День народження

Чонгук вирішив допомогти Техьону підготувати квартиру до свята. До них прийде кілька дітей з батьками, та аніматор, тож потрібно було все гарненько поприбирати до приходу гостей і самої іменинниці.

Чон надував кульки, Чонхо незграбно витирав пил з поверхонь до яких дістає, а Техьон замовляв їжу та напої. Мінджі в цей час була у бабусі з дідусем, і чекала, коли ж вже зможе побачитись з друзями. Квартира Кімів була доволі великою, як для двох людей. Просторі кімнати, меблів було не так багато. Видно, Техьон любив мінімалізм. У приміщенні нічого лишнього, повсюди чистенько, ніби Те тільки й робить, що прибирає. Все в сіро-білих тонах, проте Чонгуку було затишно.

-Хьон, я тобі на день народження подарую насос,- бурчить Чон, якому вже обридло дути кульки самотужки.

-Гукі~, не сердись. Я такими речами не користуюсь, тому й не маю. Можеш не дути, я з‘їзджу куплю,- тихо відповідає Техьон, прикривши динамік телефону рукою, щоб людина, з якою він говорив, нічого не чула.

-Забий, я сам. Просто пожалітись вже не можна,- Чонгук продовжує свою справу і вже скоро закінчує, починаючи розвішувати кульки по кімнаті.

Взагалі, кульок було не так багато, щоб спеціально купувати для них насос і Чонгук з легкістю їх надув би сам. Він і сам не знає, навіщо заговорив про такий «подаруночок», якщо Техьону було явно не до цього. Але приємно, що якби Чонгук попросив, Те купив би непотрібну річ.

-Може, допомогти?- запитує Техьон, бачачи, як Чонгук прикріпляє кульки на люстру.

-Ні, хьон, я сам. Зараз,- Чонгук вже стоїть на носочках(чому в цій квартирі така висока стеля?) і на стільчику, та все ще не дістає.

Він небезпечно похитується і Техьон підходить ближче, щоб в разі чого зловити молодшого і той не розбив собі носа. Через декілька спроб, Чонгук все ж закріпляє кульки і опускає руки, відчуваючи полегшення.

-Хочеш покатаю?- несподівано говорить Техьон, дивлячись на Чонгука, який вигинає одну брову.

-Що?

-На спині. Як діти це називають… коник?- Те і сам розуміє, що меле якусь дурню, але покатати Чонгука на спині чомусь хочеться.

-Хьон, я тушка, яка важить сімдесят кіло. Ти грижу отримати хочеш?

-Ну і біс з нею, з грижею. Хочу покатати тебе.

Чонгук сміється, не розуміючи цього бажання.

-Ти дурненький.

-Я завжди дурненький, коли ти поруч.

Хоч Чонгук говорив, сміючись, Техьон відповів серйозно. І це знову підвищило рівень напруги між ними.

Чоловіки переглядалися, Чонгук і досі стояв на табуретці, тож мав певну перевагу перед старшим.

-Хьон, все ж, я не думаю, що це гарна ідея. Краще, допоможи злізти,- Чонгук подає Техьону свою руку і той допомагає йому.

-Дякую, що допомагаєш мені. Я ціную це,- тихо говорить Техьон, ніби вони в кімнаті не самі.

-Я щасливий, коли можу допомогти тобі в чомусь, хьон. До того ж, я люблю Мінні і хочу, аби вона теж була щасливою. Сьогодні ж її день народження,- Чонгук посміхається, і Техьону так сильно хочеться поцілувати ці губи, що він ледве стримується. Чонхо все ще може зайти в будь-яку мить, і буде дуже ніяково, якщо старші будуть цілуватись. Звичайно, в цьому немає нічого такого, але пояснювати малюку що вони робили і нащо Техьон не бажає. А Чонгук і поготів.

-Дякую, Гукі. Ти чудовий.

Вони довго мовчки дивляться один одному в очі. Чонгук ніколи не думав, що в очах можна бачити щось більше, ніж просто відображення дійсності. В Техьонових очах був лише Чонгук, а в Чонгукових лише Техьон. І це означало набагато більше, ніж могло здаватись.

Та робота не чекає, і про це вчасно нагадав Чонхо, який вже витер пил у всіх кімнатах і очікував нового завдання. Тож чоловіки знову взялись за організацію свята для Мінджі. Техьон пішов на кухню, щоб підготувати стіл, а Чони прикрашали вітальню, де будуть гратися діти з аніматором.

Гості почали прибувати ближче до четвертої. Їх зустрічав Чонгук, а Чонхо забирав дітей в вітальню, де вони грались, поки не приїхала Мінджі з батьками Техьона. Чонгук трошки нервувався перед зустріччю з старшими, хоча не розумів чому. Він ж просто друг Техьона, а не щось більше(на цій думці Чонгук незадоволено нахмурився) тому причин для хвилювання не має бути.

