана з якоюсь мафією. А дівиця тим часом замоталась у перину і солодко спить у своїй постелі, не підозрюючи що на неї старий диктатор котить бочку у своїх же фантазіях. Через не довгий час він втомлюється від своїх думок, та й спина про себе нагадує, тому і він нарешті лягає.