Але що як Техьон розповідав щось батькам? І вони запідозрили, що Чонгук безмежно кохає їхнього сина? А що як Техьон теж сказав їм, що кохає Чонгука? А як Мінджі щось сказала?

«Так, Чонгук, заспокойся, бо ти нервуєш сам себе»- думає Чон, натираючи тарілки до блиску. Ніхто поки за стіл не сідав, всі знаходились у вітальні, бо Мінджі все ще не вдома.

-Знову хочеш протерти дірку в тарілці?- несподівано говорить Техьон, який натирав стакани поруч.

– Кроленя, ти нервуєш? Що сталося?

Звичайно, Техьон помітив, що щось не так.

-Думаю, як все пройде. Чи буде іншим весело зі мною, я ж-бо наймолодший,- ну, інколи можна трішки побрехати. Не буде ж Чонгук казати, що він переживає про те, яке враження залишиться у батьків Техьона після зустрічі з ним.

-Думаю, що ти накручуєш себе. Все буде гаразд, ти ж молодший не на двадцять років. Та й батьки дітей круті, і не скажеш, що деяким вже за тридцять,- Кім намагається заспокоїти, але бачить, що не дуже допомагає.

-А твої батьки? Вони не подумають, що я тут зайвий?- Чонгук закушує губу, видаючи справжню причину свого хвилювання.

-Ой, повір, мої батьки дуже-дуже хочуть побачити тебе. Це не ті люди, яких слід боятися, Гук-і. Обіймашки для втішення?- пропонує Техьон і Чонгук вперше погоджується.

В обіймах Техьона і справді спокійніше. Він вдихає ненав‘язливий запах Техьонових парфумів та відчуває тепло, ніби від батареї. Так як зараз грудень, то Чонгук постійно мерзне. Але поруч з Те йому так тепло та комфортно, що з‘являється відчуття, ніби зараз літо. Або хоча б весна. Техьон гладить його по спині, і від цього так млосно та приємно. Чонгук забуває про всі незгоди, які є на цьому світі, коли Техьон торкається його. В цих обіймах Чон відчуває себе захищеним. Ніби він вдома, хоча його дім знаходиться за декілька кілометрів. З Техьоном Чонгук завжди почувається, як вдома.

-Не хвилюйся сильно, добре? Все пройде чудово, я ж з тобою, Гукі.

Чонгук присягається, що маківкою відчув поцілунок.

На щастя, вечір проходить добре. Мінджі скакала від щастя, побачивши кролицю та величезну кількість подарунків від гостей та родичів. Дівчинка була настільки щасливою, що Чонгук розчулився, трішки поплакавши, доки ніхто не бачив. Він завжди радів, коли хтось був щасливий, а бачити ось цю дитячу невинну радість було для нього найбільшою нагородою в житті. Він подумав, що ця дівчинка вже стала йому дочкою. Хоча ці думки Чонгук старався проганяти. З батьками Техьона Чон знайшов спільну мову. Все-таки, він не боягуз і може нормально розмовляти зі старшими людьми. Чонгук і не знає, чому нервувався, адже батьки Те абсолютно нормальні люди. Його мама дуже стримана, ввічлива та серйозна, а батько навпаки- розповідає «дідівські» анекдоти з яких Чонгук чомусь сміється(о ні, його в старшому віці також очікує доля «несмішного» коміка?), постійно піддражнює Техьона і розповідає найсмішні історії з життя сина, змушуючи його червоніти і сміятися.

Також Чонгук не зміг не помітити наскільки ж Техьон схожий на свою матір. У них майже однакові очі, ніс та губи. Форму лиця Те отримав точно від батька, як і кучері. Цікаво, як же виглядав Техьон у дитинстві? Наскільки він змінився? Чонгук надіється, що колись його запросять у дім старших Кімів та покажуть фотографії малого Техьона.

Всі починають розходитись ближче до ночі. Діти вже ходили кволі, тому їх вже повідвозили додому. Старші Кіми також поїхали, бо мама Техьона трішки перебрала з вином і хотіла спати. Тож всі гості покинули дім сімейки Кім.

Чонгук та Техьон вирішили вкласти дітей спати. Так як ліжечко дитяче було всього одне, то чоловіки не знали, як вчинити, бо Чонхо потрібно ж десь спати.

-Ми можемо спати разом,- говорить Мінджі батькові, поки Чони ще чистили зуби.

-Сонечко, ти впевнена? Дуже незручно спати на одному ліжку вдвох,- Техьон обіймає доньку, а вона лиш каже:

-А чому ні? З тобою я ж сплю, коли мені страшно.

-Але в мене велике ліжко, а в тебе не дуже.

-Тоді поміняймося ліжками на сьогодні. Я не хочу, щоб Чонхо їхав додому, – Мінджі робить котячі очі, аби вмовити батька.

-Мінні~, а я де буду спати? У нас більше немає ліжок, а твоє для мене маленьке.

-З Чонгуком-ші на дивані. Він великий,- дівчинка посміхається і тягне батька за щоку.

-Ти хитрунка~ вже все придумала. Чонхо може спати з Чонгуком.

-Ні! Він же ж прийшов до мене, а не до Чонгука-ші.

-Я спитаю у них, як вчинити і обов‘язково врахую твою думку, сонечко. Почистиш зубки сама?

-Так!- Мінджі йде у ванну, яка вже звільнилась, а Техьон залишається у кімнаті.

Взагалі-то, він не проти спати з Чонгуком, але як на це відреагує сам Чонгук?

Розповівши розмову з донькою Чонгуку, той відказує:

-Чому б і ні? Якщо вже діти хочуть, то хай сплять так,- він спокійно погоджується, не розуміючи що тут такого.

-Тобто, тебе не бентежить, що нам доведеться спати вдвох на дивані?

-Обіцяю рук не розпускати, -Чонгук пирхає.

-Шкода,- промовляє Техьон і швиденько йде до дітей в кімнату, щоб вкласти спати.

Чонгук прикладає руку до серця і відчуває, що воно хоче вирватись з грудей. Коли діти засинають, Техьон приєднується до прибирання, яким займався Чонгук. На ранок залишати не хотілось, щоб довше поспати і не тривожитись думками про те, що вдома ще потрібно прибирати. Вони роблять це в тиші, миючи тарілки та прибираючи залишки від дитячих ігор по типу конфеті та іншого.

-Як шкода, що в послуги аніматора не входить прибирання після себе,- бурчить Техьон, підмітаючи величезну кількість конфеті.

-Зате діти повеселились. Ніколи не бачив когось настільки щасливим, як Мінні, яка била піньяту і отримала купу цукерок. Заздрю їм, бо я вже не вмію так радіти,- Чонгук зітхає з посмішкою на обличчі.- Я зробив силу силенну фотографій, тобі надіслати?

-Для сімейного альбому потрібно, звичайно надсилай. Я щось і забув про фотографії. Ледь не пропустив такі щирі емоції.

-Думаю, їх ще буде багато.

-Мінні вже чотири роки. Ще трішки і вона піде в школу, а там вже і підлітковий вік, а там і універ…а далі й хлопці. Чи дівчата. Який кошмар, можна вона лишиться дитиною?- і вони обоє сміються.

-Ну ти й забіг наперед. Їй не вже чотири роки, а лише чотири роки. А ти за майбутню школу переживаєш, дурнику. Радій кожному дню, коли вона ще така мала, бо потім не повернеш.

-Я пам‘ятаю той день, коли вперше взяв її на руки. Це було таке щастя, я ніколи такого не відчував. Вона була така крихітна. О ні, після вина я роблюсь сентиментальним, рятуй мене~- Техьон трясе головою, щоб не розводити тут сирість своїми спогадами.

-Я помітив. Це доволі дивно, адже ти випив мало. Дати серветочку? Чи підставити плече?- Чонгук намагається пожартувати, і Техьон посміхається.

-Краще плече, це екологічніше, ніж серветка. Знаєш, скільки ресурсів йде на те, щоб її виготовити?

-Так-так, я зрозумів, що вже все гаразд~ лекції залишмо на потім, бо я теж трохи випив.

-Тобі ще довго? Бо я скоро просто зроблю собі ліжко з конфеті і засну,- шкодується Те, якому вже обридло замітати. -До речі, може доп‘ємо вино? Нема сенсу залишати недопиту пляшку.

-Ти ж спати хотів? Я вже майже закінчив,- Чонгук дивиться на Техьона, а той на нього.

-Вино допоможе швидше заснути. Воно таке смачне, що хочеться ще.

-Гаразд, але спочатку треба закінчити.

Вони закінчують через десять хвилин. Чонгук розстеляє диван, готуючи для них місце для сну, а Техьон бере келихи та пляшку, щоб допити. Світло вирішують вимкнути, бо світла з ліхтаря на вулиці вприницпі вистачає. Техьон розливає напій по келихах, а Чонгук зручніше вмощується на дивані. Це так дивно. Вони сидять майже в цілковитій темряві і п‘ють вино. Техьон ділиться своїми секретами, та й Чонгук тепер повністю відкритий перед ним. Друзі(чи вже ні?) діляться всім, що спаде на думку. І Чонгукові так хочеться постійно отак сидіти. Пліч-о-пліч, випиваючи смачнюче вино, слухати те, як Техьон розповідає якусь маячню про зірки. Йому й не цікаво за ті зірки зовсім. Чонгук зосереджується на низькому, оксамитовому голосі, яких кохає напевно так само, як і його власника. Пляшка залишається пустою, але тиха розмова не вщухає. Інколи вони перериваються і декілька хвилин мовчать, та потім бесіда продовжується. Чонгук і не знав, що можна так чудово проводити час просто сидячи на дивані. Він запам‘ятає цей день назавжди.

І в темряві, вже коли вони повлягалися, він зумів роздивитися те саме серденько на пальці, яке тепер, здається, переповнене коханням